Рішення № 89882756, 12.06.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 червня 2020 р. Справа № 120/1094/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547) про визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що в липні 2019 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, яка межує поруч з земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680200:01:004:0939 (для ідентифікації місця розташування), державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність за межами населеного пункту, однак отримав відмову у вигляді наказу № 2-13366/15-19-СГ від 08.08.2019 року. Підставою для відмови у наданні такого дозволу слугувало те, що графічні матеріали які додавались до клопотання повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів та на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Не погодившись з такою відмовою, позивач оскаржив її до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.10.2019 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-13366/15-19-СГ від 08.08.2019 року та зобов`язаного Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути питання стосовно надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, яка межує поруч з земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680200:01:004:0939 (для ідентифікації місця розташування), державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. 27.11.2019 року відповідач наказом №2-22437/15-19-СГ повторно відмовив у наданні дозволу. Позивач, вважає рішення протиправним, що порушує його права, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 16.03.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позов.

26.03.2020 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зазначає, що відповідно до інформації, наданої відділом у Вінницькому районі №Н-13187/0-0.20-1596/135-19 місце розташування земельної ділянки, вказане ОСОБА_1 на викопіюванні із Публічної кадастрової карти, погоджено для надання членам сімей загиблих учасників бойових дій та іншим пільговим категоріям громадян України із цього складу. Відповідно до п. 12 ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

18.05.2020 року представником позивача подано заяву, у якій повідомив, що по даній справі не має наміру подавати відповідь на відзив.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

У липні 2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, яка межує поруч з земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680200:01:004:0939 (для ідентифікації місця розташування), державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність за межами населеного пункту.

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області наказом № 2-13366/15-19-СГ від 08.08.2019 року відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу, підставою для відмови у наданні такого дозволу слугувало те, що графічні матеріали які додавались до клопотання повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів та на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Не погодившись з такою відмовою, позивач оскаржив її до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.10.2019 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-13366/15-19-СГ від 08.08.2019 року та зобов`язаного Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути питання стосовно надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, яка межує поруч з земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680200:01:004:0939 (для ідентифікації місця розташування), державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області наказом №2-22437/15-19-СГ від 27.11.2019 року повторно відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу.

Позивач не погоджуючись з цим наказом, звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України) та Законом України «Про землеустрій».

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з абзацом 3 частини сьомої статті 118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу.

Отже, цією нормою закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17, від 17 грудня 2018 року у справі №№509/4156/15-а).

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 року в справі № 545/808/17 та від 26.02.2019 року в справі № 802/721/18-а.

Так, правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача з клопотанням, в порядку статті 118 Земельного кодексу України, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населеного пункту села Агрономічного Вінницького району Вінницької області, вказавши при цьому кадастровий номер земельної ділянки (0520680200:01:004:0939), яка межує поруч з бажаною позивачем земельною ділянкою.

Отже, відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України, розглянувши вказане клопотання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повинно було прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням однієї з підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Посилання відповідача на невідповідність місця розташування земельної ділянки, в оскаржуваному наказі від 27.11.2019 року не містить будь-яких обґрунтувань.

В матеріалах справи також відсутні докази невідповідності земельної ділянки вказаної позивачем, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Такі обставини не зазначені у наказі відповідача про відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тобто і не слугували підставою для відмови у задоволенні клопотання позивача.

А відтак, позивачем було надано належні графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, що є підставою для вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 0840/2979/18.

Отже, відмова відповідача, оформлена наказом від 05.08.2019 №2-13138/15-19-СГ, не ґрунтується на вимогах закону.

При цьому, суд зазначає, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, від 12 квітня 2019 року в справі № 461/10926/15-а.

З огляду на що суд приходить до висновку, що вимога позивача визнати протиправним та скасувати наказ №2-22437/15-19-СГ від 27.11.2019 року, виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 та Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Водночас суд відмічає, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року в справі №816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отож, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на зазначене, а також ураховуючи встановлений у судовому порядку факт протиправності дій відповідача та, з метою повного захисту прав позивача, суд зобов`язує Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

На думку суду, в даному випадку втручання зумовлено досягненням правомірної цілі, оскільки зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, не відновить порушених прав позивача та в подальшому, у разі невиконання відповідачем судового рішення, спричинить чергове звернення до суду.

Подібного висновку дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 січня 2017 року (справа № К/800/21531/16).

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що спірне рішення прийняте відповідачем не на підставі, та не у межах повноважень та не в спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-22437/15-19-СГ від 27.11.2019 року про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547).

Рішення у повному обсязі виготовлене 18.06.2020 року.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна