
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 червня 2020 року м. Київ Справа № 320/6653/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Харченко С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1 доВійськової частини А2215 провизнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини А2215, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виявилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 03.05.2015 по 03.07.2019, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 03.07.2019;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 03.05.2015 по 03.07.2019, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 03.07.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем, в порушення положень абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, при звільнені позивача з військової служби не здійснено виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за наведений вище період.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/6653/19 та прийнято рішення про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень (а.с. 23, 42).
Представник відповідача позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач не набув права на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні, оскільки надання військовослужбовцям додаткової відпустки в особливий період припинено.
Крім того, представник відповідача наголошує, що позивач надав згоду на його виключення зі списків особового складу військової частини, що свідчить про проведення з ним усіх необхідних розрахунків.
За наведених обставин представник відповідача вважає, що Військова частина А2215 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Управлінням особового складу штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України 03.05.2015 (а.с. 6).
Наказом командира Військової частини А2215 від 03.07.2019 № 142 позивача, звільненого з військової служби наказом командира 15 бригади транспортної авіації (по особовому складу) від 03.07.2019 № 11-РС у відставку на підставі підпункту «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статі 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 10).
У жовтні 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 03.05.2015 по 03.07.2019.
Листом від 07.11.2019 № 84/ФС Військова частина А2215 повідомила позивача про те, що відповідно до положень пункту 19 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII позивач не набув права на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні, оскільки надання військовослужбовцям додаткової відпустки в особливий період припинено.
Відтак, на думку відповідача, підстави для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 03.05.2015 по 03.07.2019 відсутні.
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати йому як учаснику бойових дій під час звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом порушеного права з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правове регулювання відносин у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон України № 2011-XII).
В силу приписів пункту 8 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Так, згідно з положеннями статті 162 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон України № 504/96-ВР), додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік надається, зокрема, учасникам бойових дій.
Аналогічні положення закріплені в пункті 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон України № 3551-XII).
Абзацом першим та другим пункту 14 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту 14 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ).
Аналізуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку про наявність у військовослужбовця, який має статус учасника бойових дій, права на отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, а у разі її невикористання - права на отримання соціальної гарантії у вигляді грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні.
Водночас Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 № 303/2014, який набрав чинності 18.03.2014, оголошено та проведено часткову мобілізацію.
На виконання вимог наведеного вище Указу Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо додаткових гарантій соціального захисту військовослужбовців в особливий період" від 04.07.2014 № 1589-VII до пункту 19 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ внесено зміни та встановлено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті (особливий період, який розпочинається з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію), інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Таким чином, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової відпуски.
Разом з тим обмеження використання військовослужбовцем набутої ним за період проходження служби додаткової відпустки не впливає на його гарантоване абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ право на отримання соціальної гарантії у вигляді грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки.
За наведених обставин, право особи на отримання встановленої чинним законодавством соціальної гарантії - додаткової відпустки - забезпечується двома способами:
1) безпосереднім наданням особі відпустки після закінчення особливого періоду;
2) у разі звільнення особи - виплатою грошової компенсації, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Аналогічні правові висновки висловлені судом касаційної інстанції у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), які в силу приписів частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України суд має враховувати при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.
Дослідивши матеріали адміністративної справи № 320/6653/19, враховуючи суб`єктний склад сторін, предмет та підстави позову, а також правові норми, якими регулюються спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що дана справа є типовою по відношенню до зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Під час розгляду даної справи судом встановлено, що позивач з травня 1999 року проходив службу в Збройних Силах України та в подальшому отримав статус учасника бойових дій.
Вказані обставини підтверджуються даними, наведеними у посвідченні серії АА № 278959, виданому Управлінням особового складу штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України 03.05.2015 (а.с. 6), та витягах з особової справи позивача та наказу командира Військової частини А2215 від 03.07.2019 № 142 (а.с. 9, а.с. 10).
Таким чином позивач, як учасник бойових дій, набув право на отримання додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону України № 504/96-ВР та пунктом 12 статті 12 Закону України № 3551-XII, та, як наслідок, на одержання відповідно до положень абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ грошової компенсації за всі невикористані дні такої відпустки.
Водночас, як стверджує позивач у позовній заяві, за період з 03.05.2015 по 03.07.2019 додаткові відпустки йому Військовою частиною А2215 не надавались, грошова компенсація при звільненні за невикористані дні таких відпусток не виплачувалась.
Наведені обставини представником відповідача не заперечуються.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, не здійснивши виплату позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період за період з 07.09.2016 по 29.09.2017, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом України № 2011-ХІІ.
При цьому посилання представника відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що надання позивачем згоди на його виключення зі списків особового складу військової частини свідчить про проведення з ним усіх необхідних розрахунків, є необґрунтованими та безпідставними.
Так, чинне законодавство жодним чином не обмежує право позивача на звернення після звільнення з військової служби до військової частини з вимогою про виплату недоотриманих ним при звільненні видів грошового забезпечення.
Суд також констатує, що лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019 № 248/5571, який представник відповідача використовує в обґрунтування своєї позиції, не є нормативно-правовим актом, носить лише інформаційно-роз`яснювальний характер, а відтак не може встановлювати, змінювати чи скасовувати норми права.
Крім того, посилання представника відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.06.2018 в адміністративні справі № 545/1881/16-а, не приймаються судом до уваги, оскільки прийняті за інших фактичних обставин справи (у вказаній справі позивач мав статус учасника бойових дій, водночас не був військовослужбовцем).
Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 03.05.2015 по 03.07.2019, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 03.07.2019, суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.
У свою чергу ознакою дискреційних повноважень є право суб`єкта владних повноважень приймаючи рішення, вчиняючи дії чи утримуючись від їх вчинення, діяти з певною свободою розсуду, тобто можливістю обрати одне з кількох юридично допустимих рішень.
З огляду на те, що алгоритм дій суб`єкта владних повноважень – військової частини - під час виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до положень Закону України № 2011-XII чітко визначений чинним законодавством, суд вважає, що задоволення вимоги про зобов`язання відповідача вчинити вказані дії не є втручанням у компетенцію суб`єкта владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 03.05.2015 по 03.07.2019, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 03.07.2019.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно клопотання позивача про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, в силу положень частини другої цієї статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналізуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі стороною, яка хоче компенсувати судові витрати. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання таких послуг та їх вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 23.04.2019 в адміністративній справі № 826/9047/16 та 12.08.2018 в адміністративній справі № 810/4749/15.
При цьому на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу стороною надаються:
1) договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);
2) документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 06.02.2020 в адміністративній справі № 826/16219/16.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що на підтвердження права надання позивачу правової допомоги до матеріалів позовної заяви приєднано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4910/10, ордеру про надання правової допомоги серії КС № 624251 та договору про надання правової (правничої) допомоги від 17.07.2019 № 17-07/19, укладеного між позивачем та адвокатом Кальним Д.І., відповідно до умов якого останній надає позивачу правничу допомогу, зокрема, шляхом представництва інтересів в адміністративних судах усіх інстанцій.
У свою чергу зі змісту додатку до договору від 17.07.2019 № 17-07/19 про надання правової (правничої) допомоги вбачається, що попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, які позивач очікує понести, становить 2400,00 грн (підготовка, написання та подання позовної заяви до Військової частини А2215 – 2 год. 00 хв.) та 1200,00 грн (представництво інтересів у суді) за кожне судове засідання (а.с. 17).
На підтвердження отримання позивачем правової допомоги представником позивача приєднано до матеріалів позовної заяви детальний опис робіт (наданих послуг) від 03.12.2019 (а.с. 18).
Разом з тим оформлених у встановленому законодавством порядку документів, що свідчать про оплату позивачем витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги (квитанцій, платіжних доручень із відміткою банку або інших банківських документів), представником позивача суду не надано.
За наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2400,00 грн.
Оскільки позивач в силу приписів статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу та стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1.Адміністративний позов задовольнити.
2.Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2215 (ідентифікаційний код 08081802, місцезнаходження: Київська область, м. Бориспіль, вул. Соцмістечко, буд. 1), що виявилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 03.05.2015 по 03.07.2019, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 03.07.2019.
3.Зобов`язати Військову частину А2215 (ідентифікаційний код 08081802, місцезнаходження: Київська область, м. Бориспіль, вул. Соцмістечко, буд. 1) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 03.05.2015 по 03.07.2019, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 03.07.2019.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.
В силу положень пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим судовим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211.
Суддя Харченко С.В.
Судове рішення № 89883748, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 12.06.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 320/6653/19. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: