Ухвала суду № 89916961, 19.06.2020, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

______________

Справа № 299/4051/19

Номер рядка звіту 238

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.06.2020 м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Надопта А.А.,

секретар судового засідання – Онисько С.С.,

за участю прокурора – Дорошевич Р.Р.,

потерпілого - ОСОБА_1 ,

представника потерпілого - Жилкіна В.В.,

обвинувачених - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

захисника обвинувачених - Нечаєва В.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів питання про можливість призначення до розгляду у відкритому судовому засіданні обвинувального акту в кримінальному провадженні, внесеного 06.09.2018року до ЄРДР за №12018070080000922 по обвинуваченню:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Підвиноградів Виноградівського району, мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, одруженого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України

та

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та мешканця АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, одруженого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

13.12.2019 року Виноградівський районний суд отримав обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №12087070080000922 відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України.

В підготовчому судовому засіданні захисник обвинувачених адвокат Нечаєв В.В. подав письмове клопотання про повернення обвинувального акту прокурору через невідповідність вимогам чинного законодавства. Клопотання мотивує тим, що відповідно до ст.293 КПК України - одночасно з переданням обвинувального акта клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру де суду прокурор зобов`язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу), його захиснику, законному представнику, захиснику особи стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

За змістом положень ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Вказана норма Закону передбачає надання копій вказаних документів учасникам провадження прокурором. Однак, ст. 36 КПК України надає право прокурору давати доручення органу досудового розслідування на вчинення певних дій. Закон не передбачає заборони прокурору надати доручення слідчому на вручення копій документів учасникам провадження.

Так у матеріалах справи є доказ того, що передання копії обвинувального акту та копії реєстру матеріалів досудового розслідування захиснику Нечаєву В.В. здійснювала слідчий СВ Виноградівського відділення поліції Берегівського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області старший лейтенант поліції Малікова Анастасія Ігорівна, де на кожному документі захисник зазначав: «Отримано від ОСОБА_4 ».

Однак, в матеріалах справи нема доручення від прокурора слідчому на вручення зазначених документів учасникам провадження. Такими діями, прокурор ОСОБА_5 порушив вимоги ст.293 КПК України та положення ст.36 КПК України, що свідчить про його недбале ставлення до поставлених перед ним обов`язків. Також захисник Нечаєв В.В., зазначає, що реєстр матеріалів досудового розслідування, доданий до обвинувального акту не відповідає матеріалам справи і приписам ст. ст. 291, 109 КПК України; невідповідність формулювання обвинувачення, яке сформульовано однаково як відносно ОСОБА_3 , так і ОСОБА_2 , зокрема не визначена роль та участь кожного з обвинувачених у скоєнні інкримінованого злочину, не зазначено, які дії обвинувачених свідчили про особливу зухвалість та винятковий цинізм, не визначено зміст та ознаки "грубого порушення" громадського порядку, а лише процитовано наведене визначення, не розкриваючи ознак хуліганства, що не дає можливості зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою. На підставі викладеного, захисник обвинувачених просить суд винести ухвалу, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України, відомості про яке внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 06.09.2018 року за № 12018070080000922 повернути прокурору.

Обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в підготовчому судовому засіданні клопотання свого захисника підтримали.

Прокурор вважає, що обвинувальний акт відповідає вимогам КПК України, підстав для його повернення прокурору немає.

Представник потерпілого Жилкін В.В. проти заявленого клопотання заперечив, вважає таке задоволенню не підлягає, оскільки обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а вказані недоліки обвинуувального акту не є підставами для його повернення.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт та додатки до нього, суд приходить до наступного.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

У формулюванні обвинувачення повинні бути відображені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а саме про подію кримінального правопорушення (час, місце спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та інші.

Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання, у тому числі й об`єктивної сторони кримінального правопорушення, а також кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.

Вищенаведене свідчить про те, що в обвинувальному акті повинен мати місце як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, так і формулювання обвинувачення.

Дослідивши та проаналізувавши зміст обвинувального акту, суд прийшов до переконання, що вказаний обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки викладене в ньому формулювання обвинувачення містить ряд невідповідностей, є не обґрунтованим і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, що також було підтверджено Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 15.05.2019 року під час розгляду апеляційних скарг прокурора Берегівської місцевої покуратури Борис В.І. та представника потерпілого ОСОБА_1 -адвоката Жилкін В.В., якою Ухвалу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 січня 2019 року про повернення прокурору обвинувального акту за ч. 2 ст. 296 КК України щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , залишено без зміни.

У свою чергу, 13.12.2019 року прокурором Виноградівського відділу Берегівської місцевої прокуратури Борисом В.І. було подано новий обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який на його думку містить змістовні та необхідні виправлення, які повинні були усунути будь-які суперечки стосовно законності такого обвинувального акту та необхідності призначення справи до судового розгляду. Однак, як вбачається із поданого повторно прокурором Борис В.І., обвинувального акту - жодних конкретних змін та виправлень помилок, на які вказував суд першої та апеляційної інстанції він не містить. Єдині виправлення містяться у двох абзацах обвинувального акту, що не є достатнім для призначення справи до судового розгляду.

Зокрема в поданому прокурором обвинувальному акті, вказано лише фактичні обставини кримінального правопорушення, які встановлені слідчим під час досудового розслідування, однак не зазначено які дії обвинувачених свідчили про особливу зухвалість, не визначено зміст та ознаки грубого порушення громадського порядку, не визначено роль та участь кожного з обвинувачених у скоєнні інкримінованого їм злочину.

Указані порушення, які допущені слідчим при складанні обвинувального акта, а прокурором при його затвердженні, на думку суду є істотними, оскільки торкаються прав та законних інтересів підозрюваного, зокрема, порушують його право знати у чому його обвинувачують, і у свою чергу перешкоджають суду повно та всебічно розглянути кримінальне провадження та можуть суттєво вплинути на постановлення законного та обґрунтованого судового рішення, неконкретність обвинувачення та, відповідно, порушення права обвинувачених на захист.

Приймаючи до уваги викладений у ст.9 КПК України принцип законності кримінального провадження, суд вважає, що недотримання будь-яких імперативних норм Кримінально-процесуального кодексу України щодо змісту обвинувального акту і реєстру матеріалів досудового розслідування є підставою для визнання такого акту таким, що не відповідає наведеним вимогам закону.

Так, 16 жовтня 2018 року слідчим Маліковою А.І. було складено, а прокурором Борисом В.І. було затверджено - обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України, відомості про які внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 06.09.2018 за № 12018070080000922.

Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, а саме хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене групою осіб.

Однак в обвинувальному акті вказано лише фактичні обставини, які встановлені слідчим під час досудового розслідування, проте не зазначено які дії обвинувачених свідчили про особливу зухвалість, не визначено зміст та ознаки грубого порушення громадського порядку. Обвинувачення сформульовано однаково відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не визначено роль та участь кожного з обвинувачених у скоєнні інкримінованого злочину.

Таким чином вказане обвинувачення є неконкретним і таким, що порушує право обвинувачених на захист.

Вище наведені обставини свідчать про невідповідність обвинувального акту та додатків вимогам КПК України, у зв`язку з чим суд прийняв рішення повернути обвинувальний акт прокурору.

Так, згідно із ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

У формулюванні обвинувачення повинні бути відображені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а саме про подію кримінального правопорушення (час, місце спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та інші.

Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання, у тому числі й об`єктивної сторони кримінального правопорушення, а також кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.

Вищенаведене свідчить про те, що в обвинувальному акті повинен мати місце як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, так і формулювання обвинувачення.

Частиною 1 ст. 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

В обвинувальному акті вказано лише фактичні обставини кримінального правопорушення, які встановлені слідчим під час досудового розслідування, однак не зазначено які дії обвинувачених свідчили про особливу зухвалість, не визначено зміст та ознаки грубого порушення громадського порядку, не визначено роль та участь кожного з обвинувачених у скоєнні інкримінованого їм злочину, а також не зазначено, які дії обвинувачених свідчили про особливу зухвалість та винятковий цинізм.

Указані порушення, які допущені слідчим при складанні обвинувального акта, прокурором при його затвердженні, на думку суду є істотними, оскільки торкаються прав та законних інтересів підозрюваного, зокрема, порушують його право знати у чому його обвинувачують, і у свою чергу перешкоджають суду повно та всебічно розглянути кримінальне провадження та можуть суттєво вплинути на постановлення законного та обґрунтованого судового рішення, у зв`язку з чим, обґрунтованим визнається і висновок суду першої інстанції про неконкретність обвинувачення та, відповідно, порушення права обвинувачених на захист.

Разом із тим, суд також вважає, що неухильне дотримання передбаченої законом процесуальної форми є неодмінною умовою повного, всебічного й об`єктивного дослідження обставин справи, встановлення істини в справі й прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. При цьому, конкретне порушення кримінального процесуального закону може бути визнано апеляційною інстанцією істотним чи неістотним залежно від обставин кримінального провадження.

Указані порушення слідчим та прокурором вимог КПК України при встановленні фактичних обставин справи, складанні та затвердженні обвинувального акта, суд вважає такими, що призводять до порушення права особи на захист, яке унеможливлює призначення обвинувального акта до судового розгляду.

Крім того суд звертає увагу на те, Орган досудового розслідування не визначив змiст та ознаки "грубого порушення" громадського порядку, а лише цитує наведене визначення, не розкриваючи ознак хулiганства. Такий пiдхiд зумовлений тим, що поняття "грубе" є оцiночною категорiєю, тобто не конкретизованою в законi. Але слiд мати на увазi, що саме порушення громадського порядку ще не свiдчить про вчинення кримiнально караного хулiганства. Мотивом грубого порушення громадського порядку є явна неповага до суспiльства. При цьому явною (очевидною як для винної особи, так i для потерпiлих чи оточуючих) неповагою до суспiльства вважається прагнення показати свою зневагу до iснуючих правил i норм поведiнки в суспiльствi, самоутвердитися за рахунок приниження iнших осiб, протиставити себе iншим громадянам, суспiльству, державi. Вiдсутнiсть у дiях винної особи прояву явної неповаги до суспiльства виключає визнання злочину хулiганством.

Обов`язковою ознакою хулiганства є вчинення таких умисних дiй, що супроводжувались особливою зухвалiстю чи винятковим цинiзмом. За ознакою особливої зухвалостi хулiганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалося, наприклад, насильством iз завданням потерпiлiй особi побоїв або заподiянням тiлесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, пiдприємства чи органiзацiї, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.

Хуліганством, яке супроводжувалося винятковим цинiзмом, можуть бути визнанi дiї, поєднанi з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралi, наприклад проявом безсоромностi чи грубої непристойностi, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого вiку або такою, яка перебувала у безпорадному станi, та iн.

У відповідності до проведенного Узагальнення Верховним судом України «Розгляд судами кримінальних справ про хуліганство», встановлено, що зміст пред`явленого особі обвинувачення має не лише відповідати закону про кримінальну відповідальність, але і забезпечувати реалізацію права особи точно знати в чому її обвинувачують.

Пред`явлення неконкретного обвинувачення є істотним порушенням права на ефективний захист, за відсутності якого судовий розгляд не може вважатися справедливим.

З огляду на наведене, зазначені суттєві недоліки обвинувального акту, не дають можливості зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

У міжнародних джерелах права, зокрема, в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується саме змісту фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд з прав людини покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року.

Як зазначено у постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року № 5-328кс16, в обвинувальному акті важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.

Таким чином, порушення допущені прокурором при встановленні фактичних обставин справи, складанні та затвердженні обвинувального акту, який вже попередньо оскаржувався та був визнаний судом першої та апеляційної інстанції як такий, що призводять до порушення права особи на захист, яке унеможливлює призначення обвинувального акту до судового розгляду, не були виправлені при складанні нового обвинувального акту.

Наведене свідчить про те, що прокурор не врахував жодних заперечень та помилок, на які вказувалось, та просто продублював раніше складений ним процесуальний документ з незначними виправленнями, які не є суттєвими та такими, які б надали суду можливість відкрити провадження на основі такого обвинувального акту, по обвинуваченню ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв`язку з чим клопотання захисника обвинувачених підлягає задоволенню, а обвинувальний акт - поверненню прокурору.

У відповідності до п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути прокурору обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Керуючись ст.ст. 291, 314, 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Клопотання захисника Нечаєв В.В. задовольнити.

Обвинувальний акт в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018070080000922 від 06 вересня 2018 року, по обвинуваченню ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України - повернути прокурору.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду через Виноградівський районний суд Закарпатської області протягом 7 днів з дня оголошення ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі подання апеляційної скарги, якщо її не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий А. А. Надопта