Рішення № 89883648, 09.06.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 червня 2020 року Справа № 280/2183/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Стовбур А.Ю., представника позивача: адвоката Мар`єнко В.Ю., представників відповідача: Палажченка В.В., Шелудька М.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини А0817 (69069, м.Запоріжжя, вул.Стефанова, 1; код ЄДРПОУ 08007958)

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Військової частини А0817 (далі – відповідач, ВЧ А0817), в якій просить суд:

1) визнати протиправною відмову Військової частини А0817 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02.12.2017 по день фактичної виплати;

2) зобов`язати Військову частину А0817 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.12.2017 по день фактичної виплати шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, виходячи з 12 місячного грошового забезпечення перед звільненням.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що був звільнений з військової служби у ВЧ А0817 наказом командувача військ оперативного командування «Схід» від 02.12.2017. При звільненні йому не виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення, у зв`язку з чим він звертався за судовим захистом. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2019 у справі №280/3686/19 зобов`язано ВЧ А0817 провести розрахунок та виплату позивачу невиплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Також, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2019 у справі №280/543/19 зобов`язано ВЧ А0817 провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 невиплачену індексацію грошового забезпечення. 29.01.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 02.12.2017 по день фактичної виплати (січень 2020 року), однак відповідач у нарахуванні та виплаті середньомісячного заробітку відмовив з посиланням на те, що на військовослужбовців не поширюються норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), оскільки питання оплати праці військовослужбовців врегульовано спеціальним законом. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 06.04.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 13.05.2020.

Відповідач не погодився із заявленими позовними вимогами та 30.04.2020 подав відзив (вх.№20246), у якому зазначив, що порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами. КЗпП не регулює питання проходження військової служби, а спеціальне законодавство не передбачає такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплата середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також права військовослужбовця на отримання відповідної компенсації. Крім того, зазначає, що відповідно до статті 117 КЗпП компенсація за затримку виплати заробітної плати може вимагатись період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача. Виходячи з наведеного, вважає, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП. Крім того, звертає увагу, що позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 29.12.2017, у зв`язку з чим вимоги за період до 29.12.2017 є безпідставними. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою суду від 13.05.2020 відкладено підготовче засідання на 28.05.2020.

Ухвалою суду від 28.05.2020 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті на 09.06.2020.

У судовому засіданні 09.06.2020 представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення з підстав, викладених у заявах по суті справи. Представник позивача додатково зазначив, що погоджується з доводами ВЧ А0817 стосовно того, що звільнення позивача з військової служби відбулось не 02.12.2017, а 29.12.2017.

У судовому засіданні 09.06.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши вступне слово та пояснення представників сторін, дослідивши заяви по суті справи та надані сторонами письмові докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ А0817, має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 02.05.2015.

Наказом командувача військ оперативного командування «Схід» (по особовому складу) № 68-РС від 02.12.2017 старшого прапорщика ОСОБА_1 техніка транспортного відділу звільнено з військової служби у запас за пунктом «ї» частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII).

Наказом командира ВЧ А0817 від 29.12.2017 №218 (по стройовій частині) старшого прапорщика ВЗК ОСОБА_1 , техніка транспортного відділу, визнано таким, що справи та посаду здав, і направлено для зарахування на військовий облік до Шевченківського районного військового комісаріату міста Запоріжжя, з 29.12.2017 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, а також проведено розрахунок при звільненні по 29.12.2017.

Оскільки станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також не здійснював нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позиви чач протягом січня 2016 року - грудня 2017 року, позивач звернувся за судовим захистом.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2019 у справі №280/3686/19, яке набрало законної сили 28.09.2019, визнано протиправною бездіяльність ВЧ А0817 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 02.05.2015 по 02.12.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.12.2017. Зобов`язано Військову частину А0817 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 02.05.2015 по 02.12.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.12.2017.

Крім того, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2019 у справі №280/543/19, яке набрало законної сили 18.12.2019, визнано протиправною бездіяльність ВЧ А0817 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 02.12.2017. Зобов`язано ВЧ А0817 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 02.12.2017.

23.01.2020 ВЧ А0817 перерахувала ОСОБА_1 2 959,46 грн на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2019 у справі №280/543/19, що підтверджується платіжним дорученням №14 від 23.01.2020.

21.02.2020 ВЧ А0817 перерахувала ОСОБА_1 7 053,58 грн на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2019 у справі №280/3686/19, що підтверджується платіжним дорученням №46 від 21.02.2020.

29.01.2020 позивач звернувся до ВЧ А0817 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.12.2017 по фактичний день виплати на виконання рішень Запорізького окружного адміністративного суду у справах №280/3686/19 та №280/543/19.

У відповідь на звернення листом від 20.02.2020 №0817/175 ВЧ А0817 повідомила, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність. На військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, КЗпП не поширюється. Крім того повідомлено, що індексація грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України.

Не погодившись з відмовою в нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з того, що статтею 19 Конституції України передбачено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон №2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів (стаття 1-1 цього Закону).

За правилами статті 1-2 вказаного Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Статтею 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Пунктом 242 Положення №1153/2008 визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд зазначає, що ані вказаними нормативно-правовими актами, ані іншими нормами права, що регулюють правовідносини проходження військової служби, не врегульовано порядок здійснення компенсаційних виплат за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.

Зокрема, приписи Закону №2011-XII не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплата середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Між тим, згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже нормами КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд зазначає, що загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні з військової служби, керуючись метою забезпечення рівності прав у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №825/598/17 (провадження №К/9901/23837/18).

На підставі викладеного, суд відхиляє доводи відповідача про те, що положення КЗпП на спірні правовідносини не поширюються.

Разом з тим, аналіз наведених вище норм права дозволяє дійти висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

В свою чергу, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження до виплати належних при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 у справі №810/1543/17 (провадження №К/9901/15731/18).

Відповідно до фактичних обставин справи, відповідач станом на день звільнення позивача індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не нараховував та не виплачував.

За змістом судових рішень у справах №280/3686/19 та №280/543/19 відповідач заперечував наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тобто право позивача на отримання вищезазначених виплат було оспорюваним.

Отже, обов`язок відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій було покладено відповідними судовими рішеннями у справах №280/3686/19 та №280/543/19, тобто після звільнення позивача.

Враховуючи те, що позивач набув право на індексацію грошового забезпечення та на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідно до судових рішень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення та компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки).

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВЧ А0817 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою в позові розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295, п.3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини А0817 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

З урахуванням пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки, зокрема, строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Військова частина А0817, місцезнаходження: 69069, м.Запоріжжя, вул.Стефанова, 1; код ЄДРПОУ 08007958.

Повне судове рішення складено 16 червня 2020 року.

Суддя М.О. Семененко