
Справа № 420/2804/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Марина П.П.
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.03.2015 року по 13.12.2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.12.2017 року;
зобов`язати Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити мені, ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.03.2015 року по 13.12.2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.12.2017 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Наказом №167 від 13.12.2017 року позивача звільнено у запас за пунктом «ж» у зв`язку із вислугою строку військової служби за контрактом за пунктом 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У періоди з 12.03.2015 року по 27.04.2015 року, з 15 липня 2015 року по 11.09.2015 року, з 21.09.2015 року по 29.09.2015 року позивач безпосередньо брав участь антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Оскільки позивач є учасником бойових дій він переконаний, що відповідно до ч.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Під час звільнення з лав Збройних Сил України позивачу невиплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій. На адвокатський запит щодо сплати позивачу під час звільнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 12.03.2015 року по час звільнення - 13.12.2017 року відповідачем на дату звернення до суду не надано. Позивач переконаний, що відповідачем порушено його право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Представником Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки 14.05.2020 року надано до суду відзив на позов (а.с.35-37), в якому останній зазначає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. В обґрунтування своєї правової позиції представник зазначає, що відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії 4 відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин і військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Враховуючи вимоги частини 17 статті 10-1 Закону У країни «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану, додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються. Враховуючи дії особливого періоду з 2014 року по теперішні час позивач , враховуючи положення частини 17 ст.10-1. Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» права на додаткову відпустку як учасник бойових дій не мав. Як наслідок виплати компенсації за відпустку, на яку військовослужбовець не мав права - не здійснювались.
Ухвалою суду від 21.04.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Наказом військового комісара Болградського районного військового комісаріату від 13 грудня 2017 року №197 старшого солдата ОСОБА_1 , водія відділення забезпечення Белградського районного військового комісаріату Одеської області, звільнено у запас за підпунктом «ж» (у зв`язку з вислугою строку військової служби за контрактом, укладеного на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої сталі 23 цього Закону) пункту 1 частини восьмої сталі 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», без права носіння військової форми одягу (а.с.28).
Відповідно до витягу з Наказу ТВО військового комісара Болградського районного військового комісаріату капітана Ромашова А.С., позивача з 13 грудня 2017 року виключено із списків особового складу Болградського районного військового комісаріату та всіх видів забезпечення.
З вказаного наказу вбачається, що щорічна основна відпустка за 2017 рік тривалістю 20 діб (з 10.05.2017 року по 29.05.2017 року) використана відповідно до абзацу четвертого, пункту 14 статті 10 Закону України про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей та здійснена виплата грошової компенсацію за невикористані 7 днів щорічної основної відпустки за 2017 рік у розмірі 1024 гривні 31 копійки.
З довідки Військової частини А4279 від 24.11.2017 року №1479 про безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України вбачається, що позивача у періоди з 12.03.2015 року по 27.04.2015 року, з 15 липня 2015 року по 11.09.2015 року, з 21.09.2015 року по 29.09.2015 року я безпосередньо брав участь антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (а.с.9).
Позивачу 07.09.2015 року видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 (а.с.8).
Вважаючи, що відповідач при звільненні позивача з військової служби невиплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, представники позивача звернувся до військового комісара Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки полковника Борисова С.М. із запитом від 12.02.2020 року, в якому просив надати інформацію про те, чи сплачено під час звільнення (із зазначенням суми) ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по час звільнення 2017 року (а.с.11-12).
За запит позивача відповідачем не надано відповіді.
Крім того, доказів надання та направлення відповіді на за запит позивача від 12.02.2020 року відповідачем до суду не надано.
Вважаючи, що відповідачем порушено право позивача на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та у Законі України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII.
Так стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII визначає такі поняття як:
особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Стаття 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Отже, аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Разом з тим, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З урахуванням нормативного аналізу та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що відповідач неправомірно не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 грошову компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.03.2015 року по 13.12.2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.12.2017 року, а тому дії відповідача є протиправним, а позов є таким, що підлягає задоволенню.
Судом при постановленні рішення у даній справі враховані висновки Верховного суду у зразковій справі №620/4218/18 від 16.05.2019 року, яке залишено в силі постановою Великої палати Верховного суду від 21.08.2019 року за позовом особи – учасника бойових дій, звільненого з військової служби, до військової частини А1815 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та зобов`язання вчинити певні дії.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій – задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.03.2015 року по 13.12.2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.12.2017 року;
Зобов`язати Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.03.2015 року по 13.12.2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.12.2017 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.15.5 ч.І Перехідних положень КАС України апеляційна скарга подається до або через відповідні суди, а матеріали справи витребуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08402040, адреса: 65044, м. Одеса, вул. Піроговська, 6).
Суддя П.П. Марин
.
Судове рішення № 89919769, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 19.06.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 420/2804/20. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: