Рішення № 89916403, 19.06.2020, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/6785/16-ц

Провадження №2/265/903/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді – Козлова Д. О.,

при секретарі – Дрьомовій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/6785/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про накладення стягнення на спадкове майно в рахунок погашення заборгованості,

за участі відповідачки – ОСОБА_3 ,

представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 , -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулась до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що за життя у ОСОБА_6 утворився борг перед позивачкою зі сплати аліментів на утримання неповнолітнього, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 13 березня 2001 року по 1 січня 2011 року, які було стягнуто з останнього за рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 13 березня 2001 року. За довідкою державного виконавця Центрального ВДВС м. Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області від 9 березня 2017 року розмір заборгованості ОСОБА_6 перед нею зі сплати аліментів за період з 13 березня 2001 року по 1 січня 2011 року складав 36588,88 гри. Оскільки ОСОБА_6 помер, то спадкоємцями останнього є відповідачі. Через те, що спадкоємці відмовляються від сплати позивачці суми заборгованості померлого ОСОБА_6 шляхом одноразового платежу, вважає, що майнова шкода, спричинена їй спадкодавцем внаслідок несплати аліментів на утримання спільного неповнолітнього сина, має бути відшкодована відповідачами у межах вартості рухомого та нерухомого майна спадкодавця, пропорційно частці кожного з них у такому майні за ст. 1282 ЦК. На підставі наведеного просила суд накласти стягнення на спадкове майно ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рахунок погашення боргу зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 13 березня 2001 року по 1 січня 2011 року в розмірі 36588,88 грн., стягнувши на користь позивачки понесені нею судові витрати.

Ухвалою суду від 19 вересня 2017 року було об`єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про поділ спадкового майна зі справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про накладення стягнення на спадкове майно в рахунок погашення заборгованості (т. 2, а. с. 103).

Ухвалою суду від 26 березня 2018 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про поділ спадкового майна було залишено без розгляду (т. 2, а. с. 155).

За письмовими запереченнями ОСОБА_3 вбачається, що остання, не погоджуючись із позовом ОСОБА_1 , вказувала, що померлий ОСОБА_6 надавав допомогу на утримання свого сина ОСОБА_2 та за час життя до нього з боку позивачки жодних претензій з приводу сплати аліментів не надходило. Фактично вже після досягнення сином повноліття 1 січня 201 року та після смерті ОСОБА_6 5 жовтня 2015 року позивачка звернулась до виконавчої служби з приводу стягнення аліментів зі спадкодавця, тому не погоджується із наявністю боргу ОСОБА_6 по сплаті аліментів. Тому просила суд повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Від представника ОСОБА_4 , яка діє на підставі довіреності, ОСОБА_7 , були надані письмові заперечення на позов ОСОБА_1 , в яких представник відповідачки вказував, що заборгованість по аліментам стягується за рахунок спадщини тільки у тому розмірі, який мав місце за життя боржника. Оскільки з матеріалів позову ОСОБА_1 вбачається, що виконавче провадження було відкрите після смерті ОСОБА_6 про стягнення з нього аліментів, борг зі сплати яких нарахований був не при житті боржника, то фактично встановлений розмір заборгованості по аліментам при житті боржника був відсутній. Тому не визнавала довідку державного виконавця, видану про заборгованість ОСОБА_6 вже після його смерті. На підставі викладеного просила відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 .

Ані позивачка ОСОБА_1 , ані її представник, адвокат Кравченко Т. В., у судове засідання не з`явились повторно за невідомих суду причин, будучи повідомленими про час та місце розгляду справи належним чином, не надавши клопотань про відкладення проведення судового засідання.

Відповідач, ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явився також повторно за невідомих суду причин, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи належним чином, не подавши суду заяв з проханням розгляд справи відкласти.

Відповідачка, ОСОБА_3 , заперечуючи проти задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог, послалась на надані нею письмові заперечення суду, долучені до справи, які повністю підтримала, через що просила суд відмовити у позові ОСОБА_1 повністю.

Відповідачка, ОСОБА_4 , в судове засідання не з`явилась повторно, будучи повідомленою про час та місце розгляду справи належним чином.

Натомітсь у судовому засіданні представник ОСОБА_4 , адвокат Лещенко О. Д., підтримуючи поданий ОСОБА_4 відзив, просила суд повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки на момент смерті ОСОБА_6 не мав заборгованості зі сплати аліментів перед позивачкою.

Суд при цьому зазначає, що за п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Оскільки ОСОБА_2 зареєстрований по АДРЕСА_1 , де зі слів останнього у судовому засіданні 26 травня 2020 року він також й мешкає, то через повідомлення під розписку ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи на 9 червня 2020 року об 14-00 год. та повернення поштового повідомлення останньому на 19 червня 2020 року об 13-00 год. з відміткою, що адресат по АДРЕСА_1 відсутній, то вказане свідчить про належні повідомлення такого відповідача про час та місце розгляду справи судом.

Також суд вказує, що за змістом ч. 13 ст. 128 ЦПК за наявності відповідної письмової заяви учасника справи, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень.

Оскільки представник ОСОБА_1 , адвокат Кравченко Т. В., подала відповідну заяву на отримання від суду повідомлень про дату, час і місце проведення судового засідання за допомогою засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання текстових повідомлень, то внаслідок отримання нею СМС-повідомлень про виклик на зазначений таким представником номер мобільного телефону про час та місце розгляду справи 9 червня 2020 року та 19 червня 2020 року, то вказане також свідчить й про належне повідомлення судом представника ОСОБА_1 .

При цьому суд зауважує, що за положеннями ч. 5 ст. 130 ЦПК вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Отже, шляхом повідомлення адвоката Кравченко Т. В. про час та місце розгляду справи на 9 червня 2020 року та на 19 червня 2020 року, позивачка ОСОБА_1 також була обізнана про час та місце судових засідань за її позовною заявою.

Суд зауважує, що відповідно до аналізу ч. 1-3 ст. 223 ЦПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. При цьому суд зазначає, що у даному випадку підстави для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки суд відкладає розгляд справи лише через першу неявку учасника справи, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними, а в разі повторної неявки такого учасника справи (його представника), належним чином повідомленого про судове засідання, суд розглядає справу за його відсутності незалежно від причин його неявки.

Крім того процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки учасника справи до суду. Такі положення пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 травня 2019 року по справі № 310/12817/13.

Таким чином суд, зважаючи на постанову від 19 лютого 2020 року Донецького апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, які з`явились, дослідивши матеріали справи, вважає заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Суд встановив, що на підставі свідоцтва про народження, виданого відділом ЗАГС Жовтневого району м. Маріуполя Донецької області, актовий запис № 258 від 23 лютого 1993 року, вбачається, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками якого вказані ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (т. 2, а. с. 127).

З паспортних даних позивачки ( НОМЕР_1 ) вбачається, що ОСОБА_1 одружилась ІНФОРМАЦІЯ_4 із ОСОБА_9 , внаслідок чого дружині було присвоєно прізвище « ОСОБА_10 » (т. 2, а. с. 56-58).

За довідкою від 9 березня 2017 року Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції вбачається, що за виконавчим листом № 2-2091 від 13 березня 2001 року, виданим Жовтневим районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_8 , аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку щомісяця, але не менш ніж 1/2 неоподаткованого мінімуму доходу громадян, починаючи з 13 березня 2001 року та до повноліття дитини, у боржника мається заборгованість в розмірі 36588,88 грн. за період з 13 березня 2001 року по 1 січня 2011 року (т. 1, а. с. 8-11).

Крім того суд зазначає, що у квітні 2017 року, як встановлено судом, до Жовтневого районного суду міста Маріуполя Пилипенко А. О. зверталась із вимогами про визначення розміру заборгованості по аліментам, які на підставі ухвали такого суду від 30 березня 2018 року були залишені без розгляду за заявою представника ОСОБА_1 , що підтверджується копією такої ухвали від 30 березня 2018 року Жовтневого районного суду міста Маріуполя про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду (т. 2, а. с. 166; т. 3, а. с. 35).

При цьому суд зазначає, що на теперішній час виконавче провадження № 35756075 про стягнення з ОСОБА_6 аліментів на користь ОСОБА_11 на утримання ОСОБА_2 на підставі виконавчого листа від 13 березня 2001 року № 2-2091, який перебував на виконанні у Центральному ВДВС міста Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області, починаючи з 27 березня 2001 року - було завершене на підставі чинної постанови державного виконавця від 20 травня 2016 року (т. 3, а. с. 42-43, 44, 45).

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого Жовтневим відділом РАЦС м. Маріуполя Донецької області, актовий запис № 1197 від 5 серпня 1971 року, вбачається, що ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , матір`ю якого вказана ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 19).

На підставі свідоцтва про шлюб, виданого Жовтневим відділом ДРАЦС реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 589, вбачається, що ОСОБА_6 одружився із ОСОБА_12 , внаслідок чого дружині було присвоєно прізвище « ОСОБА_13 » (т. 2, а. с. 133).

Згідно із свідоцтвом про смерть, виданим Жовтневим відділом ДРАЦС реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області актовий запис № 2262 від 6 жовтня 2015 року, вбачається, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 2, а. с. 105).

Суд встановив, що спадкоємцями після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 є відповідачі, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 18 січня 2018 року, від 12 грудня 2017 року та від 11 грудня 2017 року, виданими приватним нотаріусом Пахниць Н. В., які відповідно у рівних частках, по 1/3 частки кожен, успадкували спадщину ОСОБА_6 , яка складається з: гаражу АДРЕСА_2 (загальна площа 21,8 кв. м.); гаражу АДРЕСА_3 (загальна площа 18,6 кв. м.); кв. АДРЕСА_4 (загальна площа 63,6 кв. м.); автомобіль «Nissan X Trail» н/з НОМЕР_2 ; а також грошових вкладів в сумі 5961,57 доларів США в ПАТ «ПУМБ» (т. 3, а. с. 73-76).

З матеріалів спадкової справи, заведеної 9 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Пахниць Н. В. після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , також вбачається, що 9 жовтня 2015 року із заявою про прийняття спадщини після смерті останнього звернувся син спадкодавця, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 8 квітня 2016 року із заявою в інтересах ОСОБА_2 , звернулась ОСОБА_1 про оформлення спадкових прав після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. При цьому в такій заяві ОСОБА_1 нотаріусом було роз`яснено положення ст. 1281, 1282 ЦК про обов`язок спадкоємців повідомити кредитора померлого про відкриття спадщини та про їх обов`язок задовольнити вимоги кредитора в межах отриманого в спадщину майна (т. 2, а. с. 122-143).

Також суд зазначає, що на підставі ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 25 квітня 2016 року провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, було закрито внаслідок смерті відповідача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 2, а. с. 167).

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із ст. 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

На підставі ч. 1, 5 ст. 1268 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За ч. 1, 4 ст. 1231 ЦК до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 1281 ЦК (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, тобто до 4 лютого 2019 року) спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені ч. 2, 3 цієї статті, позбавляється права вимоги.

На підставі ч. 1, 2 ст. 1282 ЦК (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, тобто до 4 лютого 2019 року) спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Згідно із ч. 4 ст. 194 Сімейного кодексу України (далі - СК) заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.

Суд зазначає, що за змістом ст. 194 СК від погашення заборгованості за аліментами боржника не може звільнити жодна обставина. У випадку смерті платника аліментів його спадкоємці за рахунок наявних активів спадкової маси зобов`язані погасити заборгованість за аліментами на дитину.

В той же час обов`язок платника аліментів по їх сплаті після його смерті припиняється як нерозривно пов`язаний з його особою батька і не може бути виконаний іншою особою, що вбачається зі змісту ст. 608 ЦК, за якою зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Так за п. 5 ч. 1 ст. 1219 ЦК не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, обов`язки особи як боржника, передбачені ст. 608 ЦК.

Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення боргу спадкодавця, який він мав за життя у вигляді заборгованості з аліментних платежів, то наявна на момент смерті спадкодавця заборгованість зі сплати аліментів входить до складу спадщини ОСОБА_6 .

Аналогічна правова позиці була висловлена Верховним Судом у постанові від 21 березня 2018 року по справі № 161/11682/15-ц.

При цьому суд відхиляє посилання представника ОСОБА_4 на те, що заборгованість по аліментам утворилась не за час життя спадкодавця, оскільки судом було встановлено, що виконавче провадження зі стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_6 на утримання ОСОБА_2 було відкрите ще 27 березня 2001 року, а сума заборгованості з аліментних платежів, обрахована державним виконавцем, стосується періоду часу до моменту відкриття спадщини після смерті боржника, тобто з 13 березня 2001 року по 1 січня 2011 року, оскільки 1 січня 2011 року ОСОБА_2 досяг повноліття.

На теперішній час вказана довідка державного виконавця від 9 березня 2017 року Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції за виконавчим листом № 2-2091 від 13 березня 2001 року учасниками справи не спростована.

При цьому суд вказує, що сам по собі факт видачі такої довідки державним виконавцем після смерті боржника, не впливає на обставини, які в ній містяться.

Отже суд встановив, що заборгованість по аліментам на користь позивачки утворилась за час життя ОСОБА_6 та не була погашена ним до моменту його смерті, тому увійшла до складу спадщини спадкодавця.

Суд також зауважує, що положення ст. 1281, 1282 ЦК регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема, кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги.

При цьому наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Суд також зазначає, що оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються ст. 1281, 1282 ЦК, зокрема, ст. 1281 ЦК визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог.

Так суд звертає увагу на те, що поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність», оскільки ч. 4 ст. 1281 ЦК визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені ч. 2, 3 цієї статті. В той же час за ч. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, визначені ст. 1281 ЦК строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Так сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.

Відповідно до ст. 598 ЦК зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Суд на підставі переліченого робить висновок, що сплив визначених ст. 1281 ЦК строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов`язаннями, а відповідно припинення таких зобов`язань.

Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 522/407/15-ц.

Суд зазначає, що за ч. 2, 3 ст. 1281 ЦК (в редакції з 4 лютого 2019 року) кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

При цьому суд зауважує, що положення ст. 1281 ЦК в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (які були введені в дію 4 лютого 2019 року), незважаючи на те, що такий Закон застосовується також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, не можуть на переконання суду бути застосовані до врегулювання спірних правовідносин, зважаючи на те, що на дату набрання цим Законом чинності строк виконання зобов`язань спадкодавця ОСОБА_6 з погашення заборгованості ОСОБА_1 по аліментам вже настав 1 січня 2011 року.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2019 року по справі № 216/2813/15-ц.

Таким чином суд за наслідком розгляду справи за встановленими обставинами вказує, що зобов`язання спадкодавця з погашення боргу по аліментам перед позивачкою виникло з 1 січня 2011 року, а ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про смерть якого ОСОБА_1 була обізнана, оскільки 8 квітня 2016 року зверталась до нотаріуса із заявою про видачу на свого сина ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .

Крім цього за позовом ОСОБА_1 про стягнення аліментів 25 квітня 2016 року ухвалою суду було закрито провадження на підставі смерті спадкодавця, ОСОБА_6 .

Натомість, з квітня 2016 року, коли ОСОБА_1 достеменно знала про смерть боржника ОСОБА_6 , позивачка жодних звернень до спадкоємців останнього нотаріусу не подавала щодо своїх вимог з погашення боргу по аліментам, будучи обізнаною про існування спадкоємців після смерті ОСОБА_6 , які прийняли спадщину, відповідачів по справі.

При цьому суд встановив, що ОСОБА_1 подала вказаний позов до суду лише 23 травня 2017 року, тобто більш ніж через один рік після звернення до нотаріусу про видачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_6 за законом на свого сина, ОСОБА_2 .

В той же час суд зазначає, що за вимогами ст. 1281 ЦК ОСОБА_1 належало б протягом 6 місяців від дня, коли вона дізналась або могла дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців ОСОБА_6 , які прийняли спадщину, оскільки строк вимоги заборгованості зі сплати аліментів спадкодавця настав ще 1 січня 2011 року по досягненню повноліття сином ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Враховуючи наведене вмотивування та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що строки, визначені ст. 1281 ЦК в частині пред`явлення ОСОБА_1 вимог до відповідачів з приводу погашення заборгованості спадкодавця ОСОБА_6 зі сплати аліментів останнім, - спливли на момент подання такого позову до суду, внаслідок чого позивачка позбавляється права такої вимоги через припинення вказаних зобов`язань.

На підставі зазначеного суд дійшов переконання, що у задоволенні позову ОСОБА_1 про накладення стягнення на спадкове майно слід відмовити через сплив передбачених ст. 1281 ЦК преклюзивних строків пред`явлення заявлених нею вимог, внаслідок чого позивачка була позбавлена права вимоги за зобов`язаннями спадкодавця ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з погашення боргу зі сплати аліментів в сумі 36588,88 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про накладення стягнення на спадкове майно в рахунок погашення заборгованості – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 19 червня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІПН: НОМЕР_3 , зареєстрована в АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_4 , зареєстрований в АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІПН: НОМЕР_5 , зареєстрована в АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІПН: НОМЕР_6 , зареєстрована в АДРЕСА_6 .

Суддя