Рішення № 89915585, 18.06.2020, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/2350/20

2/214/1798/20

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 червня 2020 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого – судді Євтушенка О.І., секретар судового засідання – Єременко К.С.,

сторони:

позивач – АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

Представники сторін: від позивача – ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Гребенюк О.С. звернувся до суду з позовом шляхом направлення поштовою кореспонденцією 30 березня 2020 року (надійшов до суду 03 квітня 2020 року), в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 15 жовтня 2010 року станом на 12 березня 2020 року в розмірі 12 760 грн. 03 коп., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102 грн.

В обґрунтування пред`явлених вимог вказав, що 15 жовтня 2010 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання заяви б/н, згідно з якою позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою процентів за користування ним. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на офіційному банківському сайті www.privatbank.ua, складають між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Свідченням приєднання відповідача до угоди та дії укладеного між банком та ним кредитного договору є факт користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів, що узгоджується зі ст.642 ч.2 ЦПК України. Отже, укладений між сторонами договір є мішаним, оскільки містить в собі умови договору банківського рахунку та кредитного договору. Відповідно до виявленого ОСОБА_1 бажання, банк відкрив кредитний рахунок із встановленням початкового кредитного ліміту в розмірі, зазначеному в довідці про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Так, для користування кредитним картковим рахунком позичальникові було видано кредитну картку із строком дії. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких при укладенні договору відповідач надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Однак відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, тим самим допустив порушення виконання покладених на нього зобов`язань. У результаті цього станом на 12 березня 2020 року виникла заборгованість, розмір якої з урахуванням внесених відповідачем коштів на погашення заборгованості, становить 12 760 грн. 03 коп. та включає: заборгованість за простроченим тілом кредиту – 4079 грн. 69 коп., заборгованість по процентам, нарахованим на прострочений кредит згідно зі ст.625 ЦК України – 1578 грн. 80 коп., пеню – 6024 грн. 73 коп., а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. фіксована частина та 583 грн. 81 коп. процентна складова. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами. У встановлений судом строк жоден із учасників справи не подав клопотання про розгляд справи за їх участю в судовому засіданні.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, належне повідомлення відповідача, не подання відзиву у встановлений судом строк, суд постановив ухвалити по справі заочне рішення на підставі наявних доказів за відсутності заперечень з боку представника позивача проти заочного розгляду справи.

Заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до наступного висновку.

15 жовтня 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву за № НОМЕР_1 , в якій зазначено, що ця заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складають між ним та банком договір про надання банківських послуг (далі – кредитний договір), що підтверджується підписом відповідача у заяві, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с.50).

Судом встановлено, що 15 жовтня 2010 року ОСОБА_1 отримав в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредит в початково визначеному розмірі 3200 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок НОМЕР_2 . При цьому, як слідує з довідки про зміну умов кредитування (а.с.48), за картковим рахунком відповідача кредитний ліміт неодноразово змінювався, а саме: збільшено до 3600 грн. – 11 лютого 2011 року, збільшено до 4200 грн. – 06 квітня 2011 року, збільшено до 5000 грн. – 21 липня 2011 року, збільшено до 6000 грн. – 24 серпня 2011 року, зменшено до 3000 грн. – 09 грудня 2016 року, та кінцево встановлено 0 грн. 15 грудня 2018 року.

Активно користуватись кредитними коштами відповідач почав з 18 січня 2011 року, що слідує з виписки по рахунку позичальника (а.с.47 зворот).

З 21 травня 2018 року найменування ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» змінено на АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що не є перетворенням юридичної особи. Державну реєстрацію змін в найменуванні банку проведено 14 червня 2018 року.

До анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку від 15 жовтня 2010 року, позивачем долучено підписану позичальником ОСОБА_1 довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, розміщених на офіційному веб-сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с.51, 52-75).

Як слідує з довідки про умови кредитування, за користування кредитними коштами позичальник сплачує проценти за погодженою сторонами ставкою – 3% в місяць (а.с.51).

Згідно з наданим банком розрахунком (а.с.5-19), заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №б/н від 15 жовтня 2010 року станом на 12 березня 2020 року складає 12 760 грн. 03 коп., з яких: за простроченим тілом кредиту – 472 грн. 69 коп., по процентам за користування кредитом, нарахованим по ст.625 ЦК України – 1578 грн. 80 коп., пеня – 6024 грн. 73 коп., штрафи – 1083 грн. 81 коп.

Між сторонами виник спір щодо належного виконання відповідачем кредитних зобов`язань та наявності правових підстав для стягнення заборгованості в судовому порядку. Вирішуючи спір в межах заявлених вимог з дотриманням принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Виходячи з правового аналізу вказаних норм, Умови надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо: 1) такі Умови не містять підпису позичальника; 2) не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи анкету-заяву позичальника.

Так, надані позивачем Умови та правила не містять підтверджень, що саме їх в наданій суду редакції розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент виникнення правовідносин сторін взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за підвищеною ставкою та, зокрема, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку щодо відсутності підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону – споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

До того ж необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Отже, суд приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила надання банківських послуг, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вищезазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.

Однак, доведеність факту отримання відповідачем кредитної картки із встановленим на ній кредитним лімітом, підписання довідки про умови кредитування, в якій вказані узгоджені сторонами процентна ставка за кредитування, розміру неустойки (штрафу), активне користування нею, у тому числі після збільшення кредитного ліміту, в сукупності є свідченням наявності між сторонами кредитно-договірних зобов`язань. Так, з розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що відповідач активно почав користуватися кредитними коштами з 18 січня 2011 року, частково погашаючи заборгованість, сплачуючи банку грошові кошти в різних розмірах, востаннє 22 жовтня 2018 року в сумі 29 грн. 13 коп., в результаті чого станом на 12 березня 2020 року утворилась заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 4072 грн. 69 коп.

При цьому, зазначені у виписці з рахунку позичальника операції з самостійного списання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» грошових коштів з метою погашення заборгованості за кредитним договором шляхом списання відсотків за прострочений кредит, штрафу суд оцінює критично, оскільки таке погашення кредиту не є активною дією відповідача, що свідчила б про визнання ним свого боргу, і не може бути підставою для врахування як дійсного погашення заборгованості, оскільки вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього або без його схвалення.

Перевіряючи обґрунтованість заявленого позивачем розміру заборгованості, суд виходить з доведеності розміру заборгованості за тілом кредиту – 4072 грн. 69 коп. Приходячи до такого висновку суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, хоча й не містить строку повернення кредиту (користування ним), однак враховуючи вимоги ч.2 ст.530 ЦК України та те, що отримані та використані позичальником кредитні кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, що свідчить про порушення його прав, суд погоджується із тим, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та процентів за користування ним. При цьому суд не погоджується із розміром заборгованості по процентам за користування кредитом з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що визначено ст.628 ЦК України.

Із системного аналізу наведених норм слідує, що при здійсненні кредитних нарахувань, включених до кредитної заборгованості, банк повинен суворо дотримуватися умов, встановлених договором, у тому числі в частині формулювання назв таких нарахувань, проведенні їх розрахунку, що забезпечує прозорість і однозначність вимог банку.

Частина 1 статті 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно умов укладеного кредитного договору, сторони домовились, що договір є строковим, та відповідає строку дії картки. Кредитна картка є дійсною до останнього календарного дня зазначеного на ній місяця. По закінченню строку дії відповідна картка пролонгується банком на новий строк дії (якщо раніше, до початку місяця закінчення строку дії не надходило письмових заяв від позичальника про закриття карткового рахунку).

Так, як слідує з довідки ПРИВАТБАНК (а.с.49), банком здійснено випуск кредитної картки за кредитним договором №б/н від 15 жовтня 2010 року за №4149***5799 із встановленням строку її дії до 09/14, тобто до 30 вересня 2014 року. Після цього пролонгування строку дії кредитної картки здійснено неодноразово, востаннє 17 січня 2018 року шляхом перевипуску нової картки в рамках кредитного договору за № НОМЕР_3 зі строком дії до 09/21, тобто до 30 вересня 2021 року. Після цього перевипуск картки не здійснювався, що є свідченням того, що договір є діючим.

У постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі 438/489/16-ц вказано, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, відповідно до якого банк мав право на стягнення процентів за кредитом і пені за процентами у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду, зазначивши, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року по справі № 127/15672/16-ц (№ в ЄДРСР 85743708) зазначила наступне: якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст.1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак, у межах строку кредитування до закінчення дії кредитного договору, а саме до 30 вересня 2021 року, відповідач зобов`язаний повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами у період до 25 числа кожного місяця за погодженою сторонами ставкою 3% на місяць. Оскільки строк дії даного кредитного договору не закінчився, доказів пред`явлення кредитором вимог до позичальника про дострокове повернення кредиту раніше суду позивачем не надано, тому у банка відсутні підстави нараховувати відсотки за користування даним кредитом в порядку ст.625 ЦК України. Відтак підстав для задоволення вимоги про стягнення процентів в сумі 1578 грн. 80 коп. суд не вбачає.

Щодо стягнення з відповідача пені та штрафів (фіксованої частини та процентної складової), суд вважає дані вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Імперативним приписом ст.625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.611, ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виходячи зі змісту ст.ст.546, 548, 549 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов`язання.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі №6-2003цс15, цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи зі змісту ст.ст.546, 548, 549 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов`язання.

Як передбачено умовами кредитного договору (довідкою про умови кредитування, а.с.51), у випадку несвоєчасного погашення заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити банку неустойку у вигляді:

- пені, яка складається з добутку пені (1) (базова процентна ставка по договору : 30 – нараховується за кожен день прострочки) та пені (2) (1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць, яка нараховується 1 раз в місяць при наявності прострочки по кредиту чи процентам 5 чи більше днів при виникненні прострочки на суму понад 50 грн.);

- штрафу в розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій.

Таким чином, суд приходить до висновку, що за попереднім погодженням сторони передбачили покладення на позичальника цивільно-правової відповідальності за порушення виконання кредитних зобов`язань шляхом нарахування та стягнення пені та штрафу.

За положеннями ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 жовтня 2015 року №6-2003цс15, від 11 жовтня 2017 року № 6-1374цс17, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні судом таких норм матеріального права.

Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зі змісту довідки про умови кредитування видно, що підставою нарахування пені та штрафу є порушення строків виконання грошового зобов`язання, тобто за одне й те саме порушення, тому підстави для одночасного стягнення пені та штрафів, відсутні.

У постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 зроблено висновок, що відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, у зазначеній постанові Верховного Суду України відсутній висновок про те, який же вид неустойки (штраф чи пеню) підлягає стягненню та який критерій має бути застосовано для його вибору. Тлумачення ст.ст.3, 549 ЦК України дозволяє стверджувати, що при виборі того, який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати справедливість і розумність (п.6 ст.3 ЦК України). Тому необхідно визначити стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, з урахуванням їх розміру. На цьому також акцентує увагу Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №664/2784/15-ц.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про неможливість одночасного стягнення з відповідача штрафів (як процентної, так і фіксованої частин) та пені у межах відповідальності за зобов`язаннями за одним і тим самим кредитним договором.

З огляду на рівень виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, допущення систематичного прострочення вимог, дотримуючись принципів розумності та справедливості, уникнення подвійної відповідальності за одне порушення, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог у частині стягнення штрафу в розмірі 500 грн. – фіксована частина, та 203 грн. 63 коп. – процентна складова (з розрахунку: (4072,69 грн. тіла кредиту *5%) та відмовою в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» пені в розмірі 6024 грн. 73 коп.

За даних обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог із стягненням з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором №б/н від 15 жовтня 2010 року станом на 12 березня 2020 року в загальному розмірі 4776 грн. 32 коп., яка включає: заборгованість за простроченим тілом кредиту – 4072 грн. 69 коп., штрафу – 500 грн. 00 коп. фіксована частина та 203 грн. 63 коп. процентна складова.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи часткове задоволення позовних вимог (37%), згідно зі ст.141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно частині задоволених вимог, що становить 786 грн. 82 коп.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 280-284, 287, 354, 355, п.15 Перехідних положень, п.3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 15 жовтня 2010 року станом на 12 березня 2020 року в загальному розмірі 4776 грн. 32 коп., яка включає: заборгованість за простроченим тілом кредиту – 4072 грн. 69 коп., штрафу – 500 грн. 00 коп. фіксована частина та 203 грн. 63 коп. процентна складова.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» судовий збір в розмірі 786 грн. 82 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його проголошення не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. Заочне рішення може бути переглянуте Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача, оформленою згідно ст.285 ЦПК України та поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

На час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки на апеляційне оскарження, подання заяви про перегляд заочного рішення продовжуються на строк дії такого карантину.

Відомості про сторін:

АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: вул. Грушевського 1-д, м. Київ.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення суду складено та підписано 18 червня 2020 року.

Суддя О.І. Євтушенко