Ухвала суду № 89944190, 19.06.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

19 червня 2020 року м.Київ №320/6586/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду - Брагіна О.Є.;

при секретарі судового засідання - Дмитренко К.В.;

за відсутності сторін та їхніх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання про заміну сторін в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Уповноважений Верховної ради України з прав людини Денісова Людмила Леонтіївна про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в:

в провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України (її територіальний орган та підрозділ) про визнання протиправною відмову суб`єкта владних повноважень (Державної міграційної служби України її територіального підрозділу) у оформленні та видачі паспорта громадянина України у паперовому вигляді.

Ухвалою суду від 11.12.2018 у справі було відкрито спрощене позовне провадження з проведенням судового засідання.

У судове засідання, призначене на 19.06.2020, сторони та третя особа не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи, повідомлені належним чином.

Згідно зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення №011333205492, судова повістка про виклик до суду відповідача -ДМС України була одержана 21.05.2020, заяв чи клопотань від представника відповідача про розгляд справи за його відсутності не надходило.

Відповідно до поштового відправлення №01133 3205493 6, судова повістка на ім`я ОСОБА_1 була одержана 21.05.2020; заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності не надходило.

Від представника Уповноваженого Верховної ради України з прав людини надійшло клопотання про розгляд справи без її участі у зв`язку з загальнонаціональним карантином. Посилаючись на постановою КМУ від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої, респіраторної хвороби COVID-19 та етапів послаблення протиепідемічних заходів», якою подовжено дію карантину до 22.06.2020 та лист Ради суддів України від 11.03.2020, у якому Рада суддів просила учасників судових процесів утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають їх обов`язкової присутності, наполягала на розгляді справи за наявними у ній матеріалами.

На підставі ч.4 ст.229 КАСУ, з урахуванням неявки в судове засідання всіх учасників справи та продовження розгляду справи за їх відсутності, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводилось.

Ухвалою суду від 19.06.2020 у даній справі було змінено порядок здійснення судового провадження: із спрощеного позовного провадження справа переведена у загальне позовне провадження.

Розглянувши у підготовчому судовому засіданні, в межах загального позовного провадження, наявні у справі матеріали та докази, суд встановив наступні фактичні обставини:

позивач у справі - ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства, що страждає на стійку хронічну розумову відсталість та потребує постійного стороннього догляду та опіки. За своїм психічним станом він не здатний розуміти значення своїх дій та керувати ними.

До серпня 2018 він перебував під наглядом та на утриманні матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

До 2000 р. сім`я Хруників: він та його мати, перебували у смт. Дубровиця Рівненської області, де ОСОБА_2 одержувала соціальні виплати на сина інваліда та була його опікуном. Після 2000 р. ОСОБА_2 разом із сином переїхала до Київської області, спочатку у с. Рокитне, а потім с. Вороньків Бориспільського району Київської області.

Запис про батька позивача у свідоцтві про його народження зроблено за вказівкою матері, згідно ч.1 ст.135 СК України. При цьому ОСОБА_2 мала статус матері-одиначки.

Особа, дані щодо батьківства якої стосовно ОСОБА_1 були внесені у свідоцтво про народження, а це ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (копія свідоцтва про смерть НОМЕР_2 ).

Таким чином, після смерті матері позивач залишився сиротою.

ІНФОРМАЦІЯ_5 , на четвертий день після смерті матері ОСОБА_2 , ОСОБА_1 був доставлений Вороньківською сільською медичною амбулаторією загальної практики сімейної медицини (СМА ЗПМС) до Бориспільської ЦРЛ для проведення лікування та поміщений у медичний заклад без документів, що посвідчують особистість з діагнозом: затримка психомоторного розвитку (розумова відсталість), фенілкетонурія).

02.11.2018, ОСОБА_1 був викрадений з лікарні невідомими особами та одночасно виписаний звідти.

10.12.2018, до суду надійшла позовна заява від імені ОСОБА_1 з вимогою зобов`язати ДМС в особі її територіального органу та підрозділу видати йому паспорт громадянина України у паперовому вигляді замість пластикової ІD картки.

Мотивація позову: видача ІD картки передбачає надання згоди на обробку персональних даних, а це є неправомірним втручанням в особисте життя заявника.

Здійснення представництва інтересів ОСОБА_1 , згідно ордеру серії КС №365717 та договору про надання правової допомоги, прийняв на себе адвокат Тилик Т.М .

На підтвердження особистості ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , було надано копію посвідчення дитини, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_3 . Посвідчення втратило свою чинність з моменту досягнення дійсним ОСОБА_6 повноліття. Судом було витребувано, вилучено та досліджено вказане посвідчення. В результаті візуального огляду документу встановлено, що посвідчення видане у 1996, коли дитині-інваліду ОСОБА_1 було п`ять місяців, натомість у бланк посвідчення нашвидкоруч вклеєна фотокартка особи чоловічої статі на вигляд 22 років.

В дійсний час ОСОБА_1 незаконно утримується громадянкою ОСОБА_7 , яка не має постійного місця проживання та роботи та не пов`язана з ним родинними відносинами, не несе жодної відповідальності за його життя та здоров`я, на що судом неодноразово було звернуто увагу у своїх процесуальних рішеннях: Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, Департаменту боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Національної поліції України, Головного управління Національної поліції України, органів опіки та піклування Білоцерківської міської державної адміністрації, Київської обласної державної адміністрації, прокурора Київської області, голови Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Ярмоли В.Г. , Головного управління Національної поліції в м. Києві та інших правоохоронних та державних органів.

Для забезпечення прав та інтересів ОСОБА_1 , в межах даної справи, судом було прийнято 22 ухвали та залучено у якості третьої особи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

За наслідком вивчення документів, які надійшли в порядку виконання вищевказаних ухвал, суд констатує, що всі вони розглянуті, але суб`єктами владних повноважень та правоохоронними органами не вжито передбачених чинним законодавством необхідних та належних заходів щодо виконання приписів судових рішень, в тому числі і в частині призначення ОСОБА_1 опікуна та проведення об`єктивного та ефективного досудового розслідування у кримінальних провадженнях №12019000000000028 за ст.149 КК України, №120129100000000347 за ч.4 ст.358 КК України та №120191200000000342 за ст.190 КК України.

Всі надані суду відповіді мають характер «відписок», позбавлені змістовного обґрунтування та реальних позитивних наслідків для позивача.

Водночас подальше бездокументальне перебування психічно неспроможної людини у сторонніх людей із сумнівними намірами, які не забезпечують ОСОБА_1 безпеку та відповідних умов утримання, створює реальну загрозу його життю та здоров`ю.

Положеннями ч.1 ст.2 КАСУ унормовано, що адміністративне судочинство має бути справедливим, неупередженим, своєчасним та забезпечувати ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Права та інтереси особи залишались би декларативними якби не мали відповідних механізмів захисту.

Декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав та свобод, наданих конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб судового захисту закріплено у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2), Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Стаття 13 Конвенції гарантує "ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі" кожному, чиї права і свободи, що викладені в Конвенції, було порушено. ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (справа Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини (1978)).

У справі Абдулазіз , Кабалеc і Балкандалі проти Слученого Королівства (1985) Суд визнав, що оскільки британські суди могли лише перевірити правильність застосування національного законодавства та підзаконних актів, до числа яких Європейська конвенція з прав людини не належить, і тому, що відповідні підзаконні акти були дійсно застосовані властями правильно, але поверхово заявники не мали "ефективного засобу" за британським законодавством для оскарження порушення своїх прав, які викладені у статті 8 (сімейне життя) та статті 14 (заборона дискримінації).

Частина 1 ст.2 Конвенції гарантує право кожного на життя і це право охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Неодноразово Суд повторював, що метою Конвенції є захист не теоретичних та ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Метьюз проти Сполученого Королівства» (Matthews v. the United Kingdom) [ВП], заява № 24833/94, п. 34, ECHR 1999-I). Засіб юридичного захисту має бути ефективним та доступним не тільки теоретично, а й практично. Іншими словами він повинен бути доступним, здатним забезпечити у відношенні заявника відповідну сатисфакцію та мати розумні шанси на успіх (див. рішення від 28 листопада 1997 року у справі «Ментеш та інші проти Туреччини» (Mentes and Others v. Turkey), п. 57, Reports of Judgments та Decisions 1997-VIII).

Суд констатує, що нормами КАСУ неврегульовані випадки заміни неналежної сторони в адміністративному провадженні, у якому особа, що звернулась, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

В той же час, суд вважає за необхідне задля забезпечення заявникові належного та ефективного засобу правового захисту, з метою відновлення його прав та інтересів, в тому числі права на життя та здоров`я, запобігання вчиненню стосовно нього особливо тяжких злочинів та злочинних посягань, застосувати принцип верховенства права, в основу якого покладена справедливість та панування ідеї права у суспільстві та здійснити заміну позивача ОСОБА_1 на належного - Уповноваженого Верховної ради України з прав людини.

Крім того, суд вважає за необхідне здійснити заміну відповідача з Державної міграційної служби України на її територіальний орган Бориспільський районний відділ управління ДМС України у Київській області рішення та дії якого є предметом оскарження даної адміністративної справи.

Одночасно, суд звертає увагу, що територіальний орган та підрозділ ДМС України визначені у поданій від імені ОСОБА_1 позовній заяві відповідачами, відтак при зверненні до суду згода на його участь у якості відповідача презумується.

На підставі викладеного та, керуючись статтями 48, 243, 248 КАС України, суд

у х в а л и в:

замінити позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на належного позивача - Уповноваженого Верховної ради України з прав людини Денісову Людмилу Леонтіївну (АДРЕСА_2).

Замінити відповідача Державну міграційну службу України (ЄДРПОУ - 37508470, м.Київ, вул.Володимирська, буд. 9) на належного відповідача - Бориспільський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області (Київська область, м.Бориспіль, вул. С.Камінського, 11).

Копію ухвали суду надіслати (надати) учасникам справи (їх представникам).

Суддя Брагіна О.Є.