Рішення № 89884930, 12.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2020 року м. Київ № 640/2329/19

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві

третя особа ОСОБА_2

про визнання протиправним та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом звернувся ОСОБА_1 до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа: ОСОБА_2 , в якому позивач, просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Боголей Ірини Юріївни про накладення штрафу в розмірі 179032,26 гривень від 23.11.2018 року у виконавчому провадженні №41206885.

В обґрунтування позову позивач вказує, що не погоджується з діями державного виконавця щодо постанови про накладення штрафу, оскільки постанова старшого державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Боголей Ірини Юріївни про накладення штрафу в розмірі 179032,26 гривень від 23.11.2018 року, не пов`язана з виконанням виконавчого листа № 2-8210/10.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 18.03.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/2329/19, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач надав до суду відзив, в якому зазначає, що оскаржувана постанова винесена в межах чинного законодавства, а відтак у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Постановою від 12.12.2013 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-8210/10 виданого 28.11.2013 Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів, у розмірі 5000 грн., які підлягають стягненню щомісячно, починаючи з 12.11.2010 року (Додаток №1).

З дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання у Позивача утворилася заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно з розрахунком від 23.11.2018 року за період з 31.12.2010 по 01.11.2018 в сумі 358064,52 грн (Додаток №2).

23.11.2018 року старшим державним виконавцем Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Боголей Іриною Юріївною було винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 179032,26 грн., у зв`язку з заборгованістю зі сплати аліментів понад три роки .

Однак, Позивач вважає вищевказану постанову протиправною та такою що підлягає скасуванню в судовому порядку, оскільки відповідальність у формі штрафу за несплату аліментів понад три роки введена лише з 28 серпня 2018 року, у зв`язку з чим звернувся до суду

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

За визначенням статті 1 Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Статтею 10 Закону N 1404-VIII встановлено, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону N 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Відповідно до пункту 16 частини третьої вказаної статті Закону N 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що чинним законодавством на державного виконавця покладено обов`язок щодо вжиття передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також наділено повноваженнями стосовно накладення стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Так, частиною першою статті 63 Закону N 1404-VIII передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону N 1404-VIII).

Відповідно до частин першої, другої статті 75 Закону N 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону N 1404-VIII).

При цьому, порядок стягнення аліментів врегульовано статтею 71 Закону N 1404-VIII.

Згідно частини першої наведеної статті Закону N 1404-VIII порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Частиною восьмою статті 71 Закону N 1404-VIII визначено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини чотирнадцятої 71 Закону N 1404-VIII за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Частиною першою статті 195 Сімейного кодексу України передбачено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Частиною другою статті 195 Сімейного кодексу України визначено, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.

Відповідно до частини третьої статті 195 Сімейного кодексу України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З Довідки-розрахунку заборгованості з аліментів вбачається, що відповідачем визначено заборгованість ОСОБА_1 станом на 01.11.2018 у розмірі 358064,52 грн та що така заборгованість перевищує суму відповідних платежів за три роки і з огляду на зазначене накладено штраф на позивача у розмірі 50 відсотків від такої заборгованості, тобто, у відповідності до частини чотирнадцятої статті 71 Закону N 1404-VIII.

Частиною першою статті 74 Закону N 1404-VIII визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Оскільки виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва про стягнення аліментів, тобто за результатами розгляду цивільного спору, й позивачем не надано суду доказів оскарження дій відповідача, пов`язаних з визначенням розміру заборгованості до вказаного суду, як і не надано доказів вирішення судом спору, пов`язаного з визначенням розміру заборгованості за аліментами за правилами Цивільного процесуального кодексу України, відсутні підстави для визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 23.11.2018 № 41206885 про накладення штрафу.

При цьому судом враховується, що жодних інших підстав, ніж незгода з визначенням розміру та періоду заборгованості для визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 23.11.2018 № 41206885 про накладення штрафу, позивачем у позовній заяві не зазначено, а адміністративний суд у даному випадку не є тим судом, до компетенції якого віднесено вирішення спору щодо визначення розміру заборгованості за аліментами.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9. 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 11Б, ЄДРПОУ 34979022), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІНН НОМЕР_2 ) про визнання протиправними та скасування постанови - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур