Рішення № 89883274, 17.06.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року м. Житомир справа № 240/12013/19

категорія 112030300

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, про визнання протиправною бездіяльності, дій та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

2 грудня 2019 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність управління праці та соціального захисту населення Лугинської райдержадміністрації щодо невиплати щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 40% мінімальної заробітної плати;

- зобов`язати управління праці та соціального захисту населення Лугинської райдержадміністрації в Житомирській області провести перерахунок та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 1 березня 2019 року до 25 жовтня 2019 року в розмірі 40% мінімальної заробітної плати щомісячно;

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у здійсненні доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення щомісячно у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру 2-х мінімальних заробітних плат, встановленій законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести донарахування та виплату за період з 1 березня 2019 року до 25 жовтня 2019 року доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення щомісячно у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру 2-х мінімальних заробітних плат, встановленій законом про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідачів. У зв`язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідачі, на думку позивача, повинні були з 1 березня 2019 року нараховувати та виплачувати йому щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачену статтею 37 Закону №796-XII та доплату (підвищення) до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону №796-XII, однак така допомога та підвищення до пенсії не виплачуються.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи та встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року провадження у справі №240/12013/19 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразкових справах №240/4937/18 та №240/4946/18.

15 січня 2020 року управлінням праці та соціального захисту населення Лугинської райдержадміністрації надіслано на адресу суду відзив на позовну заяву (а.с.49), в якому проти заявлених вимог відповідач заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначає, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" не передбачено видатків за рішеннями Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, яким пункт 7 пункту 4 Розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", визнано такими, що не відповідає Конституції України (неконституційним). Виплата заявлених позивачем виплат буде можлива лише після внесення змін до Державного бюджету України.

30 січня 2020 року на адресу суду від відповідача - ГУ ПФУ в Житомирській області надійшов відзив (а.с.53-55). В якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень ГУ ПФУ в Житомирській області зазначило, що у Державному бюджеті не передбачено видатків за відновленими рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року стосовно виплат непрацюючим пенсіонерам передбачених статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Також у відзиві відповідач вказує, що відповідно до діючого Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» стаття 39 містить наступну норму «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Зазначена редакція статті 39 на момент звернення позивача до Управління та розгляду справи судом є чинною та розміщена на сайті Верховної ради України. Діюча стаття 39 Закону не передбачає та не дає право на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення. До Закону стаття 39 в чинній редакції включена на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»" №987-VIII від 4 лютого 2016 року, який на даний час є діючим та не визнаний неконституційним. Вказує, що позивач не має права на отримання доплат до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до частини 2 статті 39 Закону так як діючим законодавством це не передбачено.

31 січня 2020 року на адресу суду від ГУ ПФУ в Житомирській області надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів надіслання учасникам справи відзиву (а.с.57).

Згідно з довідкою у справі від 8 травня 2020 року суддя Гурін Д.М. перебував у щорічній відпустці у період з 4 травня 2020 року до 12 травня 2020 року (а.с.60).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року залишено без змін у частині рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року у зразковій справі №240/4946/18, яким позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, яка призвела до ненарахування та невиплати з 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, що дорівнює 40% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Крім того, постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Визнано протиправною бездіяльність Овруцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано Овруцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року залишено без змін.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року поновлено провадження у справі у зв`язку з набранням законної сили рішеннями Верховного Суду у зразкових справах №240/4937/18 та №240/4946/18.

Згідно з частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до пункту 3 Розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач, позивач проживає в смт.Лугини, Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області.

Позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області із заявою про виплату щомісячної грошової допомоги, у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 40% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік з 1 березня 2019 року.

Листом від 25 жовтня 2019 року №2704 Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області, позивача повідомлено що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" не було передбачено видатки за відновленим рішення Конституційного суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 статтями Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с.11).

З 1 січня 2015 року виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII було припинено, у зв`язку із внесенням змін до Закону №796-ХІІ Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), яким зокрема статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.

17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв`язку з чим позивач звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою, в якій просив повідомити чи відновлено Управлінням нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ.

Листом від 5 листопада 2019 року №Н-4838 ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило позивача, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру з 01 вересня 2015 року по даний час йому не нараховується і не виплачується (а.с.12).

Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Щодо донарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачену статтею 37 Закону №796-XII, суд зазначає таке.

Вказані правовідносини є типовими та відповідають ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №240/4946/18, провадження №Пз/9901/56/18.

Закон №796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до положень статті 37 цього Закону (в редакції, чинній з 9 липня 2007 року) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати; у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 37 Закону №796-XII.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 37 Закону №796-XII, яка з 17 липня 2018 року є чинною.

Враховуючи, що позивач проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, тобто з 17 липня 2018 року, має право на відновлення та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону №796-XII.

Натомість відповідач не відновив виплату такої допомоги, чим допустив бездіяльність, яку суд визнає протиправною.

Належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити вказану допомогу.

Разом з тим, Верховним Судом у зразковій справі зазначено, що у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ, яким на даний час установлено розрахункову величину в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону №796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, а застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01 січня календарного року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону №796-XII слід здійснювати від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

Щодо донарахування та виплату підвищення до пенсії, непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд відмічає наступне.

Закон №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, була викладена так:

«1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».

28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

4 лютого 2016 року прийнято Закон №987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 1 січня 2016 року і яким включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Конституція України визначає Конституційний Суд України як орган, уповноважений на вирішення питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснення офіційного тлумачення Конституції України, а також інших повноважень відповідно до цієї Конституції, діяльність якого ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків (стаття 147).

Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

За змістом частин 2 і 3 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Закон України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон №2136-VІІІ) у положеннях статті 97 закріплює порядок виконання рішень та висновків Суду.

Стаття 98 Закону №2136-VІІІ передбачає, що за невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

В позовній заяві позивач, просить нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, передбачені частиною 2 статті 39 Закону №796-ХІІ, саме з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України.

Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Тобто, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 1 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Отже, суд вважає, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

З приводу розміру підвищення, суд зазначає таке.

Постановою №1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок), та доручено ПФУ забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.

Відповідно до пункту 15 Порядку підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах:

- тим, що проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, - 13,2 гривні;

- тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні;

- тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.

Зазначені положення Закону №79-VІІІ неконституційними не визнавалися, положення постанови №1210 є також чинними.

З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Тобто з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом №987-VIII.

Тому стаття 39 вказаного Закону №796-ХІІ з 17 липня 2018 року має такий зміст:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення»

«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».

В іншій частині стаття 39 Закону №796-ХІІ діє у редакції Закону №987-VIII від 4 лютого 2016 року.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Статтею 67 Закону №796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Надання Законом №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.

При ухваленні рішення у даній справі, яка є типовою, судом, відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, враховані правові висновки Великої палати Верховного Суду, викладені в постанові від 18 березня 2020 року, за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18 (провадження Пз/9901/56/18).

Враховуючи вищенаведений правовий висновок Верховного Суду та встановлені фактичні обставини справи суд дійшов висновку, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ. Бездіяльність ГУ ПФУ в Житомирській області та Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації в нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру у розмірі 2-х мінімальних заробітних плат та щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства відповідно до статей 37, 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є протиправною, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідачі можуть ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов`язувати суб`єктів владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення у даній справі.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідачів виконати негайно рішення суду в межах суми платежу за один місяць, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача.

Оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідачів здійснити нарахування та виплату грошової допомоги та доплати до пенсії, а не стягнення грошових сум, негайне виконання рішення суду не застосовується.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на відсутність документально підтверджених понесених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 243, 262, 263, 295, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області (вул.Червона Гірка, 21, смт.Лугини, Житомирська область, 11301, код ЄДРПОУ 03192595), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 3559341) про визнання протиправною бездіяльності, дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Лугинської райдержадміністрації щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Лугинської райдержадміністрації в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 з 1 березня 2019 року до 25 жовтня 2019 року нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у здійсненні ОСОБА_1 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення щомісячно у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру 2-х мінімальних заробітних плат, встановленій законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести ОСОБА_1 донарахування та виплату за період з 1 березня 2019 року до 25 жовтня 2019 року доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення щомісячно у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру 2-х мінімальних заробітних плат, встановленій законом про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби строк оскарження продовжується на строк дії такого карантину.

Суддя Д.М. Гурін