Рішення № 89918891, 19.06.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2020 року Справа № 160/2920/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боженко Н.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні в м.Дніпрі адміністративну справу №160/2920/20 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а; код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла направлена 10 березня 2020 р. засобами поштового зв`язку позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3634-58У, виданої керівником ГУ ДФС у Дніпропетровській області Малиновським В.В. 20 грудня 2019 р.

Позовна заява обґрунтована протиправністю дій контролюючого органу щодо нарахування ОСОБА_1 грошового зобов`язання по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Так, у позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 з 2013 року не веде підприємницьку діяльність та у період з 2006 року і станом на 14.05.2019 р. працювала як найманий працівник, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача. ОСОБА_1 вважає, що оскаржувана вимога винесена з порушенням вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та посилається на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.12.2019 р. по справі №440/2149/19.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/2920/20 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Позовна заява ОСОБА_1 не відповідала вимогам ст. ст. 122, 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 р. вищезазначену позовну заяву залишено без руху, з встановленням позивачу терміну для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної зави без руху.

09 квітня 2020 р. на виконання ухвали суду від 20 березня 2020 року позивачем надано до суду виправлену позовну заяву, заяву про поновлення строку на оскарження, квитанцію про сплату судового збору та заяву про відсутність іншого позову з тим самим предметом з тих самих підстав.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року суд визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із даним позовом та ухвалив поновити ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду по справі №160/2920/20.

Також ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 р. прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/2920/20. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

05 травня 2020 р. від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог позивача, оскільки вважає їх необґрунтованими з наступних підстав. Так, контролюючий орган зазначив, що позивач перебуває на обліку в органах доходів та зборів як фізична особо підприємець, зареєстрована на дату формування оскаржуваної вимоги, та станом до 11.12.2019 р. не перебувала в стані припинення підприємницької діяльності. Податкова звітність позивачем не подавалась, як наслідок повинна була сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Із врахування зазначеного, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704, 00 грн. на місяць (3200, 00 грн. х 22%, де 3200, 00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 р.). У 2018 році мінімальний страховий внесок становить 819, 06 грн. на місяць (3723, 00 грн. х 22%, де 3723, 00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 р.). У 2019 році мінімальний страховий внесок становить 918, 06 грн. на місяць (4 173, 00 грн. х 22%, де 4 173, 00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019 р.). Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів і інтегрованій картці платника податків відображено наступні несплачені нарахування: за 2017 рік по строку 09.02.2018 р. за звітний рік в сумі 8448, 00 грн.; за 1 квартал 2018 р. в сумі 2457, 18 грн. (строк сплати до 19.04.2018 р.); за 2 квартал 2018 р. в сумі 2457, 18 грн. (строк сплати до 19.07.2018 р.); за 3 квартал 2018 р. в сумі 2457, 00 грн. (строк сплати до 19.10.2018 р.); за 4 квартал 2018 р. в сумі 2457, 18 грн. (строк сплати до 21.01.2019 р.); за 1 квартал 2019 р. в сумі 2754, 18 грн. (строк сплати до 19.04.2019 р.), однак відповідні нарахування позивачем не були сплачені. Враховуючи викладене, відповідач стверджує, що спірна вимога була винесена відповідно до Інструкції №499, адже на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску. Отже, згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованості платника становила 21 030, 90 грн., на підставі цих даних Головного управління ДФС у Дніпропетровській області й було сформовано спірну вимогу про сплату боргу.

Згідно положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 №683100 була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець (далі - ФОП) від 14.07.2006 р. (запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №2 230 000 0000 004709) та згідно наявної у матеріалах справи копії довідки за №949/Ч/29-048 від 17.07.2006 р. була взята на податковий облік за №13035.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 припинено 11.12.2019 р. (запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №2 230 006 0004 004709).

Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-3634-58У від 14.05.2019 р. по сплаті єдиного внеску на суму 21 030, 00 грн.

Контролюючий орган направив вимогу №Ф-3634-58У від 14.05.2019 р. на примусове виконання до Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

25 вересня 2019 р. державним виконавцем Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60141439 щодо виконання вищезазначеної вимоги контролюючого органу.

20 грудня 2019 р. державним виконавцем Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області в рамках виконавчого провадження №60141439 з виконання вимоги Головного управління ДФС у Дніпропетровської області за №Ф-3634-58У від 14.05.2019 р. винесено постанову про розшук звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Не погодившись із відповідними нарахуваннями контролюючого органу у відповідності до спірної вимоги, з метою захисту власних прав та інтересів ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із даною позовною заявою.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Працівником є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону (п.п. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 р. (далі - Закон №2464).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно до статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону №2464 надано визначення поняттям:

«застрахована особа» - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

«страхувальники» - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 - до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464 не врегульовано.

Наведені норми свідчать про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З аналізу наведеного, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464, на якому наполягає контролюючий орган, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 р. у справі №480/4656/18, яка є обов`язковою для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено судом з наявних в матеріалах справи документів, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявні записи про те, що у період з 14.07.2006 р. по 11.12.2019 р. ОСОБА_1 була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності - ФОП.

Зі змісту наданого Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області відзиву на позовну заяву слідує, що у відповідності до оскаржуваної вимоги контролюючим органом розраховано заборгованість позивача по сплаті ЄСВ у загальному розмірі 21 030, 90 грн. за наступні періоди, а саме: 2017 рік в сумі 8448, 00 грн.; 2018 рік в сумі 9828, 72 та 1 квартал 2019 року в сумі 2754, 18 грн.

Водночас, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у відповідні періоди ОСОБА_1 була працевлаштована.

Так, згідно із записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_2

- у період з 28.09.2016 р. по 15.02.2018 р. ОСОБА_1 працювала на різних посадах у ТОВ «Фоззі-Фуд» (ТОВ «Сільпо-Фуд»);

- у період з 27.02.2018 р. по 17.10.2018 р. ОСОБА_1 працювала на посаді провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності у Державному підприємстві «Спецагро»;

- у період з 07.12.2018 р. й станом на день звернення позивача до суду із даним позовом остання працює у філії №1 Товариства з додатковою відповідальністю «М`ясокомбінат «Ятрань».

Тобто, у період з 2017 року по І квартал 2019 року (періоди, за які позивачу нараховано контролюючим органом недоїмку по сплаті ЄСВ згідно оскаржуваної вимоги) ОСОБА_1 була найманим працівником та у цей період саме роботодавці позивача сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується відомостями наявної у матеріалах справи копії індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5).

Докази отримання позивачем у період протягом 2017 року до закінчення І кварталу 2019 років доходів від провадження підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих від роботодавців матеріали справи не містять, відповідач про наявність таких доходів не зазначає та їх не надає.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 - І кварталу 2019 років), нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Також і відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, положень чинного законодавства України та доданих до матеріалів справи доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною та скасування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

При цьому, суд зауважує, що під час формування позовної заяви ОСОБА_1 було допущено технічну описку щодо дати оскаржуваної вимоги контролюючого органу, оскільки наявна у матеріалах справи копія вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-3634-58У датована «14 травня 2019 р.», а не «20 грудня 2019 р.».

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений судовий збір у розмірі 840, 80 грн., підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Згідно з ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а; код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №Ф-3634-58У від 14 травня 2019 р.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а; код ЄДРПОУ 43145015) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840, 80 гривень (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Роз`яснити, що відповідно до п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження, передбачений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, продовжується на строк дії такого карантину.

Суддя Н.В. Боженко