Ухвала суду № 89965232 від 18.06.2020 , Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

18.06.2020Справа № 910/3356/20

За позовом розпорядника майна товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг" арбітражного керуючого Борейка В.А.

до товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Експерт Плюс"

про визнання недійсними правочинів в межах справи № 910/18739/16

Суддя Пасько М.В.

Представники:

від позивача Цурка Н.О. - предст. за дов. розпорядника майна боржника АК Борейка В.А.,

від відповідача Соснін Д.О., Чередниченко Д.О. - предст. за дов.

Присутній: Мельник М.В. - предст. за дов. ТОВ "Фінансова компанія "ЖЕНЕВА".

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсними правочинів в межах справи № 910/18739/16 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2020 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 28.04.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2020 відкладено розгляд справи на 19.05.2020.

12.05.2020 від позивача надійшли додаткові документи у справі.

19.05.2020 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 відкладено розгляд справи на 04.06.2020.

04.06.2020 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 18.06.2020.

У судовому засіданні розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Розпорядник майна товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг" арбітражний керуючий Борейко В.А. (далі - позивач) в поданій позовній заяві просить суд визнати недійсними наступні додаткові угоди до Договорів поворотної фінансової допомоги, що були укладені між товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа Експерт Плюс" (далі - відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг" (далі - боржник):

- Додаткову угоду від 19.03.2013 року до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 18.03.2020 року;

- Додаткову угоду від 30.10.2013 року до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 30.10.2013 року;

- Додаткову угоду від 05.11.2013 року до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 05.11.2013 року;

- Додаткову угоду від 26.11.2013 року до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 26.11.2013 року;

- Додаткову угоду від 02.12.2013 року до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 26.11.2013 року;

- Додаткову угоду від 20.12.2013 року до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 20.12.2013 року;

- Додаткову угоду від 27.12.2013 року до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 20.12.2013 року;

- Додаткову угоду від 20.02.2014 року до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 20.02.2014 року;

- Додаткову угоду від 18.03.2014 року до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 18.03.2014 року;

- Додаткову угоду від 28.03.2014 року до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 28.03.2014 року;

- Додаткову угоду від 10.06.2014 року до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 28.03.2014 року;

- Додаткову угоду від 28.07.2014 року до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 28.07.2014 року;

- Додаткову угоду від 26.09.2014 року до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 26.09.2014 року;

- Додаткову угоду від 21.11.2014 року до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 26.09.2014 року.

Подана позовна заява обґрунтована тим, що внаслідок укладення вищезазначених додаткових угод до договорів про надання фінансової поворотної допомоги боржник взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву після закінчення підготовчого засідання та призначення судового розгляду по суті, в якому зазначив про неможливість її задоволення, у зв`язку з її не обґрунтованістю та просив суд відмовити в її задоволенні.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 року у справі № 910/18739/16 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг" введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Борейко В.А.

Статтею 12 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що арбітражний керуючий має право запитувати та отримувати документи або їх копії від юридичних осіб органів державної влади і органів місцевого самоврядування та від фізичних осіб за ї згодою; отримувати інформацію з державних реєстрів шляхом направлення офіційний запитів до держателя або адміністратора відповідного реєстру.

Частиною 9 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника.

Частиною 2 ст. 7 Кодексу визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Як вбачається зі звіту розпорядника майна боржника від 19.08.2019, який міститься у справі про банкрутство боржника, за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника у справі № 910/18739/16 (далі - Звіт від 19.08.2019), протягом 2013 - 2015 років між боржником та відповідачем було укладено договори поворотної фінансової допомоги від 18.03.2013, 30.10.2013, 05.11.2013, 26.11.2013, 20.12.2013, 20.02.2014, 18.03.2014, 28.03.2014, 28.07.2014 та 26.09.2014.

Згідно зазначених договорів боржник отримав від відповідача поворотну фінансову допомогу на загальну суму 7.311.700, 00 гривень.

Згодом, між боржником та відповідачем було укладено додаткові угоди до вищезазначених договорів поворотної фінансової допомоги, за якими боржник взяв на себе зобов`язання у разі прострочення виконання зобов`язання з повернення суми поворотної фінансової допомоги відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 1.700 процентів річних від простроченої суми.

Також, у Звіті від 19.08.2019 зазначено, що відсоткова ставка 1.700 процентів річних, встановлена вищезазначеними додатковими угодами, значно перевищує ринкову, у зв`язку з чим розпорядником майна боржника був зроблений висновок, що укладення посадовими особами боржника договорів на вкрай невигідних для останнього умовах потягло неплатоспроможність боржника.

Крім того, суд звертає увагу на те, що на момент укладення договорів поворотної фінансової допомоги та додаткових угод до них, засновником (учасником) як боржника так і відповідача, була одна і та сама особа - ОСОБА_1 , що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме розмір внеску ОСОБА_1 до статутного фонду боржника 8.800.000,00 гривень, (розмір статутного капіталу 8.800.000,00 грн.), розмір внеску до статутного фонду відповідача - 7.425.00 гривень (розмір статутного капіталу 7.500,00 грн.).

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

-боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

-боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обгрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Також, суд зазначає, що розпорядником майна боржника, при здійснені аналізу вищезазначених Договорів про поворотну фінансову допомогу та Додаткових угод до таких Договорів було виявлено, що такі Додаткові угоди були вчинені боржником на шкоду кредиторам, укладені неповноважними на те особами з порушенням чинного законодавства України, а відтак вони підлягають визнанню їх недійсними з наступних підстав.

Додатковими угодами від 05.11.2013 до Договорів позики боржник та відповідач погодили, що розмір процентів у разі прострочення виконання зобов`язання становить 1.700 процентів, однак такий розмір процентів, виходячи з правової природи ст. 625 ЦК України, є безпідставно надмірним, недобросовісним та направленим виключно на штучне збільшення кредиторських вимог з метою отримання контролю на зборах кредиторів у процедурі банкрутства боржника.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, положення ст. 625 ЦК встановлюють цивільно-правову відповідальність виключно за порушення грошового зобов`язання та фактично покликані врегулювати можливість отримання процентів Кредитором поза межами строку надання позики та забезпечити охоронюваний законом інтерес кредитора.

Суд наголошує на тому, що зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12: "Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. ".

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Боржник, який бере на себе зобов`язання сплатити безпідставні та надмірно великі відсотки "дружньому" кредитору в той час, коли має невиконані зобов`язання перед іншими кредиторами, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно таких інших кредиторів, оскільки порушує їх майнові інтереси та направлені на недопущення отримання законного контролю над банкрутством боржника з боку таких кредиторів. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Також, суд зазначає, що як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на безпідставне збільшення зобов`язань боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві; при неплатоспроможності банків; у виконавчому провадженні).

Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, чи прийняв на себе безпідставні недобросовісні зобов`язання, реально виконаний, не виключає обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Також, слід врахувати, що на момент взяття на себе безпідставно надмірних зобов`язань, інші його зобов`язання вже були простроченими, їх належне виконання не відбулося, а отже у інших кредиторів вже виникло право вимоги до боржника.

Попри викладене, суд зазначає що зазначені Договори укладалися особами, повноваження яких неможливо встановити, а відтак неможливо підтвердити належність повноважень у осіб на укладення договорів від імені товариства, зокрема: Договір про зворотню фінансову допомогу від 18.03.2013, Договір про зворотню фінансову допомогу від 30.10.2013, Договір про зворотню фінансову допомогу від 05.11.2013, Договір про зворотню фінансову допомогу від 26.11.2013, Додаткова угода №1 від 02.12.2013 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги 26.11.2013 та Договір про зворотню фінансову допомогу від 20.12.2013.

Вищезазначені документи були підписані від імені відповідача заступником директора ОСОБА_2, що діяв на підставі Довіреності від 20.01.2013, однак, самої Довіреності на підставі якої, ним було укладено вищезазначені Договори, до заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Експерт Плюс" з додатковими грошовими вимогами у справі про банкрутство не додавалось.

Отже, суд дійшов висновку, що встановити належність повноважень у ОСОБА_2 та й взагалі сам факт існування такої Довіреності - неможливо.

Крім того, судом встановлено, що Додаткові угоди до Договорів про поворотну фінансову допомогу, саме якими боржником було взято на себе зобов`язання у разі прострочення виконання зобов`язання з повернення суми поворотної фінансової допомоги відповідно до ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 1.700 процентів річних від простроченої суми, було підписано особами, які взагалі не мали повноважень на укладення Договорів від імені товариства, зокрема:

-Додаткова угода до Договору про надання поворотної фінансової допомоги 18.03.2013, що була укладена 19.03.2013;

-Додаткова угода до Договору про надання поворотної фінансової допомоги 30.10.2013, що була укладена 30.10.2013;

-Додаткова угода до Договору про надання поворотної фінансової допомоги 05.11.2013, що була укладена 05.11.2013;

-Додаткова угода до Договору про надання поворотної фінансової допомоги 26.11.2013, що була укладена 26.11.2013;

-Додаткова угода до Договору про надання поворотної фінансової допомоги 20.12.2013, що була укладена 20.12.2013;

-Додаткова угода №1 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги 20.12.2013, що була укладена 27.12.2013.

Вищезазначені додаткові угоди були підписані від імені боржника Поповим В.В., однак, на момент укладення вказаних угод директором товариства була ОСОБА_3 , а сам ОСОБА_1 не мав повноважень для укладення Договорів від імені боржника.

Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 був призначений директором боржника лише 30.12.2013, тобто уже після моменту укладення додаткових угод до Договорів про поворотну фінансову допомогу.

Згідно з ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Разом із тим обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа.

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (ст. 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу приписів ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої- третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, враховуючи, що Додаткові угоди до Договорів про поворотну фінансову допомогу, згідно з якими боржником було взято на себе зобов`язання у разі прострочення виконання зобов`язання з повернення суми поворотної фінансової допомоги відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 1.700 процентів річних від простроченої суми, були підписані особами, які взагалі не мали повноважень на укладення Договорів від імені боржника.

Дані висновки суду, також підтверджується тим, що відповідач та боржник є пов`язаними особами, оскільки мали одного й того ж засновника - ОСОБА_1 , який до того ж був Директором відповідача на момент укладення деяких Додаткових угод та залишається ним на сьогоднішній день.

Відтак, такі дії боржника та пов`язаних з ним осіб, направлені виключно на штучне збільшення кредиторських вимог з метою отримання контролю на зборах кредиторів у процедурі банкрутства боржника.

Аналогічна позиція була висловлена в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17, зокрема, Верховним судом було визначено, що будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна, вчинений у підозрілий період, є сумнівним і може бути визнаний недійсним на підставі спеціальної норми закону.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Задовольнити позов повністю.

2.Визнати недійсними наступні додаткові угоди до Договорів поворотної фінансової допомоги, що були укладені між товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа Експерт Плюс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг":