Рішення № 89884480, 17.06.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

17 червня 2020 р. № 520/14161/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Мельников Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить суд визнати протиправними та скасувати:

- постанову про відкриття виконавчого провадження № 60873853 від 12.12.2019 року про стягнення 47664,91 грн. виконавчого збору;

- постанову про стягнення 170,00 грн. виконавчого збору № 46065567 від 12.12.2019 року;

- постанову про відкриття провадження № 60873611 від 12.12.2019 року про стягнення витрат виконавчого провадження в розмірі 196,14 грн.;

- постанову про стягнення витрат виконавчого провадження в розмірі 53,15 грн. № 60874352 від 12.12.2019 року;

- постанову про об`єднання виконавчих проваджень №№ 46065567, 60873611, 60874352, 60873853 у зведене виконавче провадження № 60873853 від 12.12.2019;

- постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 46065567 від 27.01.2020 р.

В обґрунтування позову зазначено, що в провадженні Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області знаходяться виконавчі провадження №№46065567, 46065766 щодо виконання виконавчого листа №6/643/257/1-ц від 13.09.2007 року про стягнення з позивача на користь АТ “Райффайзен Банк Аваль” заборгованості в розмірі 476649,15 грн. за кредитним договором 014/02-1/1458-04 від 16.09.2004 р. та судового збору в розмірі 1700,00 грн. Відповідачем від стягувача було отримано листа щодо повернення виконавчого листа №6/643/257/1-ц від 13.09.2007 р. стягувачу без виконання в порядку п.1 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, після чого заступником начальника Московського відділу ДВС м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України “Про виконавче провадження” прийнято постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, а також 12.12.2019 року прийнято рішення про винесення постанов щодо стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, які пізніше були об`єднані у зведене провадження, а саме: постанова про відкриття виконавчого провадження № 60873853 від 12.12.2019 року про стягнення 47664,91 грн. виконавчого збору; постанова № 46065567 від 12.12.2019 року про стягнення 170,00 грн. виконавчого збору; постанова № 60873611 від 12.12.2019 року про відкриття провадження про стягнення витрат виконавчого провадження в розмірі 196,14 грн.; постанова № 60874352 від 12.12.2019 року про стягнення витрат виконавчого провадження в розмірі 53,15 грн.; постанова № 60873853 від 12.12.2019 про об`єднання виконавчих проваджень №№ 46065567, 60873611, 60874352, 60873853 у зведене виконавче провадження. На думку позивача, у зв`язку із невжиттям виконавчою службою фактичних заходів та реальних дій щодо стягнення заборгованості вказані постанови щодо стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є необґрунтованими та незаконними, з огляду на що такі постанови підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 13.01.2020 року прийнято адміністративний позов до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено справу до судового розгляду.

Представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує з огляду на його необґрунтованість та недоведеність позовних вимог. Також представник відповідача зазначив, що оскаржувані позивачем постанови були прийняті у відповідності до норм діючого законодавства, а відтак скасуванню не підлягають.

Позивач або представник позивача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положень частини 4 статті 229 КАС України.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження.

Отже, суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив наступне.

В провадженні Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області знаходяться виконавчі провадження №№46065567, 46065766 щодо виконання виконавчого листа №6/643/257/1-ц від 13.09.2007 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ “Райффайзен Банк Аваль” заборгованості в розмірі 476649,15 грн. за кредитним договором 014/02-1/1458-04 від 16.09.2004 р. та судового збору в розмірі 1700,00 грн.

Матеріали виконавчого провадження свідчать, що державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції на підставі постанов від 13.01.2015 року були відкриті виконавчі провадження №46065567 щодо стягнення з ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1700,00 грн та №46065766 щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 476649,15 грн.

Як свідчать наявні в матеріалах справи докази, стягувачем у вказаних виконавчих провадженнях є ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, а боржником – ОСОБА_1 .

При цьому, зі змісту постанов про відкриття виконавчого провадження вбачається, що у п. 2 державним виконавцем визначено, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк виконати його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області у зв`язку з відсутністю самостійного виконання боржником судового рішення 22.01.2015 року в рамках здійснення виконавчого провадження №46065766, керуючись ст.ст. 11, 52 Закону України “Про виконавче провадження”, винесено постанову про арешт коштів боржника, а також, керуючись ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження”, винесено постанову про розшук майна боржника, та, керуючись ст. 57 Закону України “Про виконавче провадження”, винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Судом також встановлено, що державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області 22.01.2015 року також в рамках виконавчого провадження №46065766, керуючись ст. 28 Закону України “Про виконавче провадження”, було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 47664,91 грн. та постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 53,15 грн.

В подальшому, з метою забезпечення виконання рішення суду, державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області 06.09.2018 року було також винесено постанову про арешт майна боржника.

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку з отриманням інформації ІС ДП “НАІС” щодо реєстрації за боржником автотранспортного засобу, державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, керуючись ст. 56 Закону України “Про виконавче провадження” винесено постанову про арешт майна боржника від 12.12.2018 року, а також, керуючись ст. 36 Закону України “Про виконавче провадження”, винесено постанову про розшук майна боржника від 12.12.2018 року.

У зв`язку з отриманням відповіді від МВС щодо реєстрації за боржником іншого транспортного засобу, державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, керуючись ст. 36 Закону України “Про виконавче провадження”, було винесено постанову про розшук майна боржника від 21.10.2019 року.

Під час судового розгляду справи встановлено, що до відповідача 13.11.2019 року від представника АТ “Райффайзен Банк Аваль” надійшла заява про повернення виконавчого документа за заявою стягувача у зв`язку з погашенням боргу на підставі п.1 ч.1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”.

Матеріали справи свідчать, що державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області 12.12.2019 року, керуючись п.1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу.

При цьому, державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області 12.12.2019 року, керуючись ст. 42 Закону України “Про виконавче провадження”, було винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 196,14 грн.

Також, державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області 12.12.2019 року в рамках здійснення виконавчого провадження №46065567, керуючись ст. 42 Закону України “Про виконавче провадження”, була винесена постанова про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 170,00 грн.

Під час судового розгляду справи встановлено, що відповідачем у зв`язку з винесенням постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 12.12.2019 року було направлено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 47664,91 грн. від 22.01.2015 року №46065766 для виконання до Московського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, державним виконавцем якого 12.12.2019 року було відкрито виконавче провадження №60873853.

Також, до виконання було направлено і постанову від 22.01.2015 року про стягнення витрат виконавчого провадження у сумі 53,15 грн., на підставі якої державним виконавцем було відкрито виконавче провадження №60874352.

Водночас, державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області до виконання було направлено і постанову від 12.12.2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 196,14 грн., на підставі якої відкрито виконавче провадження №60873611.

Під час судового розгляду справи з наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що 12.12.2019 року державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області було винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження №60873853, відповідно до якої об`єднано виконавчі провадження №46065567, №60873611, №60873853, №60874352, з огляду на обставини того, що вони стосуються одного боржника.

Матеріали справи свідчать, що державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області в рамках виконавчого провадження №46065567 у зв`язку з надходженням заяви стягувача про повернення виконавчого документа за заявою стягувача у зв`язку з погашенням боргу 27.01.2020 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, відповідно до якої повернуто виконавчий лист №2-6576/07, виданий 30.09.2014 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ “Раффайзен Банк Аваль” суми боргу у розмірі 1700,00 грн.

Водночас, державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області в рамках виконавчого провадження №46065567 27.01.2020 року було винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 201,00 грн.

Позивач, вважаючи зазначені постанови протиправними та такими, що порушують його права, звернувся до суду з позовом задля захисту порушених прав.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Положеннями ст. 2 Закону № 606-XIV передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Відповідно до приписів ст.17 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами.

Згідно із ч.1 ст.19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження, зокрема, на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно із частиною другою статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною першою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

При цьому, суд зазначає, що з 05 жовтня 2016 року умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (далі – Закон № 1404-VIII).

Відповідно до ч.7 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VIII після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно із положеннями ст. 27 Закону №1404-VІІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Положеннями ст. 40 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.12.2019 року державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області у зв`язку з надходженням заяв стягувача в особі АТ "Райфайзен Банк Аваль" про повернення виконавчих документах, керуючись п.1 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачу. При цьому, державним виконавцем 22.01.2015 року було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 47664,91 грн. та 12.12.2019 року було винесено постанову про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 170,00 грн. Постанову державного виконавця від 22.01.2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 47664,91 грн. було направлено до виконання, за результатами чого винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60873853 від 12.12.2019 року про стягнення 47664,91 грн. виконавчого збору.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам, суд зазначає, що Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.

Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.

Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору.

Відтак, законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Таким чином, за своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Зазначена позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 21 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що для стягнення виконавчого збору з боржника державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, а не тільки винести постанову про відкриття виконавчого провадження.

Під час розгляду справи встановлено, що державним виконавцем було отримано заяви стягувача, яким є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про повернення виконавчого документа за заявою стягувача у зв`язку зі сплатою боргу стосовно виконавчого листа №6/643/257/1-ц, виданого 13.09.2007 року Московським районним судом м. Харків, у виконавчих провадженнях №46065567 та №46065766 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості в розмірі 476649,15 грн за кредитним договором 014/02-1/1458-04 від 16.09.2004 року та судового збору в розмірі 1700,00 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 року позивача було зобов`язано надати докази сплати заборгованості за виконавчим листом 2-6576/07, виданим 30.09.2014 року Московським районним судом м. Харкова.

На виконання ухвали суду від 10.06.2020 року представником позивача до суду подано пояснення відповідно до яких повідомлено суду, що 16.09.2004 року між АППБ «АВАЛЬ» та позивачем було укладено кредитний договір №014/02-1/1458-04 про надання кредиту у вигляді невідновлюваної кредитної лінії. В подальшому, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13.09.2007 року по справі №2-6576 було стягнуто з ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 476649,15 грн. та 1700,00 грн. – судового збору, на підставі чого видані виконавчі листи по справі, на підставі яких відповідачем було відкрито виконавчі провадження №46065766 та №46065567.

Як зазначено позивачем, 12.12.2017 року ПАВТ «Райффайзен Банк Аваль» уклав договір на користь ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» (договір №114/50 від 12.12.12.2017 року. Також 12.12.2017 року на підставі договору б/н ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» передано право вимоги, в тому числі, на зазначений кредитний договір на користь ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінансгруп».

При цьому, представником позивача до суду надано довідку від 31.10.2019 року №31-10/19/4 ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінансгруп», відповідно до якої до позивача відсутні будь-які претензії майнового характеру з боку ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінансгруп».

З огляду на вищевикладене слід дійти висновку, що позивачем було самостійно сплачено визначену судовим рішенням сума заборгованості на користь правонаступника стягувача.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що матеріали справи свідчать, що відповідачем під час розгляду справи не надано належних та допустимих доказів вчинення дій, направлених на фактичне виконання виконавчого документа, зокрема, стягнення коштів з боржника та реалізацію його майна.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність у державного виконавця підстав для стягнення виконавчого збору, що свідчить про наявність підстав для визнання протиправними та скасування постанови про стягнення 170,00 грн. виконавчого збору № 46065567 від 12.12.2019 року.

Також під час розгляду справи встановлено, що фактично постанова про відкриття виконавчого провадження № 60873853 від 12.12.2019 року про стягнення 47664,91 грн. виконавчого збору була винесена державним виконавцем стосовно виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 22.01.2015 року за № 46065766, а також постанова про відкриття виконавчого провадження №60874352 від 12.12.2019 року про стягнення 53,15 грн. витрат виконавчого провадження була винесена державним виконавцем стосовно виконання постанови про стягнення витрат виконавчого провадження від 22.01.2015 року №460565766.

При цьому, відповідно до положень ст. 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання у такі строки:1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

В той же час, згідно із приписами п.1 ч.1 ст.26 Закону № 606-XIV державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: пропуску встановленого строку пред`явлення документів до виконання.

З врахуванням вищевикладеного суд зазначає, що у даному випадку відповідачем не надано до суду доказів того, що строк пред`явлення постанов про стягнення виконавчого збору від 22.01.2015 року за № 46065766 та про стягнення витрат виконавчого провадження від 22.01.2015 року за №46065766 до виконання переривався, а отже наявні підстави вважати, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 12.12.2019 року №60873853 та постанова про відкриття виконавчого провадження від 12.12.2019 року №60874352 винесені відповідачем протиправно, оскільки строк пред`явлення постанов про стягнення виконавчого збору від 22.01.2015 року за № 46065766 та про стягнення витрат виконавчого провадження від 22.01.2015 року за №46065766 станом на момент відкриття відповідних виконавчих проваджень, що відбулось 12.12.2019 року, пропущено.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

Стосовно позовних вимог позивача, що стосуються правомірності видання постанови про відкриття провадження №60873611 від 12.12.2019 року про стягнення витрат виконавчого провадження в розмірі 196,14 грн. суд зазначає наступне.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що спірну постанову було видано державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області на підставі та з метою виконання постанови про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 196,14 грн. від 12.12.2019 року №46065766.

Суд зазначає, що відповідно до положень п.5 ч.1 ст. 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно із ч.1 ст. 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Відповідно до положень ч.5 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Суд зазначає, що зі змісту позовної заяви та позовних вимог позивача вбачається, що останнім шляхом звернення до суду з даним позовом не оскаржується постанова про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 196,14 грн. від 12.12.2019 року №46065766, проте оскаржується постанова про відкриття провадження №60873611 від 12.12.2019 року про стягнення витрат виконавчого провадження в розмірі 196,14 грн.

Відтак, враховуючи, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження №60873611 не оскаржено, а відповідачем зазначене виконавче провадження відкрито із дотриманням норм діючого законодавства, то суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

Стосовно позовних вимог позивача, що стосуються правомірності видання постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №46065567 від 27.01.2020 р. суд зазначає наступне.

Під час судового розгляду справи зі змісту наданих представником відповідача пояснень встановлено, що мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 201,00 грн. відповідно до постанови від 27.01.2020 року №46065567 складаються з витрат щодо плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження у сумі 69 грн.; щодо винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження у сумі 17,8 грн.; щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у сумі 38,93 грн.; щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) у сумі 57,47 грн.; щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у сумі 17,8 грн., що загалом складає 201 грн.

Суд зазначає, що питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню врегульовані також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, в редакції чинній станом на 27.01.2020 року (далі - Інструкція).

Згідно з пунктом 2 Розділу VІ Інструкції витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.

Якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону виносить постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.

Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Абзацом 3 частини 3 статті 42 Закону №1404-VIII передбачено, що розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Так, наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 2830/5 «Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження» визначено види та розміри витрат виконавчого провадження, до яких належать, виготовлення документів виконавчого провадження, пересилання документів виконавчого провадження, послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій, послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум, проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини, послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці, банківські послуги при операціях з іноземною валютою, сплата судового збору, плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження, інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що в розрізі спірних правовідносин та їхнього правового регулювання слід зазначити, що витратами виконавчого провадження є фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на поштову кореспонденцію, друк документів тощо). Такі витрати, на відміну від виконавчого збору, боржник повинен компенсувати незалежно від того, чи він виконав судове рішення у добровільному порядку.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 лютого 2020 року по справі №712/1688/17.

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність постанови про 27.01.2020 року №46065567 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та відсутність підстав для її скасування.

Стосовно позовних вимог позивача, що стосуються правомірності видання постанови про об`єднання виконавчих проваджень №№ 46065567, 60873611, 60874352, 60873853 у зведене виконавче провадження № 60873853 від 12.12.2019 суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 30 Закону №1404-VIII виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.

Відтак, суд зазначає, що оскільки на виконанні у Московському відділі державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебувало декілька виконавчих проваджень стосовно примусового виконання виконавчих документів щодо одного й того самого боржника, яким є позивач ОСОБА_1 , то відповідачем було правомірно здійснено їх об`єднання у зведене виконавче провадження.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 287, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області (м-н Захисників України, буд. 7/8, 7 пов., м. Харків, 61001) про визнання протиправними та скасування постанов – задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати:

- постанову про відкриття виконавчого провадження № 60873853 від 12.12.2019 року про стягнення 47664,91 грн. виконавчого збору;

- постанову про стягнення 170,00 грн. виконавчого збору № 46065567 від 12.12.2019 року;

- постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення витрат виконавчого провадження в розмірі 53,15 грн. № 60874352 від 12.12.2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 2305 (дві тисячі триста п`ять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Московського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області (м-н Захисників України, буд. 7/8, 7 пов., м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ - 34952461).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.