Постанова № 89948395, 16.06.2020, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/1337/20

Провадження № 2-а/456/49/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючої-судді Гули Л. В.

з участю секретаря Петренко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом та просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК № 2344920 від 05.04.2020 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 05.04.2020 він близько 17 год. 13 хв. керував транспортним засобом «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_1 , у АДРЕСА_1 . Стрию по вул. Сковороди, 2, однак не розмовляв по мобільному телефону телефону та не тримав його в руці. Рух здійснював відповідно до ПДР. У вказаному місці його зупинили працівники поліції на службовому автомобілі та склали оскаржувану ним постанову. Доказів ним порушення Правил дорожнього руху йому не надано, його аргументи не взято до уваги. Постанова про накладення на нього адміністративного стягнення складена інспектором Стрийського ВП ГУ НП у Львівській області Романом С.О. 05.04.2020 є незаконною, оскільки ґрунтується на припущеннях, що є грубим порушенням його конституційних прав та свідчить про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а тому він звертається до суду з даним позовом.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у заяві, просив суд такі задовольнити.

Уповноважений представник Головного управління Національної поліції у Львівській області у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду рекомендованими листами з повідомленням, про причину неявки суд не повідомив. На адресу суду направив відзив на позов в обґрунтування якого покликався на те, що дії працівників поліції відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому в задоволенні позову просить відмовити та розглядати дану справу з урахуванням обставин, висвітлених у відзиві, та доданих до нього документів без участі ГУ НП у Львівській області.

Суд заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Зі змісту ст. 5 КАС України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справи в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення закон визначає своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до приписів ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, статтею 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП)

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи із закріпленого в ч. 4 ст. 129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 73 КАС України).

Згідно зі ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, тобто які є недопустимими. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК № 2344920 від 05.04.2020 судом встановлено, що 05.04.2020 ОСОБА_1 близько 17 год. 13 хв. керував транспортним засобом «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_1 , у м. Стрию по вул. Сковороди, 2 та користувався засобами зв`язку, а саме: розмовляв по мобільному телефону, тримаючи його в руці, чим порушив вимоги п. 2.9 д) ПДР – водієві забороняється під час руху транспортного засобу користуватися засобами зв`язку, тримаючи їх у руці (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), за що до останнього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. /а.с. 10/

З відзиву на позов Головного управління Національної поліції у Львівській області від 05.05.2020 № 503/32/01-2020 судом встановлено, що відповідачем направлено відеозапис згаданої події, проте під час перегляду в судовому засіданні згаданого оптичного диску встановлено його пошкодження та неможливість відтворення. На повторну вимогу суду від 13.05.2020 про надання для огляду в судовому засіданні диску з відеозаписом скоєння адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , такий не надано.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».

Пунктом 11 ч. 1 ст.23 Закону України від 02 липня 2015 року "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху України (далі – ПДР України), затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (із змінами та доповненнями).

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відтак суд констатує, що згідно з п. 1 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський може зупиняти транспортні засоби, поінформувавши водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, у разі, зокрема, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, зокрема, з метою забезпечення дотримання Правил дорожнього руху.

Згідно з п. 1.4 «Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них», затвердженої Наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 № 100, метою використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції є: підвищення відповідальності працівників патрульної поліції під час виконання службових обов`язків, підвищення рівня довіри суспільства до працівників патрульної поліції, запобігання конфліктам, підвищення рівня захисту прав та свобод людини і громадянина.

Згідно з п. 3.3 розділу ІІІ нагрудна відеокамера повинна активовуватись працівником патрульної поліції та знаходитись у режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, при перевірці документів.

Згідно з п. 2.12 у разі виявлення пошкоджень нагрудної відеокамери (відеореєстратора) або її несправності, працівник патрульної поліції, який використовував нагрудну відеокамеру (відеореєстратор), зобов`язаний скласти рапорт, де повідомити уповноваженого працівника структурного підрозділу інформаційних технологій, з яких причин та за яких умов відбулося пошкодження нагрудної відеокамери (відеореєстратора).

Згідно з пп. д) п. 2.9 ПДР водієві забороняється під час руху транспортного засобу користуватися засобами зв`язку, тримаючи їх у руці (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання).

Так, ч. 2 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема, й за користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), у виді накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та виходячи із закріпленого в ч. 4 ст. 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.

Відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено у встановленому законом порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Таким чином, суд приходить до переконання, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження обставини щодо вчинення водієм ОСОБА_1 порушень п. 2.9 д) ПДР України, а саме: під час руху транспортного засобу користуватися засобами зв`язку, тримаючи їх у руці, та відповідно вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, з тих підстав, що такі не підтвердженні відповідачем жодними належними та допустимими доказами.

Так, незважаючи на невизнання своєї вини ОСОБА_1 , відповідачем не наведено жодних доказів на підтвердження вчиненого останнім правопорушення, зокрема, не долучено відеозапису з відеореєстратора, встановленого в службовому автомобілі, чи нагрудної камери поліцейського.

При відтворенні відеозапису з портативних відеореєстраторів, здійсненого позивачем під час фіксування адміністративного правопорушення, за вчинення якого на нього накладено адміністративне стягнення, передбачене ч. 2 статті 122 КУпАП, судом встановлено, що відеофіксація містить лише спілкування ОСОБА_1 з інспектором Романом С.О. після зупинки транспортного засобу та складання постанови про накладення адміністративного стягнення та не доводить, що позивач ОСОБА_1 під час руху транспортного засобу користувався засобами зв`язку, а саме: розмовляв по мобільному телефону, тримаючи його в руці.

Зазначене фактично свідчить про відсутність доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 статті 122 КУпАП, оскільки не зафіксовано факт порушення ним п. 2.9 д) Правил дорожнього руху і такі докази відсутні в матеріалах справи, які, окрім оскаржуваної постанови поліцейського, інших доказів, які б відповідно до ст. 251 КУпАП свідчили про наявність в діях позивача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, не містять та в процесі провадження адміністративної справи таких судом не здобуто. Відповідно сама по собі постанова за відсутності інших доказів не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувану постанову серії ЕАК № 2344290 від 05.04.2020 про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП слід скасувати та провадження по справі закрити.

Керуючись ст.ст. 5, 9, 72, 77, 241-246, 255, 286, 295 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК № 2344290 від 05.04.2020 про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, та накладення стягнення у виді штрафу в сумі 425 гривень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.06.2020.

Суддя Л.В.Гула