Рішення № 89875519, 21.05.2020, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/97/20

Справа №754/67/17

РІШЕННЯ

Іменем України

21 травня 2020 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Зотько Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Ковальової В.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - П`ятнадцята Київська нотаріальна контора, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Алейнік Любов Олексіївна про визнання заповіту недійним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 у січні 2017 року звернувся до Деснянського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_2 , треті особи - П`ятнадцята Київська нотаріальна контора, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Алейнік Л. О. про визнання заповіту недійсним. Позовна заява мотивована тим, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 1781 від 30.11.1982 р. ОСОБА_4 є мамою ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина. 01.12.2016 звернувшись із заявою № 4517 до П`ятнадцятої КДНК про прийняття спадщини, позивач отримав відмову нотаріуса на підставі того, що заповіт складений від 23.06.2016 на сестру позивача ОСОБА_2 . Зі складеним заповітом позивач категорично не згоден, оскільки вважає, що його сестра ОСОБА_2 , яка проживала разом з матір`ю скористалась станом її здоров`я та змусила її скласти заповіт на свою користь. В той час позивач хоч і проживав окремо від померлої, проте оплачував всі операції на лікування матері, часто відвідував її в лікарні та вдома, а також оплатив всі витрати на поховання, а відтак позивач вважає, що Приватний нотаріус КМНО Алейнік Л.О., посвідчуючи заповіт не пересвідчилась в адекватності психічного стану померлої ОСОБА_4 , який відповідно до медичної документації мав явні ознаки відхилення та посвідчила вказані документи в порушення вимог ст. 44 ЗУ «Про нотаріат».

Таким чином позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійним заповіт складений померлою 31.07.2016 ОСОБА_4 від 23.06.2016 на його сестру ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 24.01.2017 р. було відкрито провадження у даній справі, та відповідно призначено її до розгляду.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2018 р., у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_5 , справу було передано на розгляд новому складу суду - головуючому Зотько Т. А.

Ухвалою суду від 23.05.2018 р. було призначено по справі посмертну судово-психіатричну експертизу, у зв`язку із чим зупинено провадження по справі. Виконання вищевказаної експертизи за клопотанням особи, яка його заявила було доручено експертам Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України.

01.08.2018 провадження по справі було поновлено.

Ухвалою суду від 28.11.2018 р. було повторно призначено по справі посмертну судово-психіатричну експертизу, у зв`язку із чим зупинено провадження по справі. Проведення вищевказаної експертизи було доручено експертам Київського міського центру судово -психіатричної експертизи.

22.01.2019 року на адресу суду повернулися матеріали судової справи без виконання експертизи для вирішення клопотання про уточнення доручення, щодо визначення виду експертизи.

Ухвалою суду від 05.02.2019 р. втретє призначено по справі посмертну комплексну судово-психіатричну експертизу та судово - психологічну експертизу. Проведення вищевказаної експертизи було доручено експертам Київського міського центру судово -психіатричної експертизи. Провадження по справі було зупинено.

26.03.2019 р. на адресу суду від Директора Київського міського центру судово- психіатричної експертизи Опейда С.В., надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення призначеної посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_4 , 1956 р.н.

Ухвалою суду від 27.03.2019 р. було поновлено провадження для вирішення вищезазначеного клопотання та визначено дату підготовчого засідання.

У підготовчому засідання учасники справи, щодо задоволення клопотання директора Київського міського центру судово-психіатричної експертизи Опейда С.В., не заперечували.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 8.04.2019 р. було витребувано вищевказані документи.

Станом на 6.05.2019 р. ухвала суду на виконання клопотання директора Київського міського центру судово- психіатричної експертизи Опейда С. В була виконана.

Так, 6.05.2019 р. ухвалою суду було повернуто матеріали цивільної справи №754/67/17 Київському міському центру судово - психіатричної експертизи для продовження проведення призначеної по справі судово-психіатричної експертизи.

14.08.2019 року матеріали справи повернуті до суду після проведення призначеної по справі судово-психіатричної експертизи.

Ухвалою судді від 14.08.2019 р. було поновлено провадження у справі та визначено дату підготовчого засідання.

Ухвалою судді від 27.03.2019 було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач вимоги позову підтримав з підстав викладених в ньому, просивши його задовольнити.

В судовому засіданні відповідач та її представник позов не визнали та просили у його задоволенні відмовити.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Алейнік Любов Олексіївна в судове засідання не з`явився, в ході розгляду справи направляла заяву відповідно до якої просила розглянути справу за її відсутності та ухвалити рішення відповідно до вимог діючого законодавства.

Суд, вислухавши вступне слово - пояснення позивача, відповідача та її представника, враховуючи, покази свідків, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 60 років, що підтверджуються відповідною копією свідоцтва про смерть (а.с.7 т.1).

З копії свідоцтв про народження, вбачається, що матір`ю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , записана спадкодавиця ОСОБА_4 .

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 22.01.1998 р. № 1087 виданого Відділом приватизації державного житлофонду Ватутунської районної Ради, померлій ОСОБА_4 та її доньці ОСОБА_2 в рівних долях належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.78 т.1).

Крім цього, вбачається, що 23.06.2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповідає своїй доньці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказаний заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алейнік Л.О., та зареєстровано в реєстрі за № 366.

18.08.2016 року ОСОБА_2 звернулась із заявою № 2983 до П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_4 , яка до дня смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Статтею 1247 ЦК України передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК України).

ВССУ в своїй узагальненій судовій практиці №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року вказав, що системний аналіз норм ЦК свідчить, що відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України виключно підстави недійсності правочину, визначені у ст. 225, ст. 231 ЦК України, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частинами першою-третьою та п`ятою вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

За змістом ст. 215 ЦК України та згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в абз. 5 п. 5 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

За змістом даних норм, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним.

У правовій позиції ВСУ у справі №6-2833цс16 зазначено, що відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

З правової позиції ВСУ у справі № 6-131цс14 вбачається, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїхдій та (або) керувати ними.

Згідно з п. 16 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Крім того, в узагальненні Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 року розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними. Проте в будь-якому випадку слід враховувати, що експертний висновок є не беззаперечним фактом, а одним із доказів, який повинен оцінюватись у сукупності з іншими доказами у справі.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобовязати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Позивач звертаючись до суду з вказаним позовом посилався на те, що за життя мати ОСОБА_4 часто хворіла, у травні 2016 року останній зробили операцію, після якої вона перестала ходити, розмовляти та перестала усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що підтверджується записами в амбулаторній картці померлої. Позивач хоч і проживав окремо від матері, проте піклувався про неї та надавав матеріальну допомогу, а тому для нього є незрозумілим на підставі чого мати не врахувала його при складанні заповіту.

З матеріалів справи вбачається, що 01.08.2016 Центр первинної медико -санітарної допомоги № 4 Деснянського району м. Києва, видав довідку про причину смерті форми № 106/о № 80, в якій зазначено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 60 років, причина смерті: УХЕ Ателосклеротичний кардіосклероз.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 показав суду, що при складанні заповіту 23.06.2016 був запрошений в якості свідка на вчинення нотаріальних дій нотаріусом ОСОБА_7 Л . О. Зайшовши в хол побачив там спадкодавицю ОСОБА_4 , яка сиділа на дивані, також там була ОСОБА_9 , пам`ятає, що нотаріус задавала йому запитання, однак оскільки з часу складання заповіту минуло декілька років не може згадати всіх детальних нюансів, пояснив, що при складанні заповіту вівся запис, а тому, якщо є бажання для встановлення всіх деталей можна його прослухати.

В судовому засіданні в якості свідка була допитана ОСОБА_10 , яка показала, що при складанні заповіту 23.06.2016 була запрошена в якості свідка на вчинення нотаріальних дій нотаріусом ОСОБА_11 . При складанні заповіту спадкодавиця ОСОБА_4 виявляла бажання оформити заповіт на свою доньку ОСОБА_9 , нотаріус повідомляла, що ОСОБА_4 перенесла операцію, однак оскільки з часу складання заповіту минуло декілька років не може згадати всіх детальних нюансів.

Допитаний судом в якості свідка ОСОБА_12 , показав, що є лікарем КМКЛ швидкої медичної допомоги та проводив лікування померлої ОСОБА_4 Пояснив, що останній раз під час перебування ОСОБА_4 в лікарні, що було приблизно в 2016 році, померла була у важкому стані. В попередні рази коли ОСОБА_4 проходила лікування була продуктивна до контакту, після виписки усвідомлювала свої дії.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 315 від 03.06.2019, вбачається, що ОСОБА_4 , 1956 р.н., на момент складання заповіту виявляла психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку поєднаного ґенезу з церебрастенічним синдромом (F 06.8), виявлення якого було обумовлено наявними у неї соматичними хворобами, а будь-яких синдромів порушеної свідомості не виявляла. ОСОБА_4 на момент складання заповіту за своїм психічним станом повною мірою усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними. ОСОБА_4 з урахуванням її емоційного стану у період складання заповіту 23.06.2016 розуміла характер та зміст власних дій, могла керувати ними та передбачати їх наслідки.

Даний висновок оснований експертами на детальному аналізі аналізі медичних документів ОСОБА_4 та інших матеріалів справи, кваліфікація експертів з огляду на стаж експертної роботи та їх регалії не виклика сумніву, переконливих доказів, що ставили б під сумнів вказаний висновок суду не надано, а тому саме його суд кладе в основу постановленого рішення.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б засвідчували, що на момент складення заповіту ОСОБА_4 перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними чи перебувала у такому хворобливому стані, який перешкоджав би їй скласти заповіт. Доводи позивача ґрунтуються на припущеннях.

З показань свідків та матеріалів медичної документації вбачається, що стан здоров`я спадкодавиці обмежував, але не позбавляв її можливості розуміти значення своїх дій або керувати ними, тоді як підставою для визнання правочину недійсним по ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду справи судом обставини справи, оцінюючи всі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження,а тому в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі за його безпідставністю та недоведеністю.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно статті ст.141 ЦПК України судовий збір покладається у разі відмови в позові на позивача, тому понесені позивачем судові витрати на судовий збір не компенсуються у зв`язку із відмовою у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 225, 1233, 1234, 1247, 1257 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - П`ятнадцята Київська нотаріальна контора, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Алейнік Любов Олексіївна про визнання заповіту недійним- залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.

Суддя: