Рішення № 89941590, 25.05.2020, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/938/20

№ 2/183/2128/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2020 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.,

секретаря судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Менеджмент інвестицій» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту,

в с т а н о в и в:

17 лютого 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Менеджмент інвестицій» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалося на те, що 20 квітня 2017 року між ним та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту № 10-17/СК, згідно умов якого кредитор надає, а позичальник отримує кредит у розмірі 2000,00 грн. терміном на 30 календарних днів, а саме: з 20 квітня 2017 року до 19 травня 2017 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,50% в день від суми заборгованості, що сплачується у день фактичного повернення, але в будь-якому випадку не пізніше 19 травня 2017 року включно; у разі порушення термінів повернення кредиту відсоткова ставка становить 1,50% в день від суми заборгованості до повного погашення. Сукупна вартість кредиту становить 547,50% річних, або 1,50% в день від суми заборгованості, що у грошовому вираженні складає 900,00 грн. за 30 днів або 30,00 грн. за день.

Крім того, відповідно до п. 8.3. Договору, у разі порушення строків повернення Позичальником обумовленої суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом, Позичальник зобов`язаний сплатити на вимогу Кредитора штраф у розмірі 2 % від суми кредиту за кожний день такого порушення, починаючи із першого календарного дня, наступного за днем повернення Кредиту. Починаючи із третього дня порушення строків повернення Кредиту штраф встановлюється у розмірі 2,98% від суми кредиту за кожний день порушення строків та нараховується виходячи із фактичного числа календарних днів такого порушення.

31 березня 2017 року дотримуючись чинного законодавства України, а саме - ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, яка регламентує що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, Протоколом № 15/11/2017 Кредитор ухвалив з 16 листопада 2017 року зупинити фізичній особі ОСОБА_1 нарахування відсотків та штрафів у зв`язку з настанням 180-денного строку простроченої заборгованості.

Таким чином, станом на 04 лютого 2020 року прострочена заборгованість відповідача становить 19 595,73 грн., яка складається з: заборгованості по кредиту в розмірі 2000,00 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 900,00 грн., заборгованості по простроченим відсоткам в розмірі 5400,00 грн., заборгованості по нарахованим та несплаченим штрафним санкціям в розмірі 10 688,80 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 162,73 грн., інфляційного збільшення боргу в розмірі 444,20 грн.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором не виконав, вказана заборгованість за договором споживчого кредиту залишається несплаченою відповідачем до теперішнього часу, незважаючи на повідомлення про факт виникнення заборгованості.

У зв`язку з чим зазначену суму, а також судові витрати в розмірі 2102,00 грн. позивач просить стягнути з відповідача на його користь.

Ухвалою суду від 12 березня 2020 року постановлено про прийняття позовної заяви до розгляду за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.

У судове засідання представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Менеджмент інвестицій» не з`явився, але надав суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи суду не подавали. В той же час, відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з відзивом, згідно якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що він сплатив основну суму боргу в розмірі 2000,00 грн., однак не зберіг підтверджуючі документи, оскільки не передбачав таких дій зі з боку позивача. В обґрунтування відзиву відповідач ОСОБА_1 зазначив, що він не згоден з нарахуванням відсотків та штрафних санкцій, з тих підстав, що договір споживчого кредиту від 20 квітня 2017 року укладений строком на 30 днів, тобто до 19 травня 2017 року, а тому посилаючись на позицію викладену у Постанові Великої Палати Верховного суду України від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 вважає, що позивач не має право нараховувати відсотки та штрафні санкції після спливу визначеного договором строку кредитування. Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з ОСОБА_1 штрафних санкцій, останній посилався на застосування строків позовної давності. Крім того, просив звернути увагу на те, що він є з 10 грудня 2014 року по 10 грудня 2017 року проходив військову службу у Збройних Силах України, є учасником бойових дій, у зв`язку з цим має право на пільги згідно постанови КМУ № 117 від 29 січня 2003 року, а отже з цих підстав з початку і до закінчення особливого періоду, він звільнений від сплати відсотків за кредитом, пені та штрафних санкцій за невиконання зобов`язань. У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 вважає, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 20 квітня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Менеджмент інвестицій» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір споживчого кредиту № 103-17/СК.

Відповідно до п. 1.1. Договору, Кредитор на підставі цього Договору надає, а Позичальник отримує грошові кошти в розмірі, зазначеному в п.1.2. цього Договору, на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання та платності, а Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти Кредитору на умовах, що передбачені цим Договором.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що Кредитор надає, а Позичальник отримує Кредит на таких умовах: Сума кредиту: 2000,00 грн.; Строк кредиту: 30 календарних днів з моменту отримання його Позичальником, а саме з 20 квітня 2017 року до 19 травня 2017 року; Термін повернення кредиту: по 19 травня 2017 року включно; Термін сплати відсотків за користування Кредитом: відсоткова ставка становить 1,50 % в день від суми заборгованості та сплачується в день фактичного повернення кредиту, але у будь-якому випадку не пізніше 19 травня 2017 року включно; у разі порушення термінів повернення кредиту відсоткова ставка становить 1,50% в день від суми заборгованості до повного погашення; Вид кредиту: споживчий кредит; Цільове використання: задоволення споживчих потреб; Сукупна вартість кредиту становить: 547,50% річних, або 1,50 % в день від суми заборгованості, що у грошовому вираженні складає 7,50 грн. грн. за день; Тип процентної ставки: фіксована.

Факт отримання відповідачем ОСОБА_1 споживчого кредиту в розмір 2000,00 грн. підтверджується видатковим касовим ордером від 20 квітня 2017 року та не оспорюється сторонами.

Пунктом 8.3. Договору встановлено, що у разі порушення строків повернення Позичальником обумовленої суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом, Позичальник зобов`язаний сплатити на вимогу Кредитора штраф у розмірі 2 % від суми кредиту за кожний день такого порушення, починаючи із першого календарного дня, наступного за днем повернення Кредиту. Починаючи із третього дня порушення строків повернення Кредиту штраф встановлюється у розмірі 2,98% від суми кредиту за кожний день порушення строків та нараховується виходячи із фактичного числа календарних днів такого порушення.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон) визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 цього закону).

За змістом пункту 6 частини першої статті 4 Закону надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту є фінансовою послугою.

ТОВ «Менеджмент Інвестицій» є юридичною особою, має статус фінансової установи за законодавством України, внесене до Державного реєстру фінансових установ України, що підтверджується випискою з державного реєстру.

Встановлено, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, яка передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, протоколом № 15/11/2017 позивач (кредитор) ухвалив з 16 листопада 2017 року зупинити відповідачу ОСОБА_1 нарахування відсотків та штрафів у зв`язку з настанням 180-денного строку простроченої заборгованості.

Встановлено, що 30 травня 2017 року ТОВ «Менеджмент Інвестицій» направило вимогу №30-05/2 відповідачу ОСОБА_1 про виконання зобов`язання з погашення кредиту, відсотків по кредиту та штрафів згідно умов договору споживчого кредиту №103-17/СК від 20 квітня 2017 року, проте вимоги товариства відповідачем не виконані.

Згідно довідки-розрахунку позивача, станом на 04 лютого 2020 року заборгованість за кредитним договором становить 19 595,73 грн., яка складається з: заборгованості по кредиту в розмірі 2000,00 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 900,00 грн., заборгованості по простроченим відсоткам в розмірі 5400,00 грн., заборгованості по нарахованим та несплаченим штрафним санкціям в розмірі 10 688,80 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 162,73 грн., інфляційного збільшення боргу в розмірі 444,20 грн.

Відповідно до ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання ).

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

У відповідності з частиною першою статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 550 ЦК право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Одним із видів неустойки є штраф, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Крім того згідно вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що відповідач ОСОБА_1 , будучи вільним в укладенні договору та визначенні його умов, керуючись свободою договору, наданою статтями 6, 627 ЦК України, погодився з умовами договору та усвідомлював можливі наслідки невиконання покладених на нього зобов`язань.

З наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що отримані відповідачем основна сума боргу за споживчим кредитом в розмірі 2000,00 грн. позивачу не повернута на умовах та в строки обумовлені в договорі, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що він сплатив основну суму боргу за кредитом суд не бере до уваги, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення кредиту.

Крім того, сторонами договору узгоджено розмір відсотків за користування кредитом в розмірі 2% в день від суми заборгованості та термін їх сплати, а також відповідальність за невиконання умов договору з повернення кредиту.

Судом встановлено, що позивач згідно проведеного ним розрахунку просить стягнути з відповідача заборгованість по відсоткам та штрафні санкції.

Вирішуючи питання в цій частині позовних вимог, суд виходить з наступного.

Як встановлено вище, протоколом № 15/11/2017 від 15 листопада 2017 року ТОВ «Менеджмент Інвестицій» за договором споживчого кредиту № 103-17/СК, зупинило нарахування відсотків та штрафів простроченої заборгованості з 16 листопада 2017 року.

Отже, з 20 квітня 2017 року по 15 листопада 2017 року заборгованість по відсоткам всього складає 6300,00 грн., з яких: 900,00 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом (2000,00 грн. х 30 днів х 1,50%) та 5400,00 грн. заборгованість по простроченим відсоткам (2000,00 грн. тіло кредиту х 180 днів прострочення х 1,50% по умовам договору).

Крім того, пункт 8.3. Договору передбачає, що у разі порушення строків повернення Позичальником обумовленої суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом, Позичальник зобов`язаний сплатити на вимогу Кредитора штраф у розмірі 2 % від суми кредиту за кожний день такого порушення, починаючи із першого календарного дня, наступного за днем повернення Кредиту. Починаючи із третього дня порушення строків повернення Кредиту штраф встановлюється у розмірі 2,98% від суми кредиту за кожний день порушення строків та нараховується виходячи із фактичного числа календарних днів такого порушення.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, стягнення штрафу.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж правопорушення.

За таких обставин, суд вважає, що штрафні санкції позивачем в розмірі 10 688,80 грн. нараховані всупереч вимогам законодавства, оскільки за договором передбачена відповідальність за невиконання відповідачем зобов`язання у вигляді прострочених відсотків за кредитом.

Посилання відповідача у відзиві на позицію викладену у Постанові Великої Палати Верховного суду України від 18 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, яка регламентує незаконне нарахування відсотків після спливу визначеного договором строку кредитування не відповідають дійсним обставинам даної справи, оскільки договір споживчого кредиту від 20 квітня 2017 року укладений строком на 30 днів, тобто до 19 травня 2017 року, в той же час пунктом 1.2 якого передбачає, що у разі порушення термінів повернення кредиту відсоткова ставка становить 1,50% в день від суми кредиту та сплачується в день фактичного повернення кредиту, у зв`язку з чим суд вважає, що нараховані відсотки позивачем не суперечать вимогам закону.

В той же час, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є військовослужбовцем та з 10 грудня 2014 року по 10 грудня 2017 року проходив військову службу у Збройних Силах України.

В період з 02 грудня 2015 року по 09 лютого 2016 року ОСОБА_1 безпосередньо брав участь у проведенні антитерористичних операцій на підставі наказів командира військової частини А1214 №263 від 02 грудня 2015 року та № 28 від 09 лютого 2016 року.

Згідно ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб, які належать до учасників бойових дій, належать особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції.

Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Водночас статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає суду підстави стверджувати, що у проміжки між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року в справі № 522/12270/15-ц, постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 521/7927/16-ц.

В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває до теперішнього часу.

Крім того, Національний банк України у своєму листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Тобто на вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Оскільки відповідачем надано суду документи, що підтверджують його статус військовослужбовця (учасника бойових дій), на нього поширюються пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

У зв`язку з наведеним, позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування споживчим кредитом в розмірі 900,00 грн., процентів по простроченим відсоткам в розмірі 5400,00 грн., штрафних санкцій в розмірі 10 688,80 грн., а також 3% річних від простроченої суми в розмірі 162,73 грн. та інфляційне збільшення в розмірі 444,20 грн. не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача належить стягнути суму неповернутого споживчого кредиту в розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 280-282, 54 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Менеджмент інвестицій» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Менеджмент інвестицій» заборгованість за договором споживчого кредиту № 103-17/СК від 20 квітня 2017 року в розмірі 2 000,00грн. (дві тисячі грн. 00 коп.), яка складається з: заборгованості по споживчому кредиту в розмірі 2000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Менеджмент інвестицій» судові витрати у розмірі 2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.).

В задоволенні іншої частини вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Менеджмент інвестицій» - відмовити.

Учасники справи:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Менеджмент інвестицій», код ЄДРПОУ 36295902, місцезнаходження юридичної особи: 49027, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 22;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне судове рішення складено 25 травня 2020 року.

Суддя Д. І. Городецький