Рішення № 89945954, 16.06.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Рішення

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"16" червня 2020 р. № 820/353/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Ліпчанська Я.В.

представника відповідача - Іваницької Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1) до Голови Червонозаводського районного суду м. Харкова Шелест Інни Миколаївни (61050, м. Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36, 3-й під.), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (61050, м. Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36) про визнання протиправним та скасування висновку, визнання дій протиправним, зобов`язання вчинити певні дії ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати довідку голови Червонозаводського районного суду міста Харкова Шелест І.М. від 30.12.2015 року про результати проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», стосовно ОСОБА_1 в частині висновку щодо наявності стосовно позивача заборон, які передбачені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», відповідно до критеріїв, встановлених пунктом 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади», а також висновок, який оформлено листом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області від 30.09.2015р. №01-58/3281/15 «Про результати проведення перевірки стосовно ОСОБА_1 », на підставі якого складено таку довідку.

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувана довідка голови Червонозаводського районного суду міста Харкова Шелест І.М. від 30.12.2015 року про результати проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», стосовно ОСОБА_1 в частині висновку щодо наявності стосовно позивачки заборон, які передбачені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», відповідно до критеріїв, встановлених пунктом 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади», а також висновок, який оформлено листом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області від 30.09.2015р. №01-58/3281/15 «Про результати проведення перевірки стосовно ОСОБА_1 », на підставі якого складено таку довідку є протиправними та такими, що порушують права позивачки, а тому підлягають скасуванню.

Представник відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, в судове засідання з`явився, щодо задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач - голова Червонозаводського районного суду міста Харкова Шелест Інна Миколаївна, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справ був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 , була призначена на посаду судді Червонозаводського районного суду міста Харкова відповідно до Указу Президента України від 24.04.2012 року №286/2012.

16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади», порядок реалізації якого регламентовано Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014р. №563, яким затверджено Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» (надалі - Порядок).

Так, згідно з абз.2 ч.4 ст.5 Закону України «Про очищення влади» та ч.2 п.4 Порядку організація проведення перевірки професійних суддів покладається на голову суду, в якому працює суддя.

Також судом під час розгляду справи було встановлено, що відповідно до наказу голови Червонозаводського районного суду м.Харкова Шелест І.М. від 22.04.2015 року № 02-12/90, було призначено проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади». Днем початку перевірки для судді ОСОБА_3 було встановлено 25.08.2015 року.

27.08.2015р. на виконання вимог Закону України «Про очищення влади» та вищевказаного наказу позивачкою на ім`я голови суду було подано заяву про проведення перевірки, яка передбачена Додатком №1 до Порядку.

У довідці позивачкою було зазначено, що заборони, передбачені частинами.з або 4 статті і вищевказаного закону, до неї не застосовуються.

30.12.2015р. головою суду за результатами перевірки було складено довідку про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», (надалі - спірна довідка) за формою, яка передбачена Додатком №5 Порядку.

У вказаній довідці головою суду зазначено, що за результатами проведеної перевірки до ОСОБА_3 як до судді застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», відповідно до критеріїв, встановлених пунктом 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади».

В основу вказаної довідки було покладено інформацію, у тому числі, з листа ТУ ДСА від 30.09.2015 року № 01-58/3281/15.

Судом зазначає, що спосіб викладення інформації у вказаному листі ТУ ДСА та відсутність у ньому висновку про результати перевірки, тобто про достовірність вказаних у заяві позивачки від 27.08.2015р. відомостей щодо незастосування заборон, передбачених ч.ч.3, 4 ст.1 Закону України «Про очищення влади», не дає можливості однозначно розцінювати цей лист саме як висновок у розумінні ч. 11 ст.5 Закону України «Про очищення влади».

Вищевказана інформація викладена у формі відповіді на запит Червонозаводського районного суду м.Харкова, а не у форму висновку про результати перевірки, як це передбачено ч.11 ст.5 Закону України «Про очищення влади».

Крім того, у вказаному висновку ТУ ДСА від 30.09.2015р. містяться відомості щодо відповідності прийнятих позивачкою судових рішень, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за №37303093 від 20.02.2014р., №37303041 від 22.02.2014р., №49958852 від 06.03.2014р., №3730339 від 20.02.2014р., №37303044 від 22.02.2014р., №49957686 від 06.03.2014р., №37303032 від 20.02.2014р., №37303038 від 22.02.2014р., №49957707 від 06.03.2014р., критеріям, встановленим пунктом 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади».

З огляду на вищевказане судом встановлено, що 20.02.2014 року позивачкою як суддею Червонозаводського районного суду м.Харкова було розглянуто справи про адміністративні правопорушення №646/1510/14-п, №646/1512/14-п, №646/1507/14-п та за результатами розгляду винесено постанови про притягнення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за ст.185 КУпАП. Судовий розгляд відбувався у відповідності до вимог закону за участі осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності, та захисників. Під час розгляду справ було встановлено наявність складу адміністративного правопорушення, винних осіб притягнуто до адміністративної відповідальності, накладене адміністративне стягнення у межах санкції статті закону, що передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Відповідні постанови від 20.02.2014р. набрали законної сили та є чинними.

Постановами суду від 06.03.2014р. ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було звільнено від адміністративної відповідальності на підставі Закону України № 743-VII від 21.02.2014р.

Суд наголошує, що під час застосування вказаного Закону до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 судом була встановлена відсутність будь-яких доказів причетності вказаних :. осіб до масових акцій протесту, мирних зібрань тощо (ч.3 ст.1 Закону № 743-VII). Разом з тим, зважаючи, що цей закон не обмежений кваліфікацією кола правопорушень, на які він розповсюджується, а діяння, за яке вказаних осіб було притягнуто до адміністративної відповідальності, вчинено ними в період, зазначений у даному Законі, то його положення були застосовані, оскільки вони спрямовані на покращення становища осіб, притягнутих до відповідальності.

Тобто звільнення правопорушників від адміністративного стягнення та адміністративної відповідальності постановами від 22.02.2014р. та 06.03.2014р. було здійснено не з метою порушення прав та свобод людини, як це зазначено в ч.2 ст.1 Закону України «Про очищення влади», а навпаки, виходячи з принципів гуманізму, з метою поліпшення становища цих осіб.

При цьому наявність в діях вказаних осіб складу адміністративного правопорушення судом не спростована.

Позивачка, вбачаючи в спірному листі (відповідь) ТУ ДСА від 30.09.2015р. та спірній довідці голови суду від 30.12.2015р. порушення своїх прав, звернулась за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади», 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.

На момент розгляду даної справи рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.

Водночас Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17.

У справі № 800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).

Як підсумок у справі № 800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

Водночас необхідно врахувати, що на необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону №1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.

Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.

Суди зобов`язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.

Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.

Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до статті 27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII.

У цьому рішенні ЄСПЛ, із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.

У пункті 208 цього рішення щодо підходу, заснованого на наслідках, Суд зазначив, що Закон №1682-VII вплинув на заявників у трьох аспектах:

1) їх звільнили з державної служби;

2) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років;

3) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.

За оцінкою ЄСПЛ, поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 209).

У вказаній справі ЄСПЛ визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII, проте продовжив розгляд скарг, призюмуючи, що цілі Закону №1682-VII можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. ЄСПЛ зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони «необхідні у демократичному суспільстві» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.

В основу підходу ЄСПЛ до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією «демократії, здатної себе захистити», що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців («демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована») та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією.

За висновком ЄСПЛ, його попередні висновки у справах щодо посткомуністичної люстрації лише частково стосуються цієї справи, зокрема щодо перших чотирьох заявників, оскільки передбачені Законом №1682-VII заходи мають набагато ширшу сферу застосування та були застосовані до заявників за обставин, що відрізнялися від тих, які відбувалися у країнах Центральної та Східної Європи під час впровадження ними люстраційних програм, які були більш цільовими та вузькоспрямованими. Суд відмітив, що навіть у контексті справ, пов`язаних із переходом від тоталітаризму до демократії, а також пов`язаних зі (стверджуваними) співробітниками служб безпеки тоталітарних режимів, він ніколи не стикався з обмежувальними заходами такого широкого обсягу, застосованими до державних службовців лише на тій підставі, що вони залишались на своїх посадах під час діяльності уряду, який згодом був визнаний недемократичним.

Зокрема, у розглянутих справах щодо посткомуністичної люстрації ЄСПЛ розглядав ситуації колишніх (як стверджувалося) працівників спецслужб тоталітарного режиму. Проте у цій справі заявники обіймали посади у державних установах, які принаймні принципово, ґрунтувалися на демократичних конституційних засадах, хоча і працювали за часів уряду Президента ОСОБА_1 , який широко критикували через авторитарні тенденції та вважали причетним до широкомасштабної системної корупції. Крім того, вбачається, що їхнє звільнення ґрунтувалося на колективній відповідальності осіб, які працювали у державних установах, коли при владі був Президент ОСОБА_3 , незалежно від конкретних виконуваних ними функцій та їхнього зв`язку з антидемократичними тенденціями і подіями, які відбувались у той період. Отже, стверджувана загроза, яку широке коло осіб, до якого застосовувалися передбачені Законом «Про очищення влади» заходи, становило для діяльності демократичних установ, не може прирівнюватися до загрози, яка виникає у випадках співпраці із спецслужбами тоталітарних режимів (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 275).

ЄСПЛ на основі аналізу своєї практики погодився, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111). У зв`язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі «Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства» [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява № 48876/08, пункти 113 - 116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі «Жданока проти Латвії» [ВП] (Ћdanoka v. Latvia) [GC], заява № 58278/00, пункти 22 - 28, 116 - 136, ЄСПЛ 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі «Жданока проти Латвії», пункт 115) (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 292-293).

Відповідаючи на питання, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм наведеним критеріям, розробленим практикою ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України», ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_1 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом №1682-VII заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_3 був Президентом України (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 294).

ЄСПЛ підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону №1682-VII. Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 72, 297).

У ситуації заявників у справі «Полях та інші проти України» ЄСПЛ констатував, що передбачені Законом №1682-VII заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан ОСОБА_3 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана ОСОБА_1. Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом №1682-VII, є прихід до влади пана ОСОБА_2 , а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд уважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 299-300).

Так само, на думку ЄСПЛ, немає переконливого пояснення часовим рамкам, установлених Законом №1682-VII, як основного критерію для застосування передбачених законом обмежувальних заходів. Як немає і пояснення, чому однорічний період є ключовим критерієм для застосування Закону №1682-VII (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 301-302).

У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників.

Аналіз цього рішення ЄСПЛ та встановленого у ньому порушенні статті 8 Конвенції щодо всіх заявників, дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.

Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону № 1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).

Без встановлення зв`язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону №1682-VII - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо і дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.

Тож заборона перебування на зазначених у Законі №1682-VII посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону №1682-VII, визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.

Зазначена позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 03.06.2020 року по справі " 817/3431/14.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що довідка голови Червонозаводського районного суду міста Харкова Шелест Інни Миколаївни від 30.12.2015 року про результати проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», стосовно ОСОБА_2 в частині висновку щодо наявності стосовно ОСОБА_2 заборон, які передбачені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», відповідно до критеріїв, встановлених пунктом 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» та висновок, який оформлено листом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області від 30.09.2015р. №01-58/3281/15 «Про результати проведення перевірки стосовно ОСОБА_2 », на підставі якого складено таку довідку є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1) до Голови Червонозаводського районного суду м. Харкова Шелест Інни Миколаївни (61050, м. Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36, 3-й під.), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (61050, м. Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36) про визнання протиправним та скасування висновку, визнання дій протиправним, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати довідку голови Червонозаводського районного суду міста Харкова Шелест Інни Миколаївни від 30.12.2015 року про результати проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», стосовно ОСОБА_1 в частині висновку щодо наявності стосовно ОСОБА_1 заборон, які передбачені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», відповідно до критеріїв, встановлених пунктом 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Скасувати висновок, який оформлено листом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області від 30.09.2015р. №01-58/3281/15 «Про результати проведення перевірки стосовно ОСОБА_1 », на підставі якого складено таку довідку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 22 червня 2020 року.

Суддя Спірідонов М.О.