Вирок № 89866274, 12.06.2020, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Кримінальне провадження № 1-кп/428/450/2020

Справа № 428/2068/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2020 року м.Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді: Комплєктової Т.О.,

за участю секретаря: Кожем`яки А.В.,

прокурора: Бахтізіна Є.Г.,

обвинуваченого: ОСОБА_1 ,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Сєвєродонецького міського суду Луганської області, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62020050000000374 від 26.02.2020 року, у відношенні:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя Запорізької області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, який проходить військову службу у військовій частині А 0693 на посаді старшини батареї, розлученого, який має на утриманні неповнолітню дитину – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

14.01.2015 Президентом України видано Указ «Про часткову мобілізацію» № 15/2015, затверджений Законом № 113-VIII від 15.01.2015, у зв`язку з чим почав діяти особливий період.

Відповідно до Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок», 09.11.2016 ОСОБА_1 призвано на військову службу за контрактом, та в подальшому наказом командира військової частини А1302 від 11.10.2019 №506 старшого прапорщика ОСОБА_1 призначено на посаду старшини 3 танкової роти танкового батальйону військової частини А1302.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни та забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

В свою чергу, військовослужбовець військової служби за контрактом військової частини А1302 старший прапорщик ОСОБА_1 грубо порушуючи встановлений у Збройних Силах України порядок проходження військової служби, будучи зобов`язаним бездоганно і неухильно дотримуватися порядку несення військової служби упродовж встановленого законом строку, виконувати службові обов`язки, завжди бути готовим до захисту держави і виконувати свій військовий обов`язок, 21.12.2019 в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, п. п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 40, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині А1302, діючи з особистих мотивів, з прямим умислом, направленим на самовільне залишення місця служби в умовах особливого періоду, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та вчинив – самовільне залишення місця служби без поважних причин, а саме території підрозділу військової частини А1302, який дислокувався на території оздоровчого табору «Альянс» поблизу с. Борівське м. Сєвєродонецьк Луганської області, вчинене в умовах особливого періоду та не приймав мір до повернення до території військової частини до 31.12.2019, проводячи час на власний розсуд у спосіб не пов`язаний із проходженням військової служби.

Вказаними діями ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст.407 КК України - самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, визнав повністю, у вчиненому щиро покаявся, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті, які відповідають дійсності, і він їх у повному обсязі підтверджує та пояснив, що він проходить військову службу у Збройних Силах України. 31.12.2019 року він вирішив самовільно залишити військову частину і поїхати додому, в зв`язку з чим був відсутній за місцем несення служби. В скоєні злочину щиро кається, засуджує свою поведінку.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_1 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений ОСОБА_1 правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, роз`яснивши йому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_1 та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Дії ОСОБА_1 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 407 КК України, як самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд, на підставі ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, особу обвинуваченого, який проходить військову службу, має постійне місце проживання, не є інвалідом, розлучений, має на утриманні неповнолітню дитину – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не судимий, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, до адміністративної відповідальності не притягувався, задовільно характеризується за місцем служби, вину визнав, щиро розкаявся.

В якості обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання, згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Разом з тим, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 за вчинений злочин, суд також враховує: засади призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості, вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Водночас згідно зі ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за цей злочин.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що, призначаючи обвинуваченому покарання, можливо перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.4 ст.407 КК України та обрати останньому міру покарання у вигляді штрафу.

Таке покарання, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України, мети покарання.

Враховуючи те, що стосовно обвинуваченого запобіжний захід не обирався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування відносно нього запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов не заявлений. Судові витрати та речові докази відсутні.

Керуючись ч. 3 ст.349, ст.368-370, ст.373, ст.374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у вигляді штрафу у розмірі 300 (трьохсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 5100 (п`ять тисяч сто) гривень: (Отримувач коштів: УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/21081100, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897 Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача: НОМЕР_1 , Код класифікації доходів бюджету: 21081100).

Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_1 , до набрання вироком законної сили - не обирати.

На вирок суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст.395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя: Т. О. Комплєктова