Ухвала суду № 89918771, 03.06.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

03 червня 2020 р.Справа №160/5965/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м.Дніпрі заяву ОСОБА_1 щодо забезпечення позову до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

01.06.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області), в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-1881-58 від 13.02.2020 року щодо сплати єдиного внеску в сумі 29293грн. 44коп.;

- скасувати нараховану суму недоїмки з оплати єдиного соціального внеску в розмірі 29293грн. 44коп. за період з 2017 по 2019 року включно.

Одночасно із поданням позовної заяви подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим провадженням № 58783448, відкритим Нікопольським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (Нікопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1881-58 від 21.11.2018 року на суму 15'819грн. 54коп., винесеної ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

В обґрунтування заяви зазначено, що лише у травні 2020 року бухгалтерією роботодавця позивача повідомлено про отримання постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника по виконавчому провадженню № 58783448 від 30.05.2019 року, а саме: стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 15'819грн. 54коп. на підставі вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1881-58 від 21.11.2018 року.

Позивач вважає, що виконання зазначеної вимоги може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ускладнить його фінансове становище, а також призведе до неефективності захисту його прав, свобод та інтересів, за захистом яких звернувся із відповідною позовною заявою.

Відповідно до частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням приписів ч.1 ст.154 КАС України суд вважає за можливе розглянути заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви, в межах якої її подано, суд доходить висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, з огляду на таке.

Так, відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

При цьому частиною 4 статті 150 КАС України встановлено, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Частиною першою ст.151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому відповідно до ч.2 ст.151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

З огляду на приписи статті 150 КАС України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В силу ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову суд зазначає, що обов`язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.

При цьому з аналізу вищенаведених приписів статті 150 КАС України слідує, що цією нормою закону визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

У розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.

При цьому, інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Як зазначено в ухвалі вище, 01.06.2020р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач, зокрема, просить визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-1881-58 від 13.02.2020 року щодо сплати єдиного внеску в сумі 29293грн. 44коп.

Суд звертає увагу, що вимога ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1881-58 від 21.11.2018 року на суму 15'819грн. 54коп. хоча і не є предметом позовної заяви, проте має безпосереднє відношення та пов`язана з позовною вимогою про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-1881-58 від 13.02.2020 року щодо сплати єдиного внеску в сумі 29293грн. 44коп.

Так, з наданої позивачем копії листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 51432/10/04-36-58-60 від 27.05.2020 вбачається, що станом на 26.05.2020 за ОСОБА_1 рахується заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність у сумі 29293грн. 44коп., в тому числі:

- 2017 рік 704грн. 00коп. х 12 місяців = 8448грн. 00коп.,

- 2018 рік 819грн.06коп. х 12 місяців = 9828грн. 72коп.,

- 2019 рік 918грн. 06коп. х 12 місяців = 11016грн. 72коп.

Зі змісту вказаного листа відповідача вбачається, що позивачу направлено вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску від 21.11.2018 року №Ф-1881-58 на суму 15'819грн. 54коп. та від 13.02.2020 року №Ф-1881-58 на суму 29293грн. 44коп.

Отже, за одним номером різними датами на різні суми направлені вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску.

Суд доходить висновку, що сума 15'819грн. 54коп. вимоги №Ф-1881-58 від 21.11.2018 року є складовою суми 29293грн. 44коп. вимоги №Ф-1881-58 від 13.02.2020 року.

За визначенням п.п.14.1.153 п.14.1 ст.14 ПКУ, податкова вимога – це письмова вимога контролюючого органу до платника податку щодо погашення суми податкового боргу.

Надсилається податкова вимога не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання, - так визначає п. 59.3 ст.59 ПКУ.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Надсилається (вручається) податкова вимога також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, проте не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені ПКУ строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення – це визначено п. 59.4 ст.59 ПКУ.

Пункт 59.1 статті 59 ПКУ визначає, що у разі виникнення у платника податків податкового боргу, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) такому платнику податків податкову вимогу.

Станом на час звернення позивача до суду з заявою про забезпечення позову (01.06.2020р.) питання про відкриття провадження у справі ще не вирішене, проте, з урахуванням норм ч.2 ст.150 КАС України, це не є перешкодою для розгляду поданої ОСОБА_1 заяви про забезпечення позову, оскільки згідно з вищевказаною нормою КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Як слідує з матеріалів справи, вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску від 21.11.2018 року №Ф-1881-58 на суму 15'819грн. 54коп. та від 13.02.2020 року №Ф-1881-58 на суму 29293грн. 44коп. видані Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі ст.25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449 (зі змінами) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015р. за №508/26953 (далі – Інструкція №449).

Так, абз.1 ч.4 ст.25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (в редакції чинній на час винесення спірної вимоги) передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абз.3 ч.4 ст.25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно з абз.4 та абз.5 ч.4 ст.25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Абзацом 10 частини 4 статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” визначено, що у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Відповідно до ч.5 ст.25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Аналогічні положення закріплені у ч.4 та у ч.5 ст.25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” в редакції, чинній на час розгляду справи, а також у п.3 та п.5 Розділу VІ Інструкції №449.

Зокрема, відповідно до п.5 Розділу VІ Інструкції №449 у разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності). Орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності):

- вносить вимогу про сплату недоїмки до Єдиного державного реєстру виконавчих документів та пред`являє її до виконання в порядку, встановленому законом (після початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів);

- надсилає її в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби (до початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів);

- надсилає її в порядку, встановленому Законом, до органу Казначейства - відповідно до частини другої статті 6 Закону України “Про виконавче провадження”, якщо платник єдиного внеску є бюджетною установою, державним органом, одержувачем бюджетних коштів, а також підприємством, установою або організацією, рахунки якої відкриті в органах Казначейства.

За приписами п.6 Розділу VІ Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо:

- сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі;

- орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки);

- вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили;

- борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону, в порядку, визначеному пунктами 9-11 цього розділу,- у день прийняття органом доходів і зборів рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини сьомої статті 25 Закону;

- є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі,- у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства.

З аналізу наведених законодавчих приписів слідує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску є виконавчим документом, яка після її узгодження надсилається контролюючим органом до органу державної виконавчої служби на виконання в порядку встановленому законом, при цьому, оскарження такої вимоги у судовому порядку не зупиняє її виконання і вона може вважатися відкликаною лише після її скасування судом - у день набрання таким судовим рішенням законної сили.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016р. заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Підстави зупинення вчинення виконавчих дій визначені ст.34 Закону України “Про виконавче провадження”.

Так, згідно з ч.1 ст.34 Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016р. виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі:

1) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе чи на прохання стягувача, який проходить таку військову службу;

2) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа;

3) зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення;

4) порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій за рішеннями про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, авторської винагороди, повернення невикористаних та своєчасно неповернутих коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, рішеннями немайнового характеру, у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника);

5) звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону;

6) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення;

7) включення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, яка виникла внаслідок розрахунків за енергоносії з урахуванням дати заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, крім рішень, передбачених абзацом шостим пункту 3.7 статті 3 зазначеного Закону;

8) затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство;

9) надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”;

10) включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” , з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, її дочірня компанія “Газ України”, Публічне акціонерне товариство “Укртрансгаз”, постачальники електричної енергії, а боржниками - підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем);

11) встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

З аналізу наведених законодавчих норм слідує, що ні Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, ні приписами Інструкції №449, ні ст.34 Закону України “Про виконавче провадження” не передбачено зупинення дії та виконання вимог про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ у разі оскарження останніх у судовому порядку.

Як зазначено в ухвалі вище, згідно із частиною 4 ст.150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Оскільки ОСОБА_1 не погоджується з вимогою ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1881-58 від 13.02.2020 року у розмірі 29293грн. 44коп. та оскаржує її у судовому порядку, а з тексту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що сума 15'819грн. 54коп. вимоги №Ф-1881-58 від 21.11.2018 року є складовою оскаржуваної вимоги, отже вбачається, що позивач не бажає сплачувати у добровільному порядку нараховані суми заборгованості з єдиного внеску.

Водночас, на момент звернення позивача до суду, Нікопольським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (Нікопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) відкрито виконавче провадження № 58783448 з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1881-58 від 21.11.2018 року на суму 15'819грн. 54коп., винесеної ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

30.05.2019 р. у виконавчому провадженні № 58783448 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника - ОСОБА_1 .

Наведене свідчить про наявність очевидної небезпеки того, що невжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявник, може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів ОСОБА_1 , за захистом яких він звернувся до суду.

Правомірність (неправомірність) прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) буде встановлена лише судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду даної адміністративної справи.

Водночас, у разі встановлення протиправності оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) і задоволенні позовних вимог про її скасування, заявнику в майбутньому доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно (кошти), на яке буде звернено стягнення при примусовому виконанні у виконавчому провадженні №58783448.

Отже, враховуючи зазначене, суд вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Крім того, у разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим документом - вимогою № Ф-1881-58 від 21.11.2018 року у виконавчому провадженні №58783448 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/5965/20 можливе настання негативних майнових наслідків для позивача, в подальшому для виправлення яких буде необхідно докласти значних зусиль, а рішення суду не забезпечить в повній мірі відновлення порушених прав позивача та не призведе до приведення правовідносин у попередній стан.

За викладених обставин, вжиття заходів забезпечення позову визначеним шляхом не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з Рекомендацією NR (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд також наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні у справі Беєлер проти Італії, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі Інтерсплав проти України Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.

Враховуючи наведене, суд вважає, що достатнім, допустимим і належним способом, який дозволить зберегти існуюче становище до вирішення справи по суті позовних вимог, є вжиття заходів забезпечення позову у спосіб зупинення стягнення за виконавчим документом - вимогою №Ф-1881-58 від 21.11.2018 року, виданою Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 15'819грн. 54коп. у виконавчому провадженні №58783448 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/5965/20. Отже, в цій частині заяву про забезпечення позову слід задовольнити.

При вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких буде подано в майбутньому позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, в тому числі матеріальних.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе вжити зазначені заходи забезпечення позову з метою захисту прав та законних інтересів позивача. При цьому вжиті заходи забезпечення є своєчасними, відповідають предмету позову, а також є співрозмірними із заявленими вимогами, необхідними і достатніми для забезпечення в майбутньому виконання судового рішення, а їх невжиття може унеможливити ефективний захист прав заявника та призвести до заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам.

Крім того, суд наголошує, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили рішення в адміністративній справі №160/5965/20.

Таким чином, суд погоджується та вважає обґрунтованими доводи заявника про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в адміністративній справі №160/5965/20 та є ефективним захистом поновлення порушених, оспорюваних прав, інтересів позивача, у зв`язку з чим приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 в цій частині.

Водночас, суд не знаходить підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в частині вимог ОСОБА_1 про зупинення стягнення на підставі постанови Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (Нікопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) за виконавчим провадженням № 58783448, оскільки обраний заявником в цій частині спосіб забезпечення позову не відповідає приписам ч.1 ст.151 КАС України, якою визначено вичерпний перелік способів, в який може бути забезпечено позов, та який, в свою чергу, не містить такого способу забезпечення позову, про який в даному випадку просить заявник.

Крім того, вимога про зупинення стягнення на підставі постанови Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (Нікопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) за виконавчим провадженням № 58783448 може бути заявлена в окремому провадженні до Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) в порядку ст.287 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.150-154, 156, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) – задовольнити частково.

Зупинити стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-1881-58 від 21.11.2018 року про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суми боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 15'819грн. 54коп. до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №160/5965/20.

У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 - відмовити.

Виконання ухвали з питань забезпечення адміністративного позову здійснюється негайно в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень.

Ухвала може бути пред`явлена до виконання в порядку Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Г.В. Кадникова