Рішення № 89951480, 17.06.2020, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/2495/19

Провадження № 2/553/218/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17.06.2020 року м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді - Парахіної Є.В.,

при секретарі - Ребро Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця", третя особа - Виробничий структурний підрозділ "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" про стягнення недоплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2019 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про стягнення недоплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування позовних вимог вказує, що перебував з відповідачем в трудових відносинах. Наказом ВП "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" ПАТ "Укрзалізниця" № 54/ОС від 12.07.2017 року у відповідності до п. 5 ст. 36 КЗпП України переведений до Полтавської територіальної профспілкової організації Південна залізниця. В день звільнення з ним не проведений остаточний розрахунок та не видана належно оформлена трудова книжка, яка фактично отримана 20.07.2017 року. Заробітна плата не в повному обсязі була виплачена 07.08.2017 року. При звільненні з його заробітної плати здійснено відрахування у розмірі 7924 грн. 80 коп. Відрахування можуть проводитись тільки у випадках, передбачених законодавством України, такий перелік відрахувань визначений в ст.ст. 127, 136 КЗпП України, відрахування з його заробітної плати здійснене з порушенням вимог ст. 127 КЗпП України. Відтак, при звільненні з ним не проведено повний розрахунок, у зв`язку з чим він має право на стягнення середньої заробітної плати за період з 12.07.2017 року, розмір якої виходячи з середньомісячного заробітку 13354 грн. 68 коп. та середньоденної заробітної плати в розмірі 635 грн. 94 коп., за 572 дня по день подання позову становить 363757 грн. 68 коп. Крім того, згідно табелю обліку робочого часу ВП "Полтавське ТУ філії "БМЕС" ПАТ "Укрзалізниця" за липень 2017 року ним відпрацьовано 7 годин 01 липня 2017 року, який відповідно до ст. 67 КЗпП України є вихідним днем. Оплата за роботу у вихідний день проведена не в подвійному розмірі.

Просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату у розмірі 7924 грн. 80 коп., оплату за працю у вихідний день у відповідності до ст. 107 КЗпП України в розмірі 213 грн. 18 коп. та середній заробіток за весь час затримки по фактичного розрахунку з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 635 грн. 94 коп., на час подання позовної заяви сума становить 363757 грн. 68 коп.

Представник відповідача АТ "Українська залізниця" Клен С.М. надав суду відзив на позов, в якому вказав на те, що в провадженні суду перебуває справа № 553/2650/17 за позовом ОСОБА_1 з аналогічними вимогами з тим самим предметом, з тих самих підстав, між тими самими сторонами, відомості про вирішенню якої у АТ "Українська залізниця" відсутні. Також надав відзив на позов ОСОБА_1 , в якому зазначає, що відповідач у повному обсязі заперечує позовні вимоги ОСОБА_1 , 17.08.2015 року під час перебування позивача на посаді начальника Полтавського будівельно-монтажного експлуатаційного управління "Південної залізниці" між ним та ВП Полтавським БМЕУ "Південної залізниці" укладений договір підряду № П/БМЕУ-1561 на виконання робіт по штукатурці цегляної кладки в будинку по АДРЕСА_1 та встановлення поребрика на подвір`ї цього ж будинку на загальну суму 28924 грн. 80 коп. На виконання вищевказаного договору підприємством в повному обсязі виконанні роботи в серпні 2015 року, розрахунки за договором мали бути проведені в 2015 році, за наявними на підприємстві документами в період з квітня 2016 року по червень 2017 року ОСОБА_1 добровільно з заробітної плати здійснив оплату частини боргу в сумі 21000 грн. 00 коп., залишок боргу склав 7924 грн. 80 коп. ним не сплачений, недоплаченої заробітної плати у підприємства перед ОСОБА_1 немає. При звільненні ОСОБА_1 в липні 2017 року в добровільному порядку з заробітної плати сплачено за послуги 7924 грн. 80 коп. З приводу оплати праці у вихідний день вказав, що оплата праці проводиться за фактично відпрацьовані години, позивач у вихідний день не був допущений до роботи, бо не з`явився до відповідних працівників підприємства і не пройшов інструктажі, йому не було визначено робоче місце і ніхто ніякої роботи не надавав. Наказ про роботу ОСОБА_1 у вихідний день не видавався. Крім того, в день звільнення ОСОБА_1 також був відсутній на роботі, як і в день його призначення на посаду заступника начальника - цей робочий день був наданий йому як день відпочинку, він з цим повністю погодився і не прибув для отримання трудової книжки, оскільки в цей час перебував за межами України. Також зазначив, що підприємство не визнає вимоги про стягнення середнього заробітку, тим паче, що дана вимога не оплачена судовим збором. Після сплати судового збору підприємство надасть більш повний відзив.

Позивач ОСОБА_1 надав відповідь на відзив, в якій вказав, що ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 03.10.2019 року його позов до АТ "Українська залізниця" про стягнення середньомісячної заробітної плати, недоплаченої заробітної плати та стягнення моральної шкоди залишено без розгляду у зв`язку з не усуненням недоліків та він має право на повторне звернення до суду з аналогічними позовними вимогами. Відповідно до норм КЗпП України можливість утримання із заробітної плати коштів в рахунок погашення боргу працівником підприємства за укладеною угодою не передбачений, відрахування може проводитися за наказом керівника, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахувань. Невиплата працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушення, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КУпАП.

Представник відповідача АТ "Українська залізниця" Клен С.М. надав суду заперечення на відповідь на відзив позивача, в якому вказав на те, що наведені позивачем доводи повністю спростовується відсутністю доданих до позову доказів. Позивач безпідставно вказує, що роботодавцем порушено норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки роботодавець повністю виплатив при звільненні позивачу, який не працював останній робочий день, неоспорювану суму, про що свідчить копія розрахунку заробітної плати за липень 2017 року, а про його вимогу про стягнення коштів підприємство дізналося, отримавши позов з Ленінського суду м. Полтави в листопаді 2017 року. Посилання на ст. 117 КЗпП України є безпідставним, оскільки відсутня вина підприємства. Оспорювана сума у розмірі 7924 грн. 80 коп. була відрахована (утримана) із заробітної плати позивача під час розрахунку на підставі договору, укладеного між ОСОБА_1 та підприємством, такі відрахування проводились на протязі кількох років, що не оспорювалось позивачем, і остаточно погашено зобов`язання при його звільненні.

Ухвалою суду від 19.12.2019 року за клопотанням представника відповідача АТ "Українська залізниця" Клен С.М. витребувано у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію щодо виїзду (перетину кордону) і прибуття на територію України позивача по справі ОСОБА_1 в період часу з 02.07.2017 року по 20.07.2017 року включно.

14 січня 2020 року на виконання вищевказаної ухвали Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надіслано суду витяг з наявною у базі даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України" інформацією щодо перетинання державного кордону України, відповідно до якої ОСОБА_1 12.07.2017 року перетнув пункт пропуску "Нові Яриловичі" в напрямку "Виїзд", а 19.07.2017 року перетнув пункт пропуску "Нові Яриловичі" в напрямку "В`їзд".

Ухвалою суду від 29.01.2020 року залучено до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Виробничий структурний підрозділ "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця".

Представник третьої особи Виробничого структурного підрозділу "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" надав суду письмові пояснення щодо позову, в яких вказав, що заробітна плата ОСОБА_1 виплачена в повному обсязі і заборгованість у підприємства перед ним відсутня. 01.07.2017 року в суботу ОСОБА_1 фактично не відпрацював жодної години, а оплата у вихідні чи неробочі дні здійснюється за фактично відпрацьовані години. Трудова книжка була оформлена належним чином в день його звільнення і не була отримана позивачем з його вини. Отримавши трудову книжку, претензій по записам в ній він не мав.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Курило В.О. в судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідач АТ "Українська залізниця" та третьої особи Виробничого структурного підрозділу "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" Клен С.М. заперечував проти задоволенні позову, просив відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши доводи, наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог, а представником відповідача та третьої особи - обґрунтування заперечень проти позову, та докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем АТ "Українська залізниця", працював на посаді начальника Виробничого підрозділу "Полтавське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" Регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".

Наказом Регіональної філії "Південна залізниця" № 214/ос від 30.06.2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Виробничого підрозділу "Полтавське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" Регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" по переведенню до Виробничого підрозділу "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" ПАТ "Українська залізниця" відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України.

На підставі наказу Виробничого підрозділу "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" ПАТ "Укрзалізниця" № 3/ОС від 01.07.2017 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду заступника начальника управління Виробничого підрозділу "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та споруд" ПАТ "Укрзалізниця".

Згідно з наказом Виробничого підрозділу "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" ПАТ "Укрзалізниця" № 54/ОС від 12.07.2017 року ОСОБА_1 у відповідності до п. 5 ст. 36 КЗпП України переведено до Полтавської територіальної профспілкової організації Південної залізниці.

Обґрунтовуючи позовні, позивач ОСОБА_1 вказував про те, що з ним не проведений в повному обсязі розрахунок при звільненні за період з 01.07.2017 року по 12.07.2017 року, в тому числі неповністю в одинарному розмірі оплачено роботу у вихідний день 01.07.2017 року.

Згідно з табелем обліку робочого часу ВП "Полтавське ТУ філії "БМЕС" ПАТ "Укрзалізниця" у липні 2017 року ОСОБА_1 відпрацьовано 7 годин 01 липня 2017 року, який відповідно до ст. 67 КЗпП України є вихідним днем.

Як визначено ст. 71 КЗпП України, робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті. Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках: 1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків; 2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна; 3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів; 4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення. Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Представник відповідача підтвердив, що 01.07.2017 року, який відповідно до графіку роботи ВП "Полтавське ТУ філії "БМЕС" ПАТ "Укрзалізниця" є вихідним днем, фактично був робочим, це було пов`язано з процедурою реорганізації структурних підрозділів в системі АТ "Укрзалізниця", цей день є першим днем діяльності новоутвореного підрозділу Виробничого підрозділу "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" ПАТ "Укрзалізниця", у зв`язку з чим став робочим для його працівників.

Представник відповідача наполягав на тому, що фактично працівники, в тому числі ОСОБА_1 01.07.2017 року до роботи не залучались, лише у табелі обліку робочого часу відображені відповідні відомості про відпрацювання робочого дня.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108, роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

В ч. 2 ст. 65 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи.

Наказом Державного комітету статистики України № 489 від 25.12.2009 року затверджені типові форми первинної облікової документації зі статистики праці, серед яких є форма табелю обліку використання робочого часу та табелю робочого часу.

Відтак, враховуючи вищевказані нормативні акти, підставою для нарахування заробітної плати є дані табелю обліку використання робочого часу.

При цьому, відмітки у табелі про причини неявок на роботу чи про фактично відпрацьований час, про роботу в надурочний час робляться на підставі документів, оформлених належним чином.

Позивач ОСОБА_1 вказані твердження заперечив, наполягав на тому, що перебував на робочому місці 01.07.2017 року в період протягом усього робочого дня, що знайшло об`єктивне та достовірне відображення у табелі обліку робочого часу за липень 2017 року. За цей день ОСОБА_1 нараховано та виплачено заробітну плату.

Такти чином, твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_1 01.07.2017 року на роботу не прибув та фактично не відпрацював жодної години, є безпідставними, спростовуються табелем обліку використання робочого часу за липень 2017 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 в липні відпрацював 7 годин - 01.07.2017 року, а також розрахунком заробітної плати ОСОБА_1 за липень 2017 року, відповідно до якого проведено оплату за 7 годин в сумі 355 грн. 30 коп.

З огляду на вищенаведене, суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_1 залучався до роботи у вихідний день 01.07.2017 року, в цей день відпрацював 7 годин.

Згідно зі ст. 72 КЗпП України робота у вихідний може компенсуватись за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

В ст. 107 КЗпП України визначено, що робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Таким чином, спосіб компенсації за роботу у вихідний день визначається за згодою сторін трудового договору, на підставі наказу (розпорядження) про залучення працівників до роботи у вихідний день та з урахуванням положень Колективного договору.

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині, представник відповідача АТ "Українська залізниця" також вказував на те, що позивачу за погодженням з ним замість здійснення подвійної оплати праці у неробочій день надано день відпочинку 12.07.2017 року.

З табелю обліку використаного робочого часу у липні 2017 року ВП "Полтавське ТУ філії "БМЕС" ПАТ "Укрзалізниця" вбачається, що ОСОБА_1 дійсно в останній робочий день не працював, за 12.07.2017 року міститься відмітка "вих", що свідчить про те, що це був вихідний день у даного працівника.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував той факт, що його відсутність на роботі 12.07.2017 року пов`язана саме з компенсацією подвійної оплати праці за роботу у вихідний день 01.07.2017 року.

Обов`язковою умовою надання іншого дня відпочинку за раніше відпрацьований вихідний день є волевиявлення працівника, що знаходить своє відображення в подачі відповідної заяви, адже керівник підприємства, установи та організації позбавлений можливості примусово надавити співробітнику день відпочинку за раніше відпрацьований день.

Така правова позиція зроблена Верховним Судом у постанові в справі № 808/8308/13-а від 18 квітня 2018 року та в справі № 825/1343/16 від 01.07.2019 року.

Разом з тим, відповідачем та третьою особою не спростовано заперечення позивача, не надано суду жодного належного та допустимого доказу, які б достовірно та безперечно доводили той факт, що ОСОБА_1 звертався до роботодавця з заявою про надання іншого дня відпочинку за раніше відпрацьований вихідний день 01.07.2017 року та на її підставі видавався відповідний наказ.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень позивача ОСОБА_1 про те, що відповідач повинен був провести оплату за роботу у вихідний день 01.07.2017 року у подвійному розмірі, проте безпідставно не виконав вимогу ст. 107 КЗпП України.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача в рахунок оплати праці у вихідний день 01.07.2017 року у відповідності до ст. 107 КЗпП України одинарної ставки зверх окладу в розмірі 213 грн. 18 коп. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача безпідставно відрахованих із заробітної плати при звільненні коштів в сумі 7924 грн. 80 коп., суд враховує наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, позивач вказував про те, що під час звільнення з його заробітної плати безпідставно утримано кошти у розмірі 7924 грн. 80 коп., що підтверджується розрахунком заробітної плати за липень 2017 року, відповідно до якого вказано, що дане відрахування відбулося за послуги.

Позивач наполягав на тому, що дане відрахування було здійснено незаконно, без його згоди на це та в порушення вимог трудового законодавства, оскільки будь-які послуги роботодавець Виробничий структурний підрозділ "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" йому не надавав, він згоду на відрахування цих коштів з його заробітної плати не надавав.

Як вбачається з Розрахунку заробітної плати ОСОБА_1 за липень 2017 року, йому нараховано 13926 грн. 94 коп., з даної суми утримано податок з доходу в сумі - 2103 грн. 92 коп., профспілковий внесок - 233 грн. 77 коп., за послуги - 7924 грн. 80 коп., сума лікарняних соцстрах - 800 грн. 88 коп., податок з лікарняного соцстрах - 179 грн. 08 коп., податок з лікарняних - 223 грн. 85 коп., військовий збір - 175 грн. 33 коп., військовий збір з лікарняних - 18 грн. 65 коп., військовий збір з лікарняних - 14 грн. 92 коп., перераховано на платіжну картку 2251 грн. 74 коп.

Згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 кошти в сумі 2251 грн. 74 коп. на зараховані 07.08.2017 року.

Обґрунтовуючи заперечення проти позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ "Українська залізниця" коштів в сумі 7924 грн. 80 коп., утриманих з нього за надані послуги, представник відповідача наполягав на тому, що ОСОБА_1 в липні 2017 року в добровільному порядку з заробітної плати сплатив вказану суму на підставі Договору підряду № П/БМЕУ-1561 від 17.08.2015 року. Вказував, що вказане відрахування було здійснене в такому ж порядку, як і аналогічні відрахування під час його роботи в Виробничого підрозділу "Полтавське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" Регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" в період з квітня 2016 року по червень 2017 року.

Судом встановлено, що 17.08.2015 року між Замовником ОСОБА_1 та Підрядником Відокремленим підрозділом "Полтавське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" ДП "Південна залізниця" в особі в.о. начальника управління ОСОБА_3 . укладений Договір підряду № П/БМЕУ-1561. Згідно п. 1.1-1.3 Договору підрядник зобов`язався виконати з матеріалу замовника штукатурку стін 400 м2, цегляної кладки стін 5 м3 (2000 шт.) та встановлення 100 м поребрика житлового будинку по АДРЕСА_1 . Замовник зобов`язався прийняти та оплатити роботу, виконану Підрядником відповідно до договору. Робота вважається виконаною після підписання акту здачі-приймання виконаних робіт Замовником або уповноваженою ним особою.

Відповідно до п. 2.1-2.6 вищевказаного Договору вартість виконання робіт за цим договором складає: 28924 грн. 80 коп., в тому числі ПДВ - 4820 грн. 80 коп. Розрахунки за виконані Підрядником роботи проводяться Замовникам на підставі підписаних Сторонами актів здачі - приймання робіт не пізніше 15 днів з дати їх підписання. За порушення умов даного договору Підрядник відшкодовує у повному обсязі спричинені цим збитки у порядку, передбаченому чинним законодавством. За неякісне виконання обов`язків за договором Підрядник сплачує штраф у розмірі 10 % від вартості робіт і своїми силами та засобами усуває виявлені недоліки. За порушення Підрядником термінів виконання робіт, передбачених договором, останній сплачує Замовнику пеню в розмірі 0,1% вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення. Сплата пені та штрафу не звільняє Сторони від виконання своїх зобов`язань за даним Договором.

Актом приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2015 року, підписаним Замовником ОСОБА_1 та представником Підрядника Відокремленого підрозділу "Полтавське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" ДП "Південна залізниця", підтверджується факт виконання підрядником робіт, обумовлених договором підряду № П/БМЕУ-1561 від 17.08.2015 року.

Згідно довідки про вартість виконаних будівельних робіт та затрат за серпень 2015 року та рахунку № НОМЕР_2 від 31.08.2015 року вартість виконаних згідно Договору підряду № П/БМЕУ-1561 від 17.08.2015 року робіт та затрат склала 28924 грн. 80 коп.

В ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про оплату праці" суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За змістом ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про оплату праці" забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством. Забороняються відрахування із заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма сплата працівником роботодавцю чи будь-якому посередникові за одержання або збереження роботи.

В ст. 26 Закону України "Про оплату праці" визначено, що відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.

За змістом норми ст. 127 КЗпП України, відрахування із заробітної плати можуть провадитись лише у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

У відповідності до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в - статті 116 цього Кодексу.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини "кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав".

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1.

23.10.2019 року позивач звертався до начальника Виробничого структурного підрозділу "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" ОСОБА_4 з заявою, в якій зазначав, що 12.07.2017 року в день звільнення з ним не було проведено повний розрахунок належних виплат при звільненні. Станом на 23.10.2019 року виплати в повному обсязі в розмірі 7924 грн. 80 коп. не здійснені, просив здійснити виплати належних йому сум заробітної плати в повному обсязі.

Листом від 04.11.2019 року за вих. 01-13/303 Виробничий структурний підрозділ "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" повідомив ОСОБА_1 , що за даними бухгалтерського обліку підприємство в повному обсязі виплатило всі належні йому суми заробітної плати при звільненні ще в 2017 році. 17.08.2015 року під час перебування ОСОБА_1 на посаді начальника Полтавського будівельно-монтажного експлуатаційного управління "Південної залізниці" було укладено договір підряду № П/БМЕУ-1561 на виконання робіт по штукатурці цегляної кладки в будинку по АДРЕСА_1 та встановлення поребрика на подвір`ї цього ж будинку на загальну суму 28924 грн. 80 коп. За наявними на підприємстві документами, з квітня 2016 року по червень 2017 року добровільно з заробітної плати було проведено оплату частини боргу в сумі 21000 грн. 00 коп., остаток боргу складав 7924 грн. 80 коп. Залишок боргу по договору при звільненні з Полтавського ТУ ним було добровільно сплачено і відділом бухгалтерії Полтавського ТУ було отримано в 2017 року у такий же спосіб, як отримувались відділом бухгалтерії очолюваного ним "Полтавського БМЕУ" на протязі 2016- 2017 років, та було остаточно закрито боргові зобов`язання перед підприємством.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що дійсно в 2015 році між ним та ВП "Полтавське БМЕУ" ДП "Південна залізниця" був укладений договір підряду, який виконаний підрядником, проте ним кошти за виконанні роботи сплачені не в повному обсязі. Підтвердив, що розмір його заборгованості за цією угодою перед підрядником становить 7924 грн. 80 коп.

Разом з тим, позивач наполягав на тому, що ВП "Полтавське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" ДП "Південна залізниця" було реорганізоване та припинило свою діяльність, у зв`язку з чим 30.06.2017 року він був звільнений з вказаного підрозділу та з 01.07.2017 року прийнятий до Виробничого структурного підрозділу "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця", звідки в подальшому звільнений 12.07.2017 року. Жодних угод цивільно-правового характеру з Виробничим структурним підрозділом "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" він не укладав, будь-яких послуг від вказаного підрозділу не отримував, згоди на відрахування з його заробітної плати при звільненні за послуги в сумі 7924 грн. 80 коп. в будь-якій формі не надавав, з відповідним наказом про їх відрахування ознайомлений не був.

Представник відповідача АТ "Українська залізниця" Клен С.М. в судовому засіданні не оспорював той факт, що наказ про відрахування вищевказаної суми, утриманої з ОСОБА_1 при звільненні "за послуги", не видавався. При цьому, не надав суду доказів того, що позивач звертався до роботодавця з заявою про стягнення з його заробітної плати цих коштів.

З огляду на викладене, оскільки відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що при звільненні у липні 2017 року ОСОБА_1 в добровільному порядку з заробітної плати сплатив за послуги 7924 грн. 80 коп. на підставі договору підряду № П/БМЕУ-1561 від 17.08.2015 року, суду не надано відповідного наказу (розпорядження), на підставі якого здійснено дане відрахування, а умови договору підряду № П/БМЕУ-1561 від 17.08.2015 року, на який посилається представник відповідача, не містять положення щодо досягнення домовленості між сторонами, про проведення розрахунку за даним договором шляхом відрахування коштів із заробітної плати ОСОБА_1 , суд вважає обґрунтованими твердження позивача про те, що роботодавець вчинив такі дії в порушення вимог чинного законодавства, внаслідок чого ним недоотримано всіх сум, що належать до сплати при звільненні.

Доводи представника відповідача АТ "Українська залізниця" Клена С.М. про правомірність дій щодо відрахування з заробітної плати позивача при звільненні боргу по договору підряду є безпідставними.

Оскільки жодних доказів того, що ОСОБА_1 надавав згоду на утримання цих сум, правові підстави для їх автоматичного на власний розсуд роботодавця відрахування із заробітної плати відсутні.

Зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати коштів в сумі 7924 грн. 80 коп. виникли на підставі договору підряду № П/БМЕУ-1561 від 17.08.2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та Відокремленого підрозділу "Полтавське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" ДП "Південна залізниця", та за своєю природою є цивільно-правовими. У зв`язку з цим у випадку існування спору з приводу стягнення цих сум підрядник або його правонаступник у встановленому законом порядку мав право звернутися за захистом своїх прав до суду з відповідним позовом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь недоплаченої заробітної плати у розмірі 7924 грн. 80 коп., що пов`язано з безпідставним утриманням цієї суми при звільненні, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Виходячи з положень вказаної норми, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 13.07.2017 року.

За змістом положень п.п. 2, 8 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення середньої заробітної плати" № 100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення середньої заробітної плати" № 100 від 08.02.1995 року, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.

Згідно з розрахунків заробітної плати ОСОБА_1 за період з квітня 2016 року по липень 2017 року, позивачу виплачувалась надбавка за вислугу років в розмірі 30 %, на підтвердження підстав її нарахування позивачем надано суду копію наказу Укрзалізниці Міністерства інфраструктури № 559-Ц від 23.10.2014 року "Про внесення змін та доповнень до додатків, затверджених наказом від 28.12.2001 року № 743-Ц" та наказу виробничого підрозділу "Полтавське будівельно-монтаже експлуатаційне управління" Регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" № БМЕУ-6/02 від 20.01.2017 року, доплата за почесне звання в розмірі 10 %, що виплачувалась згідно наказу Державної адміністрації залізничного транспорту Укрзалізниці Міністерства інфраструктури № 220 від 23.10.2014 року "Про заохочення працівників залізничного транспорту", яким ОСОБА_1 нагороджений знаком "Почесний залізничник". Крім того, відповідно до розрахунку заробітної плати ОСОБА_1 за липень 2017 року позивачу виплачено премію керівникам в розмірі 13 % та винагороду за підсумками річної роботи (13 зарплата) в розмірі 3461 грн. 74 коп., оклад позивача становить 8540 грн. 00 коп.

З огляду на вищенаведені норми, розмір середньоденної заробітної плати становить 635 грн. 94 коп.

Верховний Суд України висловив правову позицію щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в постанові у справі № 6-259цс17 від 13.03.2017 року, та вказав в обґрунтування своїх висновків наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

З огляду на вищенаведені норми, розмір середнього заробітку за період з 13.07.2017 року саном на час розгляду справи судом 25.05.2020 року становить 457240 грн. 86 коп.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року №716/9584/15-ц зазначено наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Приймаючи рішення про необхідність розгляду справи № 761/9584/15-ц Великою Палатою Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності, спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум, момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №161/12771/15-ц).

Застосовуючи у цій справі вищенаведені критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, судом взято до уваги, що позивач звернувся з цим позовом вперше у жовтні 2017 року, тобто через три місяця після звільнення з роботи, відповідач заперечував проти позову, а тому факт порушення права та сума заборгованості з заробітної плати були встановлені лише під час судового розгляду, сума такої заборгованості 8137 грн. 98 коп. (7924 грн. 80 коп. + 213 грн. 18 коп.) є більш, ніж у 44 разів меншою за визначену позивачем суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 363757 грн. 68 коп.

Враховуючи очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим судом розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача у сумі 25000 грн. 00 коп.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог про стягнення з ПАТ "Українська залізниця" стягнення недоплаченої заробітної плати в розмірі 8137 грн. 98 коп. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25000 грн. 00 коп. та наявність підстав для часткового задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 76-83, 89, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місцезнаходження - м. Київ, вул. Тверська, 5, код ЄДРПОУ - 40075815), третя особа - Виробничий структурний підрозділ "Полтавське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" (місцезнаходження - м. Полтава, вул. Сакко, 124-а, код ЄДРПОУ - 41149437/875) про стягнення недоплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату в сумі 8137 грн. 98 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25000 грн. 00 коп., а всього кошти в сумі 33137 грн. 98 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 22.06.2020 року.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиЄ. В. Парахіна