Рішення № 89945471, 22.06.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2020 р. Справа № 480/3195/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Опімах Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 9953 (Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність військової частини 9953 (Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 р. по 01.03.2017 р. на день виключення зі списків особового складу, зобов`язати нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 р. по 01.03.2017 р. та нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 березня 2017 року по дату ухвалення судового рішення. Позовні вимоги мотивує тим, що до 01.03.2017 р. він проходив військову службу у військовій частині 9953 на посаді молодшого інспектора прикордонної служби 2 категорії. Наказом від 01.03.2017 р. № 39-ОС був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Протягом 2015-2017 років грошове забезпечення виплачувалося в різних розмірах у зв`язку зі змінами в порядку його нарахування. За час служби, в період з липня 2015 року і по дату звільнення, не здійснювалася індексація заробітної плати позивача.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Тобто індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення та підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. При цьому відсутність бюджетного фінансування на її виплату не є підставою для її ненарахування. Зазначає, що ненарахування та невиплата суми індексації грошового забезпечення з липня 2015 року по 01 березня 2017 року порушує його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист. Ввважає, що відповідач безпідставно не здійснив виплату індексації грошового забезпечення, тому на підставі ст. 117 КЗпП у зв`язку з порушенням строків виплати належних при звільненні сум з відповідача також підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Просив позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, у наданому суду відзиві на позовну заяву зазначив, що з огляду на положення Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" проведення індексації грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Враховуючи, що згідно з межами фінансових ресурсів, виділених військовій частині 9953 - Сумському прикордонному загону відповідно до бюджетних призначень за спірний період, кошти на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення не передбачено, позивачу правомірно не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення. За таких обставин відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства і в межах наданих повноважень. Крім того, що стосується вимоги нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, зазначає, що норми Кодексу законів про працю України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки є загальними та можуть бути застосовані лише у випадку відсутності регулювання правовідносин нормами спеціального законодавства. У зв`язку з цим, оскільки позивач проходив військову службу та одержував грошове забезпечення за рахунок держави, а не знаходився в трудових відносинах з в/ч 9953, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необгрунтованими. Вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки відповідачем порушень вимог чинного законодавства не допущено. Просив у задоволенні позову відмовити.

Вивчивши матеріали справи й оцінивши докази у справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в період з 01.07.2015 р. по 01.03.2017 р. ОСОБА_1 проходив службу за контрактом військовій частині 9953 (Сумському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України).

Наказом від 01.03.2017 р. № 39-ОС був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.11).

За час проходження служби індексація заробітної плати позивача не здійснювалася.

Суд вважає, що невиплата позивачу суми індексації грошового забезпечення є необґрунтованою та суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Засади грошового забезпечення військовослужбовців визначені у статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до якої до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону).

З матеріалів справи вбачається, що в період з липня 2015 року по березень 2017 року позивач проходив службу у військовій частині 9953 (Сумському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України). На підставі ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення позивача підлягає індексації відповідно до закону.

Правове регулювання інституту оплати праці наведено у главі VII Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 6 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Такий порядок регулює Закон України "Про індексацію грошових доходів населення", який визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, та Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078, який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників (далі - Порядок).

Враховуючи, що період з липня 2015 року по березень 2017 року позивач проходив службу у військовій частині 9953, його грошове забезпечення підлягає індексації.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Вказаній нормі кореспондують положення пункту 2 Порядку, відповідно до якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог чинного законодавства проведення індексації у звА'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідно до п. 1-1 Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

В обгрунтування заперечень проти позову відповідач посилається на відсутність коштів для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за спірний період, що, на його думку, узгоджується з нормами ст. 23 Бюджетного кодексу України, за якою будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Однак суд зауважує, що даною нормою визначено джерело коштів на проведення індексації. Дана норма не скасовує виплату індексації заробітної плати та не пов`язує індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Тобто сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення та підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. У свою чергу, відсутність бюджетного фінансування не є підставою для її ненарахування.

Що стосується вимоги позивача стягнути з військової частини 9953 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 березня 2017 року по день ухвалення рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

З матеріалів справи вбачається, що при звільненні відповідач безпідставно не виплатив позивачу індксацію грошового забезпечення. Всупереч положенням щодо обов`язкового грошового забезпечення індексація грошового забезпечення позивачу виплачена не була і після звернення до суду з відповідною заявою, тобто остаточний розрахунок при звільненні проведений не був.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що дія Кодексу законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, оскільки вони проходять службу і їх правовий та соціальний статус визначається спеціальним законодавством. Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. А відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Разом з тим, ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. N 1153/2008, не врегульовано порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, індексації грошового забезпечення, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних правовідносин. У зв`язку з цим суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про відсутність правових підстав для такого стягнення. Порядок прийняття, проходження та звільнення з військової служби врегульовано спеціальним законодавством. При цьому порядок проведення розрахунків при звільненні військовослужбовця, зокрема, строків проведення розрахунків, такими нормативними актами не врегульовано. У такому випадку підлягають застосуванню загальні норми Кодексу законів про працю України, якими врегульовано порядок проведення розрахунків при звільненні та встановлено відповідальність за несвоєчасний розрахунок. Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом при розгляді справ у подібних правовідносинах. Зокрема в постанові у справі № 825/598/17 (адміністративне провадження №К/9901/23837/18) колегія суддів Верховного Суду сформулювала висновок про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби, оскільки спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, що, у свою чергу, дасть змогу забезпечити рівність прав та принцип недискримінації у трудових відносинах.

Таким чином, невиплата звільненому працівникові усіх належних йому від власника або уповноваженого ним органу сум є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Станом на день розгляду справи такий розрахунок з позивачем не проведений.

Отже, за порушення законодавства про оплату праці, а також враховуючи встановлений судом факт протиправного ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби, з Сумського прикордонного загону на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при звільненні.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що відповідач, не нарахувавши та не виплативши ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення, не дотримався вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078, така бездіяльність не може відповідати приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги про зобов`язання військової частини 9953 (Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 липня 2015 року по 01 березня 2017 року та стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.03.2017 р. по день фактичного розрахунку є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до військової частини 9953 (Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) (40030, м. Суми, пров. Громадянський, 1, код ЄДРПОУ 14321759) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 9953 (Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 р. по 01.03.2017 р. на день виключення зі списків особового складу.

Зобов`язати військову частину 9953 (Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 р. по 01.03.2017 р.

Зобов`язати військову частину 9953 (Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 березня 2017 року по дату ухвалення судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Л.М. Опімах