Рішення № 89943894, 29.05.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2020 року 10год.50хв.Справа № 808/2422/16 СН/280/2/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Максименко Л.Я.

за участю секретаря судового засідання Биховської А.П.

представника позивача - Мормуль П.В.

представника відповідачів - Мєхтієвої В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовною ОСОБА_1 ,

до Головного управління ДФС у Запорізькій області, Державної фіскальної служби України

про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач або ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС (надалі – відповідач 1), Державної фіскальної служби України (надалі – відповідач 2), в якому позивач, з урахуванням уточнень (вх. №29285 від 12.10.2016), а також з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх. №35368 від 12.12.2016), просить: стягнути з відповідача1 на свою користь середній заробіток за час затримки виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року у справі №808/3057/15 в частині поновлення позивачки на посаді заступника начальника – начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області в сумі 113 435 грн. 53 коп.; стягнути з відповідача 2 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 90 000 грн.

В обгрунтування позову посилається на те, що ОСОБА_1 працювала заступником начальника - начальником Новомиколаївського відділення Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області. Звільнена із вказаної посади згідно Наказу про звільнення № 487-о від 06 травня 2015 року. Після оскарження позивачем вказаного наказу у судовому порядку, рішенням по справі №808/3057/15 її було поновлено на вказаній посаді з 07.05.2015. Однак, відповідачем1 судове рішення по справі №808/3057/15 не виконано, у зв`язку з чим вважає, що з відповідача1 необхідно стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 21.10.2015 по справі №808/3057/15. Крім того, зазначає, що бездіяльність відповідачів щодо невиконання судового рішення та не поновлення ОСОБА_1 на роботі спричинило зміну сталого укладу життя позивача і спричинило їй моральну шкоду, яку ОСОБА_1 просить стягнути на її користь. На підставі викладеного просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Відповідач 1 позов не визнав, у відзиві від 12.03.2020 вх.№ 11626 посилається на те, що постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 21.10.2015 по справі №808/3057/15 в частині стягнення з ОДПІ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 23109 грн. 25 коп. виконано, позивачці перераховані кошти 05.05.2016. Щодо поновлення позивачки на роботі то відповідач1 не має до цього відношення, оскільки особою, яка повинна була поновити на посаді позивача є Державна фіскальна служба України. Також вважає, що підстав для стягнення моральної шкоди не має, оскільки позивачем не доведено наявність моральних страждань від невиконання рішення суду в частині поновлення на посаді. Просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач 2 позовну заяву також не визнав, у відзиві від 12.03.2020 вх.№ 11626 зазначає, що Наказом Міністерства доходів і зборів України від 11.10.2016 №35-О ОСОБА_1 поновлено на роботі, а отже рішення суду по справі №808/3057/15 виконано у повному обсязі. Також не погоджується з вимогою позивачки щодо стягнення моральної шкоди, оскільки викладенні у позові обставини щодо моральних страждань не відповідають дійсності, так зокрема дитина позивачки на момент її звільнення була вже повнолітньою, а також ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах крім іншого з підприємством ПрАТ “Запоріжелектромашопт”. Просить відмовити у задоволенні позову.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16.12.2016, адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року у справі №808/3057/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області в сумі 32443 грн. 37 коп. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено, викладено абзац другий резолютивної частини постанови в наступній редакції: "Стягнути з Державної фіскальної служби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року у справі № 808/3057/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області в сумі 49388 грн. 46 коп. В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року у справі №808/2422/16 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 27.12.2019 касаційні скарги Державної фіскальної служби України та ОСОБА_1 - задоволено частково. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року у справі №808/2422/16 - скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

До Запорізького окружного адміністративного суду справа №808/2422/16 повернулась 16.01.2020.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2020 справу передано на розгляд головуючому судді Максименко Л. ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 21 січня 2020 року справу №808/2422/16 прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання на 19 лютого 2020 року.

19 лютого 2020 року протокольною ухвалою суду здійснено процесуальне правонаступництво Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС її правонаступником Головним управлінням ДФС у Запорізькій області, відкладено підготовче судове засідання до 12 березня 2020 року.

Ухвалою суду від 12.03.2020 строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 13.04.2020.

Ухвалою суду від 13.04.2020 за клопотанням представника відповідача 1 відкладено підготовче судове засідання на 27.04.2020.

Ухвалою суду від 27.04.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 25.05.2020.

Під час розгляду справи по суті 25.05.2020 представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, розглянувши яку суд не прийняв та повернув заявнику, оскільки остання подана в порушення вимог ст. 47 КАС України. Представник позивача у судовому засіданні також підтримав позовні вимоги, з підстав, викладених в позовній заяві. Просив суд задовольнити позов повністю. Представник відповідачів проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві.

Протокольною ухвалою суду від 25.05.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 29.05.2020. У судовому засіданні 29.05.2020 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 обіймала посаду заступника начальника – начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

06.05.2015 Міністерством доходів і зборів видано наказ № 487-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким позивачку 06.05.2015 звільнено з посади заступника-начальника – начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області у зв`язку із зміною структури, штатного розпису та скороченням штатної чисельності, п. 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою середньомісячної заробітної плати.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року по справі №808/3057/15, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 06.05.2015 № 487-о "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Запорізькій області з 07.05.2015; стягнуто з Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23109,25 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Запорізькій області та в частині стягнення з Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного Управління державної фіскальної служби у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4219,92 грн. - звернуто до негайного виконання.

17 березня 2016 року у справі виданий виконавчий лист в частині поновлення позивачки на роботі з 07.05.2015. Боржником за цим виконавчим листом є Державна фіскальна служба України (а.с. 25, Том 1).

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідачів щодо невиконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року по справі №808/3057/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на раніше займаній посаді, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими для виконання на всій території України.

Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною п`ятою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Як убачається із правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної у пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі уважається виконаним із дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Отже, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі без зволікань після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі ОСОБА_3 проти України" (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обовязкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обовязкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обовязок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач був зобов`язаний негайно виконати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.10.2015 року у даній справі в частині поновлення позивачки на посаді незалежно від того, чи зверталася позивачка за примусовим виконанням судового рішення до органів державної виконавчої служби.

Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, зокрема від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 27 листопада 2019 року (справа №802/1183/16-а) та від 05 березня 2020 року (справа № 280/360/19).

Як встановлено судом, постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Запорізькій області з 07.05.2015 добровільно виконана відповідачем 2 лише 11 жовтня 2016 року шляхом прийняття наказу Міністерства доходів і зборів України від 11.10.2016 №35-о “Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 ” (а.с.84).

В спірних правовідносинах підтверджено обставину затримки виконання судового рішення і позивач має право, відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, на виплату середнього заробітку за час затримки його виконання.

На думку суду, виходячи із встановлених обставин справи, на підставі статті 236 КЗпП України на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки виконання постанови суду про поновлення на роботі за період з 22.10.2015 року (з наступного дня після прийняття судового рішення) по 10.10.2016 року (останній день перед поновленням на роботі), що загалом становить 244 робочих дні.

Визначаючи розмір середнього заробітку суд застосовує положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі – Порядок № 100).

Так, згідно з вимогами пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абзацами 7, 8 пункту 2 Порядку № 100 час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з пунктом 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

З аналізу змісту пункту 10 Порядку № 100 вмсновується, що коефіцієнт коригування заробітної плати повинен розраховуватися шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівникові після підвищення, на посадовий оклад, який був у працівника до підвищення.

Такий висновок випливає з того, що зазначена норма передбачає коригування заробітної плати у зв`язку з підвищенням саме посадового окладу (тарифної ставки).

Такий коефіцієнт має розраховуватися окремо в кожному випадку підвищення посадового окладу. Розрахований коефіцієнт слід множити на суми виплат за період до підвищення (правова позиція ВС викладена у постанові від 14.05.2020 по справі №805/4031/17-а).

Згідно довідки Вільнянської ОДПІ від 23.11.2016 №2161/10/08-05-636 (арк.справи 111, Том 1) посадовий оклад Першого заступника начальника з 01.01.2015 складав 1675,00 грн.; з 01.12.2015 – 2094,00 грн. та з 01.05.2016 – 4583,00 грн.

Згідно довідки Вільнянської ОДПІ від 08.12.2016 №2272/10/08-05-636 (а.с. 138, Том 1), середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 в період з 07.05.2015 по 30.11.2015 складала 200 грн. 95 коп., в період з 01.12.2015 по 30.04.2016 складала 251 грн. 19 коп. (з урахуванням вимог п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. з урахуванням коефіцієнту підвищення 1,25) та з 01.05.2016 по 10.10.2016 складала 550,60 грн. (з урахуванням вимог п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. з урахуванням коефіцієнту підвищення 2,74).

Відтак, позивач має право на нарахування за період з 22.10.2015 по 30.11.2015 середнього заробітку у сумі 5626 грн. 60 коп. (28 р.д. х 200,95 грн.), у період з 01.12.2015 по 30.04.2016 середній заробіток у сумі 26626 грн. 14 коп. (106 р.д. х 251,19 грн.), та з 01.05.2016 по 10.10.2016 середній заробіток у сумі 60566,00 грн. (110 р.д.х 550,60 грн.) загальна сума складає 92818 грн. 74 коп.

Посилання відповідачів на необхідність відрахування із суми середнього заробітку отриманого позивачем за період невиконання рішення суду доходу, суд дослідивши відхиляє з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована з 12 травня 2015 року як безробітна в Вільнянському РЦЗ (а.с. 159, Том 1), та в період з 01 жовтня 2015 року по 04 лютого 2016 року отримала дохід у загальному розмірі 18717 грн. 18 коп.

Крім того, ОСОБА_1 працювала в Софіївській виправній колонії (№55) в період з 20.04.2016 по 09.08.2016, та отримала дохід у сумі 8695,08 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка №52 від 15.09.2016 (а.с. 113, Том 1).

Також, позивачем надана до матеріалів справи довідка Публічного акціонерного товариства “Запоріжелектромашоптторг” №17 від 05.12.2016 (а.с. 160, Том 1), згідно якої ОСОБА_1 працювала на посаді заступника генерального директора підприємства з 26.09.2016 по 05.12.2016, сума доходу отриманого за цей період склала 7955 грн. 17 коп.

Слід зазначити, що ВП ВС у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин законодавством не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 819/919/18 та від 16.04.2020 у справі № 540/654/19 тощо.

Відтак, отриманий позивачем дохід у період з 22.10.2015 по 10.10.2016 не підлягає відрахуванню із суми розрахованого відповідно до ст. 236 КЗпП України середнього заробітку.

Також необхідно вказати, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 160 утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується КМУ, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" від 06 серпня 2014 року № 311, яка набрала законної сили 12 серпня 2014 року, реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби.

Відтак, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення позивачки на посаді на підставі ст. 236 КЗпП України підлягає стягненню саме з Державної фіскальної служби України, оскільки саме зазначений орган був вказаний судом у виконавчому листі як боржник, тобто був визначений як особа, на яку покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Також суд вважає, що наразі наявні підстави для стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання рішення суду саме за період часу до 10.10.2016р. включно, тобто до дня прийняття наказу №35-о від 11.10.2016, яким ОСОБА_1 на виконання рішення суду було поновлено на посаді, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 65 Закону України “Про виконавче провадження” N 1404-VIII від 02.06.2016, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.

Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи листа позивачки (а.с. 154, Том 1) та з пояснень самої позивачки, про прийняття відповідного наказу вона дізналась 11 жовтня 2016 року з телефонного дзвінка начальника відділу по роботі з персоналом ГУ ДФС у Запорізькій області ОСОБА_4 , якою було запропоновано ОСОБА_1 ознайомитись з наказом Міністерства доходів і зборів від 11.10.2016 шляхом направлення його копії на її електронну адресу або на прийомі в приміщенні ГУ ДФС у Запорізькій області 12.10.2016. 12.10.2016р. ОСОБА_1 отримала копію відповідного наказу, тобто була з ним ознайомлена. Однак, оскільки позивачка на той час перебувала у трудових відносинах із ТОВ “Запоріжелектромашоптторг” та у зв`язку із тим, що у позивачки виник ряд питань щодо визначення її робочого місця, посадових обов`язків, повноважень, прав, визначення її підзвітності, підконтрольності та підпорядкованості, розмір її заробітної плати через те, що позивачці було відомо про припинення Вільнянської ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області 29.09.2015 року, ГУ Міндоходів у Запорізькій області 26.11.2015 року та про те, що Міністерство доходів і зборів України перебуває в стадії припинення, запис у трудовій книжці позивачки про поновлення її на посаді було зроблено фактично лише після 05.12.2016 року, тобто після звільнення її за власним бажанням з посади заступника генерального директора ТОВ “Запоріжелектромашоптторг” (а.с. 149-150). При цьому дата запису №36 у трудовій книжці ОСОБА_1 щодо поновлення на посаді зазначена 11.10.2016. За таких обставин по-перше, відсутня вина відповідачів у затримці виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді у період з 11.10.2016, по-друге, з цього часу у позивачки виникає право, а у відповідного органу обов`язок щодо нарахування позивачці заробітної оплати. Отже у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Щодо вимог позивачки про стягнення на її користь моральної шкоди у розмірі 90000 грн., суд вважає за можливе задовольнити таку вимогу частково з огляду на наступне.

У статті 237-1 Кодексу законів про працю України зазначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”).

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Так, згідно пункту 13 Пленум № 4 судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У судовому засіданні позивачка пояснила, що внаслідок невиконання відповідачами судового рішення, фактично її на протязі року не було поновлено на раніше займаній посаді чим позбавлено права виконувати свою роботу та отримувати за неї визначену заробітну плату. Така бездіяльність відповідачів завдала значної моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях пов`язаних із не сприйняттям позивачки як професіонала, який безумовно заслуговує на раніше займану посаду і як наслідок цього, втрату авторитету серед колег, зокрема як керівника. Крім того, саме внаслідок відсутності практики, позивач із об`єктивних підстав зменшила рівень та темпи свого професійного розвитку, витрачаючи свій час саме на вчинення дій спрямованих на виконання рішення про поновлення її на роботі, замість здійснення трудової діяльності і розвитку себе як фахівця. Додатково, позивач була змушена нести тяжкі душевні страждання пов`язані із необхідністю знаходження коштів на своє існування та як одинока матір на існування доньки 1995 року народження, яка навчається в учбовому закладі на денному відділенні по контракту, позивачка була змушена брати грошові кошти у борг, у своїх рідних та знайомих відчуваючи себе людиною, яка не в змозі забезпечити належне життя своєї родини та постійно перейматися питанням знаходження джерел для повернення відповідних боргів, що сказалося на її здоров`ї.

Відповідно до ст. 17 закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчувати страждання ( моральну шкоду).

Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Рішенням від 27.07.2004 року по справі «Ромашов проти України», Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодування моральної шкоди 3000 євро, хоч заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, "без наявності яких ( Суд) може відхилити вимогу повністю або частково". Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже, має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вжити заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з прав людини.

У зв`язку з зазначеним, суд погоджується з доводами позивача про те, що протиправною бездіяльністю відповідача 2 щодо невиконання рішення суду в частині поновлення на посаді заподіяно їй негативних наслідків, а саме моральні та фізичні страждання внаслідок довготривалого порушення її права на працю та на виплату заробітної плати, ігноруванням її законних прав, приниженням честі та гідності.

Тобто, наявність завдання позивачці моральної шкоди, суду доведена.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд також виходить з того, що не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного і душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз і його визначення не піддається математичним формулам. Крім того, розмір моральної шкоди не залежить від розміру майнової шкоди.

Враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди частково, стягнувши на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, адміністративний позов є таким, що підлягає задоволенню частково.

З наданих під час розгляду справи по суті пояснень представників сторін судом встановлено, що грошові кошти, присуджені за судовими рішеннями у вказаній справі ОСОБА_1 отримувала. Однак, надати документальні підтвердження вказаній обставині сторони не змогли.

Тому, з метою уникнення подвійного стягнення, всі присуджені до стягнення кошти за вказаним судовим рішенням суд доповнює наступним «з урахуванням вже виплачених коштів за судовими рішеннями у даній справі».

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

На користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 900 (дев`ятсот) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України, з урахуванням вже виплачених коштів за судовими рішеннями у даній справі.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146), Державної фіскальної служби України (пл.Львівська, 8, м.Київ, 04053, код ЄДРПОУ 39292197) про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року у справі №808/3057/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника – начальника Новомиколаївського відділення Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області в сумі 92 818 грн. 74 коп. з урахуванням вже виплачених коштів за судовими рішеннями у даній справі.

Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн. з урахуванням вже виплачених коштів за судовими рішеннями у даній справі.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 900 (дев`ятсот) грн. з урахуванням вже виплачених коштів за судовими рішеннями у даній справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судове рішення в повному обсязі складено та підписано 18 червня 2020 року.

Суддя Л.Я. Максименко