Ухвала суду № 89920441, 18.06.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

18 червня 2020 року справа № 580/1952/20

м. Черкаси

Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В. перевірено матеріали адміністративного позову у справі № 580/1952/20

за позовом Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі Софіївської сільської ради

до ОСОБА_1

про стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням особи, прийнято ухвалу.

05.06.2020 Золотоніська місцева прокуратура в інтересах держави, в особі Софіївської сільської ради, звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , просить:

- стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь держави в особі Софіївської сільської ради (юридична адреса: 19721, Черкаська обл., Золотоніський район, село Софіївка, код ЄДРПОУ: 26535556) завдану внаслідок незаконного звільнення працівника шкоду у сумі 138 609 (сто тридцять вісім тисяч шістсот дев`ять) грн;

- стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь прокуратури Черкаської області (код за ЄДРПОУ 02911119) на банківський р/р НОМЕР_2 у Державній казначейській службі України у м. Київ за кодом класифікації видатків бюджету - 2800, сплачений судовий збір за подання до суду позовної заяви у сумі 2 102 грн.

У зв`язку з тим, що подана позовна заява не відповідала вимогам статтей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою від 09.06.2020 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. 17.06.2020 до суду, у порядку усунення недоліків позовної заяви, надійшов виправлений адміністративний позов, відповідно до якого прохальну частину позовних вимог не змінено, позовні вимоги про вирішення публічно-правового спору не сформовано.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час здійснення повноважень. Таке право передбачено статтями 1167, 1173-1175 Цивільного кодексу України.

У Висновку № 3 (2008) Консультативної ради європейських прокурорів «Про роль прокуратури поза межами сфери кримінального права» зазначається, що діяльність прокурорських служб за межами кримінального права визначається, насамперед, потребою суспільства у належному захисті прав людини та державних інтересів.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі № 818/607/17 про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, дійшов висновку, що наведені позивачем обставини свідчать, що особі було завдано моральної шкоди, відшкодування якої є загальноприйнятою практикою ЄСПЛ.

За усталеною практикою ЄСПЛ у ряді випадків присутність прокурора чи аналогічного службовця в засіданнях суду в якості «активного» або «пасивного» учасника справи може вважатися порушенням пункту 1 статті 6 ЄКПЛ (Martinie проти Франції, № 58675/00, п. 53); сам по собі факт того, що дії прокурорів спрямовані на охорону державних інтересів, не можна тлумачити як надання їм правового статусу незалежних і неупереджених учасників процесу (Zlнnsat, spol. s.r.o. проти Болгарії, № 57785/00, п. 78); присутність прокурора в цивільному контексті також може бути дозволеною, коли прокурор діє на захист великої групи осіб, інтереси яких постраждали від цивільного правопорушення, або коли потрібно захистити значні державні активи та інтереси (Menchinskaya проти Росії, № 42454/02, п.п. 30-40).

Із загальновідомої інформації вбачається, що прокуратурою встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду задоволено позов громадянина до сільського голови та сільської ради й визнано протиправним та скасовано розпорядження сільського голови «Про дострокове припинення повноважень секретаря сільської ради», а також поновлено вказану особу на посаді секретаря сільської ради та стягнуто з сільської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу. Порушення вимог законодавства, що зумовили поновлення працівника на роботі та виплату в зв`язку з цим коштів, допущені з вини голови сільської ради, що також доведено в судовому порядку, а тому прокуратура звернулася з відповідним позовом до суду, вимагаючи відшкодувати завдані державі збитки. https://procherk.info/news/7-cherkassy/82829-napravleno-do-sudu-pozov-pro-stjagnennja-z-silskogo-golovi-140-tis-grn-za-nezakonne-zvilnennja-sekretarja-radi.

За результатами прокурорських перевірок до районних судів пред`явлено позови про стягнення до бюджету коштів https://zap.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications &_t=rec&id=147972.

Бюджетна система України – сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права. Бюджети місцевого самоврядування – бюджети територіальних громад сіл, їх об`єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об`єднаних територіальних громад. Згідно частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 1191 Цивільного Кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи. У рішенні Верховного Суду України у справі ВСУ у справі № 6-501цс17 від 22.06.2017 зазначено: стаття 1176 ЦК України – «відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду» не застосовується у випадках стягнення моральної шкоди з органу прокуратури. Вичерпний перелік випадків, коли застосовується ця стаття, визначений у її першій частині. Під час стягнення моральної шкоди з органу прокуратури застосовують статтю 1172 ЦК України – «відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою». Одночасне застосування цих двох статей, як це було у скасованих у цій справі рішеннях недопустиме. Відповідно до статті 1174 ЦК України у таких випадках моральна шкода завжди відшкодовується потерпілому не посадовою особою органу прокуратури, а державою.

Розділом VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кошти, відшкодовані державою з державного бюджету (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування з місцевих бюджетів) згідно з цим пунктом, вважаються збитками державного бюджету (місцевих бюджетів). За поданням Казначейства України органи прокуратури звертаються в інтересах держави до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам). У разі встановлення в діях посадової, службової особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування) складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, що набрав законної сили, органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) в установленому законодавством порядку реалізовують право зворотної вимоги (регресу) до цієї особи щодо відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інше не встановлено законодавством. Органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету (місцевих бюджетів), у випадках, визначених цим пунктом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб цих органів, якщо рішенням суду не встановлено в діях посадових, службових осіб складу злочину. За результатами службового розслідування органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) та органи Казначейства України у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), з пред`явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб цих органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди). Якщо збитки, завдані державному бюджету (місцевому бюджету), є результатом спільних дій або бездіяльності кількох посадових та службових осіб, що призвели до завдання шкоди фізичним чи юридичним особам, такі посадові та службові особи несуть солідарну відповідальність згідно з Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами України.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом(постанова ВСУ від 16.11.2016 у справі № 761/6313/14-ц (ЄДРСР 62948871), від 14.12.2016 у справі № 206/837/15-ц (ЄДРСР 63472621). Особа, що відшкодувала шкоду, за яку передбачена відповідальність у солідарному порядку, має право зворотної вимоги до кожного з солідарних боржників у рівних частках, якщо інше не встановлено законом, як у випадках, коли відшкодування було присуджено з усіх боржників, так і у покладенні цього обов`язку на вимогу потерпілого на частину з них (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Згідно постанови КМУ від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ» рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну та у порядку черговості надходження виконавчих документів (пункт 3).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11.11.1996 у справі Cantoni проти Франції, № 17862/91, § 31-32).

Згідно частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Згідно частини 2 статті 1177 Цивільного кодексу України шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Згідно частини 2 статті 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI за поданням органу Державної казначейської служби України органи прокуратури звертаються в інтересах держави до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету. За результатами службового розслідування державні органи та органи прокуратури за поданням відповідних матеріалів органами Державної казначейської служби України у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету, з пред`явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб таких органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Згідно з частиною 4 статті 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» орган представництва, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 №784 є Міністерство юстиції, зобов`язаний протягом трьох місяців з моменту, визначеного у частині 4 статті 8 цього закону, звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих державному бюджету внаслідок виплати відшкодування.

Згідно статті 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Частиною 3 статті 1191 Цивільного Кодексу України встановлено, що держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки в разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.

За відшкодовану шкоду, заподіяну посадовою чи службовою особою органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду держава має право зворотної вимоги тільки до особи, засудженої за обвинувальним вироком, що набрав законної сили (постанова ВСУ від 28.10.2010 у справі №38/189(05-5-38/2681).

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звертається з позовом про стягнення шкоди на підставі Цивільного кодексу України. Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до положень Цивільного кодексу України, та відповідачем у справі є держава, яка здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/81013412).

Спори про відшкодування шкоди між громадянином та суб`єктом владних повноважень є цивільно-правовими та не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства (№ 6-782цс17 від 16.08.2017). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 10.07.2017 у справі № 6-1113цс17 та від 12.07.2017 у справі № 6-1096цс17 та вказана у частині 2 пункту 21 Постанови пленуму ВССУ від 01.03.2013 № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ».

Верховний Суд України у постанові №377/232/16-ц зазначив: характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення — публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим уважається також спір, що виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

У рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 04.09.2018 у справі №К/9901/47078/18 зазначено: визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що належить захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене суб`єктивне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.

Колегією суддів КАС ВС від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17 (адміністративне провадження № К/9901/9717/19) сформовано висновок, що особливістю органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень є те, що кожен із таких суб`єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним і не перебуває у підпорядкуванні жодного органу. Отже, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.

З матеріалів позовної заяви встановлено, що у листі Софіївської сільської ради від 03.04.2020 № 147, спрямованому Золотоніській місцевій прокуратурі, зокрема зазначено: «просимо повідомити захист яких законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює Софіївська сільська рада, що призвело до направлення запиту в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Кодексом адміністративного судочинства України (частина 1 статті 2) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кодексом адміністративного судочинства України (частина 1, частина 2 статті 4) встановлено, що адміністративна справа – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно пункту 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір – у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Адміністративне судочинство – діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом (пункт 5 частина 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно пунктів 1-2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

За змістом пункту 7 та пункту 9 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Частинами 2-4 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем у адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

Суб`єкти владних повноважень – органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, які наділені сукупністю прав і обов`язків державних органів, а також посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій.

Справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, що виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом є законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Відтак, обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що належить розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому – суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, і ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Згідно частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншими порушеннями прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Судом встановлено, що у позові у якості відповідача визначено фізичну особу – ОСОБА_1 . Обов`язковою умовою розгляду спору про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень за правилами адміністративного судочинства є їх наявність у одному провадженні щодо вимоги вирішити публічно-правовий спір. Зі змісту позовної заяви встановлено, що публічно-правовий спір щодо правомірності звільнення секретаря сільської ради вирішено у справі № 2340/3523/18.

Дана адміністративна справа № 580/1952/20 не може бути розглянута у порядку адміністративного судочинства в силу вимог частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейською Комісією з прав людини у справі Zand проти Австрії зазначено, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ) передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 ЄКПЛ.

ЄСПЛ у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі Sokurenko and Strygun проти України, заяви № 29458/04 та № 29465/04 зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Відповідно до частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (частина 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд зазначає, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги. Враховуючи, що на час вирішення питання про відмову у відкритті провадження у справі позивачем не подано такої заяви, то відсутні підстави для вирішення питання повернення судового збору і питання про повернення вирішується в установленому порядку.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 170, 248, 256, ч.1 ст.287, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі Софіївської сільської ради до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням особи.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.

Роз`яснити позивачеві, що звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як такого, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Розгляд справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Ухвала набрала законної сили відповідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.В. Трофімова