YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди місто Київ

/

Господарський суд м. Києва

Ухвала суду № 89965214, 16.06.2020, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення

16.06.2020

Номер справи

910/17743/18

Номер документу

89965214

Форма судочинства

Господарське

Компанії, зазначені в тексті судового документа

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

16.06.2020Справа № 910/17743/18

За позовом ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Аврора-У" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича

до приватного акціонерного товариства "Асфальтобетонний завод "АБ Столичний"

про зобов`язання виконати дії в межах справи № 910/17743/18

Суддя Пасько М.В.

Представники:

від позивача Різник О.Ю. - предст. за дов. ліквідатора ТОВ "Аврора-У",

від відповідача Боднар М.М. - предст. за дов. ПрАТ "Асфальтобетонний завод "АБ Столичний".

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про зобов`язання виконати дії в межах справи № 910/17743/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 13.02.2020.

13.02.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

13.02.2020 суд намісці ухвалив відкласти підготовче засідання на 24.03.2020.

02.03.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача на позовну заяву.

Судове засідання призначене на 24.03.2020 не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/17743/18 на тридцять днів та призначено підготовче засідання на 21.05.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 16.06.2020.

У судовому засіданні розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю "Аврора-У" арбітражний керуючий Демчан Олександр Іванович (далі - позивач) в поданій позовній заяві просить суд зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Асфальтобетонний завод "АБ Столичний" (далі - відповідач) передати йому за актом приймання-передачі наступний товар (далі - товар):

-Елемент огорожі: плита П-6 Ви (2.5х3.85) у кількості 1.000,00 шт., вартістю 1.750.000,00 грн.,

-Елемент огорожі: плита паркану ПО-2 (2.5x2.5) у кількості 1.000,00 шт., вартістю 1.250.000,00 грн.;

-Асфальтобетонна суміш: ЩЧР-10. Щебінь чорний, фр.5-10 у кількості 1.500,00 тонн вартістю 1.171.500,00 грн.;

-Асфальтобетонна суміш: ЩЧР-20. Щебінь чорний, фр. 10-20 у кількості 1.500,00 тонн, вартістю 1.162.500,00 грн.;

-Асфальтобетонна суміш: ЩЧР-40. Щебінь чорний, фр.20-40 у кількості 1.500,00 тонн, вартістю 1.119.000,00 грн.;

-Мінеральний порошок у кількості 1.000,00 тонн, вартістю 600.000,00 грн.;

-Гарячий пісок у кількості 1.000,00 тонн, вартістю 446.000,00 грн.;

-Вироби та конструкції: плита опорна КЦО-2-И у кількості 4.000,00 шт., вартістю 4.620.000,00 грн.;

-Вироби та конструкції: плита кільце опорне КО-6 у кількості 1.000,00 шт., вартістю 90.000,00 грн.

Подана позовна заява обґрунтована тим, що 09.11.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Аврора-У" (далі - боржник) та відповідачем було укладено договір № 11/2014ТБ на постачання продукції (далі - договір), відповідно до якого, позивач отримав у власність бетонні суміші та розчини згідно специфікації на загальну вартість 127.307.700, 00 грн.

Згодом, 10.11.2014 року між боржником (поклажодавецем) та відповідачем (зберігачем) було укладено договір зберігання № 4-280 (далі - договір зберігання), відповідно до якого, боржником було передано товар на відповідальне зберігання відповідачу за адресою: м. Київ, вул. Новопирогівська, 60.

Однак, станом на 18.06.2020 року, відповідачем не було повернено товар позивачу, який представляє інтереси боржника..

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про неможливість її задоволення, у зв`язку з її не обґрунтованістю та просив суд відмовити в її задоволенні.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Постановою Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 визнано боржника банкрутом та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича.

Статтею 12 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що арбітражний керуючий має право запитувати та отримувати документи або їх копії від юридичних осіб органів державної влади і органів місцевого самоврядування та від фізичних осіб за ї згодою; отримувати інформацію з державних реєстрів шляхом направлення офіційний запитів до держателя або адміністратора відповідного реєстру.

Статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що ліквідатор : дня свого призначення, зокрема, виконує повноваження керівника (органів управління банкрута; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута що знаходиться у третіх осіб; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута.

Частиною 1 ст. 62 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Частиною 2 ст. 7 Кодексу визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Слід зазначити, що товар перебуває у заставі публічного акціонерного товариства "Авант-Банк", що підтверджується договором застави № 3-Ю/15/067 від 22.09.2015 року.

Наявність майна боржника на зберіганні у відповідача за адресою м. Київ, вул. Новопирогівська, 60 перевірялася представниками банку та боржника, що підтверджується актами перевірки товару від 22.09.2015 року та від 20.11.2015 року.

Крім того, обставини перебування товару боржника на зберіганні у відповідача підтверджуються складською розпискою про наявність товарів на складах станом на 21.09.2015 рік із вказівкою, що товар зберігається за адресою: м. Київ, вул. Новопирогівська, 60, а також балансовою довідкою про наявність товарів на складах станом на 16.08.2016 рік за підписом керівника боржника.

04.11.2019 року позивач звернувся до відповідача із запитом № 02-68/33 від 04.11.2019 року про повернення товару та надання інформації, однак, відповіді не отримав.

Як вбачається з офіційного сайту публічного акціонерного товариства "Укрпошта", запит № 02-68/33 від 04.11.2019 року було вручено представнику відповідача 08.11.2019 року.

Пунктом 2.1 договору зберігання, визначено, що товар передається поклажодавцем на зберігання на складі за адресою м. Київ, вул. Новопирогівська, 60.

Пунктом 2.4 договору зберігання визначено, що товар передається зберігачем з відповідального зберігання поклажожавцю зі складу за адресою м. Київ, вул. Новопирогівська, 60.

Пунктами 3.3, 3.4 договору зберігання визначено, що зберігач зобов`язаний повернути товар поклажодавцю на протязі 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмового повідомлення від поклажодавця про вивіз свого товару або його відчуження третім особам.

Зберігач забезпечує безперешкодний доступ представникам поклажодавця до місця зберігання товару.

Пунктом 2.5 договору зберігання визначено, що факт повернення товару поклажодавцю та його кількісно-якісні характеристики фіксуються актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів повернення відповідачем позивачу товару суду не надано.

Пунктом 1.3 договору зберігання визначено, що строк зберігання становить один рік з дати укладення цього договору.

Частиною 4 ст. 631 ЦК України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною 1 ст. 942 ЦК України визначено, що зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Частиною 3 ст. 946 ЦК України визначено, що якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

У постанові Верховного суду України від 21.12.2016 року у справі № 905/2187/13 зроблено наступний висновок:

"Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК, стаття 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601, 604-609 ЦК.

Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку".

Таким чином, суд звертає увагу на те, що навіть у випадку закінчення строку зберігання, зберігач не позбавляється обов`язку повернення майна із зберігання.

Пунктом 7.2 договору зберігання визначено, що у випадку якщо сторони не дійдуть згоди по суперечним питанням, то вони підлягають розгляду у Господарському суді згідно діючого законодавства України.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зобов`язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України та ч. 2 ст. 11 ЦК України можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується сторонами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Відповідно до положень статті 204 ЦК України в цивільному законодавстві діє презумпція правомірності правочину, тож правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з приписами статті 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частинами 1,2 ст. 949 ЦК України визначено, що зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Статтею 953 ЦК України встановлено, що зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Крім вищезазначеного, право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - "Перший протокол", "Конвенція"): "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

Також, Європейським судом з прав людини у справі Маркс проти Бельгії (Marckx v. Belgium), заява №6833/74 від 13.07.1979 р., зазначено: "Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності".

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач порушує п.3.3, 3.4 договору зберігання, ч.1, 2 ст.ст.936, 949, 953 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не виконує вимогу поклажодавця про повернення майна із зберігання, чим порушує право власності боржника (поклажодавця) на майно.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судовій збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Задовольнити позов повністю.

2.Зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Асфальтобетонний завод "АБ Столичний" (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, буд. 60; ідентифікаційний код 04012321) передати за актом приймання-передачі ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "Аврора-У" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 21; код 38831569) арбітражному керуючому Демчану Олександру Івановичу (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №1732 від 11.11.2015р., ІПН 3250900872, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Першотравнева, 23-Б, оф.54, дата народження 02.01.1989р.) наступний товар: