Рішення № 89965348, 23.06.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.06.2020Справа № 910/5806/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»

до Левітської Тамари Анатоліївни

про стягнення 59 783,60грн.

Господарський суд міста Києва

у складі судді Спичака О.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київський метрополітен» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Левітської Тамари Анатоліївни про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 54 237,65 грн та заборгованості за договором №В-40-19 від 16.07.2010 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування нерухомого майна в розмірі 5 545,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договорами №301 від 03.05.2012 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду та №В-40-19 від 16.07.2010 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування нерухомого майна, які було укладено між позивачем та Фізичною особою-підприємцем Левітською Тамарою Анатоліївною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/5806/20. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаюсь на відсутність підстав для стягнення оплати за користування майном після закінчення строку дії договору оренди. Крім того, вказаним учасником судового процесу наголошено, що з 30.03.2015р. кіоск не використовувався орендарем з огляду на відключення електропостачання, а отже, прибуток від здійснення господарської діяльності не отримувався. Крім того, відповідачем вказано, що при демонтажу тимчасових конструкції державним виконавцем Фізична особа-підприємець Левітська Тамара Анатоліївна присутньою не була.

Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій вказано що у відповідача наявний обов`язок з внесення орендних платежів до моменту підписання акту приймання-передачі об`єкта (повернення), та вказаний обов`язок ніяким чином не залежить від результатів підприємницької діяльності орендаря.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

03.05.2012 р. між Фізичною особою-підприємцем Левітською Тамарою Анатоліївною (орендар), Головним управлінням комунальної міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець) та Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (підприємство) укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 301, за умовами якого орендодавець зобов`язався передати, а орендар - прийняти в оренду нерухоме майно (частину переходу) площею 5, 0 кв.м., що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва на станції метро "Осокорки" (вестибюль № 2) для торгівлі непродовольчими товарами.

Означений правочин фактично укладено на виконання додаткової угоди від 03.05.2012р. до договору оренди №294-Упр(ДВ)-08 від 21.10.2008р.).

Відповідно до п. 2.4. договору об`єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен" .

У п.3.1 договору №301 від 03.05.2012р. вказано, що за користування об`єктом оренди орендар сплачує підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майно територіальної громади м.Києва, затвердженої рішенням Київради №34/6250 від 22.09.2011р. та на дату підписання договору без податку на додану вартість становить 303,19 грн. за один квадратний метр орендованої площі, що в цілому складає 1515,93 грн.

За умовами п.п.3.2, 3.4 договору №301 від 03.05.2012р. розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому в поточному місяці. Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та в порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Згідно п.3.5 договору №301 від 03.05.2012р. орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача), а саме Комунального підприємства «Київський метрополітен», починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об`єкта оренди орендодавцеві.

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця (п.3.6 договору №301 від 03.05.2012р.).

У п.3.8 договору №301 від 03.05.2012р. вказано, що вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту та технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, в тому числі, покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо на підставі договорів, укладених орендарем з підприємством, або організаціями, що надають такі послуги.

Відповідно до п. 4.15 договору після припинення дії договору орендар зобов`язаний протягом 30-ти календарних днів передати майно по акту приймання-передачі Комунальному підприємству "Київський метрополітен". Акт приймання-передачі об`єкта оренди підписується орендарем, орендодавцем та підприємством.

Згідно з п. 8.5.6 договору у разі припинення дії цього договору, орендар звільняє орендовану частину приміщення переходу станції метро "Осокорки" у 30-тиденний строк від своїх огороджуючих конструкцій. При невиконанні відповідачем зазначених умов, орендодавець самостійно на власний розсуд розпоряджається огороджуючими конструкціями (кіосками).

Договір, відповідно до п.п.9.1, 9.7, є укладеним з моменту його підписання сторонами і діє з 01.04.2012 р. до 29.03.2015 р. та у разі відсутності заяви однієї із сторін про його припинення або зміну умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

За актом приймання-передачі від 03.05.2012 р., підписаним Комунальним підприємством "Київський метрополітен", Фізичною особою-підприємцем Левітською Тамарою Анатоліївною та Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідач прийняв у строкове платне користування частину переходу, площею 5,0 кв.м., що перебуває на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен" на станції метро "Осокорки" (вестибюль № 2).

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що між Фізичною особою-підприємцем Левітською Тамарою Анатоліївною та Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (балансоутримувач) було укладено договір №В-40-10 від 16.07.2010р. на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, згідно п.1.1 якого балансоутримувач забезпечує утримання об`єктів оренди відповідно до переліку, який є невід`ємною частиною договору, за цінами, визначеними в узагальненому розрахунку щомісячних витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, а орендар відшкодовує балансоутримувачу зазначені витрати.

Згідно п.2.1 договору №В-40-10 від 16.07.2010р. облік та розрахунки здійснюються у безготівковій формі поквартально.

Орендар здійснює платіж по відшкодуванню витрат з утримання об`єкта оренди щоквартально не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом на підставі виданих балансоутримувачем розрахунків (п.2.2 договору №В-40-10 від 16.07.2010р. ).

Зі змісту п.2.3 договору №В-40-10 від 16.07.2010р. вбачається, що на момент укладання цього договору розмір відшкодування витрат із врахуванням податку на додану вартість складає 463,14 грн.

Цей договір укладено строком на календарний рік і діє по 31.12.2010р. включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Згідно додатку №1 до договору №В-40-10 від 16.07.2010р. до об`єктів, які обслуговуються у відповідності до вказаного правочину належить, в тому числі, нерухоме майно площею 5, 0 кв.м. на станції метро "Осокорки".

За поясненнями позивача, після закінчення строку дії договору оренди №301 від 03.05.2012р. орендарем об`єкт оренди повернуто не було, а здійснювалось його подальше використання.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/27425/18 за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен" до Фізичної особи-підприємця Левітської Тамари Анатоліївни про виселення з орендованого майна, а саме частини переходу загальною площею 5,0 кв.м., що знаходиться за адресою станція метро "Осокорки" (вестибюль №2); зобов`язання Відповідача демонтувати у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішення суду законної сили демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції, що належать Відповідачу та знаходяться за адресою станція метро "Осокорки".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2015р. у справі №910/27425/15, яке залишено без змін постановою від 07.06.2016р. Київського апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено повністю; виселено Фізичну особу-підприємця Левітську Тамару Анатоліївну з орендованого майна - частини переходу загальною площею 5, 0 кв.м., що знаходиться за адресою - станція метро "Осокорки" (вестибюль № 2); зобов`язано Фізичну особу-підприємця Левітську Тамару Анатоліївну демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції, що належать відповідачу та знаходяться за адресою - станція метро "Осокорки" (вестибюль № 2).

05.07.2016р. на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2015р. залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016р., судом було видано накази.

З матеріалів справи вбачається, що виконання судового рішення у справі №910/27425/15 здійснювалось у порядку Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема, у відповідності до змісту акту від 18.10.2016р. старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції Хільченко Р.В. виселено Фізичну особу-підприємця Левітську Тамару Анатоліївну з орендованого майна - частини переходу загальною площею 5, 0 кв.м., що знаходиться за адресою - станція метро "Осокорки" (вестибюль № 2).

Згідно акту від 01.11.2016р. державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції Головкина Ю.М. демонтовано тимчасові огороджуючі конструкції, що належать відповідачу та знаходяться за адресою - станція метро "Осокорки" (вестибюль № 2).

Наразі, зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем з травня 2015р. по 18.10.2016р. (до дати фактично звільнення об`єкта оренди) орендна плата не вносилась, відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна також не здійснювалось, внаслідок чого у Фізичної особи-підприємця Левітської Тамари Анатоліївни утворилась заборгованість з орендної плати в сумі 54 237,65 грн. та з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна в розмірі 5545,95 грн., що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Судом вище вказувалось, що відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаюсь на відсутність підстав для стягнення оплати за користування майном після закінчення строку дії договору оренди. Крім того, вказаним учасником судового процесу наголошено, що з 30.03.2015р. кіоск не використовувався орендарем з огляду на відключення електропостачання, а отже, прибуток від здійснення господарської діяльності не отримувався. Крім того, відповідачем вказано, що при демонтажу тимчасових конструкції державним виконавцем Фізична особа-підприємець Левітська Тамара Анатоліївна присутньою не була.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позову. При цьому, суд виходить з наступного.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 5 ст.762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як вказувалось вище, у п.3.1 договору №301 від 03.05.2012р. вказано, що за користування об`єктом оренди орендар сплачує підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м.Києва, затвердженої рішенням Київради №34/6250 від 22.09.2011р. та на дату підписання договору без податку на додану вартість становить 303,19 грн. за один квадратний метр орендованої площі, що в цілому складає 1515,93 грн.

За умовами п.п.3.2, 3.4 договору №301 від 03.05.2012р. розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому в поточному місяці. Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та в порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Згідно п.3.5 договору №301 від 03.05.2012р. орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача), а саме Комунального підприємства «Київський метрополітен», починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об`єкта оренди орендодавцеві.

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця (п.3.6 договору №301 від 03.05.2012р.).

У п.3.8 договору №301 від 03.05.2012р. вказано, що вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту та технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, в тому числі, покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо на підставі договорів, укладених орендарем з підприємством, або організаціями, що надають такі послуги.

Одночасно, згідно п.2.1 договору №В-40-10 від 16.07.2010р. облік та розрахунки здійснюються у безготівковій формі поквартально.

Орендар здійснює платіж по відшкодуванню витрат з утримання об`єкта оренди щоквартально не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом на підставі виданих балансоутримувачем розрахунків (п.2.2 договору №В-40-10 від 16.07.2010р. ).

Зі змісту п.2.3 договору №В-40-10 від 16.07.2010р. вбачається, що на момент укладання цього договору розмір відшкодування витрат із врахуванням податку на додану вартість складає 463,14 грн.

Судом було встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/27425/18 за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен" до Фізичної особи-підприємця Левітської Тамари Анатоліївни про виселення Відповідача з орендованого майна, а саме частини переходу загальною площею 5,0 кв.м., що знаходиться за адресою станція метро "Осокорки" (вестибюль №2); зобов`язання Відповідача демонтувати у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішення суду законної сили демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції, що належать Відповідачу та знаходяться за адресою станція метро "Осокорки".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2015р. у справі №910/27425/15, яке залишено без змін постановою від 07.06.2016р. Київського апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено повністю; виселено Фізичну особу-підприємця Левітську Тамару Анатоліївну з орендованого майна - частини переходу загальною площею 5, 0 кв.м., що знаходиться за адресою - станція метро "Осокорки" (вестибюль № 2); зобов`язано Фізичну особу-підприємця Левітську Тамару Анатоліївну демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції, що належать відповідачу та знаходяться за адресою - станція метро "Осокорки" (вестибюль № 2).

Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Отже, обставини, встановлені у судовому рішенні Господарського суду міста Києва від 21.12.2015р. у справі №910/27425/15 мають преюдиційний характер та повторному доведенню не потребують.

У межах справи №910/27425/15 судом було встановлено, що термін дії договору № 301 від 03.05.2012 р. закінчився 29.03.2015р. та на новий термін не продовжувався, проте, після закінчення строку об`єкт оренди повернуто не було.

Судом також було встановлено, що у відповідності до змісту акту від 18.10.2016р. старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції Хільченко Р.В. виселено Фізичну особу-підприємця Левітську Тамару Анатоліївну з орендованого майна - частини переходу загальною площею 5, 0 кв.м., що знаходиться за адресою - станція метро "Осокорки" (вестибюль № 2).

Тобто, суд вважає належним чином доказово обґрунтованими твердженнями позивача про зайняття відповідачем об`єкту оренди, а саме частини переходу загальною площею 5, 0 кв.м., що знаходиться за адресою - станція метро "Осокорки" (вестибюль № 2), у період з травня 2015р. по 18.10.2016р., які стали підставою для нарахування орендної плати та витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна.

Щодо заперечень відповідача суд зазначає наступне.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Наразі, суд вважає безпідставними заперечення відповідача стосовно відсутності підстав для стягнення оплати за користування майном після закінчення строку дії договору оренди, оскільки судом зазначалось, що укладаючи договір №301 від 03.05.2012р. оренди контрагентами було погоджено, що останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об`єкта оренди орендодавцеві.

Тобто, з системного аналізу вказаної умови договору полягає, що сторонами досягнуто згоди стосовного того, що обов`язок внесення орендної плати залежить не саме від кінцевого строку договору оренди, а безпосередньо від моменту повернення об`єкта оренди орендарем, чого, як було встановлено вище, відповідачем у порядку визначеному договором здійснено не було.

Одночасно, суд не приймає заперечення відповідача стосовно того, що з 30.03.2015р. кіоск не використовувався орендарем з огляду на відключення електропостачання, а отже, прибуток від здійснення господарської діяльності не отримувався, оскільки останні є безпідставними та юридично неспроможними.

В контексті наведеного судом враховано, що за приписами ч.ч.1, 4, 6 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Проте, відповідачем належних та допустимих доказів наявності підстав для звільнення орендаря від оплати за користування майном у розумінні ст.762 Цивільного кодексу України надано суду не було.

При цьому, суд зауважує, що відповідач був не позбавлений права та можливості звільнити об`єкт оренди у зв`язку з відключенням електропостачання. Проте, доказів вчинення орендарем вказаних дій матеріали справи не містять.

Крім того, судом враховано, що сторонами у договорі № 301 від 03.05.2012 р. було погоджено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця (п.3.6 договору №301 від 03.05.2012р.).

Отже, відсутність у відповідача прибутку від здійснення господарської діяльності ніяким чином не нівелює обов`язку орендаря вносити орендну плату.

З урахуванням висновків суду стосовно обґрунтованості нарахуванння позивачем орендної плати за період з травня 2015р. по 18.10.2016р., суд також погоджується з правомірністю вимог в частині стягнення відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування нерухомого майна.

Здійснюючи перевірку наведеного позивачем розрахунку, судом прийнято до уваги, що заявником було вірно визначено суми нарахувань, саме виходячи з того, що об`єкт оренди фактично було звільнено саме 18.10.2016р., з огляду на що оплата за жовтень 2016р. була розраховано пропорційно кількості днів, які орендар займав об`єкт.

За наслідками проведення перевірки наведеного розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а отже, позовні вимоги Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Левітської Тамари Анатоліївни про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 54 237,65 грн та заборгованості за договором №В-40-19 від 16.07.2010 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування нерухомого майна в розмірі 5 545,95 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення заборгованості саме з фізичної особи суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Зазначений правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 провадження № 12-294гс18.

Отже, у даному випадку вимоги позивача про стягнення заборгованості за договорами, які було укладено з Фізичною особою-підприємцем Левітською Тамарою Анатоліївною, щодо якої 03.11.2016р. було проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, саме з фізичної особи є обґрунтованими.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги повністю.

2. Стягнути з Левітської Тамари Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056, м.Київ, проспект Перемоги, будинок 35, ЄДРПОУ 03328913) заборгованість з орендної плати в розмірі 54 237,65 грн., заборгованість з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування нерухомого майна в розмірі 5 545,95 грн. та судовий збір в сумі 2102 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. З урахуванням п.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), вказаний строк продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Спичак О.М.