Рішення № 89946130, 22.06.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/1090/20

РІШЕННЯ

іменем України

22 червня 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К.

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького ( військова частина 9960) про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовом до відповідача, в якому просить суд стягнути з Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби за період з 28.08.2019 року по 18.02.2020 року у сумі 94517,50 грн., без урахування обов`язкових податків та зборів.

В обгрунтування вимог позову зазначив, що станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів повного розрахунку при звільненні в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки та індексації грошового забезпечення. У ході розгляду справи Хмельницьким окружним адміністративним судом, відповідач без спору про розмір суми, добровільно виплатив повну компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки в сумі 36848 грн. Розрахунок відповідачем по зазначеній виплаті було проведено 19.12.2019 року. Рішенням суду по справі №560/2993/19 було визнано протиправною бездіяльність Національної академії, що полягає у не нарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення за зазначений період та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити відповідну індексацію. Рішення суду по справі №560/2993/19 набрало законної сили 18.02.2020 року, а тому позивач саме з цього моменту набув права на стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Вказує, що з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 28.08.2019 року по 18.02.2020 включно (175 дні), виходячи із розрахунку 540,10 грн., в день, у розмірі 94517,50 гривень.

Ухвалою суду від 26.02.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що норми КЗпП не розповсюджуються на правовідносини з проходження військової служби. Також, просить залишити адміністративний позов без розгляду.

Надаючи оцінку даному клопотанню суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 116 КзпП України передбачено, зокрема, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України роз`яснив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У цьому рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду від 28 грудня 2019 року по справі №1.380.2019.001406, від 13 березня 2019 року по справі №813/1001/17, від 24 січня 2019 року по справі №802/28/16-а.

Частиною 5 ст. 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Сторонами не оспорюється, що грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу виплачено 19.12.2019 року.

Також суд враховує, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року по справі №560/2993/19, яке набрало законної сили 18 лютого 2020 року, позов ОСОБА_1 до Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького, що полягає у непроведенні повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільнені з військової служби в частині ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.

Визнано протиправною бездіяльність Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.

Зобов`язано Національну академію Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.

Доказів виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 відповідачем не надано, а отже ОСОБА_1 , при поданні позову 24.03.2020 року, не пропущено строк звернення до суду з позовною заявою, тому суд вважає, що у задоволенні клопотання Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького про залишення позову без розгляду слід відмовити.

З`ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, так і заперечень, та оцінивши докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 11 червня 2015 року.

ОСОБА_1 проходив військову службу, і згідно з витягом з Наказу ректора Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького від 23.07.2019 року №505-ос позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Зазначено, що остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 27 серпня 2019 року.

Судом встановлено, що позивачу грошова компенсація за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік в сумі 36848 грн., виплачена 19 грудня 2019 року.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року по справі №560/2993/19 (далі - рішення суду по справі №560/2993/19), яке набрало законної сили 18.02.2020 року, позов ОСОБА_1 до Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького, що полягає у непроведенні повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільнені з військової служби в частині ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.

Визнано протиправною бездіяльність Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.

Зобов`язано Національну академію Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 по справі № 2340/4192/18 (адміністративне провадження № К/9901/24531/19).

Отже, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.

Також, потрібно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зробила такі висновки, зокрема:

"Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Ураховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.".

Відповідач 19.12.2019 року виплатив позивачу грошову компенсацію за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в сумі 36848 грн., виплату індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, на виконання рішення суду по справі № 560/2993/20, яке набрало законної сили 18.02.2020 року не здійснив.

Згідно з ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

При цьому суд зазначає, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові Верховного суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18), зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем за рішенням суду не здійснений, суд дійшов висновку про те, що періодом, протягом якого відповідач не виконав свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 28.08.2019 року по 18.02.2020 року (175 днів).

Таким чином, оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, суд дійшов висновку, що позивач має право на застосування щодо його правовідносин із відповідачем статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з Довідкою відповідача про доходи позивача, середньомісячний заробіток позивача складає 32946,55 грн., (червень-липень 2019 року), середньоденний - 540,10 гривень.

При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченої індексації в сумі 6037,92 грн., та компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в сумі 36848,60 грн., позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який, як встановлено судом, складає 94517,50 грн (175 днів х 540,10 гривень), що набагато перевищує розмір невчасно виплачених сум (42885,92 гривень).

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при обчисленні розміру середнього заробітку позивача у цій справі.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 36848 грн (частка компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, сплачена відповідачем добровільно) + 6037,92 грн (частка індексації) = 42885,92 грн., / 94517,50 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 28.08.2019 по 18.02.2020 (175 дня)) х 100 = 45,38 %.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 45,38% становить: 540,10 грн (середньоденний заробіток позивача) х 45,38% = 245,10 грн; 245,10 грн х 175 ( днів затримки розрахунку) = 42892,50 гривень.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 42892,50 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд, з урахуванням правової позиції Верховного Суду щодо істотної частки викладеної в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 та інших вказаних правових позицій Верховного Суду, вважає, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підтверджено доказами, перевіреними в суді, тому позов задовольняється частково.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2019 року по 18.02.2020 року в сумі 42892,50 грн., (сорок дві тисячі вісімсот дев`яносто дві гривні п`ятдесят копійок), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідач:Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького ( військова частина 9960) (вул. Шевченка, 46,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 14321481)

Головуючий суддя В.К. Блонський