Рішення № 89883620, 17.06.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 червня 2020 року Справа № 280/946/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянув у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач (з урахуванням уточнень) просить суд :

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії за віком позивачу з дати звернення 28.08.2018 у зв`язку з додатково наданим 09.12.2019 до управління документом – паспортом громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 виданого органом – 2 НОМЕР_2 від 27.03.2019 з підстав визначених у листі управління від 10.01.2020 за №230/Б-3;

-зобов`язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком позивачу, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу, зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, підвищення розміру пенсії відповідно до ч.1 ст. 28, ч. 3 ст. 29 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, але в розмірі не менше прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, починаючи з дати звернення – 28.08.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що до жовтня 1997 року ОСОБА_1 , проживала в АДРЕСА_1 , та виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль. 28.08.2018 представник позивача за нотаріально посвідченою довіреністю Богач В.І ОСОБА_2 особисто звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням №4859 від 11.09.2018 відповідачем відмовлено у призначенні пенсії. Прийняте рішення обґрунтоване відсутністю паспорта або іншого документу, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації). Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі 280/4787/18 в задоволенні позову відмовлено, яке набрало законної сили. Так 09.12.2019 представник позивача Акерман О.М. звернувся до відповідача із заявою про долучення до матеріалів пенсійної справи позивача нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 . Листом відповідача від 10.01.2020 №230/Б-3 відмолено позивачу у призначені пенсії за віком. Позивач вважає прийняте рішення протиправним, у зв`язку із чим просить позов задовольнити повністю.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у поданому до суду відзиві (вх. №16204 від 07.04.2020), зазначивши, що питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій громадянам регулюється Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №21-1 (із змінами). Відповідно до пункту 2.9 вказаного Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце проживання (реєстрації) та вік). На дату звернення, а саме 28.08.2018, паспорт для виїзду за кордон громадянина України за № НОМЕР_3 від 04.07.1997 є недійсним, оскільки термін дії встановлено до 04.07.2007. Позивач отримав паспорт серії НОМЕР_1 з продовженим строком дії до 27.03.2029 лише 27.03.2019, отже станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії від 28.08.2018 року строк дії закордонного паспорту сплив. Підстав для повторного розгляду заяви позивача від 28.08.2018 у зв`язку з наданням додаткових документів немає, оскільки сплинув 3-х місячний строк. Прийняте рішення вважають обґрунтованим та таким, що прийняте на підставі діючого законодавства, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам ст.161 КАС України, ухвалою суду від 17.02.2020 позовна заява залишена без руху. Позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 17.03.2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності, та згідно ст. ст. 257, 263 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого ст. 258 КАС України.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, яка на теперішній час виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.

31.07.2018 позивачем в м. Тель-Авів, Ізраїль видано довіреність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відповідно до якої уповноважила їх бути представниками та представляти її інтереси в управліннях Пенсійного фонду України, в судових органах України, в будь-яких банківських установах та інших органах державної влади.

28.08.2018 представник позивача Богач В.І. звернулася до Мелітопольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення ОСОБА_1 пенсії як не працюючому пенсіонеру, здійснити запити відповідно до записів у трудовій книжці щодо отримання довідок по заробітній платі, що враховується для обчислення пенсії, довідок про перейменування (реорганізацію) підприємств, інших недостатніх для призначення пенсії документів, врахувати найвигідніший період по заробітній платі. Відповідно до інформації, що зазначена в полях вказаної заяви, вбачається, що місце реєстрації: АДРЕСА_1 (знята з реєстрації у 1997 році). Місце проживання: АДРЕСА_2 . Паспорт: серія НОМЕР_3 , виданий 04.07.1997.

11.09.2018 відповідачем надано повідомлення №4859 про відмову в призначенні пенсії за віком (пенсійна справа №4859).

Та 17.01.2019 рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі 280/4787/18 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.05.2019, апеляційну скаргу представника позивача, який діє від імені ОСОБА_1 , на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.01.2019 в справі № 280/4787/18 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.01.2019 в справі № 280/4787/18 залишити без змін.

Так 09.12.2019 представник позивача Акерман О.М. звернувся до відповідача із заявою про долучення до матеріалів пенсійної справи позивача нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 .

Листом відповідача від 10.01.2020 №230/Б-3 відмолено позивачу у призначені пенсії за віком, посилаючись на те, що підстав для повторного розгляду заяви позивача від 28.08.2018 про призначення пенсії за віком, у зв`язку з наданням додаткових документів, не має.

Позивач, вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 протиправним, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р., у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (пункт 1).

За змістом частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено статтею 44 Закону № 1058-IV, відповідно до частин 1 якої заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджено постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі – Порядок № 22-1, пунктом 1.1 якого визначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу);

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи:

Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Згідно з пунктом 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Спірним є питанням відмови у призначенні пенсії через не надання особою паспорту громадянина України (або іншого документу, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Як зазначено вище, представником позивача надано відповідачу разом із заявою від 09.12.2019 про долучення до матеріалів пенсійної справи позивача нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 27.03.2019.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 р. № 5492-VI (далі – Закон № 5492-VI).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 13 цього Закону до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, відносяться паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13 вказаного Закону до документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, належать посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 22 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Кожен громадянин України не може мати більше двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років.

Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюється в Україні розпорядником Реєстру, а за кордоном - ЗДУ. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюються розпорядником Реєстру та ЗДУ, а також уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.

Таким чином, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Частиною 8 статті 16 Закону № 5492-VI встановлено, що у разі закінчення строку дії документа або смерті особи її документи в порядку і строки, визначені законодавством, здаються уповноваженому суб`єкту, який видав такий документ, якщо інше не передбачено цим Законом, а якщо така особа проживає (проживала) за кордоном – ЗДУ (закордонні дипломатичні установи України).

Зазначеним Законом в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 р. № 1474-VIII не передбачено продовження строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Аналогічно, Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.04.1994 р. № 3857-XII, який регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 р. № 1474-VIII не передбачено продовження строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Таким чином, паспорт громадянина України за виїзду за кордон, строк дії якого закінчився, є недійсним.

У разі закінчення строку дії такого документу громадянин України, який постійно проживає за кордоном, повинен звернутися до відповідної закордонної дипломатичної установи України в порядку, визначеному частиною 11 статті 22 Закону № 5492-VI, для оформлення паспорту.

На виконання вищевказаних норм позивач отримав паспорт НОМЕР_1 з продовженим строком дії до 27.03.2029. Так з вказаного паспорту вбачається, що отримав 27.03.2019 року, тобто станом на день звернення з заявою від 28.08.2019 про призначення позивачу пенсії строк дії закордонного паспорту сплив.

Окрім цього п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до п.1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

За таких обставин суд вважає, що відповідач правомірно відмовив у повторному розгляді заяви позивача від 28.08.2018 про призначення пенсії, оскільки необхідні додаткові документи представником позивача подані після спливу трьох місячного строку із дня повідомлення.

Статтею 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги позивача є не обґрунтованими і не підлягають задоволенню. Доводи позивача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295 КАС України, а

також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Н.В.Стрельнікова