Рішення № 89884555, 18.06.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2020 р. № 520/5960/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "МАРШАЛЛ" (61052, м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 67) до Слобожанської митниці Держмитслужби (61003, м. Харків, вул. Короленка, буд. 16 Б) про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Приватне підприємство "МАРШАЛЛ", звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд визнати протиправним і скасувати рішення Слобожанської митниці Держмитслужби від 27.03.2020 №UA807000/2020/000917/2 про коригування митної вартості товарів.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржуване рішення Слобожанської митниці Держмитслужби від 27.03.2020 №UA807000/2020/000917/2 про коригування митної вартості товарів є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 13.05.2020 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Представником відповідача 05.06.2020 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що рішення Слобожанської митниці Держмитслужби від 27.03.2020 №UA807000/2020/000917/2 про коригування митної вартості товарів є законним та таким, що винесено в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що між фірмою «WiTaP» Wilhelm Plez e.K. (Німеччина) (Продавець) і позивачем - ПП «Маршалл» (Покупець) було укладено контракт №7 від 25.02.2020, відповідно до якого Продавець продає Покупцю товари народного вжитку, найменування, ціна та кількість яких вказуються у додатках до контракту.

Згідно вказаного контракту, позивач - ПП «Маршалл», придбало серветки та скатертини різних розмірів та торгівельних марок із числа товарних залишків на складі Продавця.

Зазначений товар було придбано на умовах поставки EXW Essen і в подальшому імпортовано до України.

18.03.2020 позивач з метою митного оформлення товару подав до Слобожанської митниці Держмитслужби митну декларацію UA807170/2020/014891, згідно якої митну вартість було визначено за першим методом (ціною контракту) в розмірі 12411,22 євро за першу позицію митної декларації, 8728,28 євро за другу позицію митної декларації. З митною декларацією було подано контракт №7 від 25.02.2020, рахунок про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортио-експедиційні послуги №1113 від 13.03.2020, договір-заявка №1/2020 від 06.03.2020 на послуги з перевезення вантажу, прейскурант (прайс-лист) виробника товару від 10.03.2020, висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №23 від 08.07.2019, розрахунок ціни (калькуляція) виробника від 10.03.2020, специфікація МА 100320/041 від 10.03.2020, CMR №3291, лист про невзаємопов`язаність продавця з покупцем від 14.03.2020, лист про те, що придбаний товар є стоковими залишками від 10.03.2020, лист про страхування товару від 12.03.2020, експортну декларацію країни відправлення.

Також судом встановлено, що посадовими особами відповідача було проведено огляд товарів, заявлених до митного оформлення, відповідно до якого встановлено, що частина заявлених до митного оформлення товарів містять напис «Duni», яка не вказана у товаросупровідних документах.

Відповідачем було направлено запит митного органу від 26.03.2020, відповідно до якого позивачеві запропоновано надати додаткові документи згідно переліку, встановленого в ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України.

Позивач у відповідь на запит направив лист від 27.03.2020, відповідно до якого повідомив, що надав усі необхідні для визначення митної вартості документи, в тому числі інвойс, пакувальний лист, прайс-лист постачальника, експортну декларацію, висновки спеціалізованої експертної організації, деталізацію поставки, калькуляцію тощо.

27.03.2020 відповідачем було відмовлено в прийнятті митної декларації UA807170/2020/014891 і прийнято рішення про коригування митної вартості товарів UA807000/2020/000917/2 від 27.03.2020, відповідно до якого митну вартість визначено за третім методом (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) в розмірі 16046,68 євро за першу позицію митної декларації, 19437,88 євро за другу позицію митної декларації.

Товари були випущені у вільний обіг за митною декларацією UA807170/2020/017141 зі сплатою позивачем митних платежів згідно з митною вартістю товару, визначеною декларантом, та забезпеченням сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X Митного кодексу України.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

З мотивувальної частини оскаржуваного рішення судом встановлено, що заявлена митна вартість не була визнана відповідачем у зв`язку з тим, що: 1. Згідно акту митного огляду частково виявлені товари з маркуванням (торговою маркою), не вказаною у МД; 2. В п. 4.1. контракту зазначено умови оплати 100% передплата, а по факту оплата не здійснювалась; 3. В наданому прайсі відсутні окремі позиції, які заявлені до митного оформлення (розміри 30x40, 40x40, 48x48); 4. В наданій калькуляції відсутні окремі позиції, які заявлені до митного оформлення (розміри 30x40, 40x40, 48x48); 5. Рахунок щодо витрат на транспортування не містить розбивки суми до сплати щодо транспортування до кордону України та окремо після кордону; 6. Наданий висновок експерта щодо вартісних характеристик не відноситься до товарів, що оцінюється.

З огляду на вищевикладене суд зазначає, що згідно акту митного огляду частково виявлені товари з маркуванням (торговою маркою), не вказаною у МД. В даному випадку йдеться про те, що частина заявленого до митного оформлення товару виявилась не торгівельною маркою «Katharina», як вказано в митній декларації, а торгівельною маркою «Duni».

Позивачем було пояснено митному органу, що зазначена розбіжність виникла з вини постачальника фірми «WiTaP» Wilhelm Plez e.K., якою при оформленні документів була допущена технічна помилка, а саме не виправлена торгівельна марка «Katharina» на торгівельну марку «Duni». Вказана помилка виникла у зв`язку із скороченням кількості персоналу через карантинні обмеження.

Зазначена помилка не вплинула на вартість товару, що придбавався позивачем, оскільки ним придбавались товарні залишки, які реалізуються постачальником за стоковими цінами в євро за кілограм, незалежно від того, скатертини це чи серветки.

На підтвердження зазначеного митному органу було надано лист постачальника від 19.03.2020.

В п. 4.1. контракту зазначено умови оплати 100% передплата, а по факту оплата не здійснювалась, з огляду на що суд зазначає наступне.

Відповідачем не враховано, що п. 4.1. контракту передбачено умови оплати не тільки 100% передплата, а і оплата за фактом отримання товару.

Таким чином суд зазначає, що позивач не зобов`язаний оплатити товар до його отримання, і правомірно не надав до митного оформлення документи, підтверджуючі оплату вартості товару, у зв`язку з їх відсутністю.

Стосовно 3, 4 пункту суд зазначає, що в наданому прайсі відсутні окремі позиції, які заявлені до митного оформлення (розміри 30x40, 40x40, 48x48); в наданій калькуляції відсутні окремі позиції, які заявлені до митного оформлення (розміри 30x40, 40x40, 48x48).

Як було зазначено вище, позивачем придбавались товарні залишки, які реалізуються постачальником за стоковими цінами в євро за кілограм, незалежно від того, скатертини це чи серветки.

Таким чином суд зазначає, що розмір товару не має жодного значення для визначення його ціни, оскільки ціна визначається в євро за кілограм товару, а не в євро за одиницю товару.

Крім того, суд зазначає, що мотивувальної частини рішення вбачається, що митним органом скориговано митну вартість тільки 2514,5 кг серветок, тоді як митна вартість решти 5847,5 кг серветок не коригувалась.

2514,5 кг серветок — вага серветок ТМ «Duni», згідно акту митного огляду товарів, і складається із сукупної ваги серветок ТМ «Duni» розміром 21x21 см (1288 кг в 32 коробках), 24x24 см (86 кг в 116 коробках), 25x25 см (125 кг в 41 коробці) і 33x33 см (1007 кг в 71 коробці).

Таким чином, відповідачем не коригувалась митна вартість серветок розміром 30x40,40x40,48x48.

Стосовно 5 пункту встановлено, що рахунок щодо витрат на транспортування не містить розбивки суми до сплати щодо транспортування до кордону України та окремо після кордону.

Суд зазначає, що вказане твердження не відповідає дійсності, оскільки рахунок ТОВ «Інтертранс» від 13.03.2020 №1113 містить розбивку суми до сплати за транспортування по іноземній території (37 000 грн.) та по території України (10 200 грн.).

Щодо 6 пункту суд зазначає, що наданий висновок експерта щодо вартісних характеристик не відноситься до товарів, що оцінюється.

Вказане твердження не відповідає дійсності, оскільки в ньому досліджено вартість серветок паперових, неупакованих, сток розміром 21x21 см, 25x25 см, 33x33 см; скатертини паперової в рулонах, сток, які придбаваються ПП «Маршалл» у фірми «WiTaP» Wilhelm Pleze.K.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обгрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Заявлена позивачем митна вартість підтверджена як обов`язковими документами, передбаченими ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, так і додатковими документами з переліку, вказаного в ч. З ст. 53 Митного кодексу України.

Так, з встановленого ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України переліку документів заявлена митна вартість підтверджена: декларацією митної вартості, контрактом, специфікацією і інвойсом, платіжними документами, що підтверджують оплату товару, транспортними документами:.

Суд зазначає, що позивачем митну вартість підтверджено додатковими документами з переліку, вказаного 15 ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України: прайс-листом виробника товару, копією митної декларації країни відправлення, висновком про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленого судовим експертом ОСОБА_1 .

Вказані документи містять повні і достовірні відомості про митну вартість товару і не містять істотних розбіжностей, тому виключають будь-які сумніви у заявленій митній вартості.

Про обов`язковість наявності обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів і зазначення в рішенні про коригування митної вартості конкретних обставин, які викликали відповідні сумніви, вказує і Верховний Суд.

В п. 15-17 постанови Верховного Суду від 19.06.2018 по справі №818/1220/17 викладено наступну правову позицію: « 15. Наявність обгрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

16. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

17. Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.»

Суд зазначає, що аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 по справі №809/1260/17, від 25.06.2019 по справі №804/744/18, від 14.05.2019 по справі №810/4293/17 та інших.

В даній справі в оскаржуваному рішенні сумніви відповідача не є обґрунтованими, оскільки конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, спростовані наданими декларантом документами.

За таких обставин оскаржуване рішення прийнято з порушенням закону, оскільки відповідачем не доведено обґрунтованість свого сумніву, що є обов`язковим при прийнятті рішення.

Також під час розгляду справи судом встановлено, що із запиту відповідача про надання додаткових документів вбачається, що перед прийняттям оскаржуваного рішення в рамках процедури консультації відповідач витребовував додаткові документи з переліку, вказаного в ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України. При цьому, відповідач у запиті зазначив весь перелік документів, передбачених ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України (за виключенням вже наданих позивачем документів).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 12.04.2018 по справі №820/2014/17 "Суд вважає, що надання позивачем додаткових документів за сформованим відповідачем переліком повинно забезпечувати можливість визначення останнім митної вартості товарів. Адже з положень пункту 2 частини 6 статті 54, частини 2 статті 256 Митного кодексу України слідує, що виконання вимог органу доходів і зборів щодо надання додаткових документів виключає можливість відмови у митному оформленні товарів.

З переліку витребуваних відповідачем документів не можливо встановити, недоліки яких з наданих декларантом документів не дозволили погодитися із заявленою ним митною вартістю та яким чином ці недоліки можливо усунути. Відтак спотвореним було отримання позивачем вичерпної інформації щодо додаткових документів, надання яких забезпечить митне оформлення товару за визначеною у декларації вартістю.

Зазначення відповідачем одночасно усіх можливих причин, що передбачені частиною 6 статті 54 Митного кодексу України, не можна вважати належним обґрунтуванням коригування митної вартості товарів та подальшої відмови у митному оформленні товарів.

Верховний Суд не приймає до уваги посилання відповідача у касаційній скарзі на відсутність правових підстав (норм права) для висновків судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність витребування митним органом одночасно усіх можливих документів, які перелічені у частині 3 статті 53 Митного кодексу України, без урахування зв`язку між ними та встановленими причинами неможливості визнання заявленої декларантом митної вартості.

Як зазначено вище, даний висновок є результатом тлумачення судами положень пункту 2 частини 4, пункту 2 частини 6, частини 7 статті 54, частин 1, 2 статті 256 Митного кодексу України. Відтак він має правове підґрунтя.

Положення статті 53 Митного кодексу України не містять норми, яка б прямо зобов`язувала відповідача витребувати від декларанта тільки ті документи, які можуть усунути причину невизнання заявленої ним митної вартості. Така норма висновується з перелічених вище положень кодексу, що не впливає на можливість її застосування у даній справі.»

Також у зазначеній постанові Верховний Суд вказує, що формальне виконання процедури консультацій, надлишкове узагальнення причини невизнання задекларованої позивачем митної вартості свідчать про відсутність практичної реалізації в діяльності відповідача принципу належного урядування і принципів адміністративної практики, рекомендованих Резолюцією Комітету Міністрів Європи 77 (31) від 28.09.1977 «Про захист особи відносно актів адміністративних органів».

Також суд зазначає, що митним органом при визначенні митної вартості застосовувався 3 метод визначення митної вартості (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів).

Згідно з положеннями статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 55 Митного кодексу України орган доходів і зборів за відповідних умов має право здійснювати коригування митної вартості товару, заявленої декларантом. Зокрема, згідно з положеннями пунктів 2, 4 частини другої цієї статті рішення про коригування заявленої митної вартості товарів повинно містити не лише наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), яка призвела до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, але й обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

При цьому, в разі здійснення коригування митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598).

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним, органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням методу за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів.

Суд зазначає, що оскаржуване рішення не містить докладної інформації та джерел, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Наявність в базі даних ЄАІС ДФС інформації про те, що товар, який задекларовано та ввезено в Україну за іншою вартістю, ніж задекларовано позивачем, за відсутністю інших, визначених законом підстав, не може бути підставою для коригування митної вартості товару, ввезеного позивачем, оскільки з бази даних не вбачається умови договору, між ким він укладався, при цьому безліч обставин можуть впливати на ціну товару (його характеристика, виробник, умови і обсяги поставки, наявність знижок), адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономної волі і свободи договору. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.09.2018 по справі № 814/2659/16, від 21.08.2018 по справі № 804/7845/17, від 07.12.2018 по справі №809/4367/15.

Крім того, згідно рішення про коригування митної вартості товарів UA807000/2020/000917/2 від 27.03.2020 визначена митним органом вартість скатертини розміром 120x180 складає 7,84 євро/кг, або 77,68 грн. за одну скатертину. Така ціна, визначена митним органом, є вочевидь завищеною і не відповідає дійсній вартості товару, підтвердженої видатковими накладними, якими імпортовані скатертини було реалізовано покупцям.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryaldaz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В рішенні по справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 49-51) Європейський Суд вказав, що накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку становило втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.o.» проти Чеської Республіки» (<...>), № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-1).

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна, є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги частковому задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "МАРШАЛЛ" (61052, м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 67) до Слобожанської митниці Держмитслужби (61003, м. Харків, вул. Короленка, буд. 16 Б) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати рішення Слобожанської митниці Держмитслужби від 27.03.2020 №UA807000/2020/000917/2 про коригування митної вартості товарів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці Держмитслужби на користь Приватного підприємства "МАРШАЛЛ" сплачений судовий збір у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.