Рішення № 89909741, 19.06.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2020м. ДніпроСправа № 904/1581/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (м. Київ)

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат (м. Жовті Води, Дніпропетровської області)

про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за порушення грошового зобов`язання за договором про закупівлю товару № 314/13/14ЕПП від 18.04.2018 у розмірі 27 784 грн. 95 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат (далі - відповідач) інфляційні втрати та 3% річних за порушення грошового зобов`язання за договором про закупівлю товару № 314/13/14ЕПП від 18.04.2018 у розмірі 27 784 грн. 95 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 21 838 грн. 10 коп. - інфляційні втрати;

- 5 946 грн. 85 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем (покупцем) зобов`язань за договором про закупівлю товару № 314/13/14ЕПП від 18.04.2018 в частині своєчасної оплати поставленого за видатковою накладною № Сп-0000184 від 29.12.2018 товару на суму 839 926 грн. 80 коп., який на теперішній час є оплаченим. Однак, за прострочення виконання зобов`язань на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з березня по травень 2019 року в сумі 21 838 грн. 10 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 28.02.2019 по 29.05.2019 в сумі 5 946 грн. 85 коп.

Ухвалою суду від 23.03.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 26980/20 від 18.06.2020), в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне:

- відповідно до платіжних доручень від 22.05.2019 № 9663 на суму 400 000 грн. 00 коп. та від 29.05.2019 № 10032 на суму 439 926 грн. 80 коп. відповідачем було оплачено товар поставлений відповідно до видаткової накладної від 29.12.2018 на суму 839 926 грн. 80 коп.;

- оплата за поставлений товар відповідачем була здійснена несвоєчасно через нестабільне фінансування та затримки у взаєморозрахунках, що проходять через банківські структури. Така ситуація склалася у зв`язку із складними фінансовими взаємовідносинами з контрагентами відповідача та укладеними з ними договорами, виплатами грошових коштів іншим контрагентам. Відповідач приклав максимум зусиль для своєчасного погашення заборгованості перед позивачем, однак оплату за поставлений товар відповідач не мав змоги здійснити, що підтверджується довідкою, виданою за підписом головного бухгалтеру, в якій відображено, що станом на 01.02.2019 кредиторська заборгованість ДП "СхідГЗК" за товари, роботи та послуги становила 1 014 825 тис. грн., а дебіторська заборгованість станом на 01.02.2019 - 21 629 тис. грн.;

- при укладанні даного договору між позивачем та відповідачем були погоджені усі умови договору, сторони домовились, що відповідно до пункту 10.1 договору, у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов`язуються вирішити їх шляхом взаємних переговорів та консультацій. При цьому, між позивачем та відповідачем у спірному договорі не було досягнуто згоди щодо нарахування 3% річних та стягнення інфляційних втрат; такі умови у договорі відсутні. Тому відповідач вважає, що нарахування 3% річних є недоцільним.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

З приводу строку вирішення даного спору суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі було відкрито ухвалою суду від 23.03.2020.

При цьому, господарським судом під час розгляду даної справи враховано, що на підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2", а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В той же час, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

У даній справі відзив від відповідача надійшов до суду 18.06.2020, отже, строк на вирішення даної справи господарським судом не є порушеним.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 18.04.2018 між Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - покупець, відповідач) та Відокремленим підрозділом "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір про закупівлю товару № 314/13/14ЕПП/64 (далі - договір, а.с.41-45), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, зазначений в пункті 1.2. договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар (пункт 1.1. договору).

У пункті 1.2. договору сторони визначили, що постачальник зобов`язується поставити частини машин для обробки матеріалів, код 4362 (запасні частини до сепараторів) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною договору.

У пункті 11.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом" і діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно із пунктом 3.1. договору сума (ціна) договору, відповідно до специфікації № 1 становить 839 926 грн. 80 коп., у тому числі податок на додану вартість 20% - 139 987 грн. 80 коп.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до умов пунктів 5.1., 5.2. договору поставка товару здійснюється партіями. Обсяг кожної партії уточнюється у заявках. Термін поставки кожної партії товару протягом 120-ти робочих днів після отримання заявки. Поставка товару здійснюється на умовах DDP (склад покупця, вул. Першотравнева, 2д, м. Жовті Води, Дніпропетровська область) відповідно до Інкотермс 2010.

При цьому, у пункті 5.4. договору сторони визначили, що датою поставки товару та переходу власності на товар буде вважатися дата фактичної поставки товару на склад покупця.

На виконання умов договору, позивачем 29.12.2018 було поставлено відповідачу товар на суму 839 926 грн. 80 коп. відповідно до видаткової накладної № Сп-0000184 від 29.12.2018 (а.с.46).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаною накладною, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаній накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення. Видаткова накладна підписана представником відповідача.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагає пункт 6.1.2. та 6.3.3. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за видатковою накладною № Сп-0000184 від 29.12.2018 відповідачем також не заявлено.

Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо порядку здійснення оплати, а саме:

- товар, який поставляється відповідно до договору, сплачується покупцем за погодженими цінами в національній валюті України (пункт 4.1. договору);

- покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів (пункт 4.2. договору).

Враховуючи вказане, судом встановлено, що строк оплати поставленого позивачем 29.12.2018 товару на суму 839 926 грн. 80 коп. настав 27.02.2019.

В порушення вказаних вище умов договору, відповідач поставлений у спірний період товар оплатив із порушенням визначеного у пункті 4.2. договору строку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач оплатив поставлений позивачем 29.12.2018 товар у повному обсязі наступним чином:

- платіжним дорученням № 9663 від 22.05.2019 на суму 400 000 грн. 00 коп. (а.с.10);

- платіжним дорученням № 10032 від 29.05.2019 на суму 439 926 грн. 80 коп. (а.с.11).

Отже, свої зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару відповідач порушив, внаслідок чого за прострочення виконання зобов`язань на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з березня по травень 2019 року в сумі 21 838 грн. 10 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 28.02.2019 по 29.05.2019 в сумі 5 946 грн. 85 коп. Відповідач із правомірністю вказаних нарахувань не погоджується. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Строки оплати були визначені сторонами у пункті 4.2. договору - покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів, отже строк оплати поставленого позивачем 29.12.2018 товару на суму 839 926 грн. 80 коп. настав 27.02.2019.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порушення вказаних умов договору, відповідач поставлений у спірний період товар оплатив із порушенням визначеного у пункті 4.2. договору строку, а саме:

- платіжним дорученням № 9663 від 22.05.2019 на суму 400 000 грн. 00 коп. (а.с.10);

- платіжним дорученням № 10032 від 29.05.2019 на суму 439 926 грн. 80 коп. (а.с.11), отже із простроченням.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З приводу заперечень відповідача щодо причин порушення грошового зобов`язання (нестабільне фінансування), а також відсутності у відповідача обов`язку сплатити інфляційні втрати та 3% річних, внаслідок відсутності такого його обов`язку у договорі, суд зазначає слідуюче.

На підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб`єктів господарювання, що пов`язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.

Отже, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності.

Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення від виконання його зобов`язань за договором про закупівлю товару № 314/13/14ЕПП від 18.04.2018 перед позивачем.

Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Європейський Суд з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Аналогічних правових висновків у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17 та від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16.

Враховуючи викладене, відсутність фінансування (бюджетних коштів) не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Враховуючи вказане, судом відхиляються заперечення відповідача в частині неналежного (нестабільного) фінансування.

Протягом розгляду справи судом, відповідачем не спростовано позовних вимог позивача та не надано доказів, які б підтверджували належне виконання ним своїх договірних зобов`язань, визначених умовами договору про закупівлю товару №314/13/14ЕПП від 18.04.2018.

Більше того, матеріалами справи підтверджується, та відповідачем під час розгляду справи судом не заперечувався факт прострочення виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого за видатковою накладною № Сп-0000184 від 29.12.2018 товару на суму 839 926 грн. 80 коп.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом відхиляються заперечення відповідача в частині відсутності його обов`язку сплатити інфляційні втрати та 3% річних за договором про закупівлю товару №314/13/14ЕПП від 18.04.2018, оскільки таке право позивача - вимагати сплати інфляційних втрат та 3% річних, виникло на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з березня по травень 2019 року в сумі 21 838 грн. 10 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 28.02.2019 по 29.05.2019 в сумі 5 946 грн. 85 коп.

Слід відзначити, що у статті 625 Цивільного кодексу визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) – показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані вказані положення, та було здійснено нарахування інфляційних втрат за неповний місяць - травень 2019 року. Отже, розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втарт, судом встановлено, що на заборгованість в сумі 839 926 грн. 80 коп., яка існувала в період з 28.02.2019 по 21.05.2019 інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з березня по квітень 2019 року (повні місяці), які в цей період складають 16 034 грн. 20 коп. У травні 2019 року інфляційні втрати нарахуванню не підлягають, оскільки залишок заборгованості було погашено відповідачем 29.05.2019, отже заборгованість існувала неповний місяць.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втарт підлягають частковому задоволенню в сумі 16 034 грн. 20 коп.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були також розраховані та заявлені до стягнення 3% річних за загальний період прострочення з 28.02.2019 по 29.05.2019 у сумі 5 946 грн. 85 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку (а.с.4).

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено періоди нарахування 3% річних, арифметично розрахунок проведено також невірно. Отже, розрахунок 3% річних визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, у розрахунку позивачем не було враховано, що з урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв`язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов`язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов`язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (аналогічні положення містяться також у частині 3 статті 343 Господарського кодексу України). Отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено слідуюче:

- у період прострочення з 28.02.2019 по 21.05.2019 заборгованість становила 839 926 грн. 80 коп., отже 3% річних в цей період складають 5 729 грн. 91 коп.;

- у період прострочення з 22.05.2019 по 28.05.2019 заборгованість становила 439 926 грн. 80 коп., отже 3% річних в цей період складають 253 грн. 11 коп. Всього за розрахунком суду 3% річних складають 5 983 грн. 02 коп.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді 3% річних, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий її розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 5 946 грн. 85 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 1 662 грн. 92 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за порушення грошового зобов`язання за договором про закупівлю товару № 314/13/14ЕПП від 18.04.2018 у розмірі 27 784 грн. 95 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вулиця Горького, будинок 2; ідентифікаційний код 14309787) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вулиця Гагаріна, будинок 4; ідентифікаційний код 39688675) 16 034 грн. 20 коп. - інфляційних втрат, 5 946 грн. 85 коп. - 3% річних та 1 662 грн. 92 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 19.06.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко