Рішення № 89882576, 12.06.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/21/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2020 Справа № 908/219/20

м.Запоріжжя

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (69034, м.Запоріжжя, вул. Цимлянська, 29-а)

до відповідача: Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр.Соборний, 166)

про відшкодування немайнової шкоди у розмірі 14746,00 грн.

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Бичківській О.О.

За участю представників сторін:

від позивача: Волтер О.В., довіреність б/н від 22.11.2011;

від відповідача: Михайлюченко В.М., посвідчення РЕ № 000162 від 14.01.2020, витяг №1006427172 від 05.03.2020

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області 03.02.2020 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до відповідача: Головного управління ДПС у Запорізькій області, про відшкодування за рахунок держави немайнової шкоди в розмірі 14746,00 грн., завданої приниженням честі та гідності (шляхом обвинувачення у несплаті податків).

Ухвалою суду від 24.02.2020 відкрито провадження у справі № 908/219/20 (номер провадження 9/21/20), вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Ухвалою суду від 25.03.2020 відкладено розгляд справи на 14.04.2020. Ухвалою суду від 14.04.2020 продовжено строк розгляду справи на строк дії карантину, в судовому засіданні оголошено перерву до 29.04.2020. Ухвалою суду від 29.04.2020, враховуючи запровадження обмежувальних заходів на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" та продовження карантину до 11.05.2020, розгляд справи відкладено на строк дії карантину; зазначено, що учасників справи буде повідомлено про наступну дату, час та місце судового засідання. Ухвалою суду від 15.05.2020 судове засідання з розгляду справи № 908/219/20 призначено на 28.05.2020. В судовому засіданні 28.05.2020 оголошено перерву до 12.06.2020.

У судовому засіданні 12.06.2020 представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання йому часу для ознайомлення з заявою Ю.В. Школової, копія якої була додана до позову, але відповідачем не отримана. Судом відхилено клопотання відповідача з огляду на те, що останній не позбавлений був можливості раніше ознайомитись з матеріалами даної господарської справи, провадження у якій відкрито ще 24.02.2020. Щодо впровадження у країні карантинних обмежень, на які посилається відповідач, то суд зазначає, що з 11.05.2020 скасована частина обмежувальних заходів та впроваджено низку пом`якшень, зокрема, дозволено проведення певних заходів за умови дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних норм, діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів тощо. З 22 травня 2020 дозволяються регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні. З 10.06.2020 впроваджено ще низку пом`якшень. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

12.06.2020 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

17.02.2020 судом отримано заяву позивача про зміну підстав позову, яка прийнята судом до розгляду, що відображено в ухвалі суду від 14.04.2020. Правовими підставами позову позивач вказав ст.ст. 23, 94, 299 ЦК України та просить: відшкодувати за рахунок держави немайнову шкоду в розмірі 14746,00 грн., завдану приниженням його ділової репутації (шляхом обвинувачення у несплаті податків).

Позовні вимоги, які підтримані позивачем в повному обсязі, мотивовані наступним. На розгляді Господарського суду Запорізької області знаходиться справа №908/3100/19 за позовом ТОВ “ТЕХНОХІМРЕНТ” до Головного управління ДПС у Запорізькій області про відшкодування шкоди. У рамках цієї справи представник відповідача ОСОБА_1 подала заяву, в якій звинуватила позивача у несплаті податків. Це позначено наступними фразами: “У зв`язку з несплатою податкових зобов`язань...”, “...не сплатило борг по податковим зобов`язанням, визначеним самостійно в податкових деклараціях”. Повноважний представник відповідача намагається принизити ділову репутацію позивача перед судом та іншими учасниками справи шляхом обвинувачення в події, якої не було: “несплата”, а також ставить за мету поширення такої інформації необмеженому колу осіб. Судовий розгляд здійснюється у відкритому режимі, будь хто може бути присутнім і навіть транслювати засідання до телебачення або до всесвітньої мережі. Подаючи до суду неправдиву інформацію Школова Ю.В. не просить суд здійснювати розгляд справи у закритому режимі, тобто подання неправдивої інформації відбувається саме з метою її поширення. Відсутність факту несплати тричі встановлювалось рішеннями судів (постанова Оружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/7149/15 від 19.05.2015, постанова Оружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/25749/15 від 02.02.2016, постанова Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 808/2464/17 від 29.11.2017), якими встановлено протилежне заявам повноважного представника відповідача, а саме: що позивач сплатив податкові зобов`язання. Отже, українські суди завчасно, ще до її появи, викрили неправдивість інформації, наданої повноваженим представником відповідача до суду у справі № 908/3100/19 вищевказаною заявою. Такі обвинувачення образливі, оскільки позивач сплатив всі податкові зобов`язання, боргу у нього не було. Та обставина, що банк своєчасно не перерахував деякі платежі, це не провина позивача. Національним банком України призначений тимчасово керуючий банку “Фінанси та Кредит”, який здійснює ліквідаційну процедуру. Отже притримані платежі після закінчення процедури ліквідації будуть обов`язково виконані. Сплачені позивачем кошти рано чи пізно дістануться за призначенням, але податківці не бажали чекати, відсутність зарахування до бюджету вони називали несплатою, вимагали повторної сплати податкових зобов`язань. Мова йде про відверту неправдиву інформацію, яку надав суду державний службовець, будучи офіційним повноваженим представником державного органу. Оскільки він діяв від імені органу державної влади, то фактично відбулось втручання цього органу у розгляд справи. Суду надана офіційна інформація про “несплату позивачем податкових зобов`язань”. Ця інформація до цього часу не спростована, отже суд буде розглядати її як істину, а кожен довід на важелях правосуддя може бути вагомим. Не відомо яке рішення прийме суд, не будучі обізнаним про подання йому неправдивої інформації. Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне враження своїх поглядів і переконань. Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Таким чином, праву на свободи думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. В обґрунтування розрахунку немайнової шкоди позивач зазначив наступне. Згідно електронної декларації за 2018 рік ОСОБА_1 отримувала заробітну платню у розмірі 14746 грн. на місяць. Якщо посадовець не здатен працювати чесно та обвинувачує інших у несплаті податків, то держава помилково оплачує таку працю за рахунок коштів платників податків. Ділова репутація є важливим активом юридичної особи, набувається роками кропіткої праці та вартує дуже дорого. Чинне законодавство України закріплює, що право на недоторканість ділової репутації належить як фізичній так і юридичній особі (ст.ст. 94, 299 ЦК України), а її приниження розглядається як завдання моральної шкоди (ст. 23 ЦК України). Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист ділової репутації юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право - право на справедливе і неупереджене вирішення судом справи № 908/3100/19. Якщо суд отримає достовірну інформацію, то це може вплинути на його рішення. Представник відповідача поширив недостовірну інформацію і вона дісталася до суду і до сторін, наслідком чого буде прийняття судом рішення, в якому існує вірогідність повторення такої недостовірної інформації і поширення її в мережі Інтернет, шляхом оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Позивач вважає, що належною компенсацією за приниження його ділової репутації буде платня у розмірі, який держава оплачує такому службовцю щомісяця - 14746 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.56 Конституції України позивач просить відшкодувати за рахунок держави немайнову шкоду, завдану приниженням його ділової репутації (шляхом обвинувачення у несплаті податків) в розмірі 14746,00 грн.

Відповідач проти позову заперечив, вважає його необґрунтованим з підстав, викладених у відзиві, зазначивши зокрема про наступне. Позивач не наводить доказів приниження ділової репутації, на яке він посилається у позовній заяві. Зазначення у позовній заяві про звинувачення на адресу позивача, намагання принизити його ділову репутацію та подання неправдивої інформації відбувається саме з метою її поширення необґрунтовано конкретними фактами, а отже є суб`єктивною думкою позивача. Текст пояснень представника відповідача, на який посилається представник позивача, є лише поясненням сторони судового спору і кожна сторона відповідно до законодавства має право вільно викладати свою позицію щодо спірних моментів. Доказів того, що думка представника відповідача є “обвинуваченням”, позивач не наводить. Відмінність правових позицій сторін спору, викладена у поясненнях, заява сама по собі не викликає приниження честі, гідності, престижу та ділової репутації і моральних переживань, оскільки правову позицію викладено у встановленій діловими звичаями правовій формі, без застосування образливих оборотів чи висловлювань. Пояснення у справі відповідач надав виключно суду та позивачу. При цьому діяв в рамках судового процесу і жодним чином не поширював інформацію, яка стосується судової справи, серед інших осіб. Отже, обмін такою інформацією не набував розголосу та є лише встановленою законодавством формою спілкування між судом та учасниками судового процесу. Крім того, позивачем не надано доказів настання негативних наслідків у вигляді нематеріальної шкоди, а також обґрунтування стосовно того, в чому така шкода полягає. Позивач не надав доказів розголосу інформації судової справи відповідачем, трансляції судового засідання мережами телебачення або Інтернет, а висловлення позивача: “існує вірогідність” - вказує лише про припущення. У позовній заяві позивач звинувачує відповідача в обмані, тобто в умисному повідомленні неправдивої інформації, що нібито принизила честь та гідність позивача. Такі звинувачення є необґрунтованими, безпідставними та в свою чергу є приниженням честі та гідності відповідача. Таким чином, факт обвинувачень з боку відповідача місяця не мав, а оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту. Доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку. На підставі викладеного, відповідач просить у задоволенні позову ТОВ "Технохімреагент" відмовити повністю.

Також відповідач додатково зазначив, що питання сплати чи несплати податкових зобов`язань, про яку веде мову позивач, були предметом дослідження у суді. Відповідно, позиція представника відповідача була саме оціночним судженням, яке сторони мають право вільно викладати в суді, за винятком висловлювань в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію. Позивач у своїй позовній заяві наводить пояснення, які вказують саме на природу суджень відповідача (абзац 2 сторінки 2 позовної заяви). Тобто мова йде не про викладення фактів, а саме про надання їм оцінки. Позивач у ході судового розгляду справи, у якій розглядалося питання сплати чи несплати зобов`язань, мав право скористатись наданим законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у засобах масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. У ході справи позивач надавав власну оцінку обставинам справи. Дії відповідача не є такими, що порушували права і свободи ТОВ "Технохімреагент", не призвели до приниження його честі та гідності та не завдали немайнової шкоди.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Запорізької області знаходиться справа №908/3100/19 за позовом ТОВ "Технохімреагент" до Головного управління ДПС у Запорізькій області про відшкодування шкоди. Провадження у даній справі відкрито 19.11.2019.

Предметом розгляду у даній справі № 908/219/20 є вимоги про стягнення суми 14746,00 грн. немайнової шкоди, завданої позивачу - ТОВ "Технохімреагент" приниженням його ділової репутації, шляхом обвинувачення у несплаті податків представником Головного управління ДПС у Запорізькій області у поданій ним заяві Господарському суду Запорізької області у справі № 908/3100/19.

Так, мотивуючи заявлені вимоги у даній справі № 908/219/20 позивач, зокрема, зазначає, що у рамках вищевказаної справи № 908/3100/19 представник відповідача ОСОБА_1 подала заяву, в якій звинуватила позивача у несплаті податків. Це позначено наступними фразами: “У зв`язку з несплатою податкових зобов`язань...”, “...не сплатило борг по податковим зобов`язанням, визначеним самостійно в податкових деклараціях”. Такі обвинувачення принижують ділову репутацію позивача перед судом та іншими учасниками справи шляхом обвинувачення в події, якої не було: «несплата». А також ставить за мету поширення такої інформації необмеженому колу осіб. Позивач вважає, що належною компенсацією за приниження його ділової репутації буде платня у розмірі, який держава оплачує такому службовцю щомісяця, а саме: 14746 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2, 5 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 91 ЦК України встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

У статті 94 ЦК України визначено, що юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

З аналізу положень вищенаведеного законодавства слідує, що моральна (немайнова) шкода, це втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона полягає у применшенні немайнового блага. Об`єктом правопорушення є немайнове право: здоров`я, честь, гідність, ділова репутація тощо. Термін моральна шкода застосовують переважно до фізичних осіб, тоді як до юридичних осіб застосовується поняття немайнової шкоди. Це шкода, заподіяна порушенням законних немайнових прав юридичних осіб. Її наслідками є приниження репутації, формування негативної оцінки як учасника правовідносин і, як результат, зменшення контрагентів, а отже і майнові втрати.

За загальними правилами цивільно-правової відповідальності за поширення недостовірної інформації зобов`язаними суб`єктами названих правовідносин є особи, які поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, і це порочить честь і гідність та ділову репутацію або завдає шкоди інтересам громадян чи організацій.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Із змісту ст. 1173 ЦК України слідує, що шкода завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою.

Відповідно до статті 27 Закону України “Про інформацію” порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

За змістом ст. 200 ЦК України та ст.1 Закону України “Про інформацію” інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 277 ЦК України поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

В пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено: юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). При цьому, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно п.9 Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи” відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Згідно з п.27 Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи” вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз`яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25.05.2001 № 5).

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 визначено:

- під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (абз. 1 пункту 3);

- відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (абз. 2 пункту 5).

Згідно з п. 5, 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 №01-8/184 “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію” визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб`єкта. Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торгівельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих неточних або неповних відомостей, до дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської діяльності у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Грошовий еквівалент ділової репутації може бути виражений у формі гудвілу.

Так, згідно з п.п. 14.1.40 статті 14 Податкового кодексу України гудвіл (вартість ділової репутації) – нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо.

Вирішуючи даний спір суд також враховує наступне.

Відповідно до змісту ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи вищенаведені приписи господарського процесуального законодавства та положення ст. 15 ЦК України особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. На позивача покладено обов`язок обґрунтувати своєї вимоги поданими доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Тобто, на час звернення до суду повинно мати місце порушення, невизнання або оспорювання прав та законних інтересів позивача, за захистом яких він звертається. Забезпечення відповідного судового захисту на підставі обґрунтувань та посилань позивача на вірогідність порушення його прав у майбутньому, суперечить діючому законодавству України.

Позов – це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально- правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує її, а саме на підставу позову.

Позивач – ТОВ "Технохімреагент" в позовній заяві серед іншого зазначає, що представник відповідача намагається принизити ділову репутацію позивача перед судом; у своїй заяві (поданій Господарському суду Запорізької області в межах розгляду справи № 908/3100/19) відповідач поширив недостовірну інформацію і вона дісталася до суду і до сторін, наслідком чого буде прийняття судом рішення, в якому існує вірогідність повторення такої недостовірної інформації і поширення її в мережі Інтернет, шляхом оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4, 5 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

За змістом п. 3 ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Учасники справи зобов`язані надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України також встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статті 86 цього Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи обставини спору у справі № 908/219/20, підстави на яких позивач звернувся з позовом у даній справі, суд приходить до висновку, що позивач помилково вважає, що викладене у письмовій заяві повноваженого представника - посадової особи Головного управління ДПС у Запорізькій області Школової Ю.В. є поширенням недостовірної інформації стосовно нього. Позивач не вказує яким саме чином викладене у вказаній письмовій заяві принизило ділову репутацію юридичної особи – ТОВ "Технохімреагент", негативно вплинуло на його господарську діяльність, в чому виразилися такі наслідки. Зазначення позивачем про те, що «обвинувачення» щодо несплати позивачем податкових зобов`язань є для останнього образливими, є недоречними, адже образу може бути нанесено фізичній, а не юридичній особі, яка є позивачем у даній справі.

В даному випадку письмова заява представника відповідача є поясненням, яке було надано суду, і в якій останній, реалізуючи свої процесуальні права на виконання вимог суду наводив свої доводи, міркування щодо питань, які виникли під час судового розгляду справи № 908/3100/19. Повідомлення суду оспорюваної інформації не може визнаватись її поширенням. Позивач у вказаній справі, в свою чергу, має право надати суду власні пояснення з обґрунтуванням на спростування доводів відповідача. Відповідна оцінка доводам і міркуванням учасників справи, а також поданим ними доказам, має надаватись судом, який розглядає вказану справу.

Станом на дату розгляду судом даної справи № 908/219/20, справа № 908/3100/19 Господарським судом Запорізької області по суті не розглянута.

При цьому, слід також зазначити, що як вказав сам позивач у позовній заяві, за якою відкрито провадження у даній справі № 908/219/20, відсутність факту несплати позивачем податкових зобов`язань встановлювалось у рішеннях судів (постанова Оружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/7149/15 від 19.05.2015, постанова Оружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/25749/15 від 02.02.2016, постанова Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 808/2464/17 від 29.11.2017).

Враховуючи вищевикладене, твердження позивача про поширення стосовно нього недостовірної інформації, що порочить і принижує ділову репутацію ТОВ "Технохімреагент" не знайшли свого підтвердження.

Стосовно доводів позивача, наведених в обґрунтування розміру заявленої до стягнення суми немайнової шкоди, суд зазначає наступне.

В частині 3 статті 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає у межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Суд зазначає, що позивачем не доведений розмір заявленої до стягнення немайнової шкоди. Позивачем не доведено, яким чином заробітна плата уповноваженого представника - посадової особи Головного управління ДПС у Запорізькій області Школової Ю.В., стосується пояснень, наданих цією особою під час судового вирішення спору у справі №908/3100/19, а також не доведено чому розмір компенсації моральної шкоди визначено в сумі місячної заробітної плати вказаної особи саме на рівні 2018 року.

Зважаючи на те, що позивачем не доведено протиправності дій відповідача по відношенню до позивача, які полягають у поширенні стосовно нього недостовірної інформації та, як наслідок, приниженні його ділової репутації, а також наявності немайнової шкоди та її розміру, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, у задоволенні позову відмовляється повністю.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду судовий збір не справляється.

На підставі вказаної норми позивачем судовий збір не сплачувався.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст рішення складено та підписано 17.06.2020.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням пункту 4 розділу Х «Прикінцеві положення» ГПК України.

Суддя О.С. Боєва