Рішення № 89965101, 10.06.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 35/104/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2020 Справа № 908/2258/19

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі колегії суддів: головуючий суддя -Топчій О.А., судді – Дроздова С.С., Горохов І.С.,

за участю секретаря судового засідання Авраменко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу

за позовом Бердянської міської ради (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. Єдності, буд.2)

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Шевченка, буд.13)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9)

про передачу гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ

за участю представників сторін:

від позивача: Соколова В.М., довіреність №01-0083/48-1 від 10.01.2020;

Замета Н.О., посвідчення №88 від 05.05.2020;

Ареф`єва Ю.М., посвідчення №235 від 05.05.2020;

від відповідача: Міняйло А.М., довіреність №119 від 03.10.2019;

Забержевський О.В., голова правління ПАТ "Бердянськбуд";

від третьої особи: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області 22.08.2019 надійшла позовна заява Бердянської міської ради до відповідача Приватного акціонерного товариства “Бердянськбуд”, в якій позивач просить передати на безкомпенсаційній основі без згоди власника у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська гуртожиток, включений до статутного капіталу ПрАТ “Бердянськбуд” за адресою: м. Бердянськ, вул. Європейська, 72 у розмірі 10642/21000 частки.

В обґрунтування позову посилається на норми ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 3, 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу від 22.08.2019 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2258/19 та визначено до розгляду судді Топчій О.А.

Ухвалою суду від 28.08.2019 позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 12.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, присвоєно справі номер провадження №35/104/19. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних щодо предмета спору на стороні позивача – Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945). Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження в судовому засіданні 15.10.2019.

Ухвалою від 15.10.2019 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів – до 11.12.2019 включно та відкладено підготовче засідання на 21.11.2019.

У зв`язку з перебуванням судді Топчій О.А. з 20.11.2019 по 29.11.2019 на лікарняному, судове засідання, призначене на 21.11.2019 о 11 год. 00 хв. не відбулося. На адресу сторін направлено повідомлення про неможливість проведення судового засідання з розгляду справи та перенесення судового засідання на 10.12.2019.

Ухвалою суду від 02.12.2019 підготовче судове засідання призначено на 10.12.2019.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.12.2019 призначено колегіальний розгляд справи №908/2258/19 у складі трьох суддів.

Згідно з витягом з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 12.12.2019 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Топчій О.А., судді – Дроздова С.С., Горохов І.С.

Ухвалою від 12.12.2019 справу № 908/2258/19 прийнято колегією суддів до провадження. Підготовче засідання призначено на 21.01.2020. З урахуванням ухвали суду від 27.02.2020 продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів до 11.03.2020 включно.

У судовому засіданні 21.01.2020 оголошувалась перерва до 27.02.2020.

20.01.2020 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Господарським судом Запорізької області справи №908/3479/19 за позовом ПрАТ «Бердянськбуд» до Бердянської міської ради про визнання незаконним і скасування пунктів 6,7,8 рішення №3 Бердянської міської ради Запорізької області від 22.12.2017.

Позивач заперечив проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі. Вважає, що відповідачем не було доведено об`єктивної неможливості розгляду справи №908/2258/19 та дійсного впливу рішення по справі №908/3479/19 на розгляд даної справи, а також не доведено, що позиції сторін та надані ними докази в справі №908/2258/19 не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду по цій справі.

Протокольною ухвалою суду від 27.02.2020 у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено, оголошено перерву до 03.03.2020.

Ухвалою суду від 03.03.2020 задоволено клопотання відповідача про витребування доказів, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.04.2020.

Ухвалою суду від 02.04.2020 розгляд справи відкладено на 29.04.2020.

Ухвалою суду від 29.04.2020 розгляд справи відкладено на 20.05.2020.

Ухвалою суду від 20.05.2020 розгляд справи відкладено на 10.06.2020.

У відзиві, що надійшов на адресу суду 25.09.2020, відповідач виклав заперечення проти позову:

- об`єкти нерухомого майна (гуртожитки), розташовані за адресами: Запорізька область, місто Бердянськ, вулиця Європейська, 72, 74, вулиця Італійська, 102, вулиця Земська, 16, вулиця Свободи, 60, є приватною власністю Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд";

- з посиланням на приписи ст. 41 Конституції України, положення Конвенції про захист прав людини про захист прав людини і основоположних свобод практики Європейського суду з прав людини, зазначає,що конвенція гарантує права, які є практичними та дієвими; у випадку експопріації Держава повинна здійснити дійсну компенсацію вартості майна, якого майна, якого вона позбавляє, а така експропріація повинна здійснюватися виключно у суспільних інтересах; дійсні та реальні обмеження, встановлені Державою щодо реалізації права власності, можуть бути de facto визнані порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції;

- посилання позивача на те що Приватне акціонерне товариство "Бердянськбуд" не є правонаступником Організації орендарів орендного підприємства “Бердянськбуд” є некоректним;

- у вимогах позивача відсутнє обґрунтування поширення норм Закону України "Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків" на відповідача;

- законодавець визначив, що крім обмежень зазначених у ч. 3 ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків”, сфера його застосування саме гуртожитки державної та комунальної власності, а отже в переліку відсутні об`єкти нерухомого майна приватної власності;

- звертає увагу суду на рішення господарського суду по справі № 8/25д/09 від 26.01.2010, постанову Вищого господарського суду України по справі № 8/25д/09 від 23 червня 2011, постанову Верховного суду України від 16 травня 2011, постанову Верховного суду України від 10 жовтня 2011;

- звертає увагу суду на рішення господарського суду Запорізької області по справі № 2/5509/5276/11 від 11.10.2011, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06 грудня 2011, постанову Вищого господарського суду України по справі від 28 лютого 2012;

- зазначає що вказані рішення суду мають преюдиційне значення для розгляду справи № 908/2257/19;

- з посиланням на п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України просить суд закрити провадження по справі № 908/2257/19 .

15.10.2019 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі з посиланням на п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України.

19.11.2019 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач зазначає наступне:

- додаючи до позовної заяви копію рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25.06.2004 по справі № 2-12716/04, позивач ставить під сумнів законність набуття у 2002 році ПрАТ "Бердянськбуд" (на той момент ЗАТ “Бердянськбуд”) у власність спірного майна;

- спірним майном є гуртожитки, житлові приміщення, в котрих займають члени суспільства, які можуть реалізувати свої житлові права шляхом приватизації саме комунального майна. Такий спосіб отримання кімнат у власність для мешканців гуртожитку дає можливість реалізувати їм своє право на отримання житла безоплатно. Саме в цих обставинах i полягає особливий суспільний/загальний інтерес та потреби;

- заперечує проти закриття провадження у справі № 908/2257/19 за зазначеними відповідачем обставинами.

09.01.2020 на адресу суду від відповідача надійшли пояснення до заперечення, відповідно до яких відповідач пояснює обставини справ № 2/5009/5276/11, 8/25д/09, а також зазначає, що сфера дії Закону України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” поширюється на гуртожитки, які є об`єктами права державної та комунальної власності.

Просить відмовити в задоволенні позову.

В судому засіданні 10.06.2020 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.

Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме, програмно – апаратного комплексу «Акорд».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

22.12.2017 рішенням № 3 Бердянської міської ради VII скликання (37 сесія) було вирішено прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська у відповідності до Закону України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” гуртожитки у м. Бердянську за адресою, зокрема, м. Бердянськ, вул. Європейська, 72 (колишня вул. Кірова).

Пунктом 8 даного рішення передбачено, що у випадку відсутності згоди власників (володільців, балансоутримувачів) гуртожитків, вказаних у п. 6, юридичному управлінню виконавчого комітету Бердянської міської ради ради здійцснити претензійно-позовну роботу направлену на виконаня цього ріщення.

Оскільки ПрАТ "Бердянськбуд", як власник гуртожитку, рішення про передачу його у власність територіальної громади, не приймало, позивачем, з посиланням на положення Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та норми Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" ініційовано спір про передачу гуртожитку у власність територіальної громади за рішенням суду на безоплатній основі.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

Під час розгляду справи стони посилалися на обставини, які встановлені рішенням судів у справі № 2/5009/5276/11, 8/25д/09, № 20/81, як на підстави своїх вимог і заперечень, відповідно до яких встановлювалися обставини, що мають значення для розгляду справи № 908/2258/19.

Так, як вбачається з рішення Господарського суду Запорізької області від 26.01.2010 у справі № 8/25д/09 за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах – Фонду державного майна України до Закритого акціонерного товариства “Бердянськбуд”, третя особа - Бердянська міська рада про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.06.1993 р. № КП-119 в частині приватизації 7 гуртожитків, які розташовані за адресами: вул. Свободи, 60, вул. Червона, 16, вул. Червона, 20, вул. Кірова, 72, вул. Кірова, 74, вул. Франка, 14, вул. Дюміна, 102 в м. Бердянську та виключення їх вартості зі статутного фонду ЗАТ “Бердянськбуд”, судом встановлено: “ 01 квітня 1990 р. ТСО “Запорожбуд”за Договором оренди надав в оренду майно треста “Бердянськбуд”організації орендарів. Відповідно до п. 1.1.2. Договору після його підписання організація орендарів набула статусу Орендного підприємства “Бердянськбуд”.

07 квітня 1993 р. Наказом ФДМУ № 152-ПК “Про створення комісії з приватизації”затверджена комісія з приватизації державного майна, взятого в оренду організацією орендарів “Бердянськбуд”.

15 червня 1993 р. Головою ФДМУ затверджений План приватизації орендного підприємства “Бердянськбуд”. В п. 3.8. Плану зазначено, що приватизації підлягає все орендоване майно.

16 червня 1993 р. Розпорядженням Фонду державного майна України № 125-РПП затверджено план приватизації частки державного майна, що знаходиться в складі майна орендного підприємства "Бердянськбуд" м. Бердянськ.

На 01 травня 1993 р. складена Відомість залишкової вартості основних засобів по ОП “Бердянськбуд”, відповідно до якої в розділі “ЖКК”п. 29 була визначена залишкова вартість гуртожитків по вул. Свободи, 60 в розмірі 601308,76 руб. (с. 10, п.29); п. 40 - гуртожитку по вул. Червона, 16 в розмірі 1687816,84 руб.; п. 41 - по вул. Червона, 20 в розмірі 2513234,02 руб.; п. 39 - по вул. Дюміна, 102 в розмірі 1041621,78 руб.; п. З - по вул. Кірова, 72 в розмірі 220308,12 руб.; п. 4 - по вул. Кірова 74 в розмірі 230698,05 руб., вул. Франко, 14 – 806651,06 руб.

16 червня 1993 р. Розпорядженням Фонду державного майна України № 124-РОМ затверджений Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд". Згідно даного акту у вартість цілісного майнового комплексу ввійшла вартість спірних гуртожитків.

18 червня 1993 р. затверджений Головою ФДМУ Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу.

23 червня 1993 р. між ФДМУ та Організацією орендарів орендного підприємства "Бердянськбуд" укладений Договір купівлі-продажу майна державного підприємства, відповідно до якого організація орендарів купила державне майно цілісного майнового комплексу.

09 вересня 1993 р. Актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд" Покупець прийняв згідно відомості інвентаризації викуплену ним державну частку цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд". Так, в Перелік жилих будинків, нежилих будівель та споруд включено гуртожиток по вул. Свободи, 60, гуртожиток по вул. Червона, 16, гуртожиток по вул. Червона, 20, вул. Дюміна, 102, вул. Кірова, 72, вул. Кірова, 74, вул. Франка, 14.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд зазначає наступне: вимоги заявлені прокурором та підтримані ФДМ України з посиланням на ст.. 203, 215 ЦК України, внаслідок порушення , як зазначено в позові, сторонами договору купівлі-продажу від 23.06.1993 р. приписів законодавства про приватизацію.

Згідно роз`яснень президії ВАС України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням угод недійсними” (з наступними змінами та доповненнями) відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. Таким чином, правове обґрунтування вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, що надано у даному позові, відповідає приписам ст.. 48 ЦК УРСР – недійсність угоди, яка не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 21 ГПК України відповідачем у справі є особа, до якої заявлено вимоги про відновлення порушеного права або охоронюваного законом інтересу. Вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу заявлені до ЗАТ “Бердянськбуд” з посиланням на факт правонаступництва.

Судом встановлено, що за оспорюваним договором купівлі-продажу, укладеним 23.06.1993 р. Фондом державного майна України та організацією орендарів орендного підприємства “Бердянськбуд”, Фонд передав, а організація орендарів придбала державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства “Бердянськбуд” відповідно до договору оренди від 01.04.1990 р. та додаткової угоди до цього договору від 17.11.1992 р. Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.03.2005 р. у справі № 20/81 визнано недійсним п. 3.1 розділу ІІІ Статуту ЗАТ “Бердянськбуд” з дати його реєстрації виконавчим комітетом Бердянської міської ради № 572 від 24.12.1997 р. Згідно мотивувальної частини рішення (яке не оскаржено та набрало чинності) “відповідно з пунктом 3.1 розділу ІІІ Статуту ЗАТ “Бердянськбуд”, ЗАТ є правонаступником утвореного в 1960 році державного будівельно-монтажного тресту “Бердянськбуд”, в 1990 році утвореного на його базі орендного підприємства “Бердянськбуд”. Матеріалами справи встановлено, що на момент реєстрації нової редакції Статуту ЗАТ “Бердянськбуд” було відсутнє правонаступництво, зазначене в п. 3.1 розділу 3 Статуту. Таким чином, особа, що не була стороною угоди –ЗАТ “Бердянськбуд”, та не є згідно рішення суду правонаступником сторони оспорюваної угоди (організації орендарів), не є належним відповідачем у спорі про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині приватизації гуртожитків.”

Разом з тим встановлено, що “У вирішенні спору в даній частині при наданні оцінки доводам позивача про відсутність у ЗАТ “Бердянськбуд” правових підстав на володіння спірним майном (гуртожитками) суд виходить із наступного:

Правове регулювання орендних відносин у державі пройшло в декілька етапів. У перший період розвитку оренди (1989-1991р.р.) і регулювання здійснювалось згідно з основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду. В зазначений час договори оренди укладались колективами орендних підприємств.

У Законі України “Про приватизацію майна державних підприємств” прийнятому 04.03.1992 зазначалось, що викуп державного майна, договір оренди якого укладено з правом його викупу, провадиться відповідно до Закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій”. До основних положень цього Закону були віднесені, зокрема: 1) об`єктом оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їх структурних підрозділів; 2) орендарями можуть бути організації орендарів, створені членами Трудового колективу державного підприємства, громадяни і юридичні особи (ст.. 9 Закону). Однак лише при відсутності заяви організації орендарів усі інші фізичні та юридичні особи можуть реалізувати право на оренду (п.3 ст. 10)

Згідно діючого на той час законодавства при передачі майна в оренду утворюються дві юридичні особи - організація орендарів (або товариство покупців) і орендне підприємство. Якщо організація орендарів укладає договори оренди цілісного майнового комплексу, володіє пра вом власності на вироблену на основі цього майна про дукцію і є суб`єктом приватизації орендованого майна, то орендне підприємство користується цим майном, виробляє продукцію, сплачує орендну плату і є правонаступником державного підприємства, оскільки останнє у разі створення організації орендарів набуває нового правового статусу. Коли організація орен дарів викупає орендоване майно, то фактично воно пере дається створеному нею орендному підприємству, бо сама організація орендарів після викупу ліквідується.

Таку правову позицію було втілено у п. 2.2.5 Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств (затв. Наказом ФДМ України від 04.02.1993р. №56), а саме: з метою подальшої господарської діяльності товариство покупців обирає організаційно правову форму згідно з чинним законодавством та протягом строку, встановленого в договір купівлі – продажу, створює і реєструє суб`єкт підприємництва. З моменту реєстрації суб`єкта підприємництва товариство покупців припиняє свою діяльність.

Як свідчать вивчені матеріали, предметом оспорюваного купівлі-продажу є цілісний майновий комплекс орендного підприємства “Бердянськбуд”, який був предметом договору оренди від 01.04.1990 р., та згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ОП “Бердянськбуд” (затв. Розпорядженням ФДМ України від 16.06.1993 р. № 124-РОМ) та плану приватизації ОП “Бердянськбуд”, викуплений організацією орендарів, в тому числі гуртожитки.

Рішенням виконкому Бердянської міської ради народних депутатів № 366 від 08.07.1993 р. орендне підприємство “Бердянськбуд” перереєстровано у закрите акціонерне товариство “Бердянськбуд”.

За актом приймання-передачі від 22.12.1993 р. організація орендарів орендного підприємства “Бердянськбуд” на підставі рішення засновників ЗАТ “Бердянськбуд” № 39 від 02.07.1993 р., засновницького договору від 02.07.1993 р. передала товариству “Бердянськбуд” колективне майно, придбане у ФДМ України згідно договору купівлі-продажу № КП-119 від 17.07.1993 р. та свідоцтва про право власності № П-130 від 22.12.1993 р., вартість якого визначена у 71115,7 тис. крб.

Тобто, спірне майно, гуртожитки за зазначеними адресами, набуто ЗАТ “Бердянськбуд” з підстав, передбачених законом.”.

Також зазначено, що: “Що стосується самого факту включення будівель гуртожитків до майна цілісного майнового комплексу, що був предметом оренди, а згодом – предметом договору купівлі-продажу, суд не знаходить його таким, що суперечив законодавству, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно Примірного положення про гуртожитки (затв. Постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 р. № 208) гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Порядок виселення з гуртожитку встановлений п. 40 Положення, а саме: сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Таким чином, оскільки гуртожитки використовувались як тимчасове житло, виключно для проживання робітників підприємства, мали спеціальний статус надання у користування та виселення, у період відсутності певних нормативних актів (1990-1995 р.р.), гуртожитки згідно чинного законодавства включалися до майна цілісного майнового комплексу державного підприємства”.

Так, залишаючи без змін вказане рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України у постанові від 23.06.2011, з яким погодився Верховний суд України (постанова від 16.05.2011), зазначив таке.

“При вирішенні справи судом першої інстанції встановлено, що 28.12.1992 Фондом держмайна видано наказ № 4-ДП про надання дозволу на приватизацію Орендного підприємства "Бердянськбуд".

Розпорядженням Фонду держмайна від 16.06.1993 № 125-РПП затверджено План приватизації частки державного майна, що знаходиться в складі майна Орендного підприємства "Бердянськбуд", згідно з п. 3.8 якого приватизації підлягає все майно підприємства, в т.ч. гуртожитки.

Розпорядженням Фонду держмайна від 16.06.1993 № 124-РОМ затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Бердянськбуд", згідно з яким вартість гуртожитків не виключена з загальної вартості майна, що підлягає приватизації, а відповідно до Відомості залишкової вартості основних засобів станом на 01.05.1993 Орендного підприємства "Бердянськбуд" (додаток № 1 до акту оцінки) увійшла до вартості цілісного майнового комплексу, який надалі був викуплений у держави за договором №КП-119 від 23.06.1993 купівлі-продажу майна державного підприємства і переданий за актом від 02.091993 прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Бердянськбуд".

Крім того, Фондом держмайна України на підтвердження факту передачі в процесі приватизації у власність ЗАТ "Бердянськбуд" спірних гуртожитків видано Перелік житлових будинків, нежитлових будівель і споруд, що є власністю ЗАТ "Берданськбуд", затверджений Фондом державного майна України 23.04.1995. В подальшому ЗАТ "Бердянськбуд" на підставі рішень Виконавчого комітету Бердянської міської ради отримало Свідоцтва про право власності на всі спірні гуртожитки.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, що діяла з 19.02.1993 по 26.01.1994 під час виникнення спірних правовідносин) приватизації підлягало майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами, а також частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" його дія не поширюється, зокрема, на приватизацію об`єктів державного земельного та житлового фондів, а також об`єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Пунктом 8 Методики оцінки вартості об`єктів приватизації та оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 1992 № 522 (чинної на момент приватизації державного підприємства), визначено, що оцінка вартості цілісного майнового комплексу здійснюється на підставі балансу підприємства.

Пунктом 16 зазначеної Методики встановлено, що оцінці вартості об`єкта приватизації повинна передувати його повна інвентаризація, за результатами якої складається передаточний баланс. Пунктом 18 вказаної Методики визначено, що інвентаризації підлягає державне майно підприємства, включаючи повністю зношені основні засоби, об`єкти невиробничого призначення, діючі об`єкти, які здані на прокат або в оренду, перебувають на реконструкції, у капітальному ремонті, на консервації, у запасі або резерві незалежно від їх технічного стану (як зараховані на баланс, так і не враховані з будь-яких причин).

Таким чином, зі змісту зазначених норм вбачається, що до складу цілісного майнового комплексу, який підлягав приватизації, включалося майно, що виконує виробничі функції у закінченому циклі виробництва, а також об`єкти невиробничого призначення і до цього майна могли бути включені об`єкти соціально-культурного призначення, які належать підприємствам.

Між тим, за приписами ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, що діяла з 22.07.1992 по 22.02.1994, тобто, під час виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім, кімнат в гуртожитках.

Відповідно до п. 9 ст. 8 цього Закону Державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням міг передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.

Крім того, пунктом 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 891 від 06.11.1995, встановлено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду, крім гуртожитків. Зміни до п. 2 цього Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України №695 лише 26.05.2004.

Отже, на момент проведення приватизації орендного підприємства гуртожитки не відносилися до об`єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, і могли бути включені до складу майна підприємств, що підлягало приватизації і до складу статутного фонду створених в процесі приватизації акціонерних товариств, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов ґрунтовного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову як в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу №КП-119 від 23.06.1993 щодо спірних гуртожитків, так і в частині вилучення вказаних гуртожитків з незаконного володіння відповідача та визнання права власності на ці гуртожитки за державою, оскільки, будь-яких порушень законодавства, чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, позивачем не доведено, а судом не встановлено.

Крім того, як правомірно зазначив суд першої інстанції, акти органу приватизації, за якими здійснювалась оренда та купівля-продаж організацією орендарів державного майна, в т.ч. гуртожитків, не визнані недійсними у встановленому порядку, що свідчить про правомірність приватизації гуртожитків і включення їх до статутного фонду створеного внаслідок приватизації товариства”.

В подальшому, рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.10.2011 у справі № 2/5009/52767/11 у задоволенні позовних вимог Фонду державного майна України до Закритого акціонерного товариства “Бердянськбуд” про зобов`язання передати в комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ згідно акту прийому-передачі, зокрема, гуртожиток по вул. Свободи, 60 в м. Бердянськ в розмірі 289/600 частки, відмовлено.

Під час розгляду справи судом встановлено: “В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що зазначені гуртожитки як об`єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації відповідно до Закону України “Про приватизацію державного майна”та належать до державної власності, що підтверджується свідоцтвами про право власності. Вказує, що відповідно до п. 2 ст. 4, ч. 4 ст. 7 Закону України “Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності”, абз. 2 п. 3, п. 8 Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995р. № 891, передача об`єктів з державної у комунальну власність здійснюється за наявності згоди відповідних рад, передача проводиться разом із зовнішніми мережами електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також технічною документацією на будинок. Розпорядженням голови Бердянської міської ради від 07.04.2011 р. № 182-р створена комісія щодо прийняття зазначених гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м. Бердянськ. Наказом РВ ФДМУ по Запорізькі області № 325 від 25.05.2011р. зобов`язано ЗАТ “Бердянськбуд”, на балансі якого перебувають гуртожитки, здійснити передачу спірних гуртожитків. Однак відповідач не виконав рішення та наказ, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Предметом позову в даній справі є вимоги Фонду державного майна України про зобов`язання ЗАТ “Бердянськбуд” передати в комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ згідно акту прийому-передачі гуртожитки по вул. Червоній, 16, вул. Кірова, 72 в розмірі 1923/3500 частки, вул. Кірова, 74 в розмірі 8999/15200 частки, вул. Свободи, 60 в розмірі 289/600 частки, вул. Дюміна, 102 в розмірі 499/2600 часток в м. Бердянськ Запорізької області, а також зобов`язання Бердянську міську раду Запорізької області прийняти зазначені гуртожитки (у визначених частках) у комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ згідно акту прийому-передачі.

Право власності держави в особі Фонду державного майна України на гуртожитки, що є предметом даного позову (у визначених частках), було зареєстровано на підставі постанови від 08.06.2010 р. та ухвали від 16.08.2010 р. Запорізького апеляційного господарського суду, та посвідчувалося свідоцтвами про державну реєстрацію прав від 11.10.2010 р.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 08.06.2010 у справі № 8/25д/09, на підставі якої була проведена реєстрація, скасовано постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2011 р. та залишено без змін рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2010 р., яким відмовлено в задоволенні позовних вимог Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд" за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Бердянської міської ради - про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна державного підприємства №КП-119 від 23.06.1993 в частині приватизації 7 гуртожитків по вул. Кірова, 72, вул. Кірова, 74, вул. Свободи, 60, вул. Дюміна, 102, вул. Червона, 16, вул. Червона, 20, вул. Франка, 14, у м. Бердянську, виключення їх вартості зі статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд", вилучення вказаних гуртожитків з незаконного володіння відповідача та визнання права власності на ці гуртожитки за державою в особі Фонду державного майна України.

Вищим господарським судом України встановлено, що на момент проведення приватизації орендного підприємства "Бердянськбуд" гуртожитки не відносилися до об`єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, тому вони могли бути включені до складу майна підприємств, що підлягало приватизації і до складу статутного фонду створених в процесі приватизації акціонерних товариств, оскільки законодавчої заборони не існувало. У постанові Вищого господарського суду України від 23.06.2011 р. зазначено, що суд першої інстанції дійшов ґрунтовного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову як в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу №КП-119 від 23.06.1993р. щодо спірних гуртожитків, так і в частині вилучення вказаних гуртожитків з незаконного володіння відповідача та визнання права власності на ці гуртожитки за державою, оскільки, будь-яких порушень законодавства, чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, позивачем не доведено, а судом не встановлено. Крім того, акти органу приватизації, за якими здійснювалась оренда та купівля-продаж організацією орендарів державного майна, в т.ч. гуртожитків, не визнані недійсними у встановленому порядку, що свідчить про правомірність приватизації гуртожитків і включення їх до статутного фонду створеного внаслідок приватизації товариства.

На підставі постанови Вищого господарського суду України від 23.06.2011 р. Комунальне підприємство з технічної інвентаризації Бердянської міської ради скасувало реєстрацію права власності держави на гуртожитки: у частці 289/600 будівлі по вул. Червоній, 16, будівля по вул. Червоній, 16, у частці 8999/15200 будівлі по вул. Кирова, 74, у частці 1923/3500 будівлі по вул. Кирова, 72, у частці 499/2600 будівлі по вул. Дюміна, 102, та поновило запис про реєстрацію права власності за ЗАТ “Бердянськбуд” на вказані частини гуртожитків. Зазначені обставини підтверджуються листом від 29.08.2011 р. № 1129 Комунального підприємства з технічної інвентаризації Бердянської міської ради.

Рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2010 р. у справі № 8/25д/09 набрало законної сили. Факти, встановлені даним рішенням, згідно ст. 35 ГПК України, мають преюдиційне значення для розгляду даної справи.

Таким чином, на час звернення до суду з позовом про передачу гуртожитків у комунальну власність держава в особі Фонду державного майна України не була їх власником.

Як вбачається зі статуту ЗАТ “Бердянськбуд”, держава не є засновником цього товариства. Держава також не має частки в майні товариства.

Отже, у спірних правовідносинах позивач не може виступати як орган управління державним майном”.

Вказане рішення залишено без змін відповідно до постанови Донецього апеляційного господарського суду від 06.12.2011 та відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2012. Так, переглядаючи вказане рішення, суд касаційної інстанції у своїй постанові встановив, що враховуючи приписи законодавства України, які діяли на момент приватизації підприємства відповідача, колегія підтримує висновки судів попередніх інстанцій, що гуртожитки не відносилися до об`єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі в комунальну власність відповідних рад, тому могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Крім того, колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували неправомірність набуття відповідачем права власності на спірні гуртожитки. При цьому, колегія звертає увагу на те, що приватизація Орендного підприємства "Бердянськбуд" відбувалась на підставі діючого на момент приватизації (1993р.) законодавства, шляхом викупу, що спростовує доводи скаржників, викладені в касаційних скаргах.”.

Тобто, обставини набуття у власність Закритим акціонерним товариством "Бердянськбуд" спірного гуртожитку вже досліджувались судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, з урахуванням встановлених судами фактів під час розгляду справ № 8/25д/09 та 2/5009/52767/11 щодо обставин та підстав створення Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд", набуття ним у власність спірного гуртожитку шляхом викупу, на підставі діючого на момент приватизації (1993р.) законодавства, зокрема приписів Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”, Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затверджених наказом Фонду державного майна України від 0402.19993 № 56, Декрету Кабінету міністрів України “Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду від 20.05.1993 № 57-93, можливо дійти висновку, що Закрите акціонерне товариство "Бердянськбуд" було створено в процесі приватизації державного майна.

Разом з тим, під час перегляду Вищим господарським судом України рішення суду першої інстанції по справі № 8/25д/09 встановлено, що ЗАТ "Бердянськбуд" є правонаступником прав і обов`язків орендаря відповідно до закону, оскільки згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, що діяла з 11.06.1993 по 01.08.1993 під час реєстрації статуту ЗАТ "Бердянськбуд") з моменту реєстрації товариства договір оренди вважається розірваним, діяльність підприємства, створеного на базі орендованого майна, або будь-якого суб`єкта підприємницької діяльності, який орендує майно, припиняється, товариство стає правонаступником прав і обов`язків орендаря.

При цьому, відповідно до п. 2.1. Статуту зазначено що Приватне акціонерне товариство "Бердянськбуд" є повним правонаступником Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд" створеного рішенням засновників 02.07.1993 року протокол № 39 на базі Орендного підприємства “Бердянськбуд” організацією орендарів на підставі договору купівлі-продажу № КП-119 від 23 червня 1993 року з Фондом держмайна України цілісного майнового комплексу орендного підприємства “Бердянськбуд”.

Відтак, враховуючи викладене, суд дійшов висновку що приписи Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" розповсюджуються на відповідача у справі - Приватне акціонерне товариство "Бердянськбуд", далі Закон.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням такого підходу, що всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад.

Водночас, ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування (стаття 3 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності").

Зокрема, частина третя статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" встановлює, що гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів:

1. На безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються:

а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням;

б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду;

2. На частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються:

а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради;

б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради;

3. На компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються:

а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку;

б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

Таким чином у зазначеному Законі диференційовано форми такої передачі (безкомпенсаційна, частково-компенсаційна, компенсаційна), а також частково врегульовано підстави та порядок такої передачі.

Крім того, відповідно до статті 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" до повноважень органів місцевого самоврядування щодо приватизації житла у гуртожитках віднесено:

- прийняття рішення про прийняття у власність відповідної територіальної громади гуртожитків (майнових комплексів) відповідно до цього Закону;

- звернення до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Закону у разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно з пунктом 3 частини третьої статті 14 цього Закону;

- звернення до суду з позовом про визначення розміру відшкодування власнику гуртожитку за передачу гуртожитку у власність територіальної громади на частково-компенсаційній основі відповідно до цього Закону в меншому розмірі, ніж передбачено пунктом 3 частини четвертої статті 14 цього Закону;

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану <…>.

Прийняття судом рішення щодо передачі у комунальну власність приміщень гуртожитку, право власності на яке зареєстровано за відповідачем, повинно відбуватись на підставі національного законодавства та з урахуванням загальновизнаних міжнародних стандартів прав людини, зокрема, статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип "пропорційності" як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Одним із важливих елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. При цьому ЄСПЛ вважає, що не існує універсальних правил визначення розміру компенсації й таке питання повинно розглядатися в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх фактичних обставин. Компенсація має бути розумно пов`язаною з вартістю втраченого майна, але не обов`язково має відповідати його ринковій вартості.

Реалізуючи визначене у статті 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту повинен насамперед слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У рішенні Європейський суд з прав людини у справі "Зеленчук та Цицюра проти України" зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: згідно з другим реченням першого абзацу особа може бути позбавлена майна тільки "на умовах, передбачених законом", а за змістом другого пункту держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів".

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Як вже зазначалося, 22.12.2017 рішенням № 3 Бердянської міської ради VII скликання (37 сесія) було вирішено прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська у відповідності до Закону України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” гуртожитки у м. Бердянську за адресою, зокрема, м. Бердянськ, вул. Європейська, 72 (колишня вул. Кірова).

При цьому, в зазначеному рішенні не вирішено способу передачі – безоплатно, з частковою чи повною компенсацією.

Положення статті 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачають здійснення передачі гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб у власність територіальних громад на добровільних (договірних) умовах, а у разі відмови - за рішенням суду.

Позивачем не надано доказів надсилання відповідачеві звернень щодо врегулювання питання способу передачі спірного гуртожитку, як і не надано доказів відмови відповідача передати гуртожиток.

Згідно з приписами ст.ст. 74, 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами надано всі належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

За викладених обставин, судом не вбачається підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 86, 202, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Бердянської міської ради до Приватного акціонерного товариства «Бердянськбуд», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Фонд державного майна України про передачу гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22 червня 2020 року.

Головуючий суддя О.А. Топчій

Суддя С.С. Дроздова

Суддя І.С. Горохов