Рішення № 89918492, 18.06.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 року ЛуцькСправа № 140/7609/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною та скасування постанови в частині,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернулася із позовом до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Перший відділ ДВС у місті Луцьку, відповідач) про визнання протиправним та скасування пункту 4 постанови від 19 травня 2020 року ВП №47121113 про повернення виконавчого документа стягувачу в частині виділення в окреме провадження залишку виконавчого збору в сумі 33085,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірною постановою виконавчий документ повернуто стягувачу – Товариству з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі – ТзОВ «Кей-Колект», але продовжено стягнення з ОСОБА_1 як з боржника на користь держави виконавчого збору у сумі 33085,660 грн. Позивач вважає постанову у цій частині протиправною, оскільки вона суперечить положенням статті 27 Закону України «Про виконавче провадження»; державний виконавець мав би врахувати суму фактично стягнутого основного боргу, що становить 17235,88 грн, при тому що позивач сплатила у даному виконавчому провадженні 18391,00 грн виконавчого збору. Тому, на думку позивача, при поверненні виконавчого листа стягувачу державний виконавець не мав підстав для виділення в окреме провадження залишку виконавчого збору, що є непропорційним стягнутій сумі на користь стягувача.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, до участі у справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 (далі – третя особа) та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи з урахуванням §2 глави 11 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги заперечив (а.с.16-20). В обґрунтування цієї позиції вказав, що у межах виконавчого провадження №47121113 державним виконавцем Першого відділу ДВС у місті Луцьку винесена постанова від 16 липня 2015 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 51476,60 грн та з боржника фактично стягнуто 18391,00 грн, залишок виконавчого збору становить 33085,60 грн. Постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом та стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо у процесі примусового виконання рішення. За своєю суттю виконавчий збір є платою за вчинення виконавчих дій, пов`язаних із примусовим виконанням виконавчого документа, що здійснюються органами державної виконавчої служби. За заявою стягувача від 18 лютого 2020 року винесено постанову від 19 травня 2020 року про повернення виконавчого листа останньому на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідач зауважив, що згідно з частиною другою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» сума виконавчого збору становить 10 відсотків від суми, яка підлягає стягненню на користь стягувача, а не від фактично стягнутої суми внаслідок примусового виконання виконавчого документа. При цьому у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою якщо виконавчий збір не було стягнуто, то державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому наведеним Законом.

Відповідач вважає, що його дії щодо виділення в окреме провадження залишку виконавчого збору відповідають вимогам закону та з наведених підстав просив відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 17 червня 2020 року представник позивача позов підтримав, з підстав, викладених у позовній заяві, позовні вимоги просив задовольнити; представник відповідача позовні вимоги заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов, у задоволенні позову просив відмовити.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не прибув, хоч був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду (а.с.14), що відповідно до положень частини третьої статті 268 КАС України не перешкоджає розгляду справи.

Після оголошеної судом перерви з урахуванням приписів частини четвертої статті 229, частини третьої статті 268 КАС України, судовий розгляд справи проведено та завершено в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення учасників справи (вступне слово), перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті, письмовими доказами, суд встановив такі обставини.

Як видно із матеріалів виконавчого провадження №47121113, витребуваних судом, за заявою стягувача від 25 березня 2015 року (а.с.28) постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції (далі - державний виконавець) від 06 квітня 2015 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 20 березня 2015 року №161/20344/14ц, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області, про примусове стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Кей Колект» 516593,00 грн. Боржнику запропоновано добровільно виконати рішення суду і надано строк протягом семи днів з моменту винесення постанови (а.с.30).

У встановлений для добровільного виконання судового рішення строк боржник його не виконав, а тому державним виконавцем розпочато примусове виконання рішення. Про вжиті заходи примусового виконання рішення свідчать постанова від 06 квітня 2015 року про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження; постанова від 10 червня 2015 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с.31-33).

06 липня 2015 року державний виконавець у межах цього виконавчого провадження на підставі частини другої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 51476,60 грн (а.с.34). Крім того, у той же день іншою постановою державного виконавця стягнуто з боржника витрати на проведення виконавчих дій у сумі 100,00 грн (а.с.35).

18 лютого 2020 року стягувач звернувся із заявою №732012 про повернення йому виконавчого документа від 20 березня 2015 року №161/20344/14ц без виконання (а.с.36).

На підставі цієї заяви 19 травня 2020 року державний виконавець Першого відділу ДВС Гладніков І.С. виніс постанову ВП №47121113 про повернення виконавчого листа стягувачу (а.с.7). Зі змісту постанови слідує, що на користь стягувача ТзОВ «Кей Колект» було стягнуто борг у сумі 17235,88 грн, залишок боргу – 497530,12 грн. Постановами від 06 липня 2015 року стягнуто з боржника витрати на проведення виконавчих дій у сумі 100,00 грн, які стягнуто у повному обсязі, а також виконавчий збір у сумі 51476,60 грн, з яких стягнуто 18391,00 грн; залишок виконавчого боргу становить 33085,60 грн. З посиланням на пункт 1 частини першої статті 37, частину третю статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ від 20 березня 2015 року №161/20344/14ц повернуто стягувачу, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано усі інші заходи примусового виконання рішення. Одночасно пунктом 4 постанови від 19 травня 2020 року ВП №47121113 виділено в окреме провадження залишок виконавчого збору у сумі 33085,60 грн.

Вважаючи дії щодо виділення в окреме провадження залишку виконавчого збору протиправними, позивач оскаржує пункт 4 постанови від 19 травня 2020 року ВП №47121113.

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» (Закон №1404-VІІІ, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року).

Частиною другою статті 74 Закону №1404-VІІІ обумовлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Предметом спору у даній справі є дії державного виконавця, спрямовані на стягнення виконавчого збору, що знайшли своє вираження у постанові від 19 травня 2020 року ВП №47121113.

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.

Як визначено пунктом 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VІІІ, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Зазначеною нормою Закону №1404-VІІІ вказано на порядок виконання та правового регулювання саме «виконавчих дій», а не «виконавчого провадження».

З урахуванням пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VІІІ кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження має вчинятися (прийматися) на підставі того нормативно-правового акта, під час дії якого вона була розпочата.

Наведені норми суд бере до уваги у тому контексті, що виконавче провадження №47121113 було відкрите 06 квітня 2015 року, тобто, до набрання чинності Законом №1404-VІІІ. На час прийняття постанов про відкриття виконавчого провадження діяв Закон України від 21 квітня 1999 року №606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі – Закон №606-ХІV).

За нормами частини другої статті 25 Закону №606-ХІV, чинного на час відкриття 06 квітня 2015 року виконавчого провадження, було встановлено, що державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону №606-ХІV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Правила стягнення виконавчого збору були визначені статтею 28 Закону №606-ХІV: у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред`явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання (частини друга - третя статті 28 цього Закону).

З вказаних правових норм слідує, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, та його розмір становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом. Стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання (крім визначених частиною п`ятою статті 28 цього Закону випадків, коли виконавчий збір не стягується).

Постанова від 06 липня 2015 року ВП №47121113 винесена державним виконавцем за нормами статті 28 Закону №606-ХІV у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, та становить 51476,60 грн. Оцінку цій постанові суд не надає, оскільки вона не є предметом позову у межах цієї справи. За цією постановою з боржника стягнуто виконавчий збір у сумі 18391,00 грн, про що зазначено у виконавчому листі (а.с.29). Стягнення виконавчого збору здійснювалося разом із стягненням основної суми боргу за виконавчим листом, виданим судом.

На час винесення 19 травня 2020 року державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу виконавчі дії повинні відповідати вимогам Закону №1404-VIII.

Пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Саме з цієї підстави у розглядуваному випадку виконавчий документ постановою від 19 травня 2020 року ВП №47121113 повернуто стягувачу.

Положення, які врегульовують стягнення виконавчого збору на момент прийняття постанови від 19 травня 2020 року №47121113 про повернення виконавчого документа стягувачу, майже не відрізняються від тих, які були чинними на час винесення постанови від 06 липня 2015 року. Так відповідно до частини другої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Разом з тим, частиною четвертою цієї статті обумовлено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Як передбачено частиною першою статті 45 Закону №1404-VIII, розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Відповідач у відзиві на позов та у самій постанові від 19 травня 2020 року ВП №47121113 при вирішенні питання про виділення в окреме провадження залишку виконавчого збору покликається на частину третю статті 40 Закону №1404-VIII.

Відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону, яка визначає наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Постанова про стягнення виконавчого збору була уже винесена 06 липня 2015 року і, як уже зазначалося судом, на її виконання було стягнуто з боржника ОСОБА_1 18391,99 грн, хоч на виконання рішення суду, за яким видано виконавчим лист, на користь стягувача стягнуто 17235,88 грн, при тому що стягненню підлягало 514766,00 грн.

Згідно з пунктом 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802; у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року №2832/5; далі – Інструкція №512/5), у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року №2540/3203/18 зробила висновок щодо правового режиму застосування частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа). Виходячи зі змісту норм Інструкції, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Тому при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що за правилами частини п`ятої статті 37 Закону №1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

У свою чергу, частиною шостою статті 27 Закону №1404-VIII обумовлено, що у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Наведене дає суду підстави для висновку, що Законом №1404-VIII врегульовано питання стягнення залишку виконавчого збору у випадку повернення виконавчого документа стягувачу, тому державний виконавець при повторному пред`явленні виконавчого документа до виконання має можливість стягнути суму виконавчого збору в частині, яка не була стягнута під час попереднього виконання та стосовно якої наявна відмітка державного виконавця у виконавчому документі.

За таких обставин, посилання державного виконавця на частину третю статті 40 Закону №1404-VIII для застосування наслідків повернення виконавчого документа стягувачу в частині, що стосується виконавчого збору, є необґрунтованим; інші законодавчі підстави державний виконавець ні у спірній постанові, ні суду не навів. Тому суд дійшов переконання, що за наведених обставин, виділяючи в окреме виконавче провадження залишок виконавчого збору у постанові від 19 травня 2020 року №47121113, державний виконавець діяв всупереч наведеним вище нормам Закону №1404-VIII, а пункт 4 цієї постанови породжує негативні наслідки для позивача у вигляді стягнення виконавчого збору у сумі 33085,60 грн при тому, що такий може бути стягнутий у разі пред`явлення виконавчого документа стягувачем знову. В іншому випадку порушується принцип пропорційності, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналіз норм законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлені на підставі письмових доказів обставини справи, вказують на те, що у даному випадку державний виконавець діяв не на підставі закону та відповідач не довів наявність підстав для виділення в окреме провадження залишку виконавчого збору у зв`язку із поверненням виконавчого документа стягувачу, що є підставою для визнання пункту 4 постанови від 19 травня 2020 року протиправним та скасування у цій частині. Таким чином, суд задовольняє позов повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання даного позову сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією від 28 травня 2020 року №0.0.1720216971.1 (а.с.5), випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с.10).

Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, повністю.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 268, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 27а, ідентифікаційний код юридичної особи 35041461) про визнання протиправною та скасування постанови в частині задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 4 постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Гладнікова І.С. від 19 травня 2020 року ВП №47121113 про повернення виконавчого документа стягувачу в частині виділення в окреме провадження залишку виконавчого збору у сумі 33085,60 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) судові витрати у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження – з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.

Суддя Ж.В. Каленюк