Рішення № 89861550, 17.06.2020, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/8574/17

Провадження № 2-а/263/3/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Папаценко П.І., при секретарі Момот А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі справу адміністративної юрисдикції за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднання управління Пенсійного фонду України Донецької області про відновлення строку на оскарження, визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов`язання призначити пенсію,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із позовною заявою до Маріупольського об`єднання управління Пенсійного фонду України Донецької області про відновлення строку на оскарження, визнання протиправними дії відповідача у відмові їй в зарахуванні до спеціального стажу періоди роботи з 11.10.2005 року по 28.04.2009 року, з 30.04.2012 року по 26.06.2012 року; з 01.06.2015 року по 13.06.2016 року та періоду навчання з 01.09.1989 року по 02.07.1991 року, скасування рішення відповідача №38 від 21.03.2017 року, зобов`язання відповідача зарахувати їй до спеціального стажу, передбачений п. «е» ст.55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 11.10.2005 року по 28.04.2009 року; 30.04.2012 року по 26.06.2012 року; з 01.06.2015 року по 13.06.2016 року та періоду навчання з 01.09.1989 року по 02.07.1991 року, зобов`язання відповідача призначити їй пенсію у відповідності до п. «е» ст.55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 02.02.2017 року та стягнути з відповідача судовий збір, посилаючись на наступне.

02.02.2017 року вона звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». 05.04.2017 року поштою отримала рішення №38 від 21.03.2017 року про відмову в призначенні пенсії. Відповідач відмовив їй у зарахуванні до спеціального стажу періоди роботи з: 11.10.2005 року по 28.04.2009 року, з 30.04.2012 року по 26.06.2012 року; з 01.06.2015 року по 13.06.2016 року, у зв`язку з тим, що зарахування до спеціального стажу роботи спец. періоду можливе лише за наявності у підприємстві ліцензії та акредитації даної установи як медичної. Підприємства на яких вона працювала мають акредитацію лише за такі періоди: з 01.03.2003 року по 09.10.2005 року, з 29.04.2009 року по 29.04.2012 року та з 27.06.2012 року по 30.05.2015 року; період навчання з 01.09.1989 року по 02.07.1991 року.

Тому стаж за вислугу років складає 19 років 9 місяців 16 днів. За таких обставин їй було відмовлено у призначенні пенсії, оскільки у неї відсутній стаж необхідний для призначення пенсії за вислугу років.

Не погодившись з рішенням відповідача, вона звернулась зі скаргою про скасування рішення до Головного Управління ПФУ в Донецькій області. Рішенням від 08.06.2017 року №496-Г-01, залишено її скаргу без задоволення, а рішення Головного Управління ПФУ в Донецькій області було отримано нею поштою 17.06.2017 року. Вона не згодна з висновками рішення з наступних обставин: абз.3 пункту 5 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV встановлено, що пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. Згідно п.1 порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності записів у трудовій книжці, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.

Згідно запису у трудовій книжці позивача в період з 1991 року по 2016 рік вона працювала за професіями, які передбачають право виходу на пенсію згідно з п. «е» ст.55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення». Своїм протоколом розрахунку відповідач спочатку зробив розрахунок стажу, включивши період роботи позивача з 01.08.1991 року по 02.03.2016 року до спеціального стажу, а пізніше вирішив неправомірно виключити періоди з 11.10.2005 року по 28.04.2009 року; з 30.04.2012 року по 26.06.2012 року; з 01.06.2015 року по 13.06.2016 року.

Таким чином, при розрахунку стажу, відповідач неправомірно не зарахував до стажу роботи за вислугу років згідно п. «е» ст.55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» період навчання з 01.09.1989 року по 02.07.1991 року, періоди з 11.10.2005 року по 28.04.2009 року; з 30.04.2012 року по 26.06.2012 року; з 01.06.2015 року по 13.06.2016 року, не звернувши увагу на наявність у підприємстві ліцензії.

Також період навчання позивача з 01.09.1989 року по 02.07.1991 року теж повинен зараховуватися до спеціального стажу, який дає право виходу на пенсію згідно з п. «е» ст.55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та згідно зі ст. ст. 18, 38 ЗУ від 10.02.1998 року «Про професійно-технічну освіту».

Вона працювала повний робочий день, умови та характер виконуваних робіт не змінювався протягом всього часу роботи. Відповідальність за своєчасне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організацій.

На підставі чого, вважає що відповідач безпідставно відмовив їй у нарахуванні пенсії на пільгових умовах.

Ухвалою судді від 17.07.2017 року відкрито провадження по справі, призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою суду від 02.08.2017 року закінчено попереднє судове засідання і призначено справу до судового розгляду.

11.08.2017 року на адресу суду від відповідача надійшли заперечення в яких зазначено наступне.

02.07.2017 року позивачка подала заяву для призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст.55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та п.2 розділу ХV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням змін внесених ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213- VIII від 02.03.2015 року та Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911- VIII від 24.12.2015 року, до заяви додано відповідні документи.

Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я, лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), зокрема жінки з датою народження до 30.06.1966 року при досягненні 50 років, за наявності 26 років спеціального стажу з 01.04.2016 року по 31.03.2017 року та умов звільнення з роботи або переведення на іншу посаду, яка передбачена переліком та після досягнення віку, який дає право на пенсію за вислугу років.

Право ина пенсію за вислугу років визначається за переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту, затвердженого постановою КМУ від 04.11.1993 року №909. Розглянувши трудову книжку було встановлено, що заявниця була прийнята 02.01.2003 року в Акціонерне Товариство «Азов» у поліклініку, завідуючою медсестрою, переведена з 01.03.2006 року у відділ організації культури і оздоровлення медсестрою де і працювала по 04.01.2011 року. Згідно розпорядження 202-2 від 05.01.2004 року відділ організації культури та оздоровлення перейменовано в Управління організації культури, оздоровлення та спорту.

З 05.01.2011 року була прийнята у ВАТ «Азовзагальмаш» у поліклініку старшою медсестрою вищої категорії, з 07.02.2011 року переведена у медико-санітарну медичною сестрою. Після реорганізації з ВАТ «Азовзагальмаш» в ПАТ «Азовзагальмаш» переведена у медико-санітарну частину медичною сестрою. Звільнена у зв`язку із скороченням штату з 13.06.2016 року.

Період роботи медичних працівників у приватних фірмах з обмеженою відповідальністю

не зараховується до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки вищезазначені заклади не увійшли до переліку закладів охорони здоров`я затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.11.1993 року №909.

Зарахування до спеціального стажу роботи періодів роботи можливо лише за наявності у таких підприємствах ліцензії та акредитації даної установи як медичної. Підприємства на яких працювала ОСОБА_1 (АТ «Азов», ВАТ «Азовзагальмаш», ПАТ «Азовзагальмаш») мають акредитацію лише за такі періоди: з 01.03.2003 року по 09.10.2005 року; з 29.04.2009 року по 29.04.2012 року та з 27.06.2012 року по 30.05.2015 року, тому вони були враховані у пільговий стаж роботи, інші періоди були не акредитовані.

Загальний стаж заявниці складає 25 років 11 місяців 16 днів, стаж роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років складає 29 років 09 місяців 16 днів.

За таких обставин, просять відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

01.11.2017 року до суду від представника позивача до суду надійшла заява в якій зазначено наступне.

Стосовно зарахування до спеціального стажу періоду навчання.

Відповідно до ст.38 ЗУ «Про професійно-технічну освіту» (№103/98), час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача. У тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Стаття 18 ЗУ «Про професійно-технічну освіту», Типи професійно-технічних навчальних закладів. До професійно-технічних навчальних закладів належать: професійно-технічне училище відповідного профілю.

Отже, період навчання позивача у професійному училищі з 01.09.1989 року по 02.07.1991 року повинен бути зарахований відповідачем до спеціального стажу (пільгового) позивача.

Пунктом 3 Роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 18.11.1992 року №25 «Про деякі питання призначення пенсій на пільгових умовах та пенсій за вислугу років» відповідно до ст.55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають зазначені в ній категорії працівників згідно з затвердженими КМУ переліками і списками. Якщо в ці переліки і списки включені професії та посади під загальною назвою, то правом на пенсію за вислугу років користуються працівники всіх найменувань по цих професіях та посадах.

Спеціальність позивача, згідно Постанови КМУ №909 від 04.11.1993 року, дає право виходу на пенсію на пільгових умовах відповідно до ст..55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».

Відповідальність за несвоєчасне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Трудовою книжкою та уточнюючими довідками підтверджується (спеціальний стаж) роботи позивача у період роботи 11.10.2005 року по 28.04.2009 року; з 30.04.2012 року по 26.06.2012 року; з 01.06.2015 року по 13.06.2016 року.

Відповідно до Постанови КМУ від 15.07.1997 року №765 (зі змінами). З метою підвищення якості надання медичної допомоги населенню України та відповідно до ст.16 Основ законодавства України про охорону здоров`я КМУ постановляє:

1.Затвердити Порядок акредитації закладу охорони здоров`я, що додається (пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ №1216 від 17.12.2012 року).

2. Відповідно до п.2 Порядку акредитації закладу охорони здоров`я. Акредитації підлягають всі заклади охорони здоров`я незалежно від форми власності, крім аптечних, акредитація яких може здійснюватися на добровільних засадах. (абзац 1 п.2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ №921 від 11.11.2015 року).

Таким чином, зміни до вимог обов`язкового проведення акредитації були внесені Постановою КМУ №1216 від 17.12.2012 року та Постановою КМУ №921 від 11.11.2015 року.

В даному випадку спірним є період з 11.10.2005 року по 28.04.2009 року; з 30.04.2012 року по 26.06.2012 року, в якому не була проведена акредитація до внесення змін, які ужесточають вимоги до проведення акредитації. Тобто ліцензії та запису у трудовій внижці достатньо для підтвердження пільгового стажу.

Стосовно спірного періоду з 01.06.2015 року по 13.06.2016 року, то відповідно до Постанови КМУ від 15.07.1997 року №765 (зі змінами), у разі прийняття рішення про присвоєння закладу певної акредитаційної категорії відповідна головна акредитацій на або акредитаційна комісія безоплатно видає йому акредитаційний сертифікат. Строк дії акредитаційного сертифіката не повинен перевищувати трьох років і визначається відповідною головною акредитаційною комісією або акредитаційною комісією з урахуванням рекомендацій, зазначених в експертному висновку.

Строк дії акредитаційних сертифікатів, виданих закладам охорони здоров`я, що провадять діяльність у населених пунктах, на теритоторії яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження або які розташовані на лінії зіткнення, згідно з переліками, затвердженими розпорядженням КМУ від 07.11.2014 року №1085 продовжуються на період проведення антитерористичної операції. Таким чином, відповідач повинен зараховувати період з 01.06.2015 року по 13.06.2016 року до спеціального стажу.

Стосовно несплачених внесків у період з 01.03.2015 року по 30.04.2016 року.

На підставі п.1 ст.24 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування наманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному страхуванню та зазначені у ст.11 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», сплачуються їх роботодавцям та безпосередньо застрахованими особами.

Статтею 113 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

З цим правом кореспондується обов`язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески незалежно від фінансового стану платника.

За таких обставин доводи відповідача, що певний період стаж позивача не може бути зарахований через несплату підприємством страхових внесків, оскільки несвоєчасне перерахування страхових внесків підприємством не може впливати на право заявника на призначення пенсії. У зв`язку з чим, відповідач зобов`язаний включити до спеціального та страхового стажу позивача певні періоди його праці з 01.03.2015 року по 30.04.2016 року.

У даній справі правову допомогу ОСОБА_1 надавала ОСОБА_2 , однак на час розгляду справи повноваження останньої сплили, в подальшому ні позивач, ні її представник не надавали суду повноваження представника.

07.11.2017 року від відповідача до суду надійшли заперечення (доповнення) в яких зазначено наступне.

02.07.2017 року позивачка надала заяву про призначення пенсії за вислугу років згідно п «е» ст.55 ЗУ «Про пенсійне збезпечення» та п.2 розділу ХV ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням змін внесених ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» 911 - VIII від 24.12.2015 року.

Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я (лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), зокрема жінки з датою народження до 30.06.1966 року при досягнення 50 років, за наявності 26 років спеціального стажу з 01.04.2016 року по 31.03.2017 року та умов звільнення з роботи або переведення на іншу посаду, яка передбачена переліком та після досягнення віку, який дає право на пенсію за вислугу років. Тобто, періоди навчання зараховуються лише до трудового стажу.

Право на пенсію за вислугу років визначається за Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту, затвердженого Постановою КМУ від 04.11.1993 року №909.

При визначенні права на пенсію слід перевірити чи є дана установа в переліках, а в разі наявності, перевірити чи передбачена та чи інша посада переліком. Розглянувши трудову книжку було встановлено, що заявниця була прийнята з 02.01.2003 року в Акціонерне товариство «Азов» у поліклініку, завідуючою медсестрою. Переведена з 01.03.2016 року у відділ організації культури і оздоровлення завідуючою оздоровчого пункту медсестрою у полікліннику де і працювала по 04.01.2011 р. Згідно розпорядження 202-2 від 05.01.2004 року відділ організації культури та оздоровлення перейменовано в Управління організації культури, оздоровлення та спорту.

З 05.01.2011 року була прийнята у відкрите акціонерне товариство «Азовзагальмаш» у поліклініку старшою медсестрою вищої категорії, з 07.03.2011 року переведена у медико-санітарну частину сестрою медичною. Після реорганізації з ВАТ «Азовзагальмаш» в ПАТ «Азовзагальмаш» переведена у медико-санітарну частиною сестрою медичною. Звільнена у зв`язку із скороченням штату з 13.06.2016 року.

Дані організації, де працювала позивач не вказані в Переліку закладів і установ освіти, щхорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою КМУ від 04.11.1993 року №909.

Згідно зі ст.16 Закону України від 19.11.1992 року №2801- ХІІ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» безпосередню охорону здоров`я населеннч забезпечують санітарно-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров`я. Відповідно до частини другої цієї статті заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок умови створення закладів охорони здоров`я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.

Зарахування до спеціального стажу роботи таких періодов роботи можливе ліше за наявності у таких підприємств ліцензій та акредитації даної установи, як медичної.

Підприєства на яких працювала ОСОБА_1 - АТ «Азов», ВАТ «Азовзагальмаш», ПАТ «Азовзагальмаш» мають акредитацію лише за такі періоди: з 01.03.2003 року по 09.10.2005 року; з 29.04.2009 року по 29.04.2012 року та з 27.06.2012 року по 30.05.2015 року, тому вони були враховані у пільговий стаж роботи, інші періоди були не акредитовані.

Відповідно до п.1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров`я, затвердженого постановою КМУ від 15.07.1997 року №765 (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин), державна акредитація закладу охорони здоров`я- це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров`я, наявності в ньому умов для надання певного рівнямедико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності.

Згідно з п.2 зазначеного Порядку акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров`я.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.09.2013 року №21-241а13.

Посилання позивача на те, що м.Маріуполь є населеним пунктом, де проводиться антитерористична операція і тому строк дії акредитацій них сертифікатів продовжується на період проведення антитерористичної операції є безпідставними, оскільки м.Маріуполь не входить до переліку населених пунктів, затвердженого розпорядженням КМУ від 07.11.2014 року №1085.

В своїх поясненнях представник позивача посилається на судову практику, а саме на постанову Приморського районного суду від 13.05.2017 року по адміністративній справі №266/ 826/17. Однак, зазначена справа має зовсім інший предмет спору та ні в якому разі не відноситься до справи позивача.

Таким чином, з урахуванням вищезазначеного загальний стаж заявниці складає 25 років 11 місяців 16 днів, стаж роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років складає 19 років 09 місяців 16 днів.

За таких обставин просили відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки у заявниці відсутній стаж необхідний для призначення такого виду пенсії. Вважають, що Центральне об`єднане управління Пенсійного онду України м.Маріуполя Донецької області діяло лише в рамках чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними та у відповідності до КАСУ.

07.06.2018 року від представника відповідача надійшло клопотання про заміну сторонни.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 07.06.2018 року замінено відповідача Центральне об`єднане Управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області на Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області та зупинено провадження по справі.

Ухвалою судді від 14.05.2020 року провадження у справі відновлено.

Позивач в судове засідання не з`явилась, при цьому від неї до суду надійшла заява в якій просила задовольнити позовні вимоги та розглянути справу без її участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася, при цьому від неї до суду надійшла заява в якій просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а справу розглянути в її відсутності.

З урахуванням ч.4 ст.229 КАС України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи позицію сторін, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права, свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

Конституційний Суд України в своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуація та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначав: «В Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров`я, честь і гідність.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені КонституцієюУкраїни та законами України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені в певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру, або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики».

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначав, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права, а також акцентував увагу на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стабільність правового регулювання проявляється в неприпустимості внесення довільних змін до діючої системи норм і є віддзеркаленням підтримання довіри громадян до законів та дій держави.

Невиплата пенсії нівелює саму сутність права на пенсію та є перепоною в реалізації закріпленого статтею 21 Конституції України права, що всі люди є вільні й рівні у своїй гідності та правах. Отже своєю бездіяльністю відповідач порушив вимоги статті 21 Конституції України, що є нормою прямої дії.

Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено в міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статті 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року (стаття 14), ратифікованих Україною, та в Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 1, 2, 7).

Рівність усіх перед законом, що випливає із частини першої статті 24 Конституції України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 року №6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов`язань порушує принцип соціальної, правової держави». А встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

Також, Конституційний суд України у рішенні від 11.10.2005 року №8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що відповідно до копії диплома НОМЕР_1 ОСОБА_1 у 1989 році вступила до Маріупольського медичного училища на спеціальність сестринська справа та у 1991 році закінчила навчання.

Позивач 02.02.2017 року звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_2 , заповненої 01.08.1991 року, ОСОБА_1 працювала з 01.08.1991 року на посаді медсестри здравпункта №6; 23.05.1994 року переведена медсестрою здравпункта №17; 31.12.2002 року звільнена за переведенням до АТ «Азов»; 02.01.2003 року прийнята у поліклініку завідуючою здоров пунктом медсестрою 2 категорії за переведенням; 03.01.2003 року переведена на посаду завідуючою оздоров пунктом медсестрою 1 категорії; 01.03.2003 року переведена у відділ організації культури і оздоровлення завідуючою оздоров пунктом медсестрою 1 категорії у поліклініку; 01.09.2003 року переведена на посаду завідуючою оздоров-пунктом сестрою медичною 1 категорії; 05.01.2004 року відділ організації культури і оздоровлення перейменовано в Управління культури, оздоровлення і спорту; 07.07.2005 року переведена на посаду завідуючої оздоров пунктом сестра медична вищої категорії; 01.03.2006 року переведена старшою сестрою медичною здоров пунктів; 04.01.2011 року звільнено у зв`язку з перевезення до ВАТ «Азовзагальмаш»; 05.01.2011 року прийнято в ВАТ «Азовзагальмаш» за переведенням у поліклініку старшою сестроб медичною вищої категорії; 07.02.2011 року переведено у медико-санітарну частину старшою сестрою медичною вищої категорії; 11.08.2014 року переведено у медико-санітарній частині старшою сестрою медичною вищої категорії; 13.06.2016 року звільнено за угодою сторін; 15.06.2016 року прийнята на посаду касира аптеки в ТОВ «Файна+».

Відповідно до копії рішення № 38 від 21.03.2017 року про відмову в призначенні пенсії зазначено, що розглянувши трудову книжку ОСОБА_1 встановлено, що вона була прийнята з 02.01.2003 року в АТ «Азов» у поліклініку, завідуючою здоров пунктом медсестрою. Переведена з 01.03.2003 року у відділ організації культури і оздоровлення завідуючого оздоров пунктом медсестрою у поліклініку де і працювала по 04.01.2011 рік. Згідно розпорядження 202-2 від 05.01.2004 року відділ організації культури та оздоровлення перейменовано в Управління організації культури, оздоровлення спорту.

З 05.01.2011 року була прийнята в ВАТ «Азовзагальмаш» у поліклініку старшою сестрою медичною вищої категорії, з 07.02.2011 року переведена у медико-санітарну частину сестрою медичною. Після реорганізації з ВАТ «Азовзагальмаш» в ПАТ «Азовзагальмаш» переведена у медико-санітарну частину сестрою медичною. Звільнена у зв`язку зі скороченням штату з 13.06.2016 року.

Періоди роботи медичних працівників у приватних фірмах, товариствах з обмеженою відповідальністю не зараховуються до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки вищезазначені заклади не ввійшли до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту затвердженого постановою КМУ від 04.11.1993 року №909.

Зарахування до спеціального стажу таких періодів роботи можливе лише за наявності у таких підприємств ліцензії та акредитації даної установи, як медичної. Підприємства на яких працювала ОСОБА_1 (АТ «Азов», ВАТ «Азовзагальмаш», ПАТ «Азовзагальмаш») мають акредитацію лише за такі періоди: з 01.03.2003 року по 09.10.2005 року; з 29.04.2009 року по 29.04.2012 року та з 27.06.2012 року по 30.05.2015 року, тому вони були враховані у пільговий ст. аж роботи, інші періоди були не акредитовані. Розглянувши документи, було встановлено загальний стаж ОСОБА_1 складає 25 років 11 місяців 16 днів, стаж за вислугу років складає 19 років 09 місяців 16 днів.

За таких обставин вирішено відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії, оскільки у неї відсутній стаж необхідний для призначення пенсії за вислугу років.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.06.2017 року за №496-Г-01 розглянуто скаргу ОСОБА_1 на рішення № 38 від 21.03.2017 року та залишено її без задоволення.

Так, з довідки директора Маріупольського медучилища від 26.03.2014 року за №82/27 вбачається, що ОСОБА_1 дійсно навчалась у Жданівському медичному училища з 01.09.1989 року до 03.07.1991 року.

Відповідно до довідки ПАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» від 30.01.2017 року за №299-65 ОСОБА_1 дійсно з 02.01.2003 року працювала в структурному підрозділі поліклініки на посаді завідуючої здравпунктом - медичною сестрою поліклініки 1 категорії, з 01.03.2006 року в структурному підрозділі поліклініки на посаді сестри медичної старшої; 04.01.2011 року у зв`язку з переведенням звільнена.

Згідно довідки ПАТ «Азовзагальмаш» від 30.01.2017 року за №299-64 ОСОБА_1 з 05.01.2011 року працювала в структурному підрозділі поліклініки на посаді сестри медичної старшої; з 07.02.2011 року в структурному підрозділі медико-санітарної частини на посаді сестри медичної старшої; 11.08.2014 року року в структурному підрозділі медико-санітарної частини на посаді сестри медичної старшої; 13.06.2016 року за згодою сторін звільнена.

В довідці ПАТ «Азовзагальмаш» від 04.09.2017 року за №264-30 зазначено, що оплата праці ОСОБА_1 здійснювалась згідно наказів МОЗ України, відповідно тарифному розряду та присвоєній кваліфікаційній категорії і не перевищувала її.

Відповідно до довідки ПАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» від 04.09.2017 року за №299-1200 ОСОБА_1 з 02.01.2003 року працювала в структурному підрозділі поліклініки №496 на посаді завідуючої здравпунктом - медичною сестрою поліклініки 1 категорії, з 03.01.2003 року на посаді завідуючою оздоров пунктом медсестрою 1 категорії; 01.03.2003 року у відділ організації культури і оздоровлення завідуючою оздоров пунктом медсестрою поліклініки 1 категорії; з 05.01.2004 року в управлінні культури, оздоровлення і спорту на посаді завідуючої здравпунктом - медичною сестрою поліклініки 1 категорії; з 07.07.2005 року на посаді завідуючої оздоров пунктом сестра медична вищої категорії; 01.03.2006 року у полікліникі №496 старшою сестрою медичною; 04.01.2011 року звільнена за переведенням на підставі п.5 ст.36 КЗпП України.

Відповідно до копії ліцензії Серія АА №499156 ВАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» отримало 30.05.2003 року ліцензію на медичну практику, строком дії з 08.08.2002 року по 08.08.2005 року.

З копії ліцензії Серія АБ №292212 вбачається, що ВАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» отримало 12.10.2005 року ліцензію на медичну практику, строком дії з 17.08.2005 року по 17.08.2010 року.

Копією ліцензії Серії АГ №603270 підтверджується, що ПАТ «Азовзагальмаш» отримало 10.10.2011 року ліцензію на медичну практику, строком дії з 23.09.2011 року.

З копії акредитаційного сертифікату серія МЗ №000595 випливає, що Міська лікарня №5 отримала 30.04.1999 року акредитаційний сертифікат другої категорії, терміном дії до 01.05.2002 року.

Копією акредитаційного сертифікату серія МЗ підтверджено, що Міська лікарня №5 отримала 01.03.2003 року акредитаційний сертифікат першої категорії, терміном дії до 09.10.2005 року.

Згідно копії акредитаційного сертифікату серія МЗ №007905, 14.05.2009 року поліклініка ВАТ Маріупольський завод важкого машинобудування» отримала акредитаційний сертифікат першої категорії, терміном дії з 29.04.2009 року до 29.04.2012 року.

13.07.2012 року Медико-санітарна частина ПАТ «Азовзагальмаш» отримала акредитаційний сертифікат першої категорії, терміном дії з 27.06.2012 року до 30.05.2015 року.

01.09.2001 року ВАТ «Азов» винесено наказ за №236 про ведення до штату ВАТ «Азов» цехової медичної служби.

Наказом ВАТ «Азов» за №479 від 04.10.2002 року здійснено удосконалення структури управління.

12.02.2003 року ВАТ «Азов» винесено наказ за №38 про удосконалення структури управління.

15.03.2003 року ВАТ «Азов» затверджено нову редакцію установа товариства, щ підтверджується випискою з протокола №5 ВАТ «Азов».

05.01.2004 року винесено розпорядження першого заступника генерального директора ВАТ «МЗТМ» про реорганізацію структури.

ВАТ «Азовзагальмаш» 04.01.2011 року винесено наказ за №10 про зміну структури управління.

ВАТ «Азовзагальмаш» 31.01.2011 року винесено наказ за №77 про удосконалення структури управління.

Наказом ВАТ «Азовзагальмаш» за №93 від 07.02.2011 року здійснено приведення у відповідність з вимогами МЗ України.

Заступником генерального директора по економіки і фінансам ВАТ «МЗТМ» затверджено положення про поліклініку ВАТ «МЗТМ».

Референтом Генерального директора ВАТ «МЗТМ» 01.08.2008 року затверджено положення про здоровпункт поліклініки ВАТ «МЗВМ».

Надалі головою правління генерального директора ВАТ «МЗТМ» затверджено зміни до положення про поліклініку.

06.04.2011 року загальними зборами акціонеров товариства за протоколом №11 затверджено статут ПАТ «Азовзагальмаш».

В матеріалах справи також міститься посадова інструкція старшої медичної сестри пунктів охорони здоров`я поліклініки ВАТ «МЗТМ» ОСОБА_1 , відомості про проходження останньою підвищення кваліфікації та перепідготовки і відповідні свідоцтв, посвідчення ОСОБА_1 .

Позивач має загальний стаж роботи 25 років 11 місяців 16 днів, що сторонами по справі не заперечується, у зв`язку з чим суд вважає ці обставини доведеними та такими, що не підлягають встановленню.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з вимогами п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України, ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з п.п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно зі ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.

Орган Пенсійного фонду України не зарахував спірний період до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з того, що зарахування до спеціального стажу роботи періодів роботи можливо лише за наявності у таких підприємствах ліцензії та акредитації даної установи як медичної.

Відповідно до п.2 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров`я, затвердженого постановою КМУ від 15.07.1997 року № 765, заклади охорони здоров`я незалежно від форми власності, в тому числі аптечні, можуть добровільно проходити акредитацію.

Акредитація закладу проводиться після отримання ним ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики, ліцензії на провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів, крім активних фармацевтичних інгредієнтів.

Таким чином, приватна установа охорони здоров`я офіційно набуває статусу охорони здоров`я на підставі державної акредитації. Тобто до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугою років зараховується, зокрема, робота у приватних установах охорони здоров`я, які офіційно набули статус закладу охорони здоров`я на підставі державної акредитації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові колегії суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України № 21-241а13 від 17.09.2013 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п. 1 і 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року №442 (набрав чинності з 21.08.1992 року), атестація проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Пунктом 4 вказаного Порядку встановлено, що атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Згідно з п. 6 вказаного Порядку атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідно до п.п. 8 та 9 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року №442, відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Таким чином, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є виконання нею робіт, а також документальне підтвердження праці.

Верховний Суд України у постановах від 10.03.2015 року (справа № 21-51а15), від 10.03.2013 року (справа № 21-183а13), від 02.12.2015 року (справа № 21-1329а15), від 12.04.2016 року (справа № 21-6501а15), а також Верховний Суд у постановах від 23.01.2018 року (справа № 732/2003/14), від 30.01.2018 року (справа № 462/1675/14-а), від 30.01.2018 року (справа №506/384/17) неодноразово висловлював правову позицію щодо відсутності законних підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

При цьому Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 року у справі № 352/547/16-а зазначив, що якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

Разом з тим відповідно до вказаного Порядку відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладена на керівника підприємства, організації.

З огляду на наведене орган Пенсійного фонду неправомірно не зарахував спірний період роботи позивача до пільгового стажу та у зв`язку з цим протиправно відмовив позивачу в призначенні пенсії за вислугою років.

З огляду на наведене порушені пенсійні права позивача підлягають захисту та відновленню шляхом визнання неправомірним та скасування оскарженого рішення органу Пенсійного фонду України із зобов`язанням відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до стажу роботи, що дає право на призначення такої пенсії, спірного періоду її роботи (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Разом з тим суд позбавлений можливості зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію згідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відповідачем виконані не всі умови для прийняття рішення, а саме не встановлена та не досліджена наявність щодо позивача необхідних умов для призначення пенсії за вислугу років із зарахуванням спірного періоду.

Вчинення таких дій входить до безпосередньої компетенції органа Пенсійного фонду України.

Отже, порушене позивача право підлягає захисту шляхом відновлення строку на оскарження, визнання неправомірним та скасування, які полягають у відмові позивачу в призначенні пенсії, оскільки строк позивачем був пропущений з поважних причин і це твердження відповідачем не спростовано.

Оскільки права позивача порушені, і прийняття рішення на користь позивача належить до безпосередніх повноважень органу Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню частково шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно вирішити питання, щодо якого звернувся позивач із зарахуванням до стажу роботи, що дає право на призначення такої пенсії, спірного періоду його роботи.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 139 вказаного Кодексу, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3, 19, 21-22,24, 46, 55,58 Конституції України, ст.ст. 9, 72-77, 94, 139, 229,7 241-246, 250, 251, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднання управління Пенсійного фонду України Донецької області про відновлення строку на оскарження, визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов`язання призначити пенсію - задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 21.03.2017 року № 38 «Про відмову в призначенні пенсії, згідно п «е» ст.55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», прийняте щодо ОСОБА_1 .

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.02.2017 року №777 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п «е» ст.55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до стажу роботи, що дає право на призначення такої пенсії, періоду її роботи з 11.10.2005 року по 28.04.2009 року, з 30.04.2012 року по 26.06.2012 року, з 01.06.2015 року по 13.06.2016 року та період начання з 01.09.1989 року по 02.07.1991 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, код ЄДРПОУ 42171861) на користь державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795, рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 320 (триста двадцять) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , виданий 04.05.1999 року Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, адреса: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Зелінського, 27-а.

Суддя: П.І.Папаценко