Рішення № 89957128, 22.06.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/369/20Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників учасників судового процесу:

позивача - Сур Г.І., ордер серія АР № 1016267 від 29 травня 2020 р., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю ЗП 001727 від 27 липня 2018 р.

відповідача - не з`явився

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРТЕХІНВЕСТ», м. Дніпро,

до Приватного науково-виробничого підприємства «ФОРВАРД», м. Харків

про стягнення коштів у сумі 911 499,67 грн.,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/369/20.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРТЕХІНВЕСТ", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Приватного науково-виробничого підприємства "ФОРВАРД", про стягнення боргу по договору № 3-30/08/19 поставки сільськогосподарської техніки від 30 серпня 2019 року суми основного боргу у розмірі 653 380,00 грн., пені у розмірі 54 570,41 грн., штрафу у розмірі 146 676,00 грн., а також 30% у розмірі 56 873,26 грн.

12 лютого 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву залишено без руху з наданням позивачеві строку на усунення недоліків - до 24 лютого 2020 року. 24 лютого 2020 року, на виконання вимог ухвали суду, позивач усунув недоліки, які послугували підставою для залишення позовної заяви без руху, шляхом скерування на адресу суду заяви про усунення недоліків (вх. № 4734 від 24 лютого 2020 року). 25 лютого 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРТЕХІНВЕСТ" до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/369/20 підготовче провадження і призначити підготовче засідання. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк, з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позовну заяв. 16 березня 2020 року до суду від відповідача, за допомогою поштового зв`язку, надійшов відзив на позовну заяву (вх. 6840 від 17 березня 2020 року). 19 березня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, залишено без розгляду відзив (вх. № 6840 від 17 березня 2020 року) із залученням його (відзиву) до матеріалів справи. 19 березня 2020 року, телефонограмою, відповідач був повідомлений про не обов`язковість явки у судове засідання. 19 березня 2020 року від позивача надійшло клопотання (вх. № 7143) про розгляд справи без участі представника позивача, за наявними в матеріалах справи документами. 23 березня 2020 року представник відповідача скерував до матеріалів справи клопотання (вх. № 794) про відкладення підготовчого засідання у даній господарській справі, на інший день. 23 березня 2020 року судом постановлено протокольні ухвали про долучення до матеріалів справи клопотання (вх. № 7143) позивача; про долучення до матеріалів справи клопотання (вх. № 794) відповідача та залишення його без розгляду із підстав відсутності доказів на підтвердження повноважень ОСОБА_1 та про відкладення підготовчого засідання на 13 квітня 2020 року. 23 березня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, суд звернувся до суб`єктного складу представників учасників процесу, з метою отримання від них інформації щодо необхідності безпосередньої участі під час судового засідання або про можливість розгляду спору без присутності учасників справи, за наявними у справі письмовими документами. 06 квітня 2020 року до матеріалів справи від позивача надійшло клопотання (вх. № 8480) про проведення підготовчого засідання у даній господарській справі без участі представника позивача, за наявними в матеріалах справи документами. Також, 06 квітня 2020 року позивач надав до суду клопотання (вх. № 8481) про проведення розгляду спору у справі № 922/369/20 без участі представника позивача, за наявними в матеріалах справи документами та зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. 13 квітня 2020 року, протокольною ухвалою суду до матеріалів справи долучено два клопотання (вх. № 8480, вх. № 8481 від 06 квітня 2020 року) позивача; задоволено клопотання позивача щодо проведення підготовчого засідання 13 квітня 2020 року за відсутності представника позивача та відкладено підготовче засідання на 04 травня 2020 року. 30 квітня 2020 року, від позивача до матеріалів справи надано клопотання (вх. № 10031) про проведення підготовчого засідання без участі представника останнього, за наявними в матеріалах справи документами. 04 травня 2020 року, суд протокольними ухвалами задовольнив клопотання позивача щодо проведення підготовчого засідання 04 травня 2020 року за відсутності представника позивача та відклав підготовче засідання на 01 червня 2020 року. 01 червня 2020 року судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 22 червня 2020 року. Присутній в судовому засіданні 22 червня 2020 року представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

22 червня 2020 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представника позивача, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено такі обставини.

30 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРТЕХІНВЕСТ" (постачальник, позивач у справі) та Приватним науково-виробничим підприємством "ФОРВАРД" (покупець, відповідач у справі) було укладено договір № 3-30/08/19 (далі за текстом - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у власність покупця сільськогосподарську техніку, надалі за текстом "Товар", а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість (ціну) на умовах цього Договору. Номенклатура, асортимент, кількість, ціна товару зазначаються в специфікаціях, що являються невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.1., 1.2. договору).

За пунктом 2.1 договору ціна договору становить загальну вартість товару, поставленого покупцю за цим договором,. Вартість кожної одиниці товару та вартість партії товару встановлюється в національній валюті України, - гривнях і зазначається постачальником у Специфікації, яка є невід`ємною частиною договору (пункт 2.2. договору).

Розділом 4 договору, сторони передбачили умови та строки поставки товару. Зокрема, пунктом 4.2 договору, передбачено, що на кожну партію товару, що постачається покупцеві сторони складають специфікацію, в якій зазначаються найменування, асортимент (номенклатура), кількість, ціна за одиницю товару, термін поставки, строк оплати та вартість партії товару. Поставка постачальником товару покупцю підтверджується видатковою накладною. Датою поставки товару вважається дата виданої постачальником видаткової накладної, в якій уповноважений покупцем на отримання товару представник розписався про його отримання (пункт 4.4, 4.5 договору).

В пунктах пункт 6.1, 6.3, 6.4 договору сторонами передбачено, що оплата за товар проводиться покупцем у строк, встановлений постачальником в специфікації на кожну партію товару, яка є невід`ємною частиною цього договору. Датою оплати партії товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Ціни, які вказані в специфікації на окрему партію товару є узгодженими між сторонами і не можуть бути змінені в односторонньому порядку.

Згідно пункті 7.2 договору, за порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (діючої у період за який нараховується пеня) від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Крім того, у пункті 7.3 договору визначено, що за прострочення виконання грошових зобов`язань понад 10 (десять) календарних днів покупець, крім пені, сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% вартості поставленого товару. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, за порушення покупцем грошового зобов`язання, останній сплачує постачальнику 30% річних від суми простроченого платежу за кожний день затримки платежу (пункт 7.4 договору).

Розділ 10 передбачає, що договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (в разі наявності). Строк дії цього договору становить 12 місяців. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, які залишились невиконаними (пункт 10.2 договору).

У Специфікації № 1 від 30 серпня 2019 року, яка слугує додатком до договору, сторони обумовили найменування товару/асортимент, який підлягає поставці, його кількість, ціну за одиницю виміру товару, загальну вартість партії товару та умови оплати, зокрема, визначено, що покупець оплачує товар наступним чином:

- першу частину вартості партії товару за цією специфікацією у розмірі, що складає 40 000. 00 грн., покупець оплачує у строк до 04 вересня 2019 року, включно;

- другу частину вартості партії товару за цією специфікацією у розмірі, що складає 100 000,00 грн., покупець оплачує у строк до 30 вересня 2019 року, включно;

- третю частину вартості партії за цією специфікацією у розмірі, що складає 593 300,00 грн., покупець оплачує у строк до 21 жовтня 2019 року, включно.

Виконуючи обумовлені сторонами зобов`язання, 30 серпня 2019 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар на загальну суму 733 380,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1849 від 30 серпня 2019 року.

Як зазначає позивач, оплата за товар була здійснена відповідачем не в повному обсязі, через що утворилась заборгованість в розмірі 653 380,00 грн.

28 листопада 2019 року позивач сформував відповідачу претензію-вимогу за № 832 про, в якій вимагав від останнього на протязі трьох банківських днів з дня отримання претензії-вимоги, сплатити суму основного боргу у розмірі 653 380,00 грн. Докази направлення позивачем відповідачу вказаної претензії-вимоги через засоби поштового зв`язку, наявні в матеріалах справи (а.с19 - 21, том 1).

Позивач вказує, що відповідачем не було вчинено жодних активні дії, покликаних на погашення основної суми заборгованості за договором, у зв`язку з чим підприємство-позивача було змушено звернутись до суду з метою захисту порушених прав і законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Господарського кодексу України, далі по тексту - ГК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень стаття 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Обов`язок щодо здійснення оплати отриманого товару, відповідно до положень договорів поставки та статей 712, 692 ЦК України, виникає у відповідача, з моменту після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, даний факт підтверджується первинним бухгалтерським документом, яким в цих правовідносинах є видаткова накладна, відповідно до положень статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Так, за умовами пункту 4.5 договору, датою поставки товару вважається дата виданої постачальником видаткової накладної, в якій уповноважений покупцем на отримання товару представник розписався про його отримання.

Відповідно до стаття 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України)

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, належне виконання зобов`язання є виконання зобов`язань, з додержанням вимог і принципів виконання зобов`язання встановленими умовами договору та приписами чинного законодавства.

Як встановлено з матеріалів справи, в рамках укладеного договору між зобов`язаними контрагентами була проведена визначена господарські операції, а саме позивачем поставлено, а відповідачем отримано обумовлений товар, що підтверджується видатковою накладною № 1849 від 30 серпня 2019 року на суму 733 380,00 грн.

Вказана видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками та скріплена печатками сторін, а також в ній міститься посилання на реквізити договору. Таким чином, дана видаткова накладна підтверджує виконання позивачем своїх зобов`язань за договором з поставки відповідачу товару.

За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

У відповідності пунктів 6.1, 6.3, 6.4 договору сторонами передбачено, що оплата за товар проводиться покупцем у строк, встановлений постачальником в специфікації на кожну партію товару, яка є невід`ємною частиною цього договору. Датою оплати партії товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Ціни, які вказані в специфікації на окрему партію товару є узгодженими між сторонами і не можуть бути змінені в односторонньому порядку.

За умовами специфікації № 1 від 30 серпня 2019 року, яка слугує додатком до договору, сторони обумовили, що покупець оплачує товар наступним чином:

- першу частину вартості партії товару за цією специфікацією у розмірі, що складає 40 000. 00 грн., покупець оплачує у строк до 04 вересня 2019 року, включно;

- другу частину вартості партії товару за цією специфікацією у розмірі, що складає 100 000,00 грн., покупець оплачує у строк до 30 вересня 2019 року, включно;

- третю частину вартості партії за цією специфікацією у розмірі, що складає 593 300,00 грн., покупець оплачує у строк до 21 жовтня 2019 року, включно.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо Договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, сторони на власний розсуд, з урахуванням принципу свободи договору, втіленим у цивільному законодавстві, визначили поетапність розрахунків відповідача за поставлений товар із встановленням присічних дат розрахунків (перша частина - до 04 вересня 2019 року (включно), друга частина - до 30 вересня 2019 року (включно), третя частина - до 21 жовтня 2019 року (включно)) до закінчення яких покупець повинен здійснити повний розрахунок із продавцем за поставлений товар.

Проте, відповідач отриману продукцію оплачував з порушенням строків, обумовлених специфікацією № 1 від 30 серпня 2019 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками. Зокрема, 04 вересня 2019 року відповідач перерахував на поточний рахунок постачальника 40 000,00 грн. із призначенням платежу: "часткова сплата зг. рах. № 1904 від 04 вересня 2019 року" та 21 листопада 2019 року відповідач перерахував на поточний рахунок постачальника 40 000,00 грн. із призначенням платежу: "часткова сплата зг. рах. № 1904 від 04 вересня 2019 року".

В матеріалах справи відсутній рахунок № 1904 від 04 вересня 2019 року, однак з урахуванням встановленого принципу вірогідності, визначеного статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, суд, спираючись на внутрішнє переконання, з огляду на відсутність заперечення з боку відповідача, зазначає, що вище вказані грошові кошти в розмірі 80 000,00 грн. (40 000,00 грн. + 40 000,00 грн.), були перераховані в рахунок оплати відповідача за поставлений товар. Даний факт підтверджений самим позивачем в позовній заяві, зокрема, останній, констатує про наявність двох траншів від 04 вересня 2019 року на суму 40 000,00 грн. та 21 листопада 2019 року в розмірі 40 000,00 грн., які були включені в якості оплати відповідача за поставлений товар.

Отже, станом на дату постановлення даного рішення, з урахуванням ціни, яка вказана в специфікації № 1 від 30 серпня 2019 року (733 380,00 грн.), яка не може бути змінена в односторонньому порядку, в силу пункту 6.4 договору, та проведених відповідачем проплат за поставлений товар, за останнім рахується заборгованість в розмірі 653 380,00 грн.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення повної оплати поставленого товару, у строки, які обумовлені сторонами в специфікації № 1 від 30 серпня 2019 року. За таких обставин, оскільки відповідач прийняв товар, однак несвоєчасно оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 653 380,00 грн. основної суми заборгованості по сплаті договором є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання щодо оплати позивачу товару у строк, визначений за домовленістю сторін.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 54 570,41 грн., штраф у розмірі 146 676,00 грн., а також 30% у розмірі 56 873,26 грн.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

За умовами пункту 7.2 договору, за порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (діючої у період за який нараховується пеня) від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Дії відповідача щодо несвоєчасної оплати є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 7.2 договору.

Як вже було зазначено вище, сторони встановили поетапний алгоритм здійснення відповідачем оплати за поставлений товар, зокрема, першу частину вартості партії товару покупець оплачує у строк до 04 вересня 2019 року, включно;

другу частину вартості партії товару покупець оплачує у строк до 30 вересня 2019 року, включно; третю частину вартості партії за цією специфікацією покупець оплачує у строк до 21 жовтня 2019 року, включно.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відтак, за умовами Специфікації № 1 від 30 серпня 2019 року:

останній день на сплату вартості товару за першим етапом визначеним Специфікацією № 1 від 30 серпня 2019 року закінчується 04 вересня 2019 року, та з 05 вересня 2019 року відповідач є таким, що прострочив оплату вартості товару за першим траншем;

останній день на сплату вартості товару за другим етапом визначеним Специфікацією № 1 від 30 серпня 2019 року закінчується 30 вересня 2019 року, та з 01 жовтня 2019 року відповідач є таким, що прострочив оплату вартості товару за другим траншем;

останній день на сплату вартості товару за третім етапом визначеним Специфікацією № 1 від 30 серпня 2019 року закінчується 21 жовтня 2019 року, та з 22 жовтня 2019 року відповідач є таким, що прострочив оплату товару за третім траншем.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно із частиною 1 статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16 травня 1972 року строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem. Проте положення попереднього пункту не заважають тому, щоб

та чи інша дія, яка має бути здійснена до спливу встановленого

строку, виконувалася у день dies ad quem лише до закінчення

нормального робочого часу.

Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що розрахунок пені, в разі наявності поетапної оплати вартості поставленого товару, розраховується ОКРЕМО за кожний етап, з урахуванням дня прострочення виконання зобов`язання.

Тобто, за порушення оплати вартості поставленого товару:

за першу частину вартості поставленої партії товару, строк пені розраховуються з 05 вересня 2019 року + 180 днів, визначених статтею 232 ГК України;

за другу частину вартості поставленої партії товару, строк пені розраховуються з 01 жовтня 2019 року + 180 днів, визначених статтею 232 ГК України; при цьому, з урахуванням здійсненної відповідачем оплати в розмірі 40 000,00 грн., розрахунок пені повинен бути здійснений з 01 жовтня 2019 року на суму 100 000,00 грн. (сума другого траншу) по 20 листопада 2019 року (дата зарахування 40 000,00 грн.), та з 21 листопада 2019 року + 180 днів на суму 60 000,00 грн.

за третю частину вартості поставленої партії товару, строк пені розраховуються з 22 жовтня 2019 року + 180 днів, визначених статтею 232 ГК України.

При цьому, за перший етап розрахунків, позивач не здійснює нарахування штрафних санкцій, у зв`язку з тим, що 04 вересня 2019 року відповідач повністю оплатив вартість поставленого товару за першим траншем в розмірі 40 000,00 грн. А розрахунки пені за другий етап містять дати, які поглинаються розрахунками пені за третім траншем.

Із наданого позивачем розрахунку суми пені, судом встановлено, що останній здійснює нарахування штрафних санкцій на суму основного боргу (653 380,00 грн.) з 22 жовтня 2019 року, тобто бере за базис для розрахунку суму штрафних санкцій, прострочення відповідача по третьому етапу розрахунків, визначеним у Специфікації № 1 від 30 серпня 2019 року.

Суд, виконуючи роль арбітра, з огляду на принцип дистопозитивності, визначений в статті 14 Господарського процесуального кодексу України та відсутність в матеріалах справи заяви позивача, здійснює перевірку розрахунку розміру штрафних санкцій без урахування прострочення по кожному з етапів оплат, визначених Специфікацією № 1 від 30 серпня 2019 року, тобто з початковим періодом нарахування пені 22 жовтня 2019 року по 04 лютого 2020 року.

Здійснивши перерахунок штрафної санкції, з урахуванням пункту 7.2 договору, приписів статті 231 ГК України, суд встановив, що арифметично вірною та такою, що повністю відповідає положенням чинного законодавства є сума пені в розмірі 54 610,03 грн.

Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог визначених позивачем в прохальній частині позову, з урахуванням відсутності заяви з боку позивача, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 54 570,41 грн.

Як зазначалось судом вище, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду у справі № 911/2813/17 від 09 лютого 2018 року, у справі № 911/1351/17 від 22 березня 2018 року, у справі № 922/1720/17 від 25 травня 2018 року, у справі № 917/194/18 від 02 квітня 2019 року.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 146 676,00 грн. суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 30% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що "якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми".

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що "якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми".

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, за умовами пункту 7.4 договору за порушення покупцем грошового зобов`язання, останній сплачує постачальнику 30% річних від суми простроченого платежу за кожний день затримки платежу.

Отже, сторони договору, реалізуючи, принципи закріплені в цивільному законодавстві України, на власний розсуд, визначили суму річних, яка підлягає стягнення, в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, а саме - 30% річних.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 30% річних в сумі 56 873,26 грн.

Здійснивши перерахунок 30 % річних за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд зазначає, що арифметично вірною сумою до стягнення є 56 873,26 грн. % річних.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження оплати товару позивачу у встановлені договором строки, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов`язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов`язання та умовами обороту.

Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, які саме заходи були вжиті відповідачем з метою належного виконання взятих на себе зобов`язань перед позивачем.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки щодо оплати поставленого товару, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, з урахуванням наведеного.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного науково-виробничого підприємства «ФОРВАРД» (61046, м. Харків, вул. Єнакіївська, 11, ідентифікаційний код юридичної особи 25190668) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРТЕХІНВЕСТ» (49040, м. Дніпро, вул. Мукаша Салакунова, 25/6, ідентифікаційний код юридичної особи 37988349) суму основного боргу у розмірі 653 380,00 грн., пеню у розмірі 54 570,41 грн., штрафу у розмірі 146 676,00 грн., 30 % річних у розмірі 56 873,26 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 13 672,49 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "22" червня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченкосправа № 922/369/20