Ухвала суду № 89898325, 16.06.2020, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/6968/20

Провадження №2-з/369/27/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2020 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

за участю секретаря Мазурик Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву позивача – ОСОБА_1 про забезпечення позову до його пред`явлення,-

В С Т А Н О В И В:

15 червня 2020 року позивачем подано заяву про забезпечення позову до його пред`явлення.

В своїй заяві позивач просила суд накласти арешт та заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 .(реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1086643332224) та заборонити ОСОБА_2 (Паспорт НОМЕР_1 , виданий Залізничним РУ ГУ МВС України у м. Києві 11.01.2000 р., РНОКПП НОМЕР_2 ) вчиняти будь-які дії щодо відчуження, у тому числі шляхом укладення договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачу в оренду (найм), тощо, вчиняти будь-які дії, що пов`язані з державною реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1086643332224).

Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що 20 грудня 2011 року між, нею та ПАТ «Астра Банк» був укладений кредитний договір № 400100032629023, відповідно до умов якого Банк надав кредитні кошти у розмірі 442 000 грн. на період з 20.12.2011 р. по 20.03.2022 р. для придбання трикімнатної квартири, загальною площею 85,0 кв.м., житловою площею 43 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Того ж дня нею, був укладений договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_2 .

Одночасно з укладенням договору купівлі-продажу квартири з метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № 400100032629023 між Позивачем та ПАТ «Астра Банк» був укладений Іпотечний договір на вказану квартиру.

17 січня 2012 року вказана квартира зареєстрована КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» за ОСОБА_1 Реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер запису 16/50, в книзі 7.

06 листопада 2017 року до неї зателефонував ОСОБА_2 сказав, що є власником її квартири та 10 листопада 2017 р. на її електронну адресу надіслав копію договору купівлі-продажу квартири від 26.10.2017 р., укладеного між ним та ПАТ «Дельта БАНК» та Довідку № 101972712 від 30.10.2017 р. про Інформацію з Державногореєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна згідно якого, приватний нотаріус Шевченко І.Л. внесла запис про право власності № 23036078 від 26.10.2017 р. на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2017 р. про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 . Від нього вона дізналась, що ПАТ «Дельта Банк», який став власником її квартири на підставі Заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.12.2015 р. по справі № 369/9742/15-ц, продав її квартиру на електронних торгах (аукціоні), які відбулися 12.10.2017р. на електронному торговому майданчику TOB «Е- Тендер» (код ЄДРПОУ 39484263).

В подальшому, Постановою Верховного Суду від 29 травня 2019 року вказане рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.12.2015 р. та Постанова Апеляційного суду Київської області від 12.06.2018 р. скасовані, як незаконні, та ПАТ «Дельта Банк» відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність ПАТ «Дельта банк».

Вона в листопаді 2017 року звернулась до суду з позовною заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння, однак рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.11.19 р. в задоволенні позову відмовлено, оскільки, на думку суду, Позивач обрав не той спосіб захисту, а саме, позивач повинен був оскаржувати договір купівлі-продажу квартири від 26.10.2017 р., укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта БАНК», а не витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Звертає увагу суду на те, що ще 06.12.2017 р., тобто відразу як дізнався про її претензії стосовно незаконності угоди щодо продажу житла та розуміючи, які проблеми виникли в нього у зв`язку з придбанням спірного майна, ОСОБА_3 передав спірну квартиру в іпотеку ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з реєстру майнових прав. Строк виконання цього зобов`язання закінчився ще 31.12.2017 р.

За таких обставин, вже на сьогоднішній день, ОСОБА_2 , маючи на руках повний пакет правовстановлюючих документів та Постанову Київського Апеляційного суду про скасування заходів забезпечення позову, встановлених ухвалою Києво- Святошинського районного суду Київської області від 12.12.2017 р., має цілковиту можливість передати спірну квартиру ОСОБА_4 , як борг.

На сьогоднішній день право власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_2 .

Отже, існує реальна загроза подальшого відчуження спірної квартири, що незаконно, проти волі Позивача, вибула з її власності, не зважаючи на всі можливі законні заходи, які вжив Позивач для запобігання такої ситуації, тому на підставі вищевказаного просила суд заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до частини першої ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заяву позивача ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч.3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Із роз`яснень Верховного Суд України у п. 4 постанови Пленуму від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

При цьому цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

У відповідності до ч. 1 ст. 149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК заходів забезпечення позову. Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов`язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Крім того, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права.

Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Проте, до заяви про забезпечення позову додано Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.10.2017 року та від 27.09. 2018 року.

Таким чином позивачем ОСОБА_1 не додано до матеріалів справи доказів того, кому на даний час належить квартира АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, враховуючи, те що заявником не додано доказів щодо відчуження або переходу права власності на квартиру, на які позивач просить накласти арешт, факту унеможливлення чи утруднення виконання рішення суду, у разі невжиття заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку про відмову у забезпеченні позову.

Одночасно суд роз`яснює, що ця відмова не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині ухвали.

За таких умов, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність підстав та ризиків, визначенихст.149 ЦПК України, для забезпечення позову.

Керуючись статтями 149-153, 258-261-210 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову до його пред`явлення –відмовити.

Копію ухвали невідкладно направити заявнику.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії даної ухвали.

Ухвала набирає законної сили в порядку встановленому ч. 2 ст. 261 ЦПК України.

Суддя Т.В. Дубас