Рішення № 89884000, 17.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/1208/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у колегіальному складі: головуючого судді Качур Р.П., суддів: Гулика А.Г., Коморного О.І. розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі № 813/1208/17 за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою (вх. № 24444 від 15.05.2020) про перегляд за виключними обставинами рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 в адміністративній справі № 813/1208/17 за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Львівської області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування поданої заяви зазначив, що рішенням Конституційного Суду України № 2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 у справі № 3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27.03.2014 так, як наслідок, відновлено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ від 07.07.2010, положення якої застосовано судом при прийнятті рішенні у справі № 813/1208/17.

З огляду на це просить ухвалити нове судове рішення, яким скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі № 813/1208/17, а позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 20.05.2020 відкрито провадження за виключними обставинами та призначено заяву до розгляду.

Ухвалою суду від 17.06.2020 здійснено заміну відповідача у справі Апеляційний суд Львівської області на Львівський апеляційний суд.

У судове засідання позивач не прибув, подав заяву про розгляд справи за його відсутності (вх. № 27405 від 01.06.2020). Позовні підтримав повністю з підстав, викладених у заяві.

Представники відповідачів та третьої особи в судове засідання не прибули, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, клопотань про відкладення чи іншого змісту на адресу суду не надходило.

Відтак суд у порядку статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (дала - КАС України) судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, які мають значення для розгляду заяви і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 у період з 01.12.1993 року і до виходу у відставку з посади судді Апеляційного суду Львівської області (08.09.2016 року) працював на посаді судді.

Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 08.09.2016 № 1515-VIII позивача звільнено з посади у відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

Наказом голови Апеляційного суду Львівської області № 51-к від 22.09.2016, виданим відповідно до постанови Верховної Ради України № 1515-VIII від 08.09.2016, ст.ст. 29, 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 24 Закону України «Про відпустки», ст. 83 Кодексу Законів про працю України, позивача - ОСОБА_1 , з 22.09.2016 виключено зі штату Апеляційного суду Львівської області.

Згідно з п. 2 цього наказу зобов`язано відділ планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності при проведенні розрахунку виплатити позивачу компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки.

При цьому суд встановив, що при звільненні з посади судді у відставку відповідачем не виплачено йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на підставі ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив: визнати протиправними дії та бездіяльність Апеляційного суду Львівської області щодо невиплати позивачу при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою; зобов`язати Апеляційний суд Львівської області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 295075,00 грн; зобов`язати Державну судову адміністрацію України профінансувати (видати) Апеляційний суд Львівської області коштами для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 295 075,00 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у задоволенні позову відмовлено.

При цьому судом зазначено, що за приписами Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 (далі - Закон № 2453-VI) в редакції до 01.04.2014 суддя, який подав заяву про відставку, продовжував здійснювати свої повноваження та вважався звільненим у відставку з дня набрання чинності відповідним рішенням органу, який обрав або призначив суддю, у випадку позивача - постанови Верховної Ради України, і саме з цього моменту такий суддя набував право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Пунктом 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27.03.2014 (далі - Закон № 1166-VII), який набрав чинності з 01.04.2014, внесено зміни до Закону № 2453-VI та виключено статтю 136 вказаного Закону.

Таким чином, після викладення в новій редакції (01.04.2014) та з урахуванням внесених у подальшому змін (зокрема до 30.09.2016) Закон № 2453-VI не містив положень про виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку.

Відтак і на дату прийняття Верховною Радою України постанови № 1515-VIII від 08.09.2016, за якою позивача звільнено у відставку, були відсутні законодавчі підстави для виплати такої допомоги.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що при вирішенні питання щодо наявності у судді, який вийшов у відставку, права на отримання вихідної допомоги слід керуватись нормами Закону, який урегульовує спірні правовідносини у редакції, чинній на дату прийняття рішення про звільнення судді у відставку, у цьому випадку - нормами Закону № 2453-VI в редакції, що діяла станом на дату прийняття Верховною Радою України постанови, на підставі якої ОСОБА_1 звільнено з посади судді за його заявою про відставку.

Зважаючи на наведене, суд встановив відсутність законних підстав для виплати позивачу вихідної допомоги у зв`язку з його відставкою.

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України № 2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 у справі № 3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27.03.2014.

Конституційний суд зазначив, що юридичне регулювання питання вихідної допомоги судді в разі його виходу у відставку законодавець неодноразово змінював.

Так, згідно із частиною третьою статті 43 Закону України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15.12.1992 зі змінами (далі - Закон № 2862) (втратив чинність на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ від 07.07.2010; далі - Закон № 2453) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Законом № 2453 змінено розмір суддівської винагороди (стаття 129), зокрема, встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв`язку з виходом у відставку (стаття 136).

Підпунктом 1 пункту 2 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону № 2453 передбачалася втрата чинності статтею 43 Закону № 2862 з 01.01.2011, тобто через п`ять місяців після набрання чинності Законом № 2453. Отже, законодавець встановив достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) з моменту офіційного опублікування Закону № 2453 до втрати чинності нормами, які регулюють питання виплати вихідної допомоги судді у разі його виходу у відставку.

Відповідно до Закону № 1166, який набрав чинності з 01.04.2014, із Закону № 2453, зокрема, виключено статтю 136, що передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).

У контексті принципу верховенства права важливим є встановлення при внесенні змін до законодавства розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності.

Згідно з частиною п`ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Конституційний Суд України наголосив, що Закон № 1166 був ухвалений парламентом 27.03.2014 та опублікований 31.03.2014 в газеті "Голос України", що підтверджують загальнодоступні відомості, розміщені на офіційному веб-порталі Верховної Ради України. За положенням абзацу першого пункту 2 розділу ІV «Прикінцеві положення» Закону № 1166, у якому визначено умови набрання чинності окремими положеннями Закону № 1166, підпункт 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 набрав чинності з 01.04.2014, тобто з наступного дня після опублікування Закону № 1166.

Оскільки можливість реалізації суддею права на вихідну допомогу в розмірах та порядку, встановлених до внесення змін оспорюваним положенням Закону № 1166, залежала від фактичної можливості судді реалізувати право на відставку, то зміни в юридичному регулюванні цього питання (зокрема, виключення статті 136 із Закону № 2453) мали б бути зваженими, обґрунтованими та доведеними до суддів заздалегідь, тобто з дотриманням достатнього перехідного періоду.

Верховна Рада України, скасовуючи вихідну допомогу суддям, що виходять у відставку, мала встановити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок), пов`язаний з набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166.

На думку Конституційного Суду України, встановлений перехідний період, пов`язаний з набранням чинності оспорюваним положенням Закону № 1166, з 31 березня по 01 квітня 2014 року є очевидно недостатнім, оскільки не охоплює фактичної тривалості встановленого законодавством порядку реалізації суддею права на відставку. Внаслідок цього судді, які станом на 01.04.2014 вже мали право на відставку та вихідну допомогу, але продовжували перебувати на посаді судді, стимульовані вихідною допомогою, не змогли належним чином підготуватися до нового юридичного регулювання.

Зважаючи на викладене, Конституційний Суд України констатував, що перехідний період між опублікуванням Закону № 1166 та набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 (менше одного дня) був явно недостатнім для того, щоб суб`єкти права (судді, які на момент набрання чинності Законом № 1166 мали право на вихід у відставку, але станом на 01.04.2014 ще ним не скористалися) змогли адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії для реалізації права на відставку і, відповідно, отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законодавством до внесення змін Законом № 1166.

Наведене дає підстави стверджувати, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 суперечить частині першій статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципу верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.

Положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27.03.2014, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 15.04.2020 відновлено дію статті 136 Закону № 2453, що передбачала таке: «Судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв`язку з повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється».

З урахуванням того, що позивач вийшов у відставку під час дії Закону № 1166, після ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України він набув право на отримання вихідної допомоги відповідно до ст. 136 Закону № 2453.

Відтак колегія суддів доходить висновку про наявність виключних обставин для перегляду та скасування судового рішення.

Вирішуючи питання щодо заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає, що визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач у спірних відносинах був зобов`язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин, а тому позовна вимога про визнання протиправними дій та бездіяльності Апеляційного суду Львівської області щодо невиплати позивачу при виході у відставку вихідної допомоги задоволенню не підлягає.

Суд ураховує, що нарахування та виплата вихідної допомоги проводилась суддям за останньою посадою судом за місцем роботи або територіальними управліннями ДСА України (для місцевих загальних судів) як розпорядниками бюджетних коштів.

Позивач вийшов у відставку як суддя Апеляційного суду Львівської області.

Наразі Апеляційний суд Львівської області ліквідовано, його функції покладено на Львівський апеляційний суд, у зв`язку з чим судом здійснено заміну відповідача.

На підставі вищенаведеного колегія суддів доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 є зобов`язання Львівського апеляційного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Суд вважає, що також відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання Державної судової адміністрації України профінансувати (видати) Апеляційний суд Львівської області коштами для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 295 075,00 грн, оскільки виплата вихідної допомоги здійснюється відповідно до наказу голови суду як розпорядника бюджетних коштів, а не Державною судовою адміністрацією України.

Відтак заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 6-10, 12, 14, 19, 22, 33, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 361, 368, 369, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі № 813/1208/17 за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі № 813/1208/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

3. Зобов`язати Львівський апеляційний суд (79008 м. Львів пл. Соборна 7; код за ЄДРПОУ 42262398) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України строк на апеляційне оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Головуючий суддя Р.П. Качур

Суддя А.Г. Гулик

Суддя О.І. Коморний