Ухвала суду № 89938597, 09.06.2020, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/11497/20

Провадження № 2-о/947/162/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2020 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Нефедової Г.В.,

представника заявника - адвоката Моісєєва Дениса Андрійовича

розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

12.05.2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту її національності, а саме остання просить встановити факт того, що вона за національністю є німкенею та має німецьке походження. Свою заяву обґрунтовує наступним: відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис №1072 я, ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , у графі «батько»: зазначено ОСОБА_3 , національність «українець», у графі «мати»: зазначено ОСОБА_4 , національність «німкеня». Її дідусь ОСОБА_5 та відповідно мати ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ) за національністю є німцями. Відповідно до архівної довідки від 30.05.2018 № 7/3/9, ОСОБА_5 , 1922 року народження, уродженець міста Одеси за національністю німець. З 1941 до 1944 роки ОСОБА_5 проживав за місцем народження. Оскільки її мати та дідусь були німцями, вона з самого народження виховувалась відповідно до німецьких традицій, в дусі поваги до свого історичного походження. Вона на достатньому рівні володіє німецькою мовою та вважає себе німкенею.

У 2018 році заявниця звернулася до Федерального адміністративного відомства Хаймкерерштр, Фрідланд у Німеччині для визнання її пізньою переселенкою відповідно до § 4 абз. 1 Закону про біженців та вигнаних. На дане звернення останній надали відповідь, згідно якої їй потрібно надати доказ належності до німецької національності.

У 2019 році заявниця звернулась у Київський районний у м. Одесі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо внесення змін до актового запису про народження № 1072 від 06.07.1979 року, а саме національність дитини «німкеня». Однак, на вищезазначене звернення листом від 29.01.2019 року № 655/47117 ОСОБА_1 повідомлено, що у зв`язку з тим, що згідно свідоцтва про народження її батьки мають різні національності, встановити її національність не представляється можливим та рекомендовано звернутися до суду.

Оскільки заявник не має можливості самостійно вирішити питання про встановлення національності, вона змушена звернутися з заявою до суду та просить суд винести рішення, яким встановити факт того, що вона за національністю є німкенею та має німецьке походження.

Представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Моісєєв Д.А. підтримав в повному обсязі вимоги щодо встановлення юридичного факту та просить суд заяву задовольнити.

Представник зацікавленої особи: Київського районного у м.Одесі відділу ДРАЦС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

В судовому засіданні встановлено, що заявник ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , у графі «батько»: зазначено ОСОБА_3 , національність «українець», у графі «мати»: зазначено ОСОБА_4 , національність «німкеня», що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого 06.07.1979 Київським відділом РАЦС м.Одеси.

Батьком ОСОБА_4 (матері заявника) є ОСОБА_5 , з чого слідує, що ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ) за національністю є німцями, це підтверджується по-перше свідоцтвом про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 , актовий запис № 2202, де у графі «батько» зазначено ОСОБА_5 , національність «німець». Відповідно до архівної довідки від 30.05.2018 № 7/3/9, вбачається, що ОСОБА_5 , 1922 року народження, уродженець міста Одеси за національністю німець. З 1941 до 1944 роки ОСОБА_5 проживав за місцем народження та у березні 1944 року разом зі своєю родиною був добровільно евакуйований до Польщі. 11 вересня 1944 року ним було прийнято присягу на вірність служби Німеччині. Проходив службу в дивізії СС німецької армії, приймав участь у бойових діях проти Червоної Армії. 20 вересня 1945 року ОСОБА_5 , як солдат німецької армії, був узятий в полон підрозділом Червоної Армії. У 1946 року, після проходження фільтрації, ОСОБА_5 було взято на облік у спец поселенні Корткероського району Комі АРСР де перебував до 28 січня 1956 року .

Як зазначає заявник, вона з самого народження виховувалась відповідно до німецьких традицій, в дусі поваги до свого історичного походження, на достатньому рівні володію німецькою мовою та вважає себе німкенею.

На звернення ОСОБА_1 до Федерального адміністративного відомства Хаймкерерштр, Фрідланд у Німеччині з метою визнання її пізньою переселенкою відповідно до § 4 абз. 1 Закону про біженців та вигнаних, останній повідомлено які їй слід надати докази належності до німецької національності.

Для цього, заявницею було надано звернення до Київського районного у м. Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо внесення змін до актового запису про народження № 1072 від 06.07.1979 року, а саме національність дитини «німкеня». Однак, на вищезазначене звернення листом від 29.01.2019 року № 655/47117 останній повідомлено, що у зв`язку з тим, що згідно свідоцтва про народження її батьки мають різні національності, встановити її національність не є можливим та рекомендовано звернутися до суду.

Таким чином, оскільки заявник не має можливості самостійно вирішити питання про встановлення національності, вона змушена звернутися з заявою до суду.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.ст.81 ЦПК України кожна із сторін зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір.

Відповідно до ст. 263 ч.5 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Під час визначення предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Положеннями частин першої - третьої статті 49 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено, що актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.

Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану регулюють Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 (далі - Правила).

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану) у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та в яких зазначено про можливість оскарження його у судовому порядку.

Підпунктами 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 розділу ІІ Правил визначено, що підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану, постанова адміністративного суду.

Отже, органи державної реєстрації актів цивільного стану за заявою громадян можуть вносити зміни до актових записів на підставі рішень суду, якими встановлено неправильність таких записів та зазначено про внесення до них конкретних змін.

У частині першій статті 315 ЦПК наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоч за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення).

Відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

При цьому чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах органами державної реєстрації актів цивільного стану національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Згідно зі статтею 300 ЦК особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.

Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні».

Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.

Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, в постановах від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18 та від 11 вересня 2019 року у справі № 810/2732/18 (К/9901/5276/19) (провадження № 11-381апп19).

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, який має юридичне значення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 315-319,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволені заяви ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про встановлення юридичного факту того, що заявник за національністю є німкенею та має німецьке походження.

Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення виготовлено 19.06.2020.

Суддя Луняченко В. О.