Ухвала суду № 89911457, 19.06.2020, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 1512/56/2012

Провадження № 6/947/348/20

УХВАЛА

про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон

19.06.2020 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді – Куриленко О.М.

за участю боржника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, вжитого по справі № 1512/56/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11214493000 від 12.09.2007 року.

ВСТАНОВИВ:

10 xервня 2020 року боржник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просить суд постановити ухвалу, якою: скасувати тимчасове обмеження громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кор. дон: серії НОМЕР_2 від 10.10.2016 року та серії НОМЕР_3 від 03.07.2017 року у праві виїзду за межі України (без вилучення паспорту громадянина України) до виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом №1512/56/2012, виданого 30.07.2014 року Київським райсудом м. Одеси на виконання рішення Київського райсуду м. Одеси від 21.05.2012 року про стягнення заборгованості за кредитом на користь ПАТ «УкрСиббанк».

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 23 травня 2019 року йому встановлено тимчасове обмеження управі виїзду за межі України.

Підставою для скасування тимчасового обмеження вказує, що по-перше, у нього відсутній намір умисно ухилятись від виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.05.2012 року у справі №1512/56/2012. По друге, приватним виконавцем під час примусового виконання рішення суду достовірно встановлено, що у нього відсутні кошти на рахунках в банках, відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення, що він документів виконавчого провадження не отримував, про наявність такого виконавчого провадження не знав і не міг умисно ухилятись від виконання рішення суду. По третє, має намір виконувати рішення суду, наразі отримав запрошення з Бельгійської фірми АВА –Полівалент Консепт, в якому вказано про схвалення позитивного рішення щодо його кандидатури на посаду регіонального представника з продажу деревини, з умовою укласти договір строком на три роки з подальшим продовженням повноважень.

Вищевказані обставини і стали підставо для звернення до суду з даною заявою.

Частиною 6 ст. 441 ЦПК України передбачено, що суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

У судове засідання з`явився боржник ОСОБА_1 , який вимоги заяви підтримав в повному обсязі та наполягав на її задоволенні, при цьому зазначив що дане обмеження порушує його конституційні права на працю. Також повідомив, що виконати рішення суду не мав можливості через тривале лікування. Наразі бажає виконати рішення у зв`язку з чим знайшов роботу за кордоном.

Інші сторони по справі у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Розглянувши подану заяву, суд прийшов до висновку про можливість її задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 1512/56/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11214493000 від 12.09.2007 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.05.2012 року, залишеним без змін ухвалою Колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 05 червня 2013 року, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” заборгованість у загальному розмірі 481 395, 74 гривень.

30.07.2014 року Київським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист №1512/56/2012 щодо примусового виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2012 року.

20 квітня 2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір факторингу № 17, відповідно до якого останній набуло право вимоги в тому числі й до ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11214493000 від 12.09.2007 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24.07.2017 року було замінено сторону виконавчого провадження, а саме: стягувача Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у справі № 1512/56/2012 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором № 11214493000 від 12.09.2007 року в розмірі 481 395, 74 гривень.

Виконавче провадження № 58917692 перебуває на примусовому виконанні у Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва Андрія Олександровича, за поданням якого ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23 травня 2019 року тимчасово обмежено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , у праві виїзду за межі України (без вилучення паспорту громадянина України) до виконання зобов`язань, покладених виконавчим листом №1512/56/2012, виданого 30.07.2014 року Київським райсудом м. Одеси на виконання рішення Київського райсуду м. Одеси від 21.05.2012 року про стягнення заборгованості за кредитом на користь ПАТ «УкрСиббанк» на строк - до повного виконання рішення суду від 21.05.2012 року.

За умовами ч. 1 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 3 ст. 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

У відповідності до ч. 5 ст. 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Крім цього, ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Подання держаного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України. Під час розгляду заяви про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України відповідно до ст. 441 ЦПК України доказуванню підлягають факти ухилення боржника від виконання рішення суду, можливість виїзду за межі України з метою ухилення від виконання рішення суду, вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення суду відповідно розділам VII, VIII, IX Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас чинне законодавство не містить визначення поняття «ухилення», практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня.

В академічному тлумачному словнику української мови слово «ухилення» тлумачиться так: 1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.

Отже, з погляду значення словосполучення «ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та у п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону, позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

В даному випадку судом встановлено, що боржник не ухилявся від виконання рішення суду так як тривалий час знаходився на лікуванні, що підтверджується виписками з медичних карток.

Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення. Таким чином, особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Верховний Суд України у постанові від 19 травня 2015 року №667/4594/14-а дійшов висновку, що відсутність відповідного фінансового забезпечення може вважатися поважною причиною невиконання судового рішення.

Заявник зазначає, що намірів умисно ухилятися від виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.05.2012 року він не має, однак через відсутність коштів та будь-якого рухомого та нерухомого майна в примусовому порядку не має можливості виконати його. Документів виконавчого провадження не отримував, про наявність такого виконавчого провадження не знав і не міг умисно ухилятись від виконання рішення суду. Він прагне та робить все можливе, щоб заробити коштів та погасити заборгованість перед банком. Тобто, ніяким чином не ухиляюся від виконання зобов`язання, а навпаки активно беру участь у поверненні коштів банку.

Приватним виконавцем під час примусового виконання рішення суду достовірно встановлено, що в боржника відсутні кошти на рахунках в банках, відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення, так як заставний автомобіль, належний боржникові, був викрадений.

З матеріалів справи вбачається, що заявник отримав запрошення з Бельгійської фірми АВА –Полівалент Консепт, в якому вказано про схвалення позитивного рішення щодо його кандидатури на посаду регіонального представника з продажу деревини, з умовою укласти договір строком на три роки з подальшим продовженням повноважень. Вказане підприємство відновило свою діяльність після карантинних заходів спричинених вірусом COVID-19, у зв`язку з чим пропонує заявнику прибути починаючи з 25 червня 2020 року за адресою АДРЕСА_2 , з їх боку гарантовано своєчасну виплату заробітної платні згідно трудового договору, допомогу в оренді житлового приміщення, соціальні гарантії, в тому числі страхування, реєстрацію у місцевих органах влади.

Апостильований переклад листа завірений належним чином приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В., запрошення Бельгійської фірми АВА –Полівалент Консепт.

Раніше 16 жовтня 2019 року між Компанією VINGEENZ в особі ОСОБА_3 та голови КФХ ОСОБА_4 , діючого через ОСОБА_1 як представника , було укладено Договір № 2-7-18-20 на поставку пиломатеріалу. Вищевказану деревину він повинен був поставляти з м. Красноярськ Російської Федерації до Республіки Польща, більш того на його ім`я вже виписаний та підготовлений автомобіль.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Реалізація права громадянина на працю здійснюється шляхом укладення ним трудового договору і виконання кола обов`язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, яка передбачається структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації.

Стаття 43 Конституції України регламентує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон визначені Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Згідно положень п.2 ч.1 ст.6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну" громадян України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п.8).

Відповідно ст.13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Стаття 313 ЦК України гарантує право на свободу пересування, що означає можливість фізичної особи вільно пересуватися по території України (після 14 років), вільно виїхати за її межі та безперешкодно повернутись до України (після 16 років), а також вільно визначити місце свого перебування, обирати способи і засоби пересування.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» при наявності зазначених у цій нормі підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, громадянину може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта чи вилучено або затримано паспорт.

Зокрема пункт 5 зазначеної статті передбачає таку підставу для відмови громадянину у виїзді з України, як ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів для примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; а у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.

Отже, Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання.

Утім визначення поняття «ухилення» Закон України «Про виконавче провадження» прямо не розкриває. Відповідно до Нового словника української мови у 4-х томах 1998 року видавництва, вбачається, що в сучасній українській мові слово ухилення тлумачиться наступним чином: відступати, відхилятися, вивертатися; намагатися не робити чого-небудь, не брати участі у чомусь, уникати; навмисно не давати відповіді на запитання, говорити щось інше

Тобто, з погляду етимології словосполучення ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) вжите у ч.5ст.6 «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» та у п.18 ч.3ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Одночасно це і є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Проте особа, що має невиконанні зобов`язання не може вважатися винною в ухиленні, поки не доведено протилежного.

Стаття 441 ЦПК України регламентує процедуру введення судом тимчасового обмеження у виїзді за кордон при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб). Вказана можливість є виключним засобом реагування на факт ухилення боржника від виконання рішення суду, оскільки відповідно до ст.16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16.12.1966 року, кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Це право не може бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачені законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті. Відповідно до ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї зі змінами, внесеними Протоколом № 11, які у відповідності до ст.9 Конституції України, Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод від 04.11.1950 року» від 17.07.1997 року, є частиною національного законодавства України, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У розумінні ст.12 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, як на підставу його вимог, підлягають доведенню, зокрема факту ухилення боржника від виконання зобов`язань.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення до суду з відповідним поданням є посилання виконавця саме на наявність статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу у добровільному порядку (самостійне невиконання боржником зобов`язання протягом строку, вказаного державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження).

При цьому під ухиленням боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовими рішеннями, слід розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наявність майна, грошових коштів) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 10 Закону передбачено заходи примусового виконання рішень які є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно до положень ст.18 Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; (ч.3 ст.18): з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.

У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 48 Закону N 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Згідно ч.5 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України «ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України».

Таким чином, враховуючи вищевказане та беручи до уваги те, що в судовому засіданні не встановлено обставин умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього зобов`язань згідно рішення суду, керуючись принципом верховенства права та пропорційності, суд приходить до висновку, що заява про скасування такого обмеження підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 441 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, вжитих по справі № 1512/56/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11214493000 від 12.09.2007 року – задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон: серії НОМЕР_2 від 10.10.2016 року та серії НОМЕР_3 від 03.07.2017 року у праві виїзду за межі України (без вилучення паспорту громадянина України) до виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом №1512/56/2012, виданого 30.07.2014 року Київським райсудом м. Одеси на виконання рішення Київського райсуду м. Одеси від 21.05.2012 року про стягнення заборгованості за кредитом на користь ПАТ «УкрСиббанк».

Копію ухвали суду направити до Адміністрації державної прикордонної служби України та сторонам по справі.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси

Суддя Куриленко О. М.