Рішення № 89920057, 19.06.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2020 р. Справа №480/1494/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Опімах Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 2276 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, мотивуючи позовні вимоги тим, що до 19.04.2019 р. він проходив військову службу за контрактом у військовій частині № 2276 Національної гвардії України, за час проходження якої мав бути забезпечений речовим майном за рахунок держави, однак його не було таким майном забезпечено. Наказом командира військової частини № 2276 Національної гвардії України від 19.04.2019 р. № 84 з ним було припинено контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. При звільненні йому було виплачено одноразову грошову допомогу, премію та грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2019 рік. Також наказано виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 51811,60 грн, проте кошти не виплачені. На звернення до керівництва військової частини з заявою про надання відомостей щодо заборгованості із зазначенням її суми, копії наказу про звільнення та довідки про грошове забезпечення за 6 місяців перед звільненням отримав відповідь, що запитувана інформація була йому надана при звільненні, а саме у витязі з наказу про звільнення та в довідці про вартість речового майна, що належить до видачі, від 19.04.2019 р. № 13. Зазначає, що така довідка йому не надавалася і коштів за цією довідкою він не отримував. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та зазначає, що невиплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно порушує його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист. Просив позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, у наданому суду відзиві на позовну заяву зазначив, що військова частина 2276 є бюджетною організацією та розпорядником коштів 3-го рівня, яка фінансується з державного бюджету України та діє в межах отриманих бюджетних призначень і фінансування, отриманих через розпорядника бюджетних коштів – Головне управління Національної гвардії України.

Станом на час звільнення позивача зі служби в/ч 2276 не мала належних бюджетних призначень. При цьому керівництвом військової частини вживалися усі можливі заходи для отримання позивачем належних йому предметів форменного обмундирування та виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно. На підставі довідки № 13 від 19.04.2019 р. вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, складає 51811,60 грн. Однак компенсація замість належних до видачі позивачу предметів речового майна за час проходження військової служби не була виплачена, оскільки військова частина 2276 не має власних коштів для її виплати. Разом з тим, 02.04.2020 р. відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 51811,60 грн. Отже, предмет спору в цій частині між сторонами фактично відсутній. Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначає, що грошова компенсація за речове майно не входить до видів забезпечення військовослужбовців, такий вид компенсації передбачений лише Кодексом законів про працю України, норми якого не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки є загальними та можуть бути застосовані лише у випадку відсутності регулювання правовідносин нормами спеціального законодавства. У зв`язку з цим, оскільки позивач проходив військову службу та одержував грошове забезпечення за рахунок держави, а не знаходився в трудових відносинах з в/ч 2276, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку є необгрунтованими. Вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства і в межах наданих повноважень. Просив у задоволенні позову відмовити.

Вивчивши матеріали справи й оцінивши докази у справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині № 2276 Національної гвардії України.

Наказом командира військової частини № 2276 Національної гвардії України від 19.04.2019 р. № 84 (по стройовій частині) з позивачем припинено контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із проведенням організаційних заходів) (а.с.9).

На підставі довідки № 13 від 19.04.2019 р. про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, вартість неотриманого речового майна складає 51811,60 грн.

26.12.2019 р. позивач звернувся до керівництва військової частини з заявою про надання відомостей щодо заборгованості із зазначенням її суми, копії наказу про звільнення та довідки про грошове забезпечення за 6 місяців перед звільненням.

Листом від 14.01.2020 р. № 76-98 відповідач повідомив, що запитувана інформація була йому надана при звільненні, а саме у витязі з наказу про звільнення та в довідці про вартість речового майна, що належить до видачі, від 19.04.2019 р. № 13 (а.с.10,11).

При звільненні зі служби грошова компенсація вартості за неотримане речове майно в сумі 51811,60 грн позивачу не виплачена.

На підставі довідки № 13 від 19.04.2019 р. вартість речового майна, належного позивачу до видачі, складає 51811,60 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 275 від 01.04.2020 р. ОСОБА_1 перераховано кошти в сумі 51034,43 грн, утриманий військовий збір в розмірі 1,5% в сумі 777,17 грн (а.с.44).

Таким чином, станом на день розгляду справи відповідачем перераховано на користь позивача грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, відповідно, предмет спору в цій частині вимог відсутній. Отже, позовні вимоги в частині стягнення з військової частини 2276 Національної гвардії України грошової компенсації вартості за неотримане речове майно задоволенню не підлягають.

Разом з тим суд враховує, що відповідно до ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. N 178 (далі – Порядок N 178), грошова компенсація виплачується особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.

У даному випадку позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу від 19.04.2019 р. № 84, при цьому в зазначеному наказі йдеться про виплату позивачу одноразової грошової допомоги, премії та грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2019 рік та не йдеться про виплату йому грошової компенсації за невикористане речове майно, а лише зазначено розмір такої компенсації.

Таким чином, позивач мав право на виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу військової частини, що, у свою чергу, відповідає обов`язку військової частини провести повний розрахунок зі звільненим військовослужбовцем до виключення зі списків особового складу. Враховуючи, що розрахунок з позивачем в частині виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно проведений лише 02.04.2020 р., суд визнає протиправною бездіяльність військової частини 2276 Національної гвардії України щодо невиплати такої компенсації ОСОБА_1 на час його звільнення з військової служби.

Що стосується вимоги позивача стягнути з військової частини 2276 Національної гвардії України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 квітня 2019 року по 29 лютого 2020 року в сумі 133076,34 грн, суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 3 Порядку N 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби. Отже, з моменту звільнення грошова компенсація має бути виплачена військовослужбовцю, який звільняється.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

З матеріалів справи вбачається, що при звільненні відповідач безпідставно не виплатив позивачу компенсацію вартості неотриманого речового майна. Всупереч положень щодо обов`язкового грошового, продовольчого та речового забезпечення компенсація позивачу вартості неотриманого речового майна була виплачена вже після звернення до суду з відповідною заявою.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що дія Кодексу законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, оскільки вони проходять службу і їх правовий та соціальний статус визначається спеціальним законодавством. Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. А відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Разом з тим, ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. N 1153/2008, не врегульовано порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних правовідносин.

Безпідставними є доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку у зв`язку з тим, що компенсація вартості неотриманого речового майна не входить до складу грошового забезпечення. Статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за порушення строків виплати усіх належних при звільненні сум, а не лише грошового забезпечення чи заробітної плати, як зазначає відповідач.

Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про відсутність правових підстав для такого стягнення. Порядок прийняття, проходження та звільнення з військової служби врегульовано спеціальним законодавством. При цьому порядок проведення розрахунків при звільненні військовослужбовця, зокрема, строків проведення розрахунків, такими нормативними актами не врегульовано. У такому випадку підлягають застосуванню загальні норми Кодексу законів про працю України, якими врегульовано порядок проведення розрахунків при звільненні та встановлено відповідальність за несвоєчасний розрахунок. Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом при розгляді справ у подібних правовідносинах. Зокрема в постанові у справі № 825/598/17 (адміністративне провадження №К/9901/23837/18) колегія суддів Верховного Суду сформулювала висновок про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби, оскільки спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, що, у свою чергу, дасть змогу забезпечити рівність прав та принцип недискримінації у трудових відносинах.

Суд вважає, що вимоги про стягнення середнього розміру грошового забезпечення підлягають частковому задоволенню. З пояснень відповідача вбачається, що як на момент звільнення позивача, так і на момент розгляду справи судом він заперечує обов`язок виплати грошової компенсації у день звільнення. Суд враховує, що після звільнення у квітні 2019 року та маючи можливість пересвідчитися у невиплаті компенсації, позивач звернувся до суду з позовом лише 05.03.2020 р. Про наявність будь-яких обставин, що перешкоджали б такому зверненню раніше позивачем не повідомлено.

Суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин такого принципу під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено Верховним Судом у постанові від 24.07.2019 р. у справі № 805/3167/18-а (адміністративне провадження №К/9901/9908/19).

Вирішуючи питання про суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню, суд виходить з середнього заробітку позивача, зазначеного у довідці про доходи, виданої військовою частиною 2276 Національної гвардії України.

Так, обчислення середньої заробітної плати здійснюється відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100.

З урахуванням положень вказаного Порядку та на підставі довідки про доходи від 13.01.2020 р. № 6 (а.с.12) грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню (лютий-березень 2019 року), складає 25004,66 грн, відповідно, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 423,81 грн (25004,66 грн / 59 (кількість днів): лютий 2019 року – 28 днів, березень 2019 року – 31 день). З дати виключення позивача зі списків особового складу військової частини – 19.04.2019 р. по день фактичного розрахунку – 02.04.2020 р. – пройшло 346 днів. При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд враховує, що позивач протягом тривалого часу не звертався до суду з вимогою про стягнення коштів, належних йому при звільненні. Також суд враховує розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка буде співмірною з урахуванням усіх обставин справи – 12502,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що відповідач, не виплативши позивачу на час звільнення його з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, не дотримався вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. N 178, така бездіяльність не може відповідати приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини 2276 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.04.2019 р. по день фактичного розрахунку – 02.04.2020 р. – з урахуванням пропорційності у розмірі грошового забезпечення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до військової частини 2276 Національної гвардії України (42741, Сумська область, Охтирський район, с. Климентове, вул. Дачна, 9, код ЄДРПОУ 14323534) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 2276 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на час звільнення з військової служби.

Стягнути з військової частини 2276 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.04.2019 р. по день фактичного розрахунку – 02.04.2020 р. – у розмірі 12502,00 грн (дванадцять тисяч п`ятсот дві гривні).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Л.М. Опімах