Рішення № 89939104, 10.06.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/1021/16-ц

Провадження № 2/522/180/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

секретаря судового засідання - Вадуцкої В.І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, прокуратури Одеської області про відшкодування майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, прокуратури Одеської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди посилаючись на те, що відносно нього 05 червня 2009 року, 17 липня 2009 року та 24 липня 2009 року прокуратурою Кілійського району Одеської області були порушені кримінальні справи за ознаками посадових злочинів, передбачених ч. 1 ст. 371, ч. 2 ст. 162, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 365, ст. 386 та ч. 2 ст. 365 КК України. 01 квітня 2010 року вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області позивач був засуджений за ч. 1 ст. 371, ч. 2 ст. 162, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 365, ст. 386 та ч. 2 ст. 365, ст. 70 КК України до чотирьох років позбавлення волі з випробувальним терміном на два роки згідно ст. 75 КК України з позбавленням права займати посади в системі МВС терміном на два роки, та звільнений з-під варти з зали суду.

У подальшому, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2010 року вищезазначений вирок було скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд іншим суддею. 31 березня 2014 року, за письмовим клопотанням представника прокуратури Кілійського району кримінальна справа постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області була повернута на додаткове розслідування прокурору Кілійського району.

06 травня 2015 року кримінальна справа відносно ОСОБА_1 згідно з вимогами діючого на даний час КПК України, внесена до єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015160310000006 та прийнята до провадження Першим слідчим відділом СУ прокуратури Одеської області. 28 грудня 2015 року слідчим СУ прокуратури Одеської області Бугловим Д.Г. на підставі ст. 110, п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України винесено постанову про закриття кримінального провадження №42015160310000006 в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення. 30 серпня 2016 року старшим слідчим прокуратури Одеської області Данилко Т.С. на підставі ст. 110, п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України винесено постанову про повторне закриття кримінального провадження, яке, на думку позивача, було безпідставно відновлено після звернення позивача до Прокуратури Одеської області з заявою про відшкодування завданої йому матеріальної шкоди, у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Також позивач зазначив, що внаслідок незаконного перебування під слідством протягом 7 років та 2 місяців, він був позбавлений можливості вести нормальний спосіб життя, працевлаштуватись на роботу, забезпечувати свою сім`ю, що завдало йому значної моральної шкоди, яку позивач оцінює в розмірі 800000,00 грн. Крім того, у зв`язку зі звільненням позивача з посади старшого дільничного інспектора міліції Вилківського МВМ Кілійського РВ ГУ МВС України в Одеській області, йому завдана матеріальна шкода у вигляді не отриманої заробітної плати, яка з врахуванням індексації становить 284871,00 грн..

Згідно уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України відшкодування моральної шкоди у розмірі 800000,00 грн. та матеріальної шкоди у розмірі 284871,00 грн. шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 124 700 грн., шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 284 871 грн., шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12.04.2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.11.2016 року - було залишено без змін (т.2, а.с.84-90).

Постановою Верховного суду від 29.05.2019 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.11.2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12.04.2017 року були скасовані в частині відшкодування майнової шкоди та справу в цій частині позовних вимог направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року та ухвала Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року залишено без змін (т.2, а.с.146-155).

Після надходження матеріалів цивільної справи до Приморського районного суду м. Одеси, згідно з автоматизованою системою документообігу суду при розподілі справ між суддями для розподілу вказана справа була розподілена на суддю ОСОБА_2.

Ухвалою суду від 17.07.2019 року прийнято до свого провадження справу, продовжено розгляд справи за правилами загального провадження зі стадії судового розгляду.

На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 29.08.2019 року №22/0/15-19 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Приморського районного суду м. Одеси у зв`язку з поданням заяви про відставку, з метою забезпечення дотримання прав та законних інтересів сторін по справі, а також дотримання розумних строків розгляду справи, здійснено повторний авто розподіл справи.

У порядку повторного авторозподілу справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В. 08.10.2019 року.

Ухвалою суду від 29.10.2019 року справа була прийнята до провадження та призначена до розгляду у підготовчому засіданні на 25.11.2019 року.

Від позивача 22.11.2019 року до суду надійшли зміни до позовних вимог, згідно яких просив стягнути на його користь компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 800 000 грн. та матеріальну шкоду у розмірі 129 168 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів із єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України (т.2, а.с.190-193).

У зв`язку з неявкою сторін 25.11.2019 року розгляд справи відкладено на 13.01.2020 року.

До суду 16.12.2019 року надійшов відзив на позов від представника прокуратури Одеської області (т.2, а.с.215-220), згідно якого уточненні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали та просили відмовити. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 800 000 грн., посилались на те, що рішення Приморського районного суду у м. Одеси від 29.05.2019 року, ухвалено по цій справі в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 124 700 грн., було залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, а тому спір в цій частині був вирішений та підстав для повторного розгляду даних вимог не має. Щодо вимог про стягнення матеріальної шкоди, представник відповідача посилався на те, що представником позивача додано до уточненої позовної заяви довідку про грошове забезпечення позивача, яка за своєю природою не є довідкою про середню заробітну плату та на її підставі неможливо провести обчислення середньомісячної заробітної плати, визначити які саме нарахування та виплати входять до складу грошового забезпечення, яку кількість робочих днів відпрацьовано, а отже вважають її неналежним та недопустимим доказом. За викладених обставин вважають, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині про відшкодування матеріальної шкоди є необґрунтованими та не підтвердженими, що виключає правові підстави для їх задоволення.

У підготовче засідання 13.01.2020 року з`явились представник позивача, який позов підтримав, та представник прокуратури, яка позов не визнавав.

Представник ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області у підготовче засідання не з`явився, суд належним чином сповістив його про день, час та місце розгляду справи.

Згідно вимог ст. 197,198 ЦПК судом ухвалено проводити підготовче засідання у відсутності зазначеної сторони на підставі наявних в матеріалах справи доказах.

Ухвалою суду від 13.01.2020 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено до розгляду по суті на 11.03.2020 року.

У зв`язку з мінуванням приміщення Приморського районного суду м. Одеси та евакуацією співробітників суду 11.03.2020 року слухання справи відкладено на 20.05.2020 року.

У судове засідання 20.05.2020 року з`явились представник позивача - ОСОБА_3 , який позов підтримав, та представник прокуратури - Жигун І.В., яка позов не визнала.

По справі було оголошено перерву до 10.06.2020 року.

У судове засідання 10.06.2020 року з`явились представник позивача - ОСОБА_3 та представник прокуратури - Жигун І.В.. Представник Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області у судове засідання не з`явився, був сповіщений про час та місце розгляду справи належним чином, а тому з огляду на положення ч.1, 3 ст. 223 ЦПК України, за згодою присутніх представників сторін, суд ухвалив розглядати справу за відсутності представника казначейської служби.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі, стягнувши на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 800 000 грн. та матеріальну шкоду у розмірі 129 168 грн. за підстав, викладених в збільшеннях позовних вимог.

Представник прокуратури в частині вимог про відшкодування моральної шкоди посилався на те, що вказані позовні вимоги ОСОБА_1 були вирішені по суті Приморським районним судом м. Одеси 17.11.2016 року та відносно них ухвалено відповідне рішення, залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанції. А отже підстав для повторного розгляду даних вимог немає. Також заперечувала проти вимог про відшкодування матеріальної шкоди, оскільки вважає, що дані вимоги не підтверджені належними доказами та довідка про грошове забезпечення не є відповідною довідкою про заробітну плату позивача.

Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Із матеріалів справи вбачається, що 05 червня 2009 року, 17 та 24 липня 2009 року відносно ОСОБА_1 як співробітника міліції Вилківського міського відділу міліції Кілійського районного відділу Головного управління МВС України в Одеській області (далі - Вилківський МВМ Кілійського РВ ГУ МВС України в Одеській області), Прокуратурою Кілійського району Одеської області порушені кримінальні справи за ознаками посадових злочинів, передбачених частиною другою статті 162, частинами першою і другою статті 365, частиною першою статті 366, частиною першою статті 371, статтею 386 КК України.

08 липня 2009 року ОСОБА_1 слідчим Прокуратури Кілійського району Одеської області затримано за підозрою у вчиненні вказаних злочинів з наступним утриманням його під вартою в Ізмаїльському слідчому ізоляторі.

Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2010 року ОСОБА_1 засуджено за частиною першою статті 371, частиною другою статті 162, частиною першою статті 366, частинами першою і другою статті 365, статтею 386 КК України до чотирьох років позбавлення волі з випробувальним терміном на два роки згідно зі статтею 75 КК України з позбавленням права займати посади в системі МВС України терміном на два роки та звільнено з-під варти з зали суду.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2010 року вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2010 року скасовано, кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції іншим суддею.

31 березня 2014 року за письмовим клопотанням представника Прокуратури Кілійського району Одеської області кримінальна справа відносно ОСОБА_1 , який обвинувачувався за частиною першою статті 371, частиною другою статті 162, частиною першою статті 366, частинами першою і другою статті 365, статтею 386 КК України, була повернута Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області на додаткове розслідування прокурору Кілійського району Одеської області.

06 травня 2015 року кримінальна справа відносно ОСОБА_1 внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015160310000006, прийнята до провадження Першим слідчим відділом слідчого управління Прокуратури Одеської області (далі - Перший СВ СУ Прокуратури Одеської області).

Постановою слідчого Першого СВ СУ Прокуратури Одеської області від 28 грудня 2015 року на підставі статті 110, пункту 2 частини першої статті 284 КПК України закрито кримінальне провадження № 42015160310000006 від 06 травня 2015 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Постановою Прокуратури Одеської області від 14 квітня 2016 року скасовано постанову про закриття провадження у справі від 28 грудня 2015 року, матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_1 направлено до СУ Прокуратури Одеської області для проведення досудового розслідування.

Постановою слідчого Першого СВ СУ Прокуратури Одеської області від 30 серпня 2016 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015160310000006 від 06 травня 2015 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, закрито у зв`язку із встановленням відсутності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Із метою захисту своїх порушених прав, посилаючись на статті 1167, 1176 ЦК України, Закон № 266/94-ВР, позивач просив відшкодувати йому майнову та моральну шкоду у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).

Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.

На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон № 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за відсутності в діях складу кримінального правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Статтею 11 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

За змістом положень частини першої статті 12 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пункті 1 статті 3 цього Закону (тобто заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій), залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з прийнятою постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення № 6/5/3/41), пунктом 6 якого встановлено, зокрема, що відповідний орган одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства направляє громадянинові повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які даний громадянин має право претендувати.

Згідно з пунктами 11, 12 Положення № 6/5/3/41 для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може, зокрема, звернутися при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів.

У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в пункті 11 Положення № 6/5/3/41, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення № 6/5/3/41 містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою громадянин має право оскаржити її до суду в порядку, встановленому для розгляду скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).

У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися. У чинному КПК України це право закріплене вперше.

Також однією з новел чинного КПК України є глава під назвою «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов», згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Внаслідок закриття кримінального провадження за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій; моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР.

Обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі закриття провадження у справі покладається на орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з постановою про закриття кримінального провадження. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Стосовно ОСОБА_1 не виконано передбаченого статтею 11 Закону № 266/94-ВР обов`язку роз`яснення порядку поновлення його порушених прав та встановленого пунктами 6, 11, 12 Положення № 6/5/3/41 порядку повідомлення про звернення за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Однак зазначені обставини не є підставою для відмови у захисті його порушеного права.

Оскільки Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 у справі «МПП «Голуб» проти України» від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії»).

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 755/13879/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, і підстав для відступу від нього не вбачається.

Щодо вирішення спору по суті.

Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 1 статті 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Пунктом 8 Положення № 6/5/3/41 передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону № 266/94-ВР розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» (підпункт 1 пункту 9 Положення).

Відповідно до положень пункту 2 частини ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно зі ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Після закриття кримінального провадження постановою прокуратури Одеської області від 28 грудня 2015 року, позивач 08 лютого 2016 року звернувся до зазначеної прокуратури з заявою про відшкодування шкоди за неотриману заробітну плату в розмірі 259597,26 грн. за період з липня місяця 2009 року по грудень 2015 року, чим було дотримано вимоги Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». Відповіді на вказану заяву позивач від органів прокуратури не отримав, та вищевказана шкода не була відшкодована.

Після подання позивачем даної позовної заяви до суду, прокуратурою Одеської області було скасовано вищевказану постанову про закриття кримінального провадження від 28 грудня 2015 року. Однак, постановою від 30 серпня 2016 року кримінальне провадження знов було закрито на підставі ст. 110, п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Розраховуючи суму відшкодування шкоди за неотриману заробітну плату, позивач правомірно виходив із періоду з моменту звільнення його з органів внутрішніх справ, тобто з липня місяця 2009 року, про що свідчить наказ ГУ МВСУ України в Одеській області №742 від 31 липня 2009 року. Кінцевим місяцем розрахунку позивач зазначив грудень місяць 2015 року, тобто винесення первинної постанови про закриття кримінального провадження від 28 грудня 2015 року.

При цьому, у серпні місяці 2016 року, тобто після закриття кримінального провадження, позивач не звертався з заявою про відшкодування матеріальної шкоди до прокуратури Одеської області та не заявляв додаткових вимог щодо стягнення матеріальної шкоди за період з грудня місяця 2015 року (тобто з моменту закриття кримінального провадження), тому суд виходить із період з липня 2009 року по грудень 2015 року.

Із довідки про грошове забезпечення від 01.07.2019 року (т.2, а.с.233) вбачається, що за період із 01 травня 2009 року по 31 травня 2009 року позивачу було нарахована 1 518, 52 грн. грошового забезпечення, із 01 червня 2009 року по 30 червня 2009 року - 1 795, 14 грн..

Суд вбачає, що середньомісячна заробітна плата позивача складає 1656, 83 грн.. У свою чергу, середньоденна заробітна плата, виходячи із 38 робочих днів протягом двох місяців до звільнення, становить 87, 20 грн..

При цьому, суд враховує вимоги пункту 4 Порядку № 100, та вбачає, що згідно довідки до грошового забезпечення не були враховані одноразові виплати (матеріальна допомога), яка у травні - червні 2009 році була виплачена ОСОБА_1 ..

Тому, загальний розмір шкоди, завданий позивачу, за розрахунку суду за період із липня місяця 2009 року по грудень 2015 року (тобто за 1 636 робочих днів) становить 142 659, 20 грн. (87, 20 грн. х 1636 робочих днів).

У свою чергу, згідно розрахунку позивача, розмір матеріальної шкоди становить 129 168 грн.. Враховуючи, що відповідно до вимог ч.2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..

Відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація заробітної плати - це механізм її підвищення, що надає можливість частково чи повністю компенсувати подорожчання споживчих товарів та послуг.

Порядок індексації грошових доходів населення затверджено Постановою КМУ №1078 від 17 липня 2003 року. Індексація проводиться у випадку, якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлено в розмірі 110%. Розрахунок індексу споживчих цін для проведення індексації проводиться з зростаючим підсумком, розпочинаючи з місяця, що слідує за базовим.

Тому, враховуючи індекс інфляції в Україні за період з липня місяця 2009 року по грудень місяць 2015 року (тобто за 1 636 робочих днів), розмір матеріальної шкоди у вигляді неотриманої заробітної плати ОСОБА_1 з врахуванням індексації становить 154 344, 97 грн. (сто п`ятдесят чотири тисячі триста сорок чотири гривень 97 копійок), із яких матеріальна шкода - 129 168, 00 грн., індекс інфляції - 25 176, 97 грн..

У відповідності до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного та керуючись ст. 55, 56 Конституції України, ст.. 15-16, 22, 1176 ЦК України, ст..ст.1, 2, 3, 11, 12 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", ст.ст. 1, 2, 3, 13, 19, 42, 43, 48, 49, 59, 76-81, 82, 89, 95, 141, 209, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, прокуратури Одеської області про відшкодування майнової шкоди - задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування матеріальної шкоди із урахування індексації за період із липня 2009 року по грудень 2015 року у розмірі 154 344, 97 грн. (сто п`ятдесят чотири тисячі триста сорок чотири гривень 97 копійок), із яких матеріальна шкода - 129 168, 00 грн., індекс інфляції - 25 176, 97 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів (ст.ст.354,355,ЦПК України). Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 284, 354 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (Розділ XII доповнено пунктом 3 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020).

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15.5 Розділу XII Перехідні положення ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 22.06.2020 року.

Суддя: Домусчі Л.В.