Рішення № 89910455, 19.06.2020, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/382/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Андрійчук О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Фізичної особи - підприємця Гляйха Ігоря Вікторовича

до відповідача Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал"

про стягнення 184 934,93 грн,

без виклику представників сторін,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року Фізична особа - підприємець Гляйх Ігор Вікторович (позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовом до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (відповідач) про стягнення за неналежне виконання грошового зобов`язання за договором № 888 від 08.11.2017 про створення програмно - інформаційного продукту 48 000,00 грн основного боргу, 128 450,00 грн пені, 2 633,43 грн 3% річних та 5 851,50 грн інфляційних.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Згідно з позовною заявою, 08.11.2017 між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір про створення програмно - інформаційного продукту № 888, за умовам якого позивач зобов`язався розробити та налагодити програмний інформаційний продукт для компанії замовника, а відповідач - прийняти та оплатити виконані роботи за умови попереднього затвердження остаточної версії програмно - інформаційного продукту. Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу передбачені договором послуги на загальну суму 95 000,00 грн, які відповідач оплатив частково, перерахувавши аванс у розмірі 50% вартості послуг у сумі 47 000,00 грн, відтак заборгованість відповідача перед позивачем складає 48 000,00 грн. Окрім того, за період прострочення виконання відповідачем зобов`язань позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача, крім основного боргу, 128 450,00 грн пені, 2 633,43 грн 3 % річних та 5 851,50 грн інфляційних втрат.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 526, 610, 611 ЦК України.

28.05.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає про те, що вимоги не підлягають до задоволення та просить суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені. Окрім того, відповідач уважає, що не підлягають до задоволення також витрати, пов`язані наданням професійної правничої допомоги, оскільки позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував вказані витрати.

04.06.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що заперечення відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв`язку зі спливом позовної давності є безпідставними та необґрунтованими. Стосовно витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, то позивачем повідомлено про те, що на підставі ч. 8 ст. 129 ГПК України докази таких витрат будуть надані протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результат їх розгляду.

Ухвалою суду від 29.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Заяв і клопотань від сторін не надходило.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

08.11.2017 між відповідачем (замовник) та позивачем (виконавець) укладено договір про створення програмно - інформаційного продукту № 888 (договір), предметом якого є розробка та налагодження програмного інформаційного продукту для компанії замовника.

Відповідно до підп. 1.1.1 п. 1. договору програмно - інформаційний продукт визначається як кінцевий продукт, доступний для огляду в мережі Інтернет, який містить інформаційні матеріали, у тому числі бази даних, РНР та PERI - сценарії, таблиці стилів (CSS), Java, а також оригінальний HTML або XML код ресурсу.

Під розміщенням програмно - інформаційного продукту розуміється створення віртуального серверу на базі апаратного комплексу (хостинг сервері) третьої особи, що містить програмно - інформаційний продукт замовника, а також надання FTP доступу до програмно-інформаційного продукту замовника (підп. 1.1.2 п. 1. договору).

Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, передбачених договором (п. 7.2. договору).

Розділом 3 договору визначено права та обов`язки сторін, зокрема виконавець зобов`язаний виконувати умови цього договору; розробити та надати замовнику проектно-кошторисну документацію на створення програмно- інформаційного продукту, відповідно до потреб замовника із зазначенням вартості робіт; передати замовнику копію готового варіанту програмно-інформаційного продукту в електронному вигляді; за власний рахунок усувати будь-які недоліки у функціонуванні програмно - інформаційного продукту, в разі їх виникнення протягом 360 робочих днів з моменту підписання акту приймання - передачі робіт; після розміщення програмно-інформаційного продукту замовника відповідно до умов цього договору при необхідності надавати замовнику додаткові послуги по підтриманню та обслуговуванню програмно - інформаційного продукту на підставі додаткової угоди про надання таких послуг, а замовник, у свою чергу, зобов`язаний виконувати умови цього договору; у строк не пізніше 10 робочих днів, з моменту укладення цього договору, передати виконавцю всі інформаційні матеріали в електронному вигляді, необхідні для створення програмно - інформаційного продукту; прийняти та оплатити виконані роботи відповідно до умов цього договору за умови попереднього затвердження остаточної версії програмно - інформаційного продукту.

Згідно з додатком № 1 до договору кошторис склав 95 000,00 грн.

Судом установлено, що 31.08.2018 сторонами підписано акт прийому - передачі виконаних робіт, за яким відповідач прийняв виконані позивачем роботи, що є предметом договору, зобов`язався сплатити 48 000,00 грн.

Зазначений акт підписаний та скріплений печатками сторін, у ньому зазначено, що послуги надані в повному обсязі, зауважень та скарг сторони один до одного не мають.

Відповідно до умов розділу 4 договору у строк не пізніше 5 днів з моменту укладання цього договору замовник сплачує виконавцю 50% від вартості робіт, визначених у кошторисі (додаток № 1 до договору). У строк не пізніше 10 робочих днів з моменту підписання акту приймання - передачі виконаних робіт замовник проводить остаточні розрахунки шляхом перерахування на розрахунковий рахунок виконавця різницю між загальною сумою кошторису та вже сплаченою сумою.

Відтак, за умовами договору замовник зобов`язався сплатити виконавцю аванс в розмірі 47 500,00 грн до 13.11.2017 (включно).

Незважаючи на те, що договір містить умови щодо строку та порядку оплати, суми та черговості платежів, відповідач перерахував виконавцю аванс в розмірі 47 000,00 грн у період з 03.01.2018 по 03.03.2018, що стверджується платіжними дорученнями № 6064 від 03.01.2018 на суму 7 000,00 грн, № 424 від 25.01.2018 на суму 10 000, 00 грн, № 616 від 01.02.2018 на суму 10 000,00 грн, № 1272 від 01.03.2018 на суму 10 000,00 грн, №1304 від 02.03.2018 на суму 5 000,00 грн, № 1331 від 03.03.2018 на суму 5 000,00 грн, та повинен був провести остаточний розрахунок вартості виконаних робіт на суму 48 000,00 грн не пізніше 10 робочих днів з дня підписання акту приймання - передачі виконаних робіт від 31.08.2018, тобто у строк до 10.09.2018 (включно).

Заразом відповідач розрахунків за виконані роботи не провів, а відтак за ним рахується заборгованість в розмірі 48 000,00 грн.

06.02.2020 позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 1 з вимогою про оплату 48 000,00 грн за виконані роботи (доказів відправлення в матеріалах справи немає).

За п. 6.3. договору у випадку прострочення оплати вартості виконаних робіт замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 1% від несплаченої у встановлений термін суми за кожен день прострочення.

За несвоєчасне виконання грошових зобов`язань позивач нараховував та заявив до стягнення 128 450,00 грн пені, 2 633,43 грн 3 % річних та 5 851,50 грн інфляційних втрат.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із несвоєчасною оплатою робіт по створенню програмно - інформаційного продукту, та відповідальністю за порушення строків оплати, регулювання яких здійснюється ГК України та ЦК України.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

За ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір на створення програмно-інформаційного продукту є змішаним договором, який містить елементи як договору про виконання робіт (підряду), оскільки у результаті його виконання створюється конкретний продукт, а також договору про створення на замовлення об`єкту права інтелектуальної власності.

Так, за договором про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов`язується створити об`єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк. Договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об`єкта замовником (ч. 1, 2 ст. 1112 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 856 ЦК України).

За ч. 1 ст. 843, ч. 1 ст. 844 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.

Приписами ст. 854 ЦК України унормовано, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України установлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України врегульовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом з фактичних обставин справи установлено, що позивач свої обов`язки за договором по створенню програмно-інформаційного продукту виконав, відповідач, у свою чергу, розрахунків за виконану роботу у повному обсязі не провів, відтак позовна вимога про стягнення 48 000,00 грн основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Стосовно нарахувань 3% річних та інфляційних, то слід зазначити таке.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, установив, що 3% річних становлять 2 625,67 грн (при заявленому - 2 633,43 грн), а інфляційні втрати - 6 829,48 грн (при заявленому - 5 851,50 грн) (розрахунок додається), отже, 3% річних підлягають частковому задоволенню, а інфляційні втрати - у заявленому розмірі.

Стосовно нарахування позивачем пені, то слід зазначити таке.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 ГК України).

За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, обмежується правила ч. 2 ст. 232 ГК України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов`язання мало бути виконано, і по переддень фактичного виконання грошового зобов`язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.

Окрім того, приписами ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України унормовано, що розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Заразом за розрахунком пені, наданим позивачем, останній застосував пеню у розмірі 1% від несплаченої у встановлений строк суми за кожен день прострочення, що перевищує розмір, встановлений ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України.

Ураховуючи наведене, оскільки передбачена у п. 6.3. договору база нарахування пені суперечить нормам цивільного та господарського законодавства, то застосуванню підлягає пеня в розмірі подвійної облікової ставки.

Суд, перерахувавши пеню, установив, що її розмір становить 11 589,17 грн (при заявленому - 128 450,00 грн) (розрахунок додається), відтак пеня підлягає частковому задоволенню.

Також, як установлено судом, відповідачем подана заява про застосування позовної давності у порядку ст. 257, 258, 261 ЦК України.

Суд, розглянувши вказану заяву, вважає за необхідне зазначити таке.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч.2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України). При цьому за ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістом наведених норм початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У свою чергу, ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, положення глави 19 ЦК України про позовну давність підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме: 1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права; 2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах позовної давності за основною вимогою.

Судом із фактичних обставин справи установлено, що предметом заявлених позовних вимог у цій справі є, у тому числі стягнення пені, нарахованої як на несвоєчасно перерахований авансовий платіж за період з 14.11.2017 по 13.05.2018 в сумі 3 249,99 грн, так і на основний платіж за період з 15.09.2018 по 11.03.2019 в сумі 8 339,18 грн. Зважаючи, що пеня нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, а позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення та обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, відтак позовна давність за вимогами про стягнення пені спливла 14.05.2019 та 11.03.2020 відповідно. При цьому позивач звернувся до суду з позовною заявою 27.04.2020, що стверджується штемпелем на конверті, тобто поза межами позовної давності.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справах "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

За таких обставин позовна давність до вимог про застосування пені спливла, а тому у її задоволенні слід відмовити.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача та про наявність підстав для частково задоволення позову, а саме: про стягнення з відповідача на користь позивача 48 000,00 грн основного боргу, 2 625,67 грн 3 % річних та 5 851,50 грн інфляційних.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 774,02 грн та 8 000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов задоволено частково, відтак судовий збір в розмірі 847,19 грн покладається на відповідача, а решта - на позивача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то позивачем повідомлено про те, що на підставі ч. 8 ст. 129 ГПК України докази таких витрат будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Фізичної особи - підприємця Гляйха Ігоря Вікторовича до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про стягнення 184 934,93 грн задовольнити частково.

Стягнути з Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеолбводоканал" (33028, м.Рівне, вул. Степана Бандери, 2, ідентифікаційний код 03361678) на користь Фізичної особи - підприємця Гляйха Ігоря Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 48 000, 00 грн основного боргу, 2 625,67 грн 3 % річних та 5 851,50 грн інфляційних.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 128 450,00 грн пені, 7,76 грн 3% річних відмовити.

Стягнути з Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеолбводоканал" (33028, м.Рівне, вул. Степана Бандери, 2, ідентифікаційний код 03361678) на користь Фізичної особи - підприємця Гляйха Ігоря Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 847,19 грн судового збору.

Позивач: Фізична особа - підприємець Гляйх Ігор Вікторович ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Відповідач: Рівненське обласне виробниче комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеолбводоканал" (33028, м.Рівне, вул. Степана Бандери, 2, ідентифікаційний код 03361678).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 19.06.2020.

Суддя О.Андрійчук