Ухвала суду № 89949561, 17.06.2020, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/7044/17

провадження № 2/361/41/20

17.06.2020

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2020 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Радзівіл А.Г.

за участю секретаря Бас Я.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ”Бобрик”, третя особа ОСОБА_3 про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання внести зміни до відомостей,

В С Т А Н О В И В:

17 листопада 2017 року позивач звернувся до суду із позовом до ТОВ ”Бобрик”, третя особа ОСОБА_3 в якому з урахуванням уточнень просив визнати недійсним та незаконним п. 4 наказу № 15 від 18 жовтня 2017 року Товариства з обмеженою відповідальністю “Бобрик”, поновити його на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Бобрик” з дня прийняття колегією суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 18.07.2017 року по день постановлення рішення судом, стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в результаті незаконного звільнення з роботи з 18.07.2017 року по день постановлення рішення судом, зобов`язання внести зміни до відомостей про ТОВ ”Бобрик” в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про поновлення на посаді директора ТОВ ”Бобрик” з дня прийняття рішення судом.

Свій позов обґрунтовував тим, що 18 липня 2017 року Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким скасував рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 квітня 2017 року й ухвалив нове рішення про задоволення позову: визнав незаконним і скасував рішення загальних зборів ТзОВ ”Бобрик” від 28 грудня 2012 року та виданий того ж дня наказ № 2-З про звільнення позивача; поновив останнього на посаді директора ТзОВ ”Бобрик”; стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 грудня 2012 року до 27 грудня 2013 року у сумі 21 912,33 грн.

Однак, 26 жовтня 2017 року поштою він отримав наказ № 15 від 18 жовтня 2017 року, яким його поновлено на посаді директора ТОВ ”Бобрик” з 28 грудня 2012 року і звільнено з роботи з посади директора ТОВ ”Бобрик” за сумісництвом з 17 травня 2015 року у зв`язку з припиненням повноважень на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП.

Оскільки позивач вважав таке звільнення незаконним, безпідставним і вчинене із порушенням вимог законодавства звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2017 року відкрито провадження у справі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, просила в його задоволенні відмовити.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про дату та час розгляду справи повідомлялась в установленому законом порядку.

Суд, вислухавши позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, встановив обставини у справі, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 18 липня 2017 року Апеляційний суд Київської області постановив рішення, згідно з яким скасував рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 квітня 2017 року, ухвалив нове рішення про задоволення позову: визнав незаконним і скасував рішення загальних зборів ТзОВ ”Бобрик” від 28 грудня 2012 року та виданий того ж дня наказ № 2-З про звільнення позивача; поновив останнього на посаді директора ТзОВ ”Бобрик”; стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 грудня 2012 року до 27 грудня 2013 року у сумі 21 912,33 грн.

Згідно наказу № 15 ТОВ ”Бобрик” від 18 жовтня 2017 року ”Про поновлення на роботі на підставі рішення суду та про його звільнення у зв`язку з припиненням повноважень”, скасовано наказ № 2-З від 28 грудня 2012 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ ”Бобрик” за сумісництвом, поновлено ОСОБА_1 на посаді Директора Товариства з обмеженою відповідальністю ”Бобрик” за сумісництвом з 28 грудня 2012 року; вирішено виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі місячної заробітної плати. (Підстава: рішення Апеляційного суду Київської області від 18 липня 2017 року по справі № 9361/17/15-ц (провадження № 22ц/780/2944/17), Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6-2912ск17 від 17 серпня 2017 року.); звільнено ОСОБА_1 з посади Директора Товариства з обмеженою відповідальністю ”Бобрик” за сумісництвом з 17 травня 2015 року у зв`язку з припиненням повноважень на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.(Підстава: Протокол №1 загальних зборів учасників ТОВ ”Бобрик” від 18 травня 2012 року).

19 лютого 2020 рокукеруючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною четвертою статті 258, частинами першою та третьою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, частиною першою статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX, постановою Великої Палати Верховного Суду у справі справа № 361/17/15-ц, провадження № 14-423 цс Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ”Бобрик” і ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Апеляційного суду Київської області від 18 липня 2017 року та рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 квітня 2017 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ”Бобрик”, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 , про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – закрито.

Відповідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно ч.1 ст. 19 ЦПК України (та ст. 15 ЦПК України на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, трудових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно п.4 ч.1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

У пункті 3 частини першої статті 20 ГПК України ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді, встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України).

Стаття 145 ЦК України чинній на час прийняття наказу №15 від 18 жовтня 2017 року передбачала, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Відповідно до частини першої статті 146 ЦК України у тій же редакції контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється у порядку, встановленому статутом та законом.

Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов`язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників (див. абзац 3 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційний Суд України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України).

За частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України у редакції, чинній до набрання чинності 1 червня 2014 року Законом України ”Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів” від 13 травня 2014 року, члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов`язків. З 1 червня 2014 року вказана частина була викладена у новій, термінологічно узгодженій з частиною другою статті 61 Закону України ”Про акціонерні товариства” редакції, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Згідно з абзацом третім пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року, усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов`язків (частина третя статті 99 ЦК України) або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень (абзац перший частини другої статті 61 Закону України ”Про акціонерні товариства”) за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов`язків міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України (абзац сьомий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України (абзац другий пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).

Таким чином є необґрунтованими доводи позивача стосовно застосування до спірних правовідносин норм трудового законодавства на які він посилається, зокрема ст. п.5 ч.1 ст. 41, 147-1, 148, 149 КЗпП України, а тому цей спір в цілому належить до юрисдикції господарського суду.

Згідно п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, враховуючи наведені приписи законодавства України та зміст правовідносин учасників справи, враховуючи висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц, вважає, що визначальним за викладених обставин є відносини корпоративні, а тому провадження у даній справі підлягає закриттю.

Керуючисьст. ст. 76 - 82, 89, 259,п.1 ч.1 ст. 255, 353 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ”Бобрик”, третя особа ТоцькаНаталіяЄвгенівна про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання внести зміни до відомостей, - закрити.

Роз`яснити позивачу про те, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції господарського суду.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщоїї не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Радзівіл А.Г.