Ухвала суду № 89957133, 22.06.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________

УХВАЛА

про забезпечення позову

"22" червня 2020 р.Справа № 922/1901/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

без виклику представників сторін

розглянувши заяву (вх. № 13892 від 18.06.2020) Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" про забезпечення позову

по матеріалам справи

позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро", м.Харків до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Слобожанщина Агро", м.Харків , 2. Фізичної особи ОСОБА_1 простягнення 17 771 287,67грн. ВСТАНОВИВ:

16 червня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Слобожанщина Агро" (надалі - 1-й Відповідач) та Фізичної особи ОСОБА_1 (надалі - 2-й Відповідач) грошові кошти у розмірі 17771287,67грн.

Даний позов обґрунтовує тим, що 12.01.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Слобожанщина Агро" (Позичальник за Договором позики) уклали Договір позики № 6П-БПР2 (далі - Договір позики) з TOB «КУА «ДІКВ-Л» , яке здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «БІЗНЕС РЕСУРС-2» (Позикодавець за Договором позики), з урахуванням Додаткової угоди від 06.06.2018 року, де Позикодавець надав 18500000,00 (вісімнадцять мільйонів п`ятсот тисяч) грн. 00 коп. Позичальнику.

В свою чергу, на умовах пункту 4.1. Договору строк повернення позики - до 31.12.2018 року (включно).

Відповідно до умов Договору поруки № 3/6П-БР2, який укладено 30.11.2018 між ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», яке здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «БІЗНЕС РЕСУРС -2» (Кредитор за Договором поруки № 3/6П-БР2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" (Поручитель за Договором поруки № 3/6П-БР2), де останній зобов`язався відповідати перед Кредитор за Договором поруки № 3/6П-БР2 за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Слобожанщина Агро" (Боржник за Договором поруки № 3/6П- БР2) що виникли із Договору позики та всіх додаткових угод до нього, в тому числі і тих, що будуть укладені в майбутньому.

Також, ОСОБА_1 (Поручитель за Договором поруки № 1/6П-БР2) зобов`язалась відповідати перед Кредитор за Договором поруки № 1/6П-БР2 за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Слобожанщина Агро", що виникли із Договору позики та всіх додаткових угод до нього, в тому числі і тих, що будуть укладені в майбутньому, де кредитором за Договором поруки № 1/6П-БР2 виступає ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», яке здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «БІЗНЕС РЕСУРС -2».

Загальна сума відсотків за Договором позики склала 4 110 060,81 грн. (чотири мільйона сто десять тисяч шістдесят гривень 81 коп.)

Позивач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Слобожанщина Агро" частково повернув за Договором позики суму коштів у розмірі 1 500 000,00 грн. (один мільйон п`ятсот тисяч гривень 00 коп.) основної заборгованості та 3 338 773,14 грн. (три мільйона триста тридцять вісім тисяч сімсот сімдесят три гривні 14 коп.) у якості відсотків, що у загальному розмірі становить 4 838 773,14 грн. (чотири мільйона вісімсот тридцять вісім тисяч сімсот сімдесят три гривні 14 коп.), що підтверджується банківськими виписками.

При цьому грошові кошти у загальному розмірі 17 771 287,67 грн. (сімнадцять мільйонів сімсот сімдесят одна тисяча двісті вісімдесят сім гривень 67 коп.) із яких основна сума боргу - 17 000 000,00 (сімнадцять мільйонів гривень 00 коп.), проценти - 771 287,67 грн. (сімсот сімдесят одна тисяча двісті вісімдесят сім гривень 67 коп.) було погашено саме Позивачем, як поручителем за Договором поруки № 3/6П-БР2, що підтверджується банківськими виписками.

Суд зазначає, що при зверненні до суду з зазначеним позовом Товариством з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" обрано у якості 2-го Відповідача - Фізичну особу ОСОБА_1 , а суд в свою чергу керуючись ч. 6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, направив запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

18 червня 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" подано до суду заяву (вх. № 13891) про долучення доказів до позовної заяви.

Також, Позивачем вчинено процесуальну дію щодо надання до суду заяви (вх. №13892 від 18.06.2020) про забезпечення позову, у якій просить накласти арешт на квартиру загальною площею 53,1 за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 69544563101, квартиру загальною площею 94,5 квадратних метрів за адресою АДРЕСА_3, реєстраційний номер НОМЕР_1 та грошові кошти, що належать ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ) в межах суми 18146485,90грн., які знаходяться на всіх рахунках в банківських установах.

В підтвердження підстав для вжиття заходів забезпечення позову, заявник надає в обґрунтування докази продажу майна Фізичної особи ОСОБА_1 , яка є власником на праві власності - квартира загальною площею 53,1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується оголошенням у газеті "Премьер" видання №143(7281) від 18.06.2020 року.

Заявник, звертає увагу суду на значну суму позовних вимог визначених у позові, зазначає, що відомо про набуття Фізичною особою ОСОБА_1 у шлюбі з Фізичною особою ОСОБА_2 квартири загальною площею 94,5 квадратних метрів за адресою АДРЕСА_3 , що є спільною сумісною власністю у визначеному законом порядку ст. 60 СК України.

Розглянувши заяву про вжиття заходів по забезпеченню позову, проаналізувавши норми законодавства України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У рішенні Конституційного суду України від 16.06.2011 р. № 5-рп/2011 у справі №1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача чи інших осіб з тим, щоб забезпечити позивачам реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, і доказами, які наведені на їх підтвердження, та положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої права, подаючи позов.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Підставами забезпечення позову є: 1) наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі; 2) наявність неможливості захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів; 3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав, свобод та інтересів позивача в разі невжиття цих заходів.

В свою чергу слід відзначити, що вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи. Тобто, це заходи з припинення дій, які можуть утруднити виконання у майбутньому рішення суду чи зробити його виконання неможливим, а тому заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 137 ГПК України позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову забезпечення позову є гарантією реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Оскільки, позивач звернувся до суду з позовними вимогами майнового характеру, в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому, в таких спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки, позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17).

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і ст. 137 ГПК України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2, 5, 6, 7 ст. 137 ГПК України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Так, заявник (Позивач) просить суд задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру загальною площею 53,1 за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 та на квартиру загальною площею 94,5 квадратних метрів за адресою АДРЕСА_3, реєстраційний номер НОМЕР_1 та грошові кошти, що належать ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ) в межах суми 18146485,90грн., які знаходяться на всіх рахунках в банківських установах.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006р. № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У своїй заяві заявник посилається, що не вжиття таких заходів призведе до наслідків 2-го відповідача позбутись майна, що також ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення.

Згідно з пунктами 4, 10 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

Суд зазначає, що підставою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Відповідна інформація зазначена у заяві про забезпечення позову, а саме: оголошення про продаж об`єкта нерухомого майна у друкованому виданні газети "Премьер" №143(7281) від 18.06.2020 року, на яке може бути звернено стягнення при виконанні судового рішення, можуть бути підставою для обґрунтованого припущення щодо можливості продажу чи відчуження цього майна будь-яким іншим способом і у разі, якщо достовірно встановити особу, яка розмістила це оголошення, не видається за можливе. Відчуження ж об`єкта нерухомого майна особою, до якої заявлено відповідний позов, призведе до неможливості ефективного реального захисту прав позивача та їх поновлення зазначеним шляхом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Тотожні висновки викладені і у Постанові КГС від 27.08.2019 у справі № 910/608/19, Постанові ВГСУ 27 квітня 2006 р. у справі № 14/327д, Постанові КЦС ВП від 16.05.2018 року у справі №640/14051/17).

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви про вжиття заходів по забезпеченню позову саме в частині накладення арешту на квартиру загальною площею 53,1 за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 та грошові кошти, що належать ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ) в межах суми 18146485,90грн., які знаходяться на всіх рахунках в банківських установах, що є застосуванням ефективного механізму захисту порушеного права.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Обраний заявником спосіб забезпечення позову щодо накладення арешту на грошові кошти співвідноситься з предметом позову.

Суд вважає, що існує прямий зв`язок між заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому вжиття судом заходу до забезпечення позову спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення, у разі задоволення позову.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми, або коли інше передбачено договором, законом чи умовами такого обтяження.

Суд вважає, що з урахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами, майнового характеру позовних вимог та їх розміру, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраного позивачем заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову внаслідок зникнення або зменшення коштів, які наявні у відповідача, на момент ухвалення рішення по справі.

При цьому, здійснюючи оцінку адекватності обраного заявником способу забезпечення позову, судом береться до уваги, що обраний позивачем вид забезпечення позову не призводить до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки грошові кошти фактично залишаться у володінні боржника (власника), а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ними на час розгляду справи в суді.

Статтею 140 ГПК України встановлено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.

Так, стосовно заяви в частині накладення арешту на квартиру загальною площею 94,5 квадратних метрів за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , суд не вбачає підстав для його задоволення.

Оскільки позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" стосується солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Слобожанщина Агро" та Фізичної особи ОСОБА_1 грошові кошти за Договором поруки, та не стосується квартири загальною площею 94,5 квадратних метрів за адресою АДРЕСА_3 , яка є спільною власністю набутою у шлюбі з Фізичною особою ОСОБА_2 , то суд не вбачає підстав для задоволення в цій часті заяви про забезпечення позову.

Крім того, частка у зазначеній квартирі не визначена внатурі.

Отже, вимоги заявника щодо забезпечення позову не можуть бути задоволенні, оскільки, вжиття таких заходів забезпечення позову, без належних обґрунтувань їх застосування, є втручанням у діяльність фізичної особи, що не входить до повноважень суду.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Але, суд вважає задоцільне зазначити, що застосовуючи забезпечення відновлення порушеного права не повинно створювати порушення прав осіб, оскільки правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Також суд зазначає, що оцінюючи подані заявником докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову та встановивши в їх сукупності обставини, на які посилається заявник як на підставу своїх вимог, суд вважає, що заява про вжиття заходів забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

За таких обставин, оскільки, заявником частково доведено те, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

На підставі викладеного та керуючись статтями 136, 137, 140 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву (вх. № 13892 від 18.06.2020) Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" про забезпечення позову - задовольнити частково.

2. Накласти арешт на квартиру загальною площею 53,1 за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 69544563101, що належать ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ) на праві приватної власності.

3. Накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках відкритих у будь-яких фінансових установах, що належать Фізичній особі ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_4 ) та які будуть виявлені в ході виконавчого провадження в межах суми 18 146 485,90грн.

Стягувач: Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" (Код ЄДРПОУ - 34328899; адреса: вул. Чернишевська, 66, м. Харків, 61002).

Боржник: Фізична особа ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_4 ).

В іншій частині заяви (вх. № 13892 від 18.06.2020) Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає чинності негайно після її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 254-257 ГПК України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1,2 ст.256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 перехідних положень ГПК України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвала з урахуванням п.2 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" має статус виконавчого документа.

В силу ст.124 Конституції України та ГПК України ця ухвала є обов`язковою для виконання всіма органами, організаціями та посадовими особами на всій території України.

Строк пред`явлення ухвали до виконання 3 роки.

Повний текст ухвали складено та підписано 22.06.2020р.

Суддя І.П. Жигалкін