Рішення № 89895364, 18.06.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2020Справа № 910/4988/20

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" вул. Б.Хмельницького,6, м. Київ, 01601

до Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу "Немішаївський агротехнічний коледж" вул. Героїв Оборони, буд.15, м. Київ, 03041

про стягнення 6 024,32 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу "Немішаївський агротехнічний коледж" (далі - відповідач) про стягнення 6 024,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, чим порушив вимоги п. 61. Договору від 28.12.2015 №2875/15-БО-17.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

04.05.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує.

15.05.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив із запереченнями проти доводів відповідача.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" (далі - Позивач) та Національним університет біоресурсів і природокористування України в особі «Немішаївський агротехнічний коледж» (далі - Відповідач) 28.12.2015 укладено договір № 2875/15-БО-17 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір), на виконання умов якого, Позивач передав у власність Відповідача у грудні 2015р. природний газ на загальну суму 134 626,86грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додані до цього позову.

Відповідно до п. 3.1. договору постачальник передає споживачу газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключній арматурі споживача. Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на газ.

Згідно п. 3.4. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформляється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку газу.

У відповідності до п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі невиконання споживачем умов пункту 6.1. цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.10.2015 і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків-до їх повного здійснення (пункт 12 договору).

Так, на виконання умов договору постачання природного газу №2875/15-БО-17 від 28.12.2015 у грудні 2015 року позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ загальною вартістю 134 626,86грн., що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2015 на суму 134 626,86 грн.

Водночас, відповідач виконував зобов`язання з оплати природного газу неналежним чином та несвоєчасно, про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка по рахунку.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 4 678,89 грн. та 3% річних в сумі 433,92 грн. та інфляційних втрат у розмірі 911,51 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 28.12.2015 укладено договір №2875/15-БО-17, відповідно до якого постачальник зобов`язався передати у власність споживачу у 2015 році природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.

Так, у п. 6.1. договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Проте, відповідачем у грудні 2015 року в порушення укладеного договору зобов`язання з оплати за поставлений природний газ виконувались несвоєчасно, що підтверджується матеріалами справи. На підтвердження зворотного відповідачем доказів суду не надано.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

У відповідності до п. 8.2. договору постачання природного газу № 2864/15-ТЕ(Т)-21 від 07.12.2015, у разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій відповідно припиняється зі сплином 6 (шести) місяців.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлені до стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних є арифметично правильними та відповідно обґрунтованими.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач у відзиві заперечуючи проти позову, як на підставу для звільнення від відповідальності, посилається на приписи Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі - Закон).

Однак доводи відповідача спростовуються наступним.

Відповідно до ст.2 Закону, дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Відповідно до ст. 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства; Порядок ведення та користування реєстром затверджується Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з аналізу положень ст. З Закону, учасниками процедури врегулюванні заборгованості є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру.

Згідно статті 1 Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005р. теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що відповідач має у своїй власності або користування теплогенеруюче обладнання для виробництва теплової енергії.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про теплопостачання» господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.

Водночас, господарська діяльність відповідача з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії не підтверджується відповідними ліцензіями .

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами, що він є теплопостачальною або теплогенеруючим підприємством; що він включений до Реєстру; Матеріали справи не містять доказів, що відповідач має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання для виробництва теплової енергії; відсутні відповідні ліцензії.

Відповідно до вимог ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ураховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів своєчасного виконання свого зобов`язання щодо оплати заборгованості за договором постачання природного газу №2875/15-БО-17 від 28.12.2015 та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" про стягнення з Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу "Немішаївський агротехнічний коледж" пені в розмірі 4 678,89 грн., 3% річних в сумі 433,92 грн. та інфляційних втрат у розмірі 911,51 грн.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" задовольнити.

2. Стягнути з Національного університету біоресурсів і природокористування України (вул. Героїв Оборони, буд.15, м. Київ, 03041, ідентифікаційний код 00493706) в особі відокремленого підрозділу "Немішаївський агротехнічний коледж" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) пені в розмірі 4 678,89 грн., 3% річних в розмірі 433,92 грн. та інфляційних втрат у розмірі 911,51 грн. та 2 102,00 грн. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" та пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.О. Лиськов