Ухвала суду № 89896023, 18.06.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

про передачу за підсудністю

"18" червня 2020 р.Справа № 922/1912/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

розглянувши матеріали справи

за Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" (61002, м.Харків, вул. Чернишевська, буд.66) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрокріль" (52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт.Слобожанське, вул. Нижньодніпровська, буд.1) про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Новакорм" звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрокріль" , в якій просить суд стягнути з останнього суму заборгованості в розмірі 526 536,76грн., пеню в сумі 43 701,08грн., 3% річних в сумі 5 807,72грн.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором поставки№14-02 від 14.02.2017 року в частині своєчасної оплати поставленої продукції.

У позовній заяві зазначено, що місцезнаходження відповідача є: 52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Нижньодніпровська, буд.1)

Обґрунтовуючи подання позову до Господарського суду Харківської області , позивач посилається на ч.5 ст.29 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до приписів якої позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Крім того позивач посилається на п.3 ч.1 ст.532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання.

За доводами позивача, справа підсудна Господарському суду Харківської області , оскільки місцем виготовлення товару, що поставляється за договором, а саме комбікорму КК92 та комбікорму КК90, є Харківська область, смт. Чкаловське, вул. Польова, 1 , те ж саме є місцем виконання зобов`язання.

Таким чином, позивач вважає, що внаслідок визначення місця виконання договору у Харківській області , позов подається до Господарському суду Харківської області .

Суд, вирішуючи питання про територіальну юрисдикцію (підсудність) вказаної справи, вважає за необхідне зазначити таке.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.

Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Відповідно до ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцем проживання фізичної особи, яка не є підприємцем, визнається зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання або перебування.

Відповідно до ч.1 ст.29 ГПК України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Згідно з ч.5 ст. 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Посилання позивача щодо пред`явлення позову за місцем виготовлення товару , судом не приймається до уваги, з огляду на наступне.

Правило територіальної підсудності, закріплене у ч.5 ст.29 ГПК України, є прикладом підсудності, яка застосовується для деяких позовів, особливий характер яких обумовлює доцільність надання позивачеві можливості пред`явити позов не лише в судах за місцем проживання відповідача, тобто у порядку застосування положень загальної територіальної підсудності, але і в інших судах.

Визначена ч.5 ст. 29 ГПК України підсудність за місцем виконання договору не залежить від сторін договору і можливої зміни ними свого місця проживання, не надає жодній із сторін переваг порівняно з іншою.

Правила визначення місця виконання зобов`язання передбачено ст. 532 ЦУ України, відповідно до яких, місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Частиною 2 ст. 532 ЦК України визначено, що зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 ст.532 ЦК України визначено, якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: за зобов`язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання; за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Правила статті 532 Цивільного кодексу України застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.

У спірних правовідносинах предметом даного позову, як відзначалось судом, є сума заборгованості в розмірі 526 536,76грн., пеня в сумі 43 701,08грн., 3% річних в сумі 5 807,72грн. за договором поставки№14-02 від 14.02.2017 року та не стосується саме зобов*язання про передання товару, тобто спір стосується стягнення з відповідача заборгованості та штрафних санкцій за вищеозначеним договором.

Отже, предметом позову у даному спорі є вимога про стягнення грошових коштів, нарахованих відповідачу у зв`язку із неналежним виконанням умов спірного договору.

Тобто вимоги позивача по даному позову не ідуть в залежність від виконання умов договору.

Крім того, зі змісту укладеного між сторонами договором поставки№14-02 від 14.02.2017 року не вбачається, що сторони визначили місце виконання зобов`язань за Договором, а лише встановили в .4.1. договору умови постачання товару згідно Інкотермс 2010-CPT: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт . Ювілейне, вул. Нижньодніпровська, буд.1.

Враховуючи правову позицію, що викладена у п.39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" №3 від 01.03.2013 суд дійшов висновку, що зобов`язання з повернення грошових коштів (пункт 4 частини першої статті 532 ЦК України) не є такими, які належить, через їх особливість, виконувати тільки в певному місці.

Виходячи з викладеного, підсудність даного спору визначається на підставі ч.1 ст. 27 ГПК України.

Окрім того, за ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Отже, складова верховенства права, закріплена у п. 1 ст. 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom)). "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», п. 1 ст. 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland)).

Застосовані державою обмеження права на доступ до суду не можуть бути такими, що порушують саму сутність права. Більше того, обмеження не входить у сферу застосування п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom); рішення у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom)).

Господарський суд звертає увагу на те, що ст. 279 ГПК України передбачено скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи у випадку прийняття такого рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції.

Враховуючи викладене, передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом, законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.

У силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Частинами 3, 6, 7 ст. 31 ГПК України унормовано, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення. Спори між судами щодо підсудності не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 27, 31, 234, 235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрокріль" смт.Слобожанське, Дніпропетровська область, з доданими до неї матеріалами передати за територіальною підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст.ст. 255-257 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Ухвала підписана 18.06.2020 року.

Суддя О.О. Присяжнюк