Рішення № 89945376, 22.06.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2020 р. Справа №480/1320/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області (далі по тексту - відповідач), в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 року № Ф-2245-54.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що позивач з 28.02.2005 року по 17.02.2020 рік перебував на обліку в Головному управлінні ДПС Сумській області як суб`єкт підприємницької діяльності. З 23 травня 2016 року наказом позивача було призначено на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОН-ТРАНС», у зв`язку з чим позивач підприємницькою діяльністю не займався і доходу від неї не отримував. Однак 07.02.2020 року Головним управлінням ДПС у Сумській області прийнято вимогу № № Ф-2245-54 щодо ОСОБА_1 про сплату єдиного соціального внеску в сумі 31340,12 грн. Позивач вважає що оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки в період, за який нараховано внесок, ОСОБА_1 є найманим працівником, та за нього сплачувався єдиний соціальний внесок з нарахованих сум заробітної плати.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

На виконання зазначеної ухвали представником відповідача подано до суду відзив, в якому заперечує проти позовних вимог та просить відмовити в їх задоволенні, зазначивши, що згідно баз даний ГУ ДПС у Сумській області ФОП ОСОБА_1 з 22.03.2005р. по 17.02.2020р. (дата зняття з обліку платника податків) здійснював діяльність на загальній системі оподаткування. Відповідно до КОР платника станом на 31.01.2020 року рахується заборгованість по платежу «Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в сумі 31340.12 грн. Разом з тим згідно АРМ «Податковий блок» платником було самостійно визначено базу нарахування за 2016 рік у сумі 5411,05 грн. Сума самостійно нарахованого єдиного соціального внеску за 2016 рік складає 1 190,40 грн. (щомісячно самостійно нарахований внесок складає 99,20 грн.). А отже оскаржувана вимога є законною та обгрунтованою (а.с. 41-43).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач 28.02.2005 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та 17.02.2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 26320060006001710 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 49-50).

Як зазначено представником відповідача у відзиві, позивач з 28.02.2005 по 17.02.2020 року перебував на загальній системі оподаткування (а.с. 41).

У зв`язку з наявністю у ОСОБА_1 станом на 31.01.2020 року заборгованості зі сплати єдиного внеску в загальному розмірі 31 340,12 грн., Головним управлінням ДПС у Сумській області було сформовано вимогу № Ф-2245-54 від 07.02.2020 року, яка була отримана позивачем 17.02.2020 року, що підтверджується відповідною відміткою у корінці вимоги про сплату боргу (недоїмки) (а.с. 7, 25).

При цьому відповідно до наказу від 23.05.2016 року ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОН-ТРАНС» з 23.05.2016 року (а.с. 9).

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Пунктом 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Частиною 1 статті 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб:

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У постанові від 04.12.2019р. по справі № 440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи суд вбачає, що позивачу було нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2016 -2019 роки на загальну суму 31 340,12 грн.

При цьому відповідно до наказу від 23.05.2016 року, ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОН-ТРАНС» з 23.05.2016 року, де, як зазначено позивачем у позовній заяві, працює і до цього часу (а.с. 9).

Разом з тим згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, з вересня 2016 року по січень 2020 року єдиний соціальний внесок з нарахованих сум заробітної плати роботодавцем був перерахований у повному обсязі (а.с. 13).

Отже, відповідачем нараховано позивачу єдиний соціальний внесок за періоди сплати за нього страхувальником страхових внесків, а саме за період з вересня 2016 р. по 2019 р.

Оскільки позивач в період з вересня 2016 року по 2019 рік перебував на обліку в податковому органі та був зареєстрований як фізична особа-підприємець та одночасно в цей період перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ШОН-ТРАНС», яке також сплачувало за нього страхові внески, суд вважає, що необхідність сплати позивачем єдиного соціального внеску, в розмірі мінімального соціального внеску, за період з вересня 2016 року по 2019 рік спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Проте судом встановлено, що позивачем було подано до податкового органу 09.02.2017 року звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2016 рік, в якому позивачем самостійно визначено суму єдиного соціального внеску за 2016 рік в загальному розмірі 1 190,40 грн. (щомісячно самостійно нарахований внесок складає 99,20 грн.) (а.с. 47-48). Однак докази сплати позивачем самостійно визначеної суми єдиного соціального внеску за 2016 рік, в матеріалах справи відсутні. Отже зазначена сума була визначена позивачем самостійно, а не нарахована контролюючим органом.

Разом з тим суд зазначає, що незважаючи на те, що відповідно до наказу від 23.05.2016 року ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ШОН-ТРАНС» з 23.05.2016 року, відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, єдиний соціальний внесок з нарахованих сум заробітної плати позивача нараховувався та сплачувався роботодавцем з вересня 2016 року.

Суд звертає увагу, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 (в редакції, чинній в 2016 році) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України від 25.12.2015 № 928-VII «Про Державний бюджет України на 2016 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

За приписами ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 (в редакції, чинній в 2016 році) єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно, мінімальний страховий внесок на місяць в 2016 році складає:

- з 1 січня - 303,16 грн. (1378*22%);

- з 1 травня -319,00 грн. (1450*22%);

- з 1 грудня - 352,00 грн. (1600*22%).

Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем чи роботодавцем страхового внеску за січень-серпень 2016 року, та позивачем не надано доказів того, що він має право на звільнення від сплати єдиного внеску, то загальна сума єдиного внеску, яка підлягає сплаті позивачем за вказаний період становить 2 488,64 грн. (1 212,64 грн. (за січень-квітень)+1276,00 грн. (за травень-серпень).

Крім того відповідно до звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2016 рік, позивачем було самостійно нараховано щомісячний соціальний внесок в розмірі 99,20 грн., відтак, вказані суми не підлягають скасуванню.

А відтак, враховуючи те, що позивачем було самостійно нараховано щомісячний соціальний внесок в 2016 році у розмірі 99,20 грн. та оскільки соціальний внесок з вересня по грудень 2016 року також сплачувався за позивача його роботодавцем, то сума єдиного внеску, яка підлягає сплаті позивачем за період з вересня по грудень 2016 року становить 396,80 грн. (99,20 грн.*4 (місяці). Таким чином загальна сума єдиного соціального внеску, яка підлягає сплаті позивачем за період січень-грудень 2016 року становить 2 885,44 грн. (2 488,64 грн.+ 396,80 грн.).

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що вимога від 07.02.2020 року № Ф-2245-54 підлягає скасуванню в частині визначення суми боргу платника єдиного внеску в сумі 28 454, 68 грн. (31 340,12 грн.-2 885,44 грн.).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області суму судового збору в розмірі 763,39 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 27.02.2020 № 13 (а.с. 6)

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 року № Ф-2245-54 в частині визначення суми боргу платника єдиного внеску в сумі 28 454, 68 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 43144399) суму судового збору в розмірі 763,39 грн. (сімсот шістдесят три гривні 39 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені, зокрема, статтею 295 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя В.О. Павлічек