Ухвала суду № 89920474, 19.06.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

19 червня 2020 року Справа № 580/2119/20

м. Черкаси

Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В. перевірено заяву про забезпечення позову у справі № 580/2119/20

за позовом ОСОБА_1

до приватного виконавця Табінського Олега Володимировича

про визнання протиправними та скасування постанов у ВП № 60921078, прийнято ухвалу.

18.06.2020 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного виконавця Табінського Олега Володимировича, просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 20.12.2019 про відкриття виконавчого провадження № 60921078, прийняту приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Табінським Олегом Володимировичем з примусового виконання виконавчого напису № 10076, виданого 28.09.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М.;

- визнати протиправними та скасувати постанову від 20.12.2019 про арешт майна боржника, постанову від 20.12.2019 про стягнення з боржника основної винагороди, постанову від 20.12.2019 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, прийняті приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Табінським Олегом Володимировичем у виконавчому провадженні № 60921078.

До матеріалів позовної заяви додано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить: вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим написом нотаріуса від 28.09.2019 № 10076 у виконавчому провадженні № 60921078.

У обґрунтування клопотання зазначено, що згідно з частинами 1, 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає у його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина 5 статті 48). Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця (частина 8 статті 48). Позивач зазначає, що арешт майна є частиною процедури звернення стягнення на майно. Позивачу на праві власності належить квартира, де ОСОБА_1 проживаю із своєю сім`єю – чоловіком та малолітніми дітьми, іншого житла не має, що на думку позивача підтверджується копією довідки з місця проживання та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до того, що намір захистити порушені права та інтереси у даному провадженні не буде реалізовано у разі звернення стягнення на майно, оскільки звернення стягнення у межах зазначеного виконавчого провадження призведе до неправомірного втручання у права володіння позивача коштами і майном, необхідності докладання мною додаткових зусиль та витрат для відновлення порушених прав.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд зазначає про таке.

Забезпечення позову може застосовуватися лише з підстав, визначених Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову вживаються судом з метою захисту прав та інтересів позивача на час розгляду справи та не можуть вирішувати спірні правовідносини по суті.

Підстави для вжиття заходів забезпечення позову є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, наявних у справі встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, що покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого у адміністративній справі. В ухвалі про забезпечення позову суд наводить мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 (ЄДРСР 73082059) зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

У постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №826/9263/17 (ЄДРСР 87389519) зазначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен пересвідчитися в тому чи існує реальна загроза невиконання, чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд враховує інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Суд також враховує співмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18 (ЄДРСР 81046468) зазначено, що суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, що свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Під час розгляду клопотання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий вид гарантії забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; необхідності у зв`язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, у тому числі, й осіб, які не беруть участь у розгляді справи.

Прийняття рішення про забезпечення позову доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.

Подана заява про забезпечення позову має на меті зупинення стягнення за виконавчим написом нотаріуса від 28.09.2019 № 10076 у виконавчому провадженні № 60921078 з твердженням про можливі негативні наслідки щодо прав власності позивача.

Оцінюючи твердження заявника про суттєве ускладнення і унеможливлення виконання рішення суду та існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі суд зазначає, що позивачем не надано доказів прийняття відповідачем рішення про здійснення реалізації арештованого згідно оскаржуваної у ВП № 60921078 постанови від 20.12.2020 майна шляхом його продажу на аукціонах (публічних торгах), у тому числі у формі електронних торгів та акту опису та арешту майна, позаяк оскаржуваною постановою накладено арешт на все майно, що належить боржнику, а згідно частини 5 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: якщо опису належить будівля, споруда, приміщення, квартира – загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди.

Суд зазначає, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна квартира загальною площею 29,6 кв.м, розташована за адресою АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 02.08.2018 № 2571, відомості про обтяження/іпотеки відсутні.

Суд враховує надані пояснення і наявні у матеріалах докази щодо предмету розгляду у даній справі (довідку з місця проживання від 16.06.2020; інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна; копії постанов у ВП 60921078 про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника, про стягнення з боржника основної винагороди, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, виконавчий напис нотаріуса від 28.09.2019) та заявлених підстав.

Матеріали для обґрунтування вжиття заходів забезпечення позову не місять доказів того, що необхідно зупинити стягнення за виконавчим написом нотаріуса від 28.09.2019 № 10076 у виконавчому провадженні № 60921078 на час до ухвалення рішення в даній справі, позаяк подальший захист, в разі реєстрації права власності на квартиру на третіх осіб, стане неможливим і для відновлення порушених прав позивача потрібно буде докласти значних зусиль та витрат, а також через очевидні ознаки протиправності рішень та дій нотаріуса, реєстратора чи приватного виконавця.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Суд зазначає, що задоволення поданої заяви про забезпечення позову, у контексті відсутності доказів реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову буде вирішенням спору по суті.

Зазначене свідчить про непропорційність та неспівмірність заявлених заходів забезпечення позову, заявник не довів намірів відповідача відчужити спірне майно.

Арешт може бути накладений у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

Звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна.

Згідно з пунктом 28 розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а у разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу.

Відповідно до пункту 7 частини 5 статті 177 Сімейного кодексу України зазначено, що органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Згідно з частиною 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Перевіривши зазначені у поданій заяві доводи позивача на предмет їх відповідності вище викладеним нормам та з`ясованим судом обставинам, а також оцінивши докази, що уже містяться у наданих матеріалах, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви та, як наслідок, про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, виходячи із вище викладених обставин. За переконанням суду, вжиття заходів забезпечення позову може свідчити про передчасне ухвалення рішення без вирішення спору по суті.

Суд дійшов висновку, що не вжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявник, не може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі, позаяк відсутні очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення та докази реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, у зв`язку з чим у задоволенні заяви належить відмовити.

Згідно частини 2 статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, що не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, скасування забезпечення позову, відмови у забезпеченні позову, відмови у заміні заходу забезпечення позову або скасуванні забезпечення позову.

Керуючись статтями 2, 6-19, 139, 150-154, 248, 256, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 580/2119/20 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Табінського Олега Володимировича про визнання протиправними та скасування постанов у ВП № 60921078.

Ухвала набрала законної сили відповідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням пункту 3 розділу Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.В. Трофімова