Рішення № 89884433, 18.06.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2020 р. Справа №480/1330/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Гелети С.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 2276 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до військової частини 2276 Національної гвардії України (далі - ВЧ 2276), в якій просить стягнути з військової частини 2276 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 05.12.2019 по день ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 05.12.2016 по 04.12.2019 він проходив військову службу за контрактом у військовій частині 2276 Національної гвардії України. Наказом командира військової частини від 04.12.2019 контракт було розірвано, позивача виключено зі списків особового складу військової частини. При звільненні з військової служби позивачу не було виплачено компенсацію вартості неотриманого речового майна, яка відповідно до довідки розрахунку від 04.12.2019 № 251 складає 14627,95 грн.

У зв`язку із тим, що в день звільнення зі служби (виключення зі списків особового складу військової частини) із позивачем не було проведено остаточного розрахунку та не виплачено грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, з урахуванням положень ст. 117 Кодексу Законів про працю України відповідач повинен виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки, а саме з 05.12.2019 по день фактичного розрахунку.

Відповідач подав до суду відзив у якому проти позовних вимог заперечував, просив відмовити в їх задоволенні та зазначив, що спеціальним законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

При цьому компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки закупівля речового майна здійснюється незалежно від сплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном здійснюється виплата грошової компенсації.

Таким чином компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 02.03.2020 відкрито провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Ухвалою від 18.06.2020 судом закрито провадження в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини 2276 Національної гвардії України щодо невиплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно та стягнення з військової частини 2276 Національної гвардії України грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 14627,95 грн.

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд частково задовольняє позовні вимоги, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ВЧ 2276. Наказом командира вказаної військової частини від 04.12.2019 № 251 припинено контракт із ОСОБА_1 та виключено його зі списків особового складу військової частини (а.с. 8).

Згідно з вказаним наказом, грошова компенсація за неотримане речове майно згідно з довідкою-розрахунком від 04.12.2019 № 47 складає в загальній сумі 14627,95 грн.

Також, 29.11.2019 позивачем було складено рапорт про виплату йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (а.с. 9).

При цьому сума грошової компенсації за неотримане речове майно згідно з довідкою-розрахунком від 04.12.2019 № 47 не була виплачена позивачу у зв`язку із чим останній звернувся до суду за захистом своїх прав.

В ході розгляду даної справи сума грошової компенсації в розмірі 12210,62 грн. (із суми 14627,95 грн. за вирахуванням податків) була перерахована позивачу, що також підтвердив представник позивача у письмових поясненнях.

Однак, разом із вимогами про стягнення грошової компенсації (в цій частині провадження закрито судом) позивач також просив стягнути на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 05.12.2019 по день ухвалення судового рішення.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Оскільки, в день звільнення позивача - 04.12.2019, відповідачем не було здійснено з ним остаточного розрахунку, а саме не було виплачено грошової компенсації за неотримане речове майно позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з ВЧ 2276 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом, 02.04.2020 грошова компенсація, що була предметом розгляду даної справи була перерахована позивачу, що стало підставою для закриття провадження в цій частині.

Для розрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні враховується сума середньоденного грошового забезпечення позивача та кількість днів затримки.

Так, згідно з довідкою ВЧ 2276 від 13.01.2020 № 8 середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 346,86 грн. (а.с. 11).

Суд зазначає, що в позові позивач просить стягнути суму середньоденного заробітку за період з 05.12.2019 по день винесення судового рішення, разом із тим, під час розгляду справи по суті, відповідачем в добровільному порядку було перераховано 02.04.2020 суму заборгованості, а тому відсутні підстави визнання порушення відповідачем з 02.04.2020 строків виплати заборгованості, в цій частині позовних вимог щодо періоду стягнення суд відмовляє в задоволенні.

Таким чином кількість днів затримки з 05.12.2020 по 02.04.2020 день виплати спірної суми складає 80 робочих днів, таким чином сума середнього заробітку за весь період затримки розрахунку складає 27748,80 грн. (348,86 * 80).

Судом враховується, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Так, розрахована сума компенсації за затримку розрахунку складає 27748,80 грн., що вдвічі перевищує розмір виплаченої суми компенсації.

Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд застосовує принцип співмірності, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.07.2018 у справі № 825/325/16.

Суд зазначає, що з урахуванням часу, протягом якого з позивачем не було проведено розрахунку, розміру його грошового забезпечення до звільнення та враховуючи той факт, що сума компенсації була перерахована відповідачем добровільно до закінчення розгляду даної справи, суд вважає співмірною сумі виплаченої компенсації, суму середнього заробітку в розмірі середньомісячного грошового забезпечення за останній календарний місяць з дня звільнення, що складає 10682,72 грн.

При цьому суд не погоджується із твердженнями відповідача в частині того, що оскільки компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, на суму такої компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 по справі № 825/598/17 порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

З огляду на встановлені обставини справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають частковому задоволенню в розмірі суми компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 10682,72 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до військової частини 2276 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку – задовольнити частково.

Стягнути з військової частини 2276 Національної гвардії України (42741, Сумська область, Охтирський район, с. Климентове, вул. Дачна, 9, код ЄДРПОУ 14323534) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10682,72грн.

В задоволенні інших вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження, передбачений ст. 295 КАС України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 18.06.2020.

Суддя С.М. Гелета