Ухвала суду № 89934037, 20.06.2020, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/6037/19

Провадження № 1-кп/727/80/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ЧЕРНІВЦІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2020 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

Головуючого судді Слободян Г.М.

за участю:

секретаря судового засідання Дужич Я.І.

сторони обвинувачення:

- прокурора Сипливої А.Б.

сторони захисту

- обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань Шевченківського районного суду м. Чернівці обвинувальний акт в рамках кримінального провадження № 12019260040000661 від 27.03.2019 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нікополь Дніпропетровської області, без постійного місця реєстрації і проживання в АДРЕСА_1 Чернівецької області, українця, громадянина України, не одруженого, з професійно – технічною освітою, не працюючого, раніше не судимого, - у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 185 КК України,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Шевченківського районного суду м. Чернівці на розгляд поступив обвинувальний акт в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019260040000661 від 27.03.2019 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України.

Стаття 314 КПК України передбачає, що під час підготовчого судового засідання головуючий з`ясовує в учасників судового провадження їх думку щодо можливості призначення судового розгляду. Однією з обставин, яка перешкоджає призначенню провадження до судового розгляду є невідповідність обвинувального акта вимогам кримінального процесуального закону. Наведені норми права вказують на вичерпність переліку вимог, порушення яких тягне повернення обвинувального акта за результатами підготовчого судового засідання. Відповідно до приписів п. 3 ч. 4 ст. 291 КПК України, до обвинувального акта додається розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу).

Матеріали справи містять розписку ОСОБА_1 про вручення йому копії обвинувального акту, даного останній не заперечував і в засіданні.

В судовому підготовчому засіданні з`ясовано думку учасників процесу щодо питань, визначених вимогами ст.ст. 314-315 КПК України, зокрема, судом встановлено, що угоди між прокурором та обвинуваченим, а також між обвинуваченим і потерпілим про визнання винуватості чи про примирення не укладено.

Справа підсудна Шевченківському районному суду м. Чернівці. Підстав для закриття або зупинення кримінального провадження немає. Порушень вимог закону, без усунення яких кримінальне провадження не може бути призначено до судового розгляду не встановлено. Обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

В судовому засіданні прокурором Сипливою А.Б. заявлено клопотання про застосування на даній стадії процесу до ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 185 КК України запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обгрунтування клопотання посилається на те, що досудовим розслідуванням встановлено, встановлено, що ОСОБА_1 , вчинив умисний, корисливий злочин проти власності за наступних обставин: 26.03.2019року близько 14 години 37 хвилин ОСОБА_1 , перебуваючи на ринку «Буковинський» у приміщенні магазину №3, що по вул. Небесної Сотні, 20 у м. Чернівці, переконавшись у відсутності уваги з боку сторонніх осіб та продавця даного магазину, з полиці торгового залу, діючи умисно, протиправно з корисливих мотивів, маючи на меті таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу викрав належні потерпілому ОСОБА_2 мобільний телефон «Samsung J5» чорного кольору, imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , вартістю 5212 гривень із картою пам`яті, вартістю 100 гривень та після скоєного, з місця вчинення злочину пішов, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим своїми умисними діями спричинив потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 5312 гривень.

Мотивує доводи клопотання тим, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строк до 3 років. На даному етапі вважають існують ризики регламентовані п. п. 1,3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме спробам обвинуваченого переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків, ризик вчинення нового злочину.

Зазначають, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 183 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути застосований, окрім як до особи раніше не судимої, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за яким передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років, а застосовується лише виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК України, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалась від суду. Враховуючи цю обставину, що обвинувачений ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, за яким законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 3 років, враховуючи те, що ОСОБА_1 до суду жодного разу в підготовче засідання не з`являвся, у зв`язку з чим, до останнього Шевченківським районним судом неодноразово застосовувався примусовий привід (ухвала від 21.06.2019 року, від 16.07. 2019 року), а в подальшому ухвалою від 01.08.2019 року його було оголошено в розшук, прокурор вважає, що ризики вищенаведені є сталими і дієвими.

Заслухавши доводи сторони обвинувачення прокурора, думку обвинуваченого ОСОБА_1 , який не заперечував проти клопотання прокурора, не заперечував в засіданні що дійсно ним жодного разу не було повідомлено суд про причини неявки в судові засідання, пояснив, що виїхав після продажу квартири в м. Київ, де перебував без оформлення в реабілітаційному центрі, назви якого він не пам`ятає, суд зважає на наступне. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України (справа № 1 – 28/1-р-2017) від 23.11. 2017 року визначено, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, визначеним законом. Положення частини 2 статті 29 Конституції України, Конституційний Суд України вважав, що слід визначити такі обов`язкові вимоги до правомірного арешту або тримання під вартою: по-перше, арешт чи тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування цих запобіжних заходів мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права. Право на свободу та особисту недоторканність, як і будь-яке інше право, потребує захисту від свавільного обмеження, для чого вимагається періодичний судовий контроль за обмеженням чи позбавленням свободи та особистої недоторканності, що має здійснюватися у визначені законом часові інтервали. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 Кодексу).

Згідно ч.2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Судом встановлено, що копія клопотання обвинуваченому було вручено в установленому законом порядку – 20.06.2020 року о 07.20 хв.

Статтею 183 ч.1 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, якою передбачено умови, мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання застосування запобіжного заходу, суд зобов`язаний оцінити в сукупності усі обставини, в тому числі вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків, наявність у підозрюваного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, наявність повідомлення про підозру у вчиненні іншого тяжкого кримінального правопорушення, розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується, тощо.

Судом встановлено, що внаслідок неявки обвинуваченого ОСОБА_1 в судове засідання до останнього було застосовано примусовий привід ухвалою суду від 21.06. 2019 року та з врахуванням даних рапортів працівників поліції пояснень, ухвалою суду від 16.07. 2019 року повторний примусовий привід ОСОБА_1 в судове засідання призначене на 01 серпня 2019 року.

Обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 185 КК України було оголошено в розшук. 01 серпня 2019 року у зв`язку із не можливістю встановити місце перебування останнього 20.06.2020 року ОСОБА_1 доставлено до суду. 28.05.2019 року ОСОБА_1 оголошено про підозру.

Згідно з рішенням ЄСПЛ (за скаргою № 35615/06 від 13.11.2007 року), по справі «Чеботарі проти Молдови», п. 48, «…вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. Більше того, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри…». Відповідно до рішення ЄСПЛ за скаргою № 25629/94 від «27» листопада 1997 року по справі « ОСОБА_3 проти Німеччини», п. 57, обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин.

Окрім наведеного, вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , суд враховує вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2014 року у справі "Чанаєв проти України", згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, не допускається тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого без судового рішення….. Рішення ЄСПЛ (за скаргою № 26772/95 від 6 квітня 2000 року) по справі «Лабіта проти Італії», п. 152 визначає, що «…відповідно до практики Суду, на питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою, не можна відповісти абстрактно…; передусім національні судові органи мають забезпечити, щоб у будь-якому конкретному випадку досудове тримання обвинуваченої особи під вартою не перевищувало розумного строку. З цією метою вони повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення…». Рішенням, у справі «Москаленко проти України»; визначено, що тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи і в яких визначено, що суворість покарання, яке може бути призначено…., є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, враховуючи, що ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні кримінального злочину, який відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості; останній неодноразово ухилявся від явки в суд, внаслідок чого до ОСОБА_1 було застосовано двічі примусові приводи; ОСОБА_1 було оголошено в розшук; з врахуванням матеріалів щодо особи обвинуваченого ОСОБА_1 , який не працює, в останнього відсутнє як зареєстроване, так і постійне місце проживання, тобто обвинувачений не має міцних соціальних зв`язків, переховувався від суду, не повідомив прокурора і суд про зміну і місце його знаходження в м. Київ; на думку суду наявним є ризики, а саме повторного переховування ОСОБА_1 від суду, ризик впливу його на потерпілого, свідків, які в судовому засіданні безпосередньо допитані не були, вчинення нового кримінального правопорушення, суд, з врахуванням наведеного, а також і того, що ОСОБА_1 переховувався сисметатично від суду, достаменно знаючи, що вчинив злочин, продав помешкання і виїхав в іншу область, не має постійного місця проживання і не має реєстрації, приходить до висновку, що більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не забезпечить запобігання вказаних ризиків. Судом, при цьому, не встановлено об`єктивних даних, які б вказували на неможливість перебування під вартою обвинуваченого за станом здоров`я чи потреби в отриманні медичної допомоги; таких доказів обвинуваченим суду не надано.

Враховуючи вимоги ст. 178 КПК України, наведену вище практику Європейського суду з прав людини, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_1 та вважає за доцільне застосувати до останнього запобіжний захід, у вигляді тримання під вартою, в межах строків, встановлених ст. 197 КПК України.

Згідно правової позиції Європейського суду у справі "Марченко проти України", при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернатиних) запобіжних заходів.

Задовольняючи клопотання про застосування відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого за запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого ч.1 ст. 185 КК України, суд вважає, за можливе визначити останньому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави. Визначаючи розмір застави, відповідно до абзацу другого ч. 5 ст. 182 КПК України, суд бере до уваги обставини кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_1 , його матеріальний стан, та вважає, за необхідне визначити мінімальний розмір застави передбачений п.1 ч.5 ст. 182 КПК України. Застосовуючи до ОСОБА_1 , альтернативний запобіжний захід у виді застави, який може бути ним внесений у будь-який момент, суд вважає, за необхідне, відповідно до ст.194 ч.5 КПК України покласти на обвинуваченого ряд обов`язків, а саме: прибувати за кожною першою вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він фактично проживатиме без дозволу прокурора та суду; повідомляти прокурора, суд про зміну свого фактичного місця проживання. Відповідно до ч.1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали суду про тримання під вартою особи, не може перевищувати шістдесяти днів.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 21, 31 ч.2, 314-315, 176-178, 183, 199, 331 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Кримінальне провадження № 12019260040000661 від 27.03.2019 року що внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України призначити до судового розгляду, одноособово суддею, у відкрите судове засідання на 25 червня 2020 року на 15.00 годин, в приміщенні Шевченківського районного суду м. Чернівці (м. Чернівці вул. Кафедральна, 4), залі суду, про що повідомити всіх учасників судового провадження.

В судове засідання підлягають виклику: сторона обвинувачення – прокурор Сиплива А.Б. потерпілий ОСОБА_2 сторона захисту – обвинувачений ОСОБА_1 підлягає доставці в Шевченківський районний суд м. Чернівці через конвойну роту. Явку сторін судового провадження визнати обов`язковою.

Клопотання прокурора Чернівецької місцевої прокуратури Сипливої А.Б. про застосування до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбачених ч.1 ст. 185 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, - задовольнити.

Застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 терміном дії до 17.08. 2020р.

Одночасно, для забезпечення виконання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обов`язків, визначених КПК України, визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 20.270 грн., яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Шевченківського районного суду м. Чернівці МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ, код 26311401, ТУ ДСА України в Чернівецькій області, рахунок НОМЕР_3 . Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі протягом дії ухвали. У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наступні обов`язки: прибувати за кожною першою вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він фактично проживатиме без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора, суд про зміну свого фактичного місця проживання (перебування).

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 17.08.2020 року.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що в разі внесення застави у визначеному в ухвалі розмірі, оригінал документу із відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі Державній Установі «Чернівецький слідчий ізолятор» та після отримання та перевірки протягом не більше одного робочого дня документу, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа Державній Установі «Чернівецький слідчий ізолятор » негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_1 з-під варти та повідомити усно і письмово суд і прокурора. У разі внесення застави та з моменту звільнення, ОСОБА_1 з-під варти, внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, останній зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому для відома та направити до ДУ Чернівецький слідчий ізолятор, для виконання.

Ухвала підлягає оскарженню в установленому законом порядку.

Суддя Слободян Г.М.