Рішення № 89945170, 18.06.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 червня 2020 року м. Рівне №460/119/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є. за участю секретаря судового засідання Боймиструк М.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не прибув,

відповідача: представник Нагорний В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доМіністерства юстиції України про визнання дій неправомірними, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, у якому позивач з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, поданої 19.02.2020, просив:

- визнати продовження з 01.08.2019 року бездіяльності (соботажу) відповідача щодо надмірно тривалого не виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кононов та інші проти України» від 06 червня 2013 року, яким зобов`язано державу Україна виконати рішення національних судів, ухвалених на користь О.В. Печончика в частині виконання ухвали Володимирецького районного суду від 26.06.2008 року, та ненадання обґрунтованої відповіді у визначений строк на звернення позивача від 03.12.2019 року - незаконною і протиправною;

- стягнути з відповідача на користь позивача знецінену суму коштів для придбання житла у розмірі 164004,75 грн, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кононова та інші проти України» від 06 червня 2013 року, яким зобов`язано державу Україна виконати ухвалу Володимирецького районного суду від 26.06.2008 року щодо стягнення з Володимирецької селищної ради на користь позивача вказаної суми коштів;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 200 000 гривень за продовження дискримінаційної, незаконної і протиправної бездіяльності відповідача, що призвело до надмірно тривалого невиконання, знецінення стягнутих коштів та зволікання (волокита, соботажу) виконанням судових рішень і ненадання у визначений законом строк обґрунтованої відповіді;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати та знецінення коштів у сумі 164 004,75 починаючи з лютого місяця 2009 року (після набрання вказаною ухвалою законної сили) по час виплати;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діяла в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти з лютого місяця 2009 року (час набрання законної сили ухвали Володимирецького районного суду від 26.06.2008) по даний час.

Заяви по суті справи.

В обґрунтування позову зазначає, що надмірно тривалий час перебуває без належного виконання виконавче провадження № 38662180 з приводу виконання Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кононов та інші проти України» від 06 червня 2013 року, куди входить і заява ОСОБА_2 » щодо виконання рішень національних судів ухвалених на користь позивача, де відповідачем (боржником) є Держава Україна в особі Секретаріату урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, який є структурним підрозділом відповідача, як орган представництва який відповідальний за виконання рішень Європейського суду з прав людини. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача є цинічною дискримінаційною, протиправною та такою, що породжує і завдає його сім`ї матеріальної та моральної шкоди та є підставою стягнення коштів для придбання житла. Зазначає, що ухвалою Володимирецького районного суду від 26.06.2008, ухвалено стягнути з Володимирецької селищної ради на користь позивача кошти в сумі 164 004,75 грн. для придбання житла. Однак, зазначене відповідачем не виконується. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 визнано бездіяльність Міністерства юстиції України з цього приводу протиправною та стягнуто моральну шкоду в розмірі 50000 грн. Однак, бездіяльність відповідача триває після ухвалення вказаного рішення, тобто з 01.08.2019. Позивач просить суд також стягнути знецінену суму коштів в розмірі 164004,75 грн. та компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати. Крім того, позивач вважає, що йому завдано моральну шкоду за надмірно тривале невиконання судового рішення, яку він визначив в розмірі 200000 грн. Таким чином, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що заходи примусового виконання рішення зобов`язального характеру першочергово зобов`язаний вжити державний виконавець, на виконанні якого перебуває рішення національного суду, а не Міністерство юстиції України. Крім того, відповідач зазначає, що належне ОСОБА_1 відшкодування на виконання рішення Європейського суду було сплачено 21.11.2013 на підставі платіжного доручення в сумі 31657,08 грн. (еквівалент 3000 євро). Також, 27.06.2014 було сплачено пеню в сумі 247 грн. Щодо виконання рішення в частині зобов`язання Володимирецьку селищну раду придбати та надати в користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статтей 48, 50 Житлового кодексу України, то відповідач вказав, що сам позивач створює перешкоди у виконанні такого рішення. Тому, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач подав відповідь на відзив, в якому наголосив на порушенні його прав, невиконанні рішення Європейського суду. Позивач підтримав заявлені позовні вимоги.

Ухвалою суду від 10.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 31.03.2020 року розгляд справи відкладено до 28.04.2020.

Протокольною ухвалою суду від 28.04.2020 року розгляд справи відкладено до 12.05.2020.

Протокольною ухвалою суду від 12.05.2020 року розгляд справи відкладено до 02.06.2020.

Ухвалою суду від 02.06.2020 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання 18.06.2020 не прибув, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, зазначив, що виконання рішення суду покладено на орган місцевого самоврядування, а не на відповідача., водночас примусові заходи по виконанню рішення суду здійснюються органами виконавчої служби, а не Мністерства.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та Володимирецькою селищною радою, відповідно до якої, за порушення правил обліку осіб, що потребують житла, Володимирецька селищна рада зобов`язалась надати позивачу житло, яке буде в наявності позачергово.

В подальшому, за заявою позивача, ухвалою Володимирецького районного суду від 26.06.2008 року, у зв`язку із тривалим невиконанням рішення суду щодо зобов`язання Володимирецької селищної ради забезпечити ОСОБА_1 житлом відповідно до вказаної мирової угоди (рішення Володимирецького районного суду від 05.06.2007), з метою захисту Конституційного права позивача на житло, судом було змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду від 05.06.2007 та стягнуто з Володимирецької селищної ради в користь позивача кошти в сумі 164 004,00 грн. для придбання житла.

Вказана ухвала Володимирецького районного суду від 26.06.2008 була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2009.

Разом з тим, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 за результатом розгляду касаційної скарги Володимирецької селищної ради та заступника прокурора Рівненської області, який діяв в інтересах Володимирецької селищної ради, на ухвалу Володимирецького районного суду від 26.06.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2009, абзац другий резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду від 26.06.2008 викладено у новій редакції. А саме: - «Змінити спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05.07.2007 року та зобов`язати Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України».

Саме тривале невиконання вказаних рішень національного суду стало підставою звернення позивача до Європейського суду з прав людини.

Так, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Кононова та інші проти України» від 06.06.2013 постановлено, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, постановлено, що було порушення статті 13 Конвенції, постановлено що, держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, а саме за заявою 37355/0828/07/2008 зобов`язано державу Україна виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1 , а саме (згідно тексту рішення та додатку 1 до нього) - ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 року, яка змінена ухвалою того ж суду 26.06.2008 року (у світлі рішень того ж суду від 05.06.2007 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2008 року) та сплатити протягом трьох місяців на користь заявника (позивача) 3000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

03.07.2013 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Єжовим М.В. відкрито виконавче провадження № 38662180 з примусового виконання рішення №11770/03 виданого 06.06.2013 Європейським судом з прав людини про:

(а) держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити протягом трьох місяців 3000 (три тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 1 (за винятком заяв № 28061/08 та 28071/08), та 1500 (одну тисячу п`ятсот) євро

(і) кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 2, та

(іі) заявникам за заявами № 28061/08 та 28071/08 в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових та інших витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо надмірно тривалого невиконання рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кононова та інші проти України» від 06.06.2013, позивач звернувся із захистом своїх прав, свобод та інтересів до суду.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зсилається на рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/1061/19 від 31.07.2019, яке набрало законної сили, відповідно до якого: позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року у справі «Кононова та інші проти України» (заява № 11770/03 та 89 інших заяв) в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 ; стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000 грн. 00 коп., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Таким чином, предметом спору у даній справі №460/119/20 є протиправність бездіяльності відповідача щодо рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кононов та інші проти України» від 06 червня 2013 року, яким зобов`язано державу Україна виконати рішення національних судів, ухвалених на користь О.В. Печончика в частині виконання ухвали Володимирецького районного суду від 26.06.2008 року, з 01.08.2019, тобто після прийняття судового рішення у справі №460/1061/20.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваної бездіяльності, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Саме явище бездіяльності є триваючим.

Предметом спору у даній справі є в першу чергу встановлення обставин бездіяльності відповідача, починаючи з 01.08.2019, щодо виконання рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кононова та інші проти України» від 06.06.2013.

При цьому, суд зазначає, що частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Такі вимоги закону, щодо обов`язковості виконання судових рішень та контролю з боку суду за його виконанням відповідають Рекомендаціям Ради Європи в галузі адміністративного судочинства та адміністративного права.

Рекомендації REC (2003) 16 Комітету Міністрів державам-членам щодо виконання адміністративних і судових рішень у сфері адміністративного права, яка була прийнята Комітетом Міністрів 09.09.2003 року на 851 нараді зазначено, що дієвість правосуддя вимагає виконання судових рішень у сфері адміністративного права, особливо, коли вони стосуються адміністративних органів; нагадуючи у зв`язку з цим про права, які захищає Європейська конвенція з прав людини, невід`ємною частиною яких є виконання судових рішень у межах розумного строку.

Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 та набрала чинність в України 11.09.1997, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до преамбули Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV (далі - Закон України № 3477-IV від 23.02.2006), цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) і протоколів ( 994_535, 994_059, 994_802, 994_804, 994_170, 994_171, 994_536, 994_537, 994_180, 994_527 ) до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

В силу вимог статті 2 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції ( 995_004). Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

За приписами Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 та Указу Президента України від 25.06.2002 №581 ( 581/2002 ) «Про Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час розгляду справ у закордонних юрисдикційних органах», Кабінет Міністрів України постановою Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 31.05.2006 №784 (далі - Постанова №784) постановив покласти на Міністерство юстиції функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Зі змісту цієї норми Постанови № 784 судом встановлено, що органом представництва відповідальним за виконання рішень Європейського суду з прав людини є Міністерство юстиції України.

За приписами частин першої-третьої статті 11 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:

а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства;

б) повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у Рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів. До повідомлення додається переклад Рішення, автентичність якого засвідчується Органом представництва.

Контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва.

Орган представництва в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем`єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.

Згідно із статтею 1 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006, у цьому Законі орган представництва вживається у такому понятті - орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень.

З системного аналізу вищезазначених норм права суд дійшов висновку, що відповідальним за виконання рішень Європейського суду з прав людини та його координацію є Міністерство юстиції України.

Суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Судом встановлено, що доказів вжиття ефективних заходів Міністерством юстиції України, як відповідального за виконанням рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кононова та інші проти України» (заява № 11770/03 та 89 інших заяв) в порядку визначеному статтею 11 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006, щодо виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 - суду відповідачем не надано.

Натомість, доводи відповідача щодо вжиття ним всіх необхідних заходів для виконання рішення Європейського суду з прав людини та відсутність необхідних законодавчих актів, які б забезпечували виконання цього рішення - не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року фактично зобов`язано Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам ст. ст. 48, 50 Житлового кодексу України.

Описані вище судові рішення фактично спрямовані на захист права ОСОБА_1 та членів його сім`ї на отримання житла, яке виникло у позивача та членів його сім`ї відповідно до положень Конституції України та Житлового кодексу України і передбачає надання громадянам, які потребують покращення житлових умов, житла у користування.

Відповідно до статті 48 Житлового кодексу України жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки. При передачі громадянам житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі. Громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства. Жиле приміщення може бути надано з перевищенням норми жилої площі, якщо воно складається з однієї кімнати (однокімнатна квартира) або призначається для осіб різної статі (частина друга статті 50).

Згідно із статтею 50 Житлового кодексу України жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам. При наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев`ять років, крім подружжя. Не допускається також заселення квартири, збудованої для однієї сім`ї, двома і більше сім`ями або двома і більше одинокими особами, за винятком випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 54 цього Кодексу. Особам похилого віку, а за висновком лікувально-профілактичного закладу також відповідним категоріям осіб з інвалідністю і хворих на їх прохання жилі приміщення надаються на нижніх поверхах або в будинках з ліфтами.

Також відповідно до статті 47 Житлового кодексу України норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що виконавчий комітет Володимирецької селищної ради Рівненської області прийняв рішення від 07.11.2019 року № 163 «Про забезпечення житлом ОСОБА_3 », яким вирішено надати ОСОБА_1 у користування з 02.12.2019 року житлове приміщення загальною площею 48 кв. м, житлова площа 26,8 кв .м, що розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , та видати 02.12.2019 року ОСОБА_1 ордер на заселення в житлове приміщення, що зазначене у п. 1 цього рішення.

Однак, позивач наголошує, що прийняття цього рішення не може розцінюватись як виконання ухвали Вищого адміністративного суду від 16.11.2011 року, оскільки це приміщення є нежитловим, не придатне для життя, його площа не відповідає нормам, встановленим Житловим кодексом України, розташоване за межами смт Володимирець, де він проживає і працює та відсутнє нормальне транспортне сполучення між зазначеними населеними пунктами, а також Володимирецька селищна рада не є власником цього приміщення.

Матеріалами справи підтверджено, що рішення виконавчого комітету Володимирецької селищної ради №163 від 07.11.2019 «Про забезпечення житлом ОСОБА_3 » оскаржується Печончиком О.В., в межах адміністративних справ №460/3748/19 та №460/3438/19, які знаходяться у провадженні Рівненського окружного адміністративного суду.

Крім того, в межах адміністративної справи №460/61/20 розглядається позов ОСОБА_1 до Володимирецької селищної ради та Рафалівської селищної ради, де він просить суд визнати письмове звернення Володимирецької селищної ради від 26.09.2019 (як дію) до Рафалівської селищної ради про встановлення порядкового номеру 5 (п`ять) нерухомому майну, що розташоване в АДРЕСА_1 , вказавши, що дане приміщення є житловим, - незаконним і протиправним та скасувати його; визнати рішення виконавчого комітету Рафалівської селищної ради від 02.10.2019 №89 про встановлення об`єкту нерухомого майна, яке розташоване в АДРЕСА_1 порядкового номеру АДРЕСА_1 (п`ять), вказавши, що дане нерухоме майно є житлом, - незаконним і протиправним та скасувати його; стягнути з Володимирецької селищної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі по 40 000 (сорок тисяч) гривень; стягнути з Рафалівської селищної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі по 10 000 (десять тисяч) гривень.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов (адміністративна справа №460/81/20) ОСОБА_1 до Володимирецької селищної ради, в якому позивач просить суд: визнати звернення (як дію) відповідача в жовтні 2019 року до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про виготовлення технічного паспорта на приміщення, яке розташоване в АДРЕСА_1 , недостовірно вказавши, що приміщення є житловим - незаконним і протиправним та скасувати її; зобов`язати Володимирецьку селищну раду звернутися до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з вимогою виключити з Технічного паспорта на приміщення, яке розташоване в АДРЕСА_1 , слово «житлове», вказавши, що дане приміщення є нежитловим; зобов`язати Володимирецьку селищну раду утриматися від пропозицій надавати житло з числа нежитлових приміщень та таких, що не відповідають державним будівельним нормам (ДБН) В.2.2-15-2019; стягнути на користь позивача з відповідача моральну шкоду у розмірі 50000 грн.

Судові рішення по вказаних справах не набрали законної сили.

Таким чином, на момент розгляду даної адміністративної справи, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кононов та інші проти України» від 06 червня 2013 року, яким зобов`язано державу Україна виконати рішення національних судів, ухвалених на користь О ОСОБА_5 . Печончика в частині виконання ухвали Володимирецького районного суду від 26.06.2008 року, не виконано.

Суд зазначає, що загалом дане судове рішення не виконується протягом багатьох років, всі дії і рішення, які вчиняються (приймаються) на виконання цієї ухвали (за твердженнями відповідача), були визнані судами протиправними і такими, що не забезпечують виконання судового рішення, і після завершення кожного такого судового провадження органом місцевого самоврядування вживаються інші заходи, жодні з яких не привели до виконання судового рішення. Наведене, на думку суду, свідчить про те, що Міністерство юстиції України, як відповідальне за виконанням рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кононова та інші проти України» (заява № 11770/03 та 89 інших заяв) в порядку визначеному статтею 11 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006, щодо виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 , не належно реалізує свої повноваження для виконання зазначеного судового рішення та не вживає всіх можливих та вичерпних заходів для цього.

В даному випадку суд враховує також висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 808/4165/17, в якій зазначено, зокрема, що положення статті 124 Конституції України та статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Крім того, суд вважає необхідним застосувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», у п. 40 якого зазначено, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу – у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, – і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції.

Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем з 01.08.2019 допущено бездіяльність щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кононова та інші проти України» (заява № 11770/03 та 89 інших заяв), тому таку бездіяльність необхідно визнати протиправною.

Відтак, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України з 01.08.2019 щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року у справі «Кононова та інші проти України» (заява № 11770/03 та 89 інших заяв) в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 - підлягає до задоволення.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та проти дискримінації в Україні» (далі – Закон № 5207-VI) дискримінацією визнається ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (пункту 3 частини 1 статті 1 Закону № 5207-VI).

Пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (пункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 5207-VI).

Разом із тим, на переконання суду, неналежний контроль Мінюстом за виконанням рішення ЄСПЛ від 06 червня 2013 року у справі «Кононова та інші проти України» щодо ОСОБА_1 та відсутність з його сторони координації дій відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування самі по собі не дають підстав вважати, що така бездіяльність відповідача свідчить про прояв дискримінації щодо особи ОСОБА_1 у порівнянні з іншими особами у розумінні приписів Закону № 5207-VI.

Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним ненадання відповідачем відповіді на звернення позивача від 03.12.2019, то суд дійшов висновку, що така вимога не підлягає задоволенню оскільки в матеріалах справи наявна обгрунтована відповідь на звернення позивача від 21.12.2019 №П-24302/20.1/63-11 (а.с.35-36 т.1).

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача знеціненої суми коштів для придбання житла в розмірі 164004,75 грн., то суд зазначає наступне.

Ухвалою Володимирецького районного суду від 26.06.2008 року, у зв`язку із тривалим невиконанням рішення суду щодо зобов`язання Володимирецької селищної ради забезпечити ОСОБА_1 житлом відповідно до вказаної мирової угоди (рішення Володимирецького районного суду від 05.06.2007), з метою захисту конституційного права позивача на житло, судом було змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду від 05.06.2007 та стягнуто з Володимирецької селищної ради на користь позивача кошти в сумі 164 004,00 грн. для придбання житла.

Вказана ухвала Володимирецького районного суду від 26.06.2008 була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2009.

Саме вказану суму позивач просить стягнути з Міністерства юстиції.

Однак, суд зазначає, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 за результатом розгляду касаційної скарги Володимирецької селищної ради та заступника прокурора Рівненської області, який діяв в інтересах Володимирецької селищної ради, на ухвалу Володимирецького районного суду від 26.06.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2009, абзац другий резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду від 26.06.2008 викладено у новій редакції. А саме: - «Змінити спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05.07.2007 року та зобов`язати Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України».

Таким чином, на час прийняття ЄСПЛ 06 червня 2013 року рішення у справі «Кононова та інші проти України» ухвала Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року передбачала не стягнення на користь ОСОБА_1 коштів на придбання житла, а зобов`язання Ради придбати та надати у його користування квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України.

Крім того, суд наголошує, що під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 та Ради на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року у справі № 817/2190/15 Верховний Суд у своїй постанові від 21 листопада 2018 року зазначив, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів Ради, Департаменту державної виконавчої служби Мінюсту, Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України коштів у сумі 54390,10 доларів США на відшкодування шкоди, завданої їх незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю при виконанні цього ж рішення ЄСПЛ від 06 червня 2013 року у справі «Кононова та інші проти України» не можуть бути задоволені, оскільки по своїй суті є заміною способу виконання рішення національного суду. Чинне законодавство не передбачає можливості сплати коштів на придбання квартири замість надання квартири у користування.

Окрім того, суд вважає безпідставними і позовні вимоги 4 та 5 ОСОБА_1 щодо зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати коштів в розмірі 164004,75 грн. та простого відсотку у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, оскільки відповідно до ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року з врахуванням ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 йому слід передати у користування квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України, а не сплатити певні кошти.

Щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 200000 грн. за продовження дискримінаційної, незаконної і протиправної бездіяльності відповідача, що призвело до надмірно тривалого невиконання, знецінення стягнутих коштів та зволікання (волокита, соботажу) виконанням судових рішень і ненадання у визначений законом строк обґрунтованої відповіді, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Приписами частини 2 статті 23 ЦК встановлено, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Виходячи із встановлених у ході судового розгляду фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що у даному випадку до спірних правовідносин підлягає застосування пункт 2 частини 2 статті 23 ЦК.

Відповідно до приписів частини 3 статті 23 ЦК моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За правилами частини 1 статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Суд враховує, що забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішення Європейського суд є прямим обов`язковим держави.

Відповідно до п. 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 року у справі «Войтенко проти України» Суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.

Відповідно до п. п. 55-58 та 66-70 рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Суд вказав, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням. Також Суд вказав, що вже дав широке тлумачення вимогам статті 13 Конвенції щодо скарг про невиконання рішень національних судів у нещодавньому рішенні у справі Бурдова (№ 2), у пункті 100 якого зазначено, що стосовно цього останнього критерію Суд зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація – коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди. Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу.

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з справ людини право особи на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Водночас, слід зазначити, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 всупереч рішень національних судів та міжнародних установ, продовжує бути незабезпеченим житловим приміщенням, що потребує від нього додаткових зусиль по організації свого побуту та побуту членів його сім`ї. Сама по собі тривалість невиконання судового рішення завдає моральних страждань, посилює відчуття безнадійності та відсутності правового захисту. Відповідні моральні страждання посилюються також й тим, що ситуація не зазнає змін навіть після ухвалення рішення Європейського суду з прав людини, яким зобов`язано виконати рішення національних судів щодо позивача, а також інших рішень судів, які описано вище, яким визнано протиправним надмірно тривале продовження бездіяльності відповідачів щодо тривалого невиконання рішення судів.

Суд вважає, що на Мінюст законом було покладено обов`язок контролювати виконання зазначеного рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 , лише з огляду на наявність рішення ЄСПЛ від 06 червня 2013 року у справі «Кононова та інші проти України», відповідно, заподіяна моральна шкода перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з його бездіяльністю. Однак, як встановив суд і описано вище, жодних належних дій, які б спричинили реальне відновлення порушеного права позивача у спірному періоді, відповідач не вчинив.

Одночасно суд відхиляє посилання Мінюсту на те, що тривале виконання ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року мало місце з огляду на зловживання ОСОБА_1 своїми правами за відсутністю про такі факти належних та допустимих доказів.

Отже, зважаючи на викладене вище, суд вважає, що факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди протиправною бездіяльністю Міністерства юстиції України, яка продовжується саме з 01.08.2019, є доведеним. Водночас, визначений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 200000 грн. з вказаної дати по дату прийняття судом рішення, на думку суду, є очевидно завищеним і необґрунтованим.

За встановлених обставин, а саме враховуючи доведеність заподіяної моральної шкоди позивачу щодо характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, а також з урахуванням інших обставин у цій справі, які мають істотне значення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині слід задовольнити частково, а саме стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, а саме: визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України з 01.08.2019 щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року у справі «Кононова та інші проти України» (заява № 11770/03 та 89 інших заяв) в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 , та стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства юстиції України (вул. Архітектора Городецького,13, м. Київ 1, 01001; код ЄДРПОУ 00015622) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України з 01.08.2019 щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року у справі «Кононова та інші проти України» (заява № 11770/03 та 89 інших заяв) в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 .

Стягнути з Міністерства юстиції України (вул. Архітектора Городецького,13, м. Київ 1, 01001; код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 22 червня 2020 року.

Суддя Махаринець Д.Є.